Ефект "Метро 2033": як українська ігрова індустрія потрапляла в московські тенета

Помилки минулого супроводжують кожного з нас. Війна з росією стала каталізатором для багатьох, аби остаточно відкрити очі на головну помилку минулого поколінь українців — співпрацю з росіянами. Цю помилку допускали багато з нас: прослуховуванням їх музики, переглядом їх серіалів, допуском їх капіталу до українського бізнесу, сидінням на їх ресурсах й так далі.

Наша ігрова індустрія теж її допускала, й неодноразово. Якби сумно не було це визнавати. Через цю співпрацю ігророби втрачали свої франшизи, створювали образи хороших росіян, змушували їм співчувати й дуже рідко та в'яло йшли на противагу цьому сценарію. Фактично, власними руками розмивали межі між нашими народами, що грало росіянам на руку. Дуже важко зробити правильний аналіз цих помилок та підібрати вірні слова.

Росіяни дуже давно зрозуміли, що відеогри – це чудовий спосіб непрямої пропаганди, здебільшої спрямованої на молоде та підростаюче покоління. Тому, беручи в капкан нашу ігрову індустрію вони знали на що розраховують. А ми маємо розуміти, якими принципами вони керувалися, якими методами користувалися та як цьому протистояти в майбутньому.

Бо, на жаль, українці не раз та, скоріше за все, несвідомо допомагали їм сунути всі ці свої імперські наративи через нашу ігрову індустрію. Прикладів підібрати можна чимало – але ми візьмемо лише кілька ігор, які підпадають під нашу тематику. Це буде приклад втрати українцями на користь московитів своїх франшиз на фоні Collapse, ігри про росіян від українців на фоні Metro 2033 та Cryostasis, та насправді позитивна підміна понять на фоні S.T.A.L.K.E.R.

Як через співпрацю з росіянами втратити свою гру на прикладі Collapse?

Що таке Collapse, для початку? Це українська гра 2008 року випуску від компанії Creoteam. Ми робили колись на неї огляд. Вона має ще доповнення під назвою “Collapse The Rage”, розповідає про далеке майбутнє (близько 2096 року), де на території Хрещатику утворилася аномальна зона під назвою “Звалище”, яке за старою доброю українською традицією контролюють кілька кланів, де головують так звані “лорди”. Нам доведеться грати за останнього з цих лордів – Родана, на якого було скоєно замах, і якому доведеться розбиратися в тому, що коїться, а заразом й в минулому.

Гра поєднує у собі шутер та динамічний слешер і є, насправді, цікавою ідеєю, якій російський видавець Бука певно грошей зажав, бо виглядає вона для 2008 року трішечки слабенько. Гра про Україну, хоча в ній ви її слабко впізнаєте, хіба що за великодками у банерах. До речі, у доповненні The Rage можна знайти багато великодок на ігри від українських розробників.

Але російський видавець наповнив її не тільки собою, а й музикою російських виконавців з NewTone. Насправді, музика класно зроблена, як би там не було. Але зараз не про це. Обравши орієнтиром російського видавця – Creoteam зробили величезну помилку, бо в рекламу він не вкладався сильно, контролю якості не було жодного, як і прибутків, відповідно. Але основною помилкою стало те, що вони віддали авторські права Букі.

По-перше, вони втратили цим увесь доступ до франшизи. Якби їм тепер не хотілось би відновити роботу над продовженнями чи ремейками/ремастерами – вони цього не зроблять самостійно, якщо тільки знову не підуть на співпрацю з росіянами.

По-друге, зараз Бука продає гру в Steam, але ж ви розумієте, яка це пастка? Ви купуєте гру, аби підтримати українського розробника, маєте благу ціль. А виявляється, що фактично донатите на російські ракети собі на голову, бо Бука платить податки росії.

До речі, в цю пастку можна потрапити, якщо придбати іншу гру, створену українцями з Action Forms. В жовтні 2022 року в Steam з’явилася сторінка з цією грою, точніше ремастером цієї гри від росіянина – от тільки роблячи придбання ви знову робити помилку, яка виливається у держбюджет росії. Ця сторінка й досі доступна, з цим ніхто нічого робити не планує, певно.

Співчуття росіянам через Metro 2033

4A Games – це взагалі цікавий приклад того, як співпраця з росіянами ставить вас у пастку. Якими б ви проукраїнськими не були. Наскільки б зараз була гарною ідеєю створення гри у москві за росіянина Артема? Навіть, у постядерній. Мені здається, для багатьох це виглядало б дуже поганою ідеєю. Тим паче, що у такій грі не обійтися без пророблення персонажів та створення драматичних сцен.

Згадайте сцену з Last Light, коли ми переживаємо спогади пілотів літака, що розбився, через прильот ядерних ракет по москві. Ця сцена є дуже сильною з точки зору драматичного ефекту, несе в собі нотки антивоєнного послання, але головні персонажі там – звичайні, так звані, ні в чому не винні росіяни, які стали жертвою обставин. Але дивлячись на цю сцену після пережитого року війни з росією, дуже важко співчувати цим звичайним росіянам, які 100% підтримували свою владу та раділи вильотам ракет на умовний Вашингтон, як нинішні білгородські чорти радіють запускам по Харкову.

Насправді, абсолютно вся серія Метро дуже сильно переосмислюється з розумінням того, що граєш ти за свого ворога. І розумієш наскільки співпраця з Глуховським наповнила українську серію російським лібералізмом. Навіть в Exodus пам’ятаєте, як полковник Мельник спочатку був під впливом отих Незримих Спостерігачів, які зробили купол довкола москви, роблячи вигляд, що лише столиця зберегла життя, але війна продовжується й довкола одні вороги з Загниваючого Заходу. А потім Мельник наче все усвідомив, зрозумів, що був неправий та відважно поклав своє життя. Тільки я насправді не можу згадати, а що конкретно Мельник, Артем та компанія зробили, аби змінити постядерну москву та росію в цілому. Мабуть, нічого, хіба що втекли аби зробити якийсь примарний осередок ліберальної опозиції.

Це фактично несвідома пропаганда того, що звичайні росіяни не винні, що боротьба не веде ні до чого, а заразом відбілювання цих самих росіян, які нічого не розуміють, бо їх обманюють. А я нагадую, що Exodus робився у той час, як на Донбасі гинули наші люди. Звісно, навряд чи вони робили це свідомо, бо без детального аналізу дійсно здається, що гра підіймає правильні речі, що війна це погано, комунізм це погано, фашизм теж, пропаганда це погано. Але тим не менш, ліберал Глуховський дуже цікаво це все подав, і сценаристи 4A Games не помітили підміни понять у дусі Оруелла. Дуже цікаво подивитися, як студія збирається переосмислювати свою серію та які висновки зробить.

Бо є певні сумніви, що Глуховський дасть добро на серйозні зміни та переосмислення. Як і зв’язки 4A Games з проросійською Saber Interactive не сулять нам нічого хорошого.

І знову, до речі, є ще один приклад того, що українці створювали ігри про росіян. Анабіоз: Сон Розуму, де ми граємо за росіянина-полярника Олександра Нестерова. Хоча там є певні сумніви, можливо він є радянським полярником. Але тим не менш, заміни радянсько-російського Нестерова на українця й не зміниться нічого у наративі. Туди важко вкласти якусь пропаганду. Але росіянина як ключову дієву особу — ще б пак! А тим часом у нас є полярна станція «Академік Вернадський», відчуваєте, яка історія могла бути? Про українського полярника та його історію. Але російський видавець 1С, певне, не хотів прославляти Україну. Тож, навіть не факт, що права на Анабіоз зараз теж не у росіян.

В’яла протидія російським наративам на прикладі S.T.A.L.K.E.R.

S.T.A.L.K.E.R. – це серія ігор, яка стала для росіян “отєчєствєной”, до якої вони настільки прикіпіли, що й досі не можуть дати GSC Game World спокійно продихнути. Але визнати варто, GSC це їм дозволила своєю в’ялою протидією російським наративам.

Взагалі, через те, що більшість слабкознайома з ЛОРом гри виникає проблема неправильної інтерпретації. Багато хто бачить там прославлення загадочной руской души, відсутність політики чи так званої “клюкви”. Насправді, якщо заглибитися, то в S.T.A.L.K.E.R. можна побачити багато різних глибоко закладених ідей.

Мовне питання, корупція в українських держорганах, теми легкого заробітку. Радянщина в грі вибором Прип’яті вже насправді показує те, що СРСР – це застій та розруха, а отже шлях його ідеалізації є неправильним. Радянська наука показана злом, а сама гра є відображенням епохи 90-х та нульових в Україні. Так, саме в Україні, а не в росії, чи ще десь запорєбріком. Саме тому ми маємо “Долг”, а не “Обов’язок” та й мовне різноманіття в цілому, яке так не подобається багатьом. Не плутайте з підміною поняття на «російський колорит». Це не те, що закладалося. Ми маємо згадку “Тузли” в Чистому небі. Це фактично військовий конфлікт між Україною та росією на початку історії незалажності. Дехто забуває, що це художній твір, в якому кожен елемент стоїть на своєму місці та створює відповідний антураж та посил. Який не помітить англомовний американець та який не зрозуміє росіянин, що все життя провів в своєму Мухосранську.

S.T.A.L.K.E.R. міг стати на диво вільним від російського наративу витвором. Вони не залежали від російських видавців, робили гру про Україну. Якби бабло не перемогло зло. Якби вони не захотіли легкого заробітку рублів, запрошуючи російських журналістів, підігруючи російській аудиторії в нульових. І якби нова GSC спершу не потрапила в ті ж тенета, заявляючи про аполітичність, не загравала з російськими блогерами й не залишала російськомовні чати та росіян-модераторів в Діскорді. Війна, звісно, відкрила їм очі. Але чи повністю та чи всім – це ще величезне питання. Неможливо заперечити доволі проукраїнську позицію студії, її підтримку ЗСУ але вони все ще не роблять свою позицію до кінця відвертою та прозорою. Вони все ще продовжують спіткатися об граблі співпраці з росіянами, хоч тепер й лише частковою. На цю тему можна багато сперечатися, засуджувати нас, але факти лишаються незмінними. Від них доволі сумно й нагадувати про них необхідно, бо ігноруючи ці питання — ми стане у позицію замовчування та закривання очей, а це неправильно.

Вам може здатися, що російськомовні чати в Діскорді — це не є суттєвим злом. Але зараз вони виступають осередком пропагування російських наративів про русофобію, дискримінацію простих росіян та усю іншу маячню про невинних жертв тиранічного режиму, які насправді не хочуть нічого поганого, лише грати в ігри. І справа в тому, що Діскорд української компанії від цього стає майданчиком відбілювання росіян. Тут на диво точно підходять слова радянських прокурорів на Нюрнберзькому процесі про те, що увесь німецький народ був винен у тому, що вони не протистояли злочинам свого уряду проти людства. Але КМи закривають на ці розмови в ру чатах очі, а росіяни-модератори лише підігрівають процесу відбілювання, бо й самі є частиною російського народу, який винен, якби не намагався цього заперечити.

Зараз вам може здатися, що розведення зради й тому подібне. Але це питання, яке потребує висвітлення та проговорення. Бо ми в першу чергу сталкерська спільнота. Якось GSC сказали, що бачать українську сталкерську спільноту не такою, як АП. А от АП доволі неприємно дивитися на дивні та сумнівні кроки компанії. Й про них не буде згадувати жоден україномовний блогер, який на темі Сталкер 2 просто збирає перегляди та заробляє з реклами.

GSC зараз зайняла цікаву позицію десь посередині. Колись ми гостро висловились на цю тему назвавши це позицією двох стільців. До прикладу, Frogwares, яка натерпілася від проросійських, хоч й західних, видавців — максимально відрізала всі зв‘язки з росією та її народом. Навіть не додала російську мову в нового Шерлока. Їх позиція виглядає максимально чіткою та послідовною. А Best Way навпаки зберегла всі нитки, що пов‘язують їх з росіянами, й не спромоглася навіть назвати росію агресором, не те, щоб окупантом. Бо рублі ж заробляти треба.

GSC в цьому питанні лишила їм субтитри, лишила чати та росіян-модмейкерів, ще й контент-мейкерів з рашистським світоглядом залишає при собі. Себто, лишається не до кінця послідовною. Бо наче й рублі вже не заробити, а зв‘язок не розривається остаточно. Чому? Гарне питання. Бо виникає дисонанс між донатами ЗСУ, благодійними розпродажами для ЗСУ, аукціонами та передачею на фронт 100 автомобілів — та створенням сприятливого майданчику росіянам та прибічникам рашизму. Які не гребують зливати матеріали та встромлять ножі в спину, шкодячи компанії.

І знову відступаючи від теми, тут хочеться згадати про You Are Empty. Твір, який повною мірою показує огиду до радянщини, не кажучи про це прямо, але доволі відчутно передаючи це через візуал та наратив. І це той випадок, коли українці просунули цю гру всупереч російському видавцеві, який не був головуючим, зберегли у себе права на серію та доволі непогано передали правдиве обличчя радянської системи та всього руского міра.

***

Чи існує той дієвий каталізатор, який до кінця відкриє правду про росію в очах українців? Якщо навіть війна все ще не до кінця справила враження на чималу частку людей та бізнесу. Враховуючи, що в нас й досі не розірвані нитки будь-якої співпраці з росіянами? Філософське та, мабуть, риторичне питання. Відповідь на яке хочеться побачити власними очима повністю розірвавши всі московські тенета, якими й досі окутана Україна. До нових зустрічей на цьому ж самому місці – в Аномальному Притулку!