Нещодавно потрапило на очі ВІДЕО, де автор порівнював дещо подібних (лише на перший погляд) персонажів - полковника Джека О'Нілла з SG-1 та Джона Крайтона із Farscape. І якщо деякі пункти дійсно були вірними, то багато із чим не погоджуюсь, тому про це буде черговий #lazytalk. Зі спойлерами до кількох серіалів, добра частина з яких виходила років так 20 тому, але все ж.
Мало хто сперечатиметься, що Світляк - один із найлегший проєктів для входу в жанр
Гумор та фантастика
Ми жартуємо із сотень різних причин. Гумор може бути природнім, імпровізованим, для "розрядки" ситуації, захисним механізмом та іншими речами, не кажучи вже про різноманітні ознаки типу доречності чи "чорноти".
Наукова фантастика - це жанр, який більш відомий своєю серйозністю та більш виваженим підходом до зображення усіляких подій. Тому постає запитання, а чи гумор тут взагалі має місце і як вписати його в сюжет так, щоб його присутність не відчувалась чимось зайвим та надмірним. Деякі автори додають персонажів з інших культур, відмінним сприйняттям чи досвідом, тому комічності тут додають саме їхні реакції чи нерозуміння того чи іншого контексту. Дейта із Стар Треку чи його "віддзеркалення" Айзек (який у свою чергу є омажем на BSG) із більш іронічного Орвіллу - прямі приклади цього. Хоча власне Орвілл і подібні проєкти на кшталт Galaxy Quest і мають за мету показати частково пародійне, частково просто інше бачення вже відомих всесвітів і типажів.
Але що буде, коли гумористичні вставки чи навіть цілі арки підуть від персонажів, котрі в цілому зображені як хтось більш виважений? І тут варто перейти до вказаних раніше героїв.
Частину жартів РДА додавав сам
SG-1, Джек О'Нілл та "армійський" гумор
Почну з того, що є дві версії цього персонажа - із фільму та із серіалу. Не те, щоб вони зовсім відмінні, але й різнобачення теж вистачає.
Курт Рассел грав ну буквально типового вояку - сухого, але не до крайнощів. Річард Дін Андерсон, також відомий за роллю МакГайвера, додав О'Ніллу значно більше глибини. Тут і трагічна історія із зброєю, через що загинув його рідний син. І фактично що батьківська опіка над юнаком Скарою з іншого світу. І регулярні вставки не завжди смішного гумору.
Чи руйнує щось із цього образ? Та ні, навпаки, це показує те, наскільки важко навіть сильній людині переживати горе, смерть близьких і товаришів. Не без токсично-маскулінного "чоловіки не плачуть", але й не безмоційно теж. Особисто мені це дозволяє більше співчувати персонажу та розуміти його. У критичних ситуаціях він намагається не втрачати оптимізму і багато в чому підбадьорювати свою команду, не дарма ж його назначили лідером групи SG-1. І такий підхід дає йому можливість зближуватися з іншими, бути серйозним, коли то очікують, і навпаки - ховати за жартами свою невпевненість, щоб її не помітили ті, хто не треба.
Зоряна Брама - це взагалі не Стар Трек, і політика невтручання тут хоч і була свого роду показана в більш пізніх сезонах, але загалом серіал власне що про надмірне втручання. І певно що більшість таких ситуацій з оригінального шоу - це власне рішення Джека. Це теж доволі зрозуміла логіка "хто, як не ми?", і тут можна багато чому навчитися чи просто запозичити для себе. Прямота не завжди є найкращим варіантом дій, але часом це саме те, що потрібно, хоча й зворотні випадки теж неодноразово були вислітленими авторами.
Гумор О'Нілла - це протиставлення людини та її досвіду проти загрозливого та невідомого світу, "богів" (в основному фальшивих) та тиранів. Це антипод страху і пряма йому протидія, яка дає сил боротися навіть тоді, коли залишається лише надія. То й що, що у вас боги та армія? У нас є C4! І в цьому весь Джек - прямий, простий, але далеко не дурний. І мені подобаються такі типажі, особливо якщо над ними добре попрацювали.
Популярне нове - це часом просто забуте старе
Farscape, Джон Крайтон та наростаюче божевілля
Ідеї Фарскейпу значно більше перетинаються із космовестерном (Firefly вийшов через 3 роки і ще більше просунувся в даному напрямку), ніж мілітарі сай фаєм, але останній теж присутній певною мірою.
Бен Браудер не те, щоб зліпив свого персонажа з нуля, але Джон Крайтон має певні речі, які відрізняють його від більшості попаданців, - і в першу чергу це його розум. Так, він астронавт, але найголовніше - що вчений, який розробив ідею свого шатлу та планетарного прискорення, і це багато в чому використовується пізніше.
Сама ідея випадкової подорожі та потрапляння у цілком чужий світ - надзвичайно заїжджена тема. Фарскейп тут багато працює над психологічною складовою, і ця сторона Джона є не надто стабільною. Ну якщо уявити, що ти в оточенні прибульців, не маєш поняття, як потрапити додому, не впевнений, кому можна і не можна довіряти - то ситуація виглядає доволі стресовою. І отут вилазить трікстерська, прихована сутність Крайтона. Він починає віджартовуватись, глузувати над ворогами, все більше і більше вивільняючи свою хаотичну натуру та жагу до знань. Команда регулярно потрапляє у смертельну небезпеку - Джон сміється. Вороги оточили з усіх боків - Джон сміється. І навіть будучи під прицілом Джон НЕСАМОВИТО сміється, але це не істеричний чи просто нервовий сміх. Ні, це несприйняття поразки, котру Крайтон перетворює у власну зброю. Безумства, очевидно, бояться і на тому краю галактики теж.
І зовнішність ковбоя із його улюблених вестернів лише довершує і без того дикий образ мисливця за наживою. А от коли поміж жартівливими коментарями Джон враз стає серйозним як удав - розумієш, що він вже має якийсь не дуже безпечний план, який і відіграватиме. Не дивно, що такий типаж став одним із прототипів Зоряного Лицаря із Вартових Галактики (а сам Бен навіть отримав камео у другому фільмі, тож співпадіння не випадкові).
Шепард і численні меми про нього - це квінтесенція гумору (нерідко чорного) у сучасному sci-fi
Гумор як інструмент
Добрий чи злий гумор, іронія, сатира, сарказм та багато іншого - це типи реакцій, які формують і доповнюють наші особистості. У мистецтві це додає персонажам глибини, цілісності чи розвитку. Недарма мені подобається іронічне фентезі найбільше, бо воно часто обговорює певні злободенні теми та ситуації, про які ми більше мовчимо чи не задумуємось.
Наукова фантастика - надзвичайно широкий і багатий жанр, який має чи не найбільшу свободу дій у порівнянні із більш класичними творами. Тому експерименти тут не просто вітаються, а власне формують майбутнє свого мистецтва. І гумор - важливий інструмент в руках автора-фантаста. Так, хтось іде на радикальні міри (Lexx, Cosmoballs тощо), хтось намагається навпаки мінімізувати будь-які відступи в цю сторону (Dune), а хтось просто намагається ухопити хиткий баланс між добре дозованим гумором і клоунадою. І часом це вдається.
Я вважаю, що персонажі Джека та Джона - це дуже яскраві приклади останнього, коли жарти є органічною частиною героя та його розвитку. Їхні вдалі експерименти дають у результаті вже згаданого Зоряного Лицаря, командера Шепарда, Мандалорця чи багатьох інших із сучасного покоління. І це добре, завжди потрібні гарно пропрацьовані персонажі, які штовхатимуть сюжет своєї гри, шоу чи будь-чого іншого.
І різна подача, робота над типажами, доречні та не дуже жарти - це все частки одного цілого, так було, є і буде.
І я з радістю подивлюсь нові роботи, якщо вони якісні.
Це був #lazytalk
Поки не впевнений, що буде наступного тижня. Мабуть, що 7 смертних гріхів + 4 лицаря Апокаліпсису. Невколупний вже почався, він дуже хороший. Сакамото теж радує (правда на реддіті купа рантів про погану анімацію, хай ідуть нафіг).
Топ коментарі (0)