Минулого тижня пощастило подивитися в кіно відреставровану версію "Кольору граната" Сергія Параджанова. Фільм доволі складний і символізму в ньому може навіть більше, ніж зернят у тому ж самому гранаті. Про це далі, з мінімумом спойлерів (ну і що, що фільму понад 50 років, не всі його бачили).
Одна із перших сцен - малий поет в оточенні врятованих книг
Сюжет
Історія розповідає про життя певного ліричного героя, яким насправді є відомий вірменський поет Саят-Нова (його зіграли декілька акторів у різні моменти життя, тут в основному Вілен Галустян та Софіко Чіаурелі), і назвати його щасливим доволі складно. Дитинство проходило в монастирі, тому різних символів християнства доволі багато, як і книг, які стали майбутнім натхненням для митця. Різноманітні ритуали та інші традиційні речі супроводжують його і також відображають буття тогодення.
Фільм не є німим, але швидше виглядає як телевистава без прямих діалогів між персонажами, іноді із слайдами тексту чи назвами розділів та піснями. Різні біографічні події показані як отакі міні-сцени, де чи сам поет чи інші герої показують щось і як саме воно вплинуло на долю головного героя. Сам автор теж описував стрічку як набір мініатюр чи серію перських картин. Знову ж - максимально показати, мінімум розказати. Як із тим самим гранатом - який тут є символом життя чи задоволення від нього, і це перегукується із кількома епізодами.
Щоб не переповідати весь сюжет - тут багато трагічного та болючого, а певні сцени настільки абстрактні (наприклад, епізод із черепом чи послідовні чи такі різні сцени із Арутюнами), що про їхнє справжнє значення здогадатися без більш глибокого знання історії буває складно. Тому раджу спочатку переглянути, а тоді прочитати десь детальніший опис чи повноцінний розбір.
Ще одним цікавим моментом є зображення квір-тематики. Сам режисер був бісексуалом і засудженим совковою владою за гомосексуалізм (а пізніше і за націоналізм), тому деякі моменти у фільмі теж це відображають. Та ж Софіко Чіаурелі зіграла і самого поета в молодості, і його кохану. Плюс ще трохи символізму.
Я б сказав, що мені сподобався фільм. Але чесно - не все зрозумів одразу, а від символізму було аж певне перенасичення та бажання подовше подумати опісля перегляду. Тобто щось таки зачепило, але більш конкретно сказати, не розкриваючи всіх подій, не вийде.
Аудіо
Композитором фільму був Тігран Мансурян, і це була одна з його перших робіт саме в кіномистецтві. Якщо не помиляюсь, то список композицій показували в матеріалах до фільму. Також є альтернативний саундтрек від Ніколаса Джаара, але у відреставрованій стрічці використаний саме оригінал.
Пісні часто не просто створюють атмосферу, а й доповнюють сюжет, тому раджу звертати увагу на текст. У кіно показують з англійськими та українськими субтитрами.
Так, гранати і гранатовий сік
Візуал
Сцени відображають місцевості Грузії та Вірменії, включаючи народні традиції, вбрання, ритуали та багато-багато іншого. Є кілька моментів з частковим оголенням чи релігійними мотивами.
Велику роль також відіграє грим, який передає і стан, і емоції персонажів, які ті доволі рідко виражають словами. Тому візуал тут надзвичайно важливий, бо він є одним із основних інструментів оповіді.
Також регулярно показані крупні плани, де дійові особи дивляться прямо в камеру, що додає ще більше відчуття театральності, і власне театральні вистави - це найближче, з чим хочеться порівнювати, бо інших подібних саме кінофільмів у схожому стилі від інших режисерів я так одразу і не пригадаю.
Якщо не бачили "Тіні забутих предків" - теж раджу подивитися
Ідея та втілення
У 1960-х було 250-річчя Саят-Нови, тому сраний совок хотів перекрутити його і зробити проєкт про дружбу народів та іншу подібну срань, яка з творчістю митця співвідноситься приблизно ніяк. Це була регулярна практика, вони те ж саме робили з образами Шевченка, Франка і багатьох видатних діячів інших поневолених народів, викривлюючи реальний образ, щоб подати його у "потрібному світлі". Якщо б не Параджанов, то так би все і зробили. Натомість, Сергій Йосипович зумів зберегти максимум власних ідей, сенсів, образів, щоб трагічне життя поета було зображеним без компартійної муті.
Стрічка все одно пройшла цензурування під керівництвом юткевича, і вийшла в обмежений прокат лише в 1973-му році, тому ж, коли Параджанова знову засудили.
Тому вибір символізму був зовсім не випадковим, навіть навпаки - саме він дозволив показувати те, що швидше за все взагалі б ніколи не допустили до екранів. І це була колосальна робота, особливо коли відчуваєш себе під постійним прицілом "великого брата".
Друге життя фільм отримав у 2014-му році, коли Фонд Кіно за участю Мартіна Скорсезе відреставрував оригінал максимально близько до бачення самого Параджанова, хоч того й нема з нами з 1990-го. Стрічку було дуже схвально сприйнято на Каннському, а пізніше й на інших відомих кінофестивалях. І саме цю версію транслюють у наших (і загалом світових) кінотеатрах зараз.
У популярній культурі також знайшлось своє відображення: у кліпі Мадонни 'Bedtime Story' та відео Леді Гаги '911'.
Відгуків не дуже багато, але вони хороші
Рейтинги та сприйняття
На imdb фільм має оцінку в 7.6/10 на базі 14 тисяч відгуків. На томатах - 94% від критиків та 83% від глядачів.
В оглядах найчастіше згадують особливий погляд та стиль Параджанова, а також важкий шлях що героя, що режисера, що самого фільму. Все ж історії врятованого мистецтва не часто мають щасливий фінал.
З особистих думок - символізм стрічки може заплутувати і навіть дещо перевантажувати сприйняття. Але це не робить витвір гіршим. Після ознайомлення з історією створення та життям поета багато всього стало на свої місця, і я в чомусь навіть радий, що спершу саме подивився і обговорив із друзями враження та різні думки щодо побаченого. Без негативу, але значна частина сучасного кіномистецтва не викликає стільки бажання саме поділитися емоціями (але такі є без применшення).
Кожен знаходить у фільмі щось своє
Висновок
Колір Граната - це складний у багатьох сенсах фільм. Він заплутано передає історію образами та символами, дуже імпресивний і глибокий, ну і просто заслуговує уваги.
Якщо не бачили, але цікавитесь творчістю Параджанова, - звичайно ж сходіть подивитися, воно того варте.
Навіть не знаю, що тут ще додати, краще один раз побачити і вирішити для себе, чим для кожного є цей фільм. Для мене він був цікавим досвідом і багатьма думками після перегляду, мабуть, режисер десь так і замислив.
Це було #lazyreview
P.S. Поки що дивлюся Пінгвіна, дуже подобається. Якщо все буде добре, то напишу про нього наступного тижня.
Топ коментарі (0)