Чорні комедії чи комедії жахів - це доволі дивний жанр, який поєднує в собі обидва елементи базових - сміх та страх. І іноді з такого сполучення дійсно виходить щось гідне, хоч і не надто часто.
Сьогодні хочеться поговорити про Ренфілд і що він взагалі собою являє.
Власне сам Ренфілд
Сюжет
Роберт Ренфілд (Ніколас Голт) - англійський юрист, що поїхав у Трансільванію аби заробити, а врешті став фамільяром самого графа Дракули (Ніколас Кейдж). Так, він технічно став безсмертним, але в обмін на це повинен ловити нових жертв для свого володаря, і взагалі виконувати всі його не надто хороші примхи. Зате Ренфілд отримує тимчасові надлюдські сили, коли їсть комах (ну так це працює у фільмі), а кров Дракули зцілює отримані рани майже миттєво.
Але загальні події відбуваються в Новому Орлеані майже через століття після цього. Ренфілд все більше хоче вислизнути з-під влади Дракули, а тому вступає у групу психологічної підтримки, і от саме з цього все закручується. Також на дорозі зустрічаються представники мафії та місцева поліцейська Ребекка Квінсі (Аквафіна), яка має особисті рахунки із цими злочинцями.
Фільм чимало грає на межі абсурду та гротеску, і це в нього в основному вдається непогано. Як і роздуми на тему, чи всередині кожного є щось добре, як чинити супротив кривдникам та багато-багато іншого. І от стрічка не настільки заглиблюється сюди, щоби стати серйозною, але й цілком від реальності теж не віддаляється. І це прикольно.
З мінусів - сюжет відверто простий і місцями слабенький, бо просідає ритміка, а окремі діалоги звучать щонайменше дивно.
З головних плюсів - Кейдж, який навіть у дешевших фільмах відіграє на всі 100%. Його Дракула доволі нагадує класичного у виконанні Луґоші, але й чогось свого теж додав. Те ж саме і з Голтом, який не просто прогресує, а з часом охоплює все більше і більше різних ролей, за цим цікаво спостерігати. Аквафіни цими роками було забагато у всяких проєктах, але тут її персонажка не бісить, що теж можна віднести до плюсів. Без негативу, просто із десятка лише останніх бачених із нею шоу - ну може в 3-4 було норм, і Ренфілд можна віднести до цієї категорії.
Гумор відверто чорнушний моментами, мені це подобається, але на ділі - на любителя.
Аудіо
Композитором виступив Марко Белтрамі (Lucifer, V, Jonah Hex і т.д.), можна послухати на титрубі, наприклад.
Загалом звукове оформлення на непоганому рівні, нічого видатного чи особливого. Атмосферу підтримує - значить своє завдання виконує.
Український дубляж якісний, є на Нетфліксі, як і саби, дивився що в перекладі, що в оригіналі ще колись давніше, - і те, і те добре передає суть.
...і вже крадеться пиздець з своєю усмішкою хижой
Візуал
Ефекти та грим теж якісні, правда це все добряче роздуло бюджет, але про це в іншому розділі.
Ні, справді, стрічка виглядає значно краще, ніж від неї очікуєш. Сюди і класичний костюм Дракули, і хорошу роботу з декораціями та освітленням, і навіть екшн-сцени з непоганою, хоч і дуже сумбурною хореографією.
Навіть оцей контраст між різними образами самого Ренфілда - теж добре вписується.
Так, спочатку це мав бути ЦЕЙ Дракула
Ідея та втілення
Як не парадоксально, але фільм мав бути частиною всесвіту монстрів Universal, де вже був Dracula Untold із Люком Евансом (особисто мені фільм подобається, але наративних та інших проблем у нього з головою) та провальна Mummy з Томом Крузом. Правда все це не дуже працювало, тож новий фільм вирішили відокремити від ідеї спільного світу. Цього разу вирішили зосередитися на гумористичній складовій у стилі What We Do in the Shadows, що звісно ж звучить добре, але виробниче пекло не оминуло і дану стрічку.
Історію взяли в Роберта Кіркмана, одного з ведучих авторів The Walking Dead та низки інших коміксів та їхніх адаптацій, включно з доволі успішним Невколупним (він же Invincible), тож як мінімум з цього боку все виглядало доволі впевнено. Але на ділі не дуже. З режисерами теж була певна текучка, врешті тут затвердили Кріса Маккея, який чимало працював як сценарист, але от саме режисерських робіт у нього обмаль. І це теж було помітно, на жаль. Навіть Кейджа витягли десь із його ями, де він працював над дрібними проєктами понад 10 років.
Врешті ідеї ще кілька разів переписали, щоб це все стало псевдосиквелом фільму 1931-го року з тим самим Луґоші. Біда в тому, що фільм вже позиціонували як кілька інших ідей до того, і така невпевненість студії відштовхнула дуже багатьох зацікавлених. І просто рекламна кампанія була дуже не дуже.
І от реліз...і касовий провал. При бюджеті в 65 мільйонів доларів (з яких за чутками Кейджу пішло лише 3, тобто це не ситуація як із Двейном) - стрічка зібрала лише близько 27. Немало відняла конкуренція у вигляді мульта про Маріо та четвертого Джона Віка, але фільм і так не виправдав дуже багатьох очікувань студії. Щось ще було дозібрано на DVD та стрімінгових сервісах, але тут вже точних цифр немає. Хоча дуже сумнівно, що навіть сукупно вони принесли студії достатньо, щоб фільм хоча б вийшов на точку окупності.
Бувало й гірше
Рейтинги та сприйняття
На imdb - 6.4/10 за підсумками понад 100 тисяч оцінок.
На томатах дещо цікавіше - 58% від критиків та 79% від глядачів. Перша цифра не сильно дивує, бо Кейджа ненавидять в колі критиків ДУЖЕ тривалий час, навіть коли ще була його золота доба в Голівуді. А от друге - фільм насправді багатьом сподобався, це чув і від численних знайомих, і просто з випадкових оглядів.
Кейдж і Голт дуже витягують недоліки стрічки, бо перший завжди викладається на повну, навіть якщо працює за невеликий гонорар, а другий все більше і більше привертає до себе увагу саме вдалими ролями, аж до того, що гратиме Лекса Лютора в новому Супермені, а Носферату я ще не бачив.
З мінусів - всі згадані вище авторські доробляння та вигадки, які не завжди працюють. І дивна політика студії, яка сама не впевнена, чого хоче. Може якби до цього віднеслися більш серйозно і вибрали менш конкурентнозавантажений слот для релізу - то і показники були б кращими. Але маємо що маємо.
Це не найкращі персонажі останніх років, але й вони запам'ятовуються
Висновок
Renfield - це непогане кіно для свого жанру та аудиторії. Тут є що подивитися і над чим посміятися. Проблема більше в неправильній рекламі та просуванні стрічки, що врешті й забило останній цвях у домовину (Дракули).
Особисто мені подобається передивлятися десь раз на рік, добре розвантажує мозок. Чи радити - не впевнений. Якщо подобаються більш класичні хорори - то не факт. А от якщо заходять саме чорні комедії жахів, як ті ж походеньки Еша Вільямса, - ласкаво прошу до перегляду.
Трохи радує те, що історія у принципі завершена і не потребує продовжень. Але подивитися на головний акторський дует в інших проєктах було би цікаво.
І це було #lazyreview
А поки що дивлюсь 7 Смертних Гріхів, може огляд зроблю через кілька тижнів, залежить від часу, бо сезони там неоднорідні. А Sakamoto Days і далі дивує в приємному сенсі, правда це буде ще пізніше, бо виходить по серії в тиждень, і якщо перший батч буде в 11 серій із 22 всього, - доведеться почекати.
Топ коментарі (0)