Вітаю!

Я Мехгіль — сценарист візуальної новели "Argumentum ad culpam", розробленої на другий український джем візуальних новел. Для кращого занурення в світ гри я розпочинаю цикл статтей-епізодів про персонажів та світ, і планую випускати їх щомісячно, проте може статись різне.

Якщо ви зацікавлені в нашій грі, то можете додати її у список бажаного в Steam. Також ви можете підписатись на твіттер нашої команди та мій особистий тґ-канал.

Лицар-чаклун Люфтшльосер, таємничий маг

Люфтшльосер - головний герой візуальної новели "Argumentum ad culpam", який бере участь в божевільних смертельних битвах розуму, де перемога важливіша за правду.

Чаклуном Люфтшльосер став 14 листопада 1716 Anno Mundi при укладенні контракту з могутнім демонічним герцоґом Лютедором і з тих пір він є визнаним майстром магічних справ.
Однак, щоб дізнатись про Люфтшльосера більше, варто згадати його перші кроки як чаклуна...

Айковасанський карнавал смерти

За наказом Його Вогняної Величности, Короля Нодлерана, що царює на Півдні, володаря Васеральйо, власника багатьох почесних титулів, було записано хроніку подій 13-14 листопада 1717 Anno Mundi в селищі Айковасан, герцогство Х за участи лицаря-мага Люфтшльосера, людського васала герцоґа Лютедора.

Особливості сцени

Селище Айковасан було однією з давніх цитаделей церкви Вічної Сови - релігії, що нині перебуває в забутті в цьому світі. Особливості вірувань можуть бути охарактеризовані як язичницькі або наближені до таких. Основною фігурою є Вічна Сова, що, очевидно, є злиттям давніших богів воєдино. У холодні сезони божество розглядається як захисник від злих крижаних духів, натомість як в теплі сприяє врожайности полів та народженню дітей. Саме селище розташовано в гірській місцині. Населення Айковасану станом на ранок 13 листопада налічувало 203 особи.

Мотив Люфтшльосера

Контракт пана Люфтшльосера з герцоґом Лютедором укладено 14 листопада 1716 Anno Mundi, за умовами якого першу сторону визнано чаклуном. Згідно з чаклунською природою повний магічний потенціал розкривається рівно через рік після укладення демонічного контракту. Тож вважається, що Люфтшльосер вчинив подальші дії з метою розкриття власного потенціалу та вивчення сил йому наданих.
Існують припущення, що подібний акт був однією з умов герцоґа. Проте, на жаль, контракт не надає такої інформації, тож прийнято вважати, що подібні припущення не є вірними.

Вечір 13 листопада

Окрім значного погіршення погоди, здавалось, що скоро розпочнеться справжня буря, - айковасанцям довелось скасувати традиційну вечірню службу. Двері в місцеве святилище були міцно зачинені і жодна людина в селищі не могла відчинити їх, натомість як священника Бонеї не було видно ще з самого ранку. Для простих селян це ввижалось містичною катастрофою, тож староста Дзотіроне надіслав своїх людей на розшук священика, наказавши їм ретельно перевірити всі округи.

Селяни безуспішно намагалися відчинити двері до святилища за допомогою сокир та інших наявних інструментів, староста Дзотіроне описує це в своєму щоденнику так:

Це просто безглуздя якесь, прості дерев’яні двері, за відчуттям, перетворились на сталь. Селяни задумались про те, що тут замішана якась темна сила…

Після доброго десятку спроб Дзотіроне здався і вирішив відпустити робітників додому, оскільки прогресу все одно не відбувалось. Скоро до нього підійшли й шукачі священика з дурними новинами: Бонеї ніде не було. Розпочався сильний дощ.

22.00, 13 листопада

Двері святилища відчиняються самі, з темряви виринає хода могутніх лицарів в золотому обладунку. Пізніший аналіз визначив їх приналежність до Ордену Золотого Колодязя, давніх захисників богині річок та озер. У манері королівського штандарту, вони несли обезголовлений труп Бонеї, що висів на золотому хресті, підвішений за руки.

Середній корпус лицарів ніс переносний трон з балдахіном, в якому сидів Люфтшльосер, ховаючись від дощу та уважно спостерігаючи за домівками селян. Нещасні були ті, кого чаклун застав на вулиці. Одним помахом руки лицар-маг перетворював голову людини на золотий шолом, позбавляючи її свідомости та долучаючи до своєї маєстатичної процесії. Через кілька секунд тіло полоненого також перетворювалось на золотий обладунок.

Подібні речі змусили багатьох селян шукати сховища в підвалах, погребах, шафах та навіть камінах. Деякі ж селяни навпаки шукали можливости повідомити старості про небезпеку, і якщо більшість опинилась серед золотих лицарів, то принаймні п’ятірці вдалось оминути такої долі.

22.20, 13 листопада

На підході до будинку старости пан Люфтшльосер знімає з шиї Бонеї совиний медальйон та забирає собі, маючи намір використати його пізніше.

Будинок Дзотіроне, на превеликий жаль для старости, був майже незахищений, тож лицарі увірвалися без особливих зусиль. У будинку перебував староста, його дочка та п’ятеро доповідачів про катастрофічний перебіг подій.

Люфтшльосер дістав медальйон покійного священика і, тримаючи його в лівій руці, змахнув правицею, заживо вирвавши вени та артерії з лівої ноги Дзотіроне. Пролунав гучний крик, після чого чаклун одразу милостиво умертвив старосту. Вени та артерії в правій руці Люфтшльосера перетворились на золото та розрослись в химерний посох, до якого чаклун додав вищезгаданий амулет.

Тричі постукавши посохом по старій кам’яній підлозі, чаклун змусив підвладних йому лицарів схилитись перед ним та визнати своїм вічним повелителем.

Після такої присяги Люфтшльосер спрямував свою увагу на шістьох живих людей у цьому будинку. Їх детальна доля невідома, тож наведу лише загальновідому інформацію. У столовій знайшли шість трупів, що сиділи за столом, вкритим багатьма стравами. У центрі стояла золота чаша з гравіюванням “Бенкет отруювачів”. Попри такий демонстративний жест, причина смерти всіх шістьох була іншою. Голови трупів були сильно пошкоджені де-факто перетворені на фарш. Одяг та тіла мали численні порізи.

23.20, 13 листопада

Кількість лицарів включно з полоненими не перевищувала п’ятидесяти, тож попри страх, кількадесят селян, очолені ковалем Куве, вирішили взяти штурмом будинок Дзотіроне та знищити чаклуна з його прислугою. Був високий ризик поразки, однак Куве переконав натовп в тому, що зможе напасти на Люфтшльосера та знерухомити його.

Чаклун тим часом наклав на будинок четверний магічний захист Веліарана - потужне закляття, що помістило будинок в червону подвійну сферу, навколо якої обертались десятки блискучих кілець, в які періодично вдаряли блискавки. Таке грандіозне видовище поруч з катастрофічною погодою викликало у селян відчуття кінця світу. Проте шляху назад вже не було.

З божевільними криками натовп, озброєний вилами, сокирами та сапками, рушив на будинок старости. У цю мить чаклун стояв на даху будинку, все ще під захистом магічної фортеці, та драматично змахнув своїм новим золотим посохом. Кільця довкола сфери почали обертатись швидше, на них з’явились золоті написи. Через кілька секунд з них полетіли купи золотих стріл, що без жодного промаху вбили десятки селян одним залпом. Так би продовжувалось і надалі, якби не сталась одна незвичайна річ.

Люфтшльосер перемістив Куве на дах поруч з ним, після чого між ними відбулась сутичка, в якій чаклун не використовував магію. Зброєю Куве був меч, чаклун же відбивався посохом. Поступово ковалю вдалось загнати Люфтшльосера на край, вибивши посох та підвівши меч під шию.

Кілька секунд чаклун прикидався приреченим, а потім розсміявся та відлетів від свого “ката”, швидко прикликавши посох назад.
Бастіан, Альфґард, вбийте його! - проревів Люфтшльосер і живіт коваля пронзили два золотих клинка.

За бідним ковалем стояло двоє золотих лицарів, що миттєво з’явились по команді повелителя. Битва тривала до самої півночі, поки остання стріла не позбавила життя останнього штурмовика.

00.00, 14 листопада

Це дійство завершилось рівно опівночі і магічна фортеця зникла. Люфтшльосер піднявся високо над Айковасаном і, здійнявши посох високо над собою, прочитав заклинання.

Люди, що перебували в сховищах, останні живі селяни, все вище піднімались в небо з кожним словом чаклуна. Не кожен міг втриматись у такій позиції, тож більшість селян просто падали за помахом пальців Люфтшльосера. Ті ж, хто не дивились вниз, залишились живими та переспрямовувались до будинку Дзотіроне. Проте доля їх була значно гіршою. Далі описи найбільш характерних страт:

Голод
Бероне Мольйо був знайдений виснаженим на головній вулиці селища. Він помер від сильного голоду всього за 30 секунд, які відчувались місяцем.

Золотий корсет
Алана Гарсетонеї вбита “золотим корсетом”, що довгими шипами впився їй глибоко в плоть.

Червоний колодязь
Вело Гарсетонеї страчена через занурення в колодязь з отрутою. Неочікувано, але смерть наступила не через утоплення, а завдяки дії отрути на шкіру.

Ранок 14 листопада

Коли буря вщухла, жодних слідів Люфтшльосера та золотих лицарів не залишилось.

Єдиними джерелами інформації серед місцевих були два записи. Перший - щоденник, що належав старості Дзотіроне, другий - кривавий напис в святилищі.
Вважаю важливим надати запис зі святилища дослівно:

Багряний Форт серед золота, смарагдів та пурпурового шовку.
Ти дав мені силу, що рівна божій, та чи зумію я стати ним?
Кілок провини проткне гнилу рану,
Кілок провини проткне леговажне серце,
Підле золото зробить останній крок,
І воскресне диявол.
І посох в той день переможе зло,
І ствердить бажання древнє,
Та чи сила та на благо піде?