Дайте людині маску, і вона покаже свою справжню сутність.
👉 Коли починаєш знайомитись з класичними серіями jRPG, їх історія, яка сягає в минуле на 30, а то навіть і 40 років, починає давити невидимим тягарем, намагання розібратись в хронології серії приводять до того, що спін-оффи перетікають в ремейки ремастерів, а ключовою для розуміння лору виявляється та єдина гра, що вийшла на давно забуту консоль, яка навіть нормально не емулюється. На щастя, серія Persona - це не той випадок, адже хоч пригоди школярів, що рятують світ за допомогою своїх ДжоДжо стандів і є відгалуженням давньої Shin Megami Tensei (яка в свою чергу теж є спін-оффом), тут ніхто не змушує вас вчити лор всієї серії і кожна гра є окремою історією зі своїми героями і конфліктом, а завдяки тому, що все більше японських розробників відкривають для себе світ ПК, то тепер для цієї консольної серії навіть не потрібна консоль, адже в Стімі з’являється все більше Персон.
👉 Мені складно порівнювати P5R з попередніми Персонами, бо я в них ще не грав, але п’ята номерна гра в серії чудово підійде тим, хто тільки починає знайомство з жанром, адже є доволі простою, має чимало цікавих механік та налічує більше сотні тих самих персон, завдяки яким ви зможете кардинально міняти свій ігровий стиль. І це я ще не торкаюся сюжету, адже й він через 8 років після релізу гри залишається актуальним, піднімаючи питання соціальних стигм, небажання щось міняти коли є ризик втратити звичний комфорт і аморфність простих людей, готових відмовитися від власної свободи якщо знайдеться хтось, готовий приймати рішення за них. Все це загорнуто в типову для jRPG історію про дружбу і важливість соціальних зв’язків та приправлено просто фантастичним стилем, що проявляється як в кожному пункті ігрових меню, так і в усіх музичних треках, добра половина з яких перекочує в ваш плейлист. Одним словом, п’ята Персона - це та гра, яку точно не варто пропускати.
Не існує такого поняття, як «реальний» світ. Те, що бачить і відчуває кожна людина - це те, що формує реальність. Це те, що дає світу нескінченний потенціал.
🎭 Історія починається з того, що протагоніст, якого називають Джокером, викрадає щось цінне з величезного казино але спроба його втечі закінчується невдачею і герой потрапляє на допит, в ході якого і згадує події, що привели до нинішньої ситуації. Все почалося більше ніж півроку тому, коли протагоніст, повертаючись додому, заступився за жінку, до якої невдало залицявся якийсь сумнівний тип. От тільки виявилося що в цього тіпа були непогані зв’язки, через що герой потрапив до рук поліції та навіть отримав умовний термін з приписом переїхати до Токіо та жити з тимчасовим опікуном, який має слідкувати за його поведінкою.
🎭 В Токіо ж тим часом все частіше відбуваються дивні випадки пов’язані з тим, що люди раптово втрачають здоровий глузд та вчиняють самогубство. Опинившись в місті герой виявляє в себе на смартфоні таємничий новий додаток а також незабаром дізнається про існування Метавсесвіту, який є відображенням думок та емоцій людей, куди можна потрапити завдяки цьому додатку, і в якому різні поганці мають власні палаци, де зберігаються їхні скарби, викрадення яких змусить антагоністів уже в реальному світі розкаятися в своїх вчинках. Водночас ті, хто не здатен миритися із несправедливістю, в метавсесвіті можуть пробудити свою внутрішню силу, що має назву персона і дає своєму власнику достатньо сил для його повстання. Власне, це герой, який знаходить все більше однодумців, і робить - повстає проти свавілля тих, хто має владу та отруює життя оточуючих, та змінює їх серця.
🎭 Хоч ідея про те, що будь-яку людину можна легко змусити розкаятися у її вчинках і виглядає як дитяча казка, сама історія з персонами і масками, які їх уособлюють та й загалом деякі концепти Юнга, які знайшли собі місце в грі, досить цікаві і і змушують нерідко проводити паралелі із реальним світом. Окремо хочу похвалити Royal контент, який продовжує історію оригінальної гри і замість достатньо посереднього хоч і цілком логічного фінального боса представляє дійсно крутого антагоніста, мотивація якого не просто зрозуміла, а й якому можна співчувати, оскільки він має благородні мотиви а не сліпо слідує за своїм его. Загалом в грі достатньо запам’ятовуваних персонажів а завдяки системі соціальних зв’язків ви можете допомогти їм з вирішенням їх особистих проблем і сильніше зблизитись.
Якщо це для щастя всіх, мені байдуже, що станеться зі мною.
🎓 Геймплейно Персона має дві основні частини, тісно взаємопов’язані між собою. В звичайному житті протагоніст відвідує школу та вільний переміщуватись по місту, а також може спілкуватись із різними персонажами, частина з яких буде його сопартійцями. Крім цього є ціла купа різноманітних активностей - від перегляду кіно до відвідування спортзалу, які потрібні для того, щоб прокачувати п’ять особистісних характеристик героя. Потрапляючи до метавсесвіту протагоніст із друзями отримують нові здібності, в тому числі з можливістю виклику своїх персон, та повинні досліджувати палаци різних антагоністів, знаходити там скарб власника, та викрадати його, попередньо перемігши того, кому він належить.
🏰 Ці палаци чітко прив’язані до певних дат, а тому після повного проходження зникають, натомість є локація метавсесвіту, яка доступна всю гру і тільки збільшується в розмірі - Мементос, або ж своєрідний прояв колективного несвідомого, що являє собою своєрідне метро з рандомною генерацією поверхів, яке слугує не тільки для практики та грінду але й для виконання додаткових квестів.
👻 У кожного з головних героїв у метавсесвіті з’являється своя персона з унікальним здібностями, а тому комбінація правильних напарників в бою може бути важливою. Оскільки Джокер, ЗВІСНО Ж, особливий, то він здатен мати більше однієї персони, якщо точніше, аж до 12 одночасно, і вільно перемикатись між ними в бою, що, звісно, не тільки дуже урізноманітнює геймплей, але й може перетворити героя на one man army. При цьому нові персони можна отримувати як після успішних перемовин в бою, так і комбінуючи вже наявні - в грі більше сотні різних персон і створення нових це важливий процес, адже вони можуть наслідувати здібності попередніх.
🕔 Наріжним же каменем гри виступає система соціальних зв’язків, де завдяки прокачці відносин ваші “довірені персонажі” будуть не тільки відкривати вам доступ до нових здібностей, але й підвищувати ефективність створення персон, адже кожна персона і кожен персонаж прив’язані до певної аркани таро. Ну а основною валютою в грі, як і в реальному житті, є час, адже ви не зможете встигнути всюди одночасно і треба обирати,що для вас зараз важливіше - відносини з якимось конкретним персонажем чи прокачка однієї з характеристик.
Люди мають силу змінювати світ. Вони просто трохи забули про це…
🎨 Персона це дуже яскравий приклад того, що вдало підібраний візуальний стиль матиме перевагу над фотореалістичною графікою і навіть два консольні покоління потому залишатиметься актуальним. Гра не боїться використовувати яскраві кольори, роблячи червоний ключовим елементом свого унікального стилю, а дизайн кожного окремого меню, таких як магазини, смартфон чи навіть банальний список сопартійців, не губиться на загальному фоні і лише доповнює цю візуальну феєрію.
🎨 Дизайн більшості персон перекочував із більш ранніх ігор Atlus, але персони, які вперше з’являються в цій грі, мають незвичний і дуже стильний дизайн, який складно забути. Те ж саме стосується і босів, ну а їх палаци це окремі витвори мистецтва, наповнені символізмом, котрий лише доповнює образи антагоністів.
🎷 Звуковий супровід ні на крок не відстає від візуалу а місцями і перевершує його, комбінуючи як спокійні теми, що дадуть розслабитись, наприклад Beneath the Mask, так і динамічні треки з закликом до дії, в результаті чого Life Will Change, Take Over та Rivers in the Desert дуже швидко опиняться у вашому плейлісті.
Persona 5 Royal – це:
👌 Метавсесвіт з нульовим вмістом Цукерберга
👌 Звичайна школа в який є звичайний ♂dungeon♂
👌 Макаронов та інші дива болотної промисловості
👌 Довгоочікувана прем’єра Dragon: Like a Yakuza
👌 Котомобіль!
👌 Той самий космонавт з Києва
👌 Те саме найближче відділення Монобанку
👌 Пляжний епізод та гаремна кінцівка як і в будь-якому поважаючому себе аніме
🔷 П’ята Персона це парад яскравих кольорів, прекрасної музики і неймовірного стилю, а за цією формою ховається не менш фантастична суть, що досліджує філософію суспільства та пропонує захопливу історію про повстання проти несправедливості, доповнюючи все геймплеєм, якого точно вистачить на сотню годин. Якщо вам хоч трохи цікавий жанр jRPG то це саме та гра, яку в жодному разі не варто пропускати.🔷
🔰 Діагноз – I’m a shapeshifter at Poe’s masquerade 🔰
Дякую вам за увагу. Якщо зацікавились моїми роботами, то мене також можна знайти і на інших сайтах:
Ютуб
Твітер
Стім
Останні коментарі (3)
Обожнюю цю серію, а сам огляд чудовий. Дякую!
Дякую за огляд! Як завжди - класно! Було дуже цікаво прочитати думку іншого гравця про гру яку я прямо зараз майже закінчив. Хотілось би вставити свої п'ять копійок, можливо комусь буде цікаво)
Я майже закінчив свій марафон довжиною в півроку по всім основним іграм серії з першої по п'яту. На мій погляд з оглядом на минулі частини серії Персона 5 найслабша в сюжетному плані.
Це не означає що сюжет поганий загалом, але в серії особисто для мене він найслабший, нажаль. Хоча геймплейно вона відчувається максимально відполірованою та приємною (хоч і після 2 частини серії ігри трішки почали збавляти в різноманітті бойової частини).
Для мене основна проблема сюжету п'ятої частини це персонажі. І не лише мейн каст, але й злодії ( хоча і тут є свої виключення). Персона з третьої частини має певні архетипи персонажів які Атлус перевинаходять у наступних частинах. Наприклад "братан ГГ" в 3 частині - Дзюнпей, в четвертій Йоске а в п'ятій Рюдзі. Між ними багато спільного, але в кожній частині персонаж інший. Ще один приклад можна навести з "дівчиною-ерудитом".(я тільки що придумав цю назву, не сприймайте серйозно). В третій частині це була Міцуру, в четвертій Юкіко а в п'ятій Макото.
І до чого я веду - можна провести паралелі між персонажами в різних частинах тому що Атлус в кожній частині використовують одні і ті ж самі архетипи. Але в п'ятій частині як на мене у них не вийшло. Напевно, бракувало натхнення. Якщо різниця між Дзюнпеєм з 3 та Йоске з 4 частини була велика, і персонажі хоч і використовували один архетип та водночас були різні і цікаві, то ось Рюдзі з 5 частини відчувається максимально як-то кажуть "generic". Так само можна сказати і про більшість інших героїв, із своїми винятками звісно.
Про основний сюжет я також хотів би написати, але відчуваю що я і так вже дуже сильно задушнив у коментарях. Тому я просто скажу коротко для початку, а потім якщо комусь буде цікаво то продовжу свою думку). Річ у тім, що хоч розробники і хочуть донести нам посил про суспільство, його бажання та темні сторони особистості - це все нівелюється не дуже глибоким зануренням у тему. Тобто сам посил цікавий і зрозумілий, але розробники дуже рідко коли занурюють нас у цю тему глибше, перебиваючись одним і тим самим "Всі дорослі погані", або ж - "Всі люди мають темні сторони і це погано коли ця сторона ними володіє повністю"(про основних злодіїв та їх "мотивацію").
хорошонаписано, Доладно 👍 з Jrpg мні не щасить