Кіберніндзя, смерть від одного удару і тетріс - огляд Ghostrunner

Ти - ідеальне поєднання коду та плоті

Для початку варто відзначити важливий факт, який сильно вплине на ваше сприйняття гри - Bladerunner Ghostrunner це продукт для певної, я б навіть сказав вузької, аудиторії, який завдяки своїй концепції, її реалізації, а також візуалу зміг дійти до аудиторії масової. Але, як ми знаємо, масова аудиторія виробила певні смаки, а тому, якщо щось не вписується в їхнє бачення ігор, то ми отримуємо негативні огляди з криками про нікчемний геймплей (привіт, Hellblade) або надмірну складність, одноманітні рівні, непотрібні здібності та відсутній сюжет (це вже наш випадок).

Причому у випадку з Ghostrunner іноді доходить до абсурду і люди пишуть про те, що всі локації однакові, а гра ніяк не змінюється, але самі при цьому награють не більше кількох годин, не пройшовши навіть першого боса. Ну, і природно, що найбільше криків про високу складність, адже середньостатистичний геймер не звик до десятків смертей на одному рівні та необхідності вчитися на своїх помилках, а якщо це ще й не схоже на Dark Souls, то взагалі жах.

Якщо ж ви не шукаєте якусь казуальну гріндилку, то продукт вас не розчарує, адже унікальне поєднання Hotline Miami, Katana ZERO, Mirror's Edge, та ще й у сетинґу кіберпанку з домішками постапокаліпсису - вибуховий коктейль, який вимагає блискавичної реакції, уміння як планувати, так і міняти план просто на ходу, а також грамотно використовувати оточення і власні здібності. А ще не зайвим буде вміння грати в тетріс.

Гра досить непогано оптимізована і йде на моїй GTX 1060 без просідань з високими налаштуваннями. Утім, це стосується не всієї гри, а тому в Кібербезодні (місцева візуалізація мережі) ФПС просідатиме через використовуване оформлення та ефекти. До того ж і баги іноді зустрічаються, хоч це і не критично.

Людина, яка зробила вибір, коли їй сказали, що у неї його немає.

Гра цілком присвячена геймплею, але сюжет був зроблений не просто для галочки, хоч і рясніє кліше. Унаслідок екологічної катастрофи планета стала непридатною для життя, і людство було змушене побудувати вежу-місто Дхарма, в якій і оселилися всі, хто вижив. Зрозуміло, стався класичний поділ на робітничий клас, що забезпечує роботу вежі і живе на нижніх рівнях, і еліту, яка влаштувалася на вершині і користується всіма благами і привілеями.

Утім, незважаючи на протести робітничого класу, основний розкол стався серед еліти - Адам, архітектор, який створив вежу, був убитий своєю колегою (і дружиною) Марою. Разом із ним було знищено гвардію охоронців-гоустраннерів. Через 20 років останній вцілілий гоустраннер (він же GR-74), приведений до ладу силами опору, приходить до тями, і з ним зв'язується оцифрований Адам, який хоче покласти край тиранії Мари і врятувати людство.

Більша частина сюжету подається через діалоги, які, до речі, враховують концепцію гри, а тому якщо ви померли під час розмови, то повториться лише остання фраза, а не весь діалог цілком, що не може не радувати.

Якщо ви копіюєте файл, чи відрізняється копія від "оригіналу"?

Геймплейно це раннер з елементами слешера. Або ж слешер з елементами раннера. Або платформер. Або все разом. У ролі останнього гоустраннера нам доведеться паркурити, шинкувати ворогів, розв'язувати головоломки і битися з босами.

Паркур нагадує Mirror's Edge - він більш казуальний в управлінні, але має багато можливостей, а тому біг і стрибки стінами, підкати, поїздки на аеротрассах (як у Bioshock Infinite), притягання до спеціальних точок за допомогою енергетичного батога та управління об'єктами на кшталт рекламних щитів доведеться використовувати постійно і комбінувати між собою.

Коли платформна секція закінчується, настає час для бою, при цьому паркур нікуди не дівається і кожна арена пропонує щонайменше кілька способів обійти ворогів і застосувати будь-яку стратегію. Самі вороги різноманітні і крім звичайних хлопців з пістолетами є автоматники, що стріляють чергами, громили і самураї, які атакують у ближньому бою, мутанти-камікадзи, що вибухають, поліцейські дрони, роботи та інші слуги режиму.

Кожен з них помирає від однієї атаки, власне, як і головний герой, а тому бій перетворюється на якийсь бойовий танець, під час якого герой гасає ареною на шаленій швидкості, відбиває катаною снаряди, ухиляється від атак і знищує ворогів одного за іншим.

Крім своєї основної зброї - катани, зовнішній вигляд якої ще й можна змінювати, знаходячи нові скіни на рівнях, гоустраннер має у своєму розпорядженні чотири здібності, що дають змогу знищувати одразу по кілька ворогів або ж нацьковувати їх один на одного. Ці скіли вимагають енергії і можна проходити без них, але вони дають змогу сильно трансформувати геймплей.

Ще хотілося б відзначити кілька примітних речей:

• У грі миттєве відродження після смерті, внаслідок чого динаміка взагалі не падає.
• Майже протягом усього проходження гра підкидає нових ворогів, геймплейні можливості або ситуації, тож нудьгувати точно не доведеться.
• Прокачування являє собою окрему міні-гру, що нагадує тетріс, у якій потрібно розміщувати поліпшення-фігури на обмеженому за розмірами полі.
• Вряди-годи сюжет повністю подається через діалоги, а колекційні предмети дають лише лор, без якого історія і так буде закінченою.
• Боси досить непогані візуально, але геймплейно найскладнішим вийшов саме перший, тоді як сама Мара дуже передбачувана.

Іноді жертви необхідні для загального блага.

Графіка це одна з причин, чому гра взагалі стала відомою, адже все виглядає досить сучасно. Безумовно, автори не мали величезного бюджету, та й оформляти локації доводилося з розрахунком на те, щоб геймплейні елементи на кшталт стін для забігів виділялися на тлі оточення, але навіть з урахуванням лінійних рівнів складається враження, що справді перебуваєш у мультикультурному та мультинаціональному (написи варіюються від китайської та англійської до російської) місті майбутнього. Як колірна гамма, так і рівень деталізації цілком гідний, а Кібербезодня і зовсім сяє всіма кольорами веселки.

Як і в Katana ZERO протягом всієї гри тут звучить синтвейв, що відмінно вписується в геймплей і виглядає як щось, само собою зрозуміле.

Якщо забути про те, що це гра не для всіх, то в неї лише один мінус - злегка завищений цінник, утім, ключі за пару сотень гривень ніхто не відміняв. Загалом же це гідний продовжувач традицій Hotline Miami і Katana Zero, а також чудова робота на стику кількох жанрів, що вимагає продумувати свої дії і не боятися імпровізувати.

Підсумок – My name is Jack

---

Дякую вам за увагу. Якщо зацікавились моїми роботами, то мене також можна знайти і на інших сайтах:
Ютуб
Твітер
Стім