Психологічна драма, детективна складова якої руйнується під власною вагою - огляд Heavy Rain

Don't talk of worlds that never were
The end is all that's ever true
There's nothing you can ever say
Nothing you can ever do...

Після випуску подекуди суперечливого, але загалом успішного Fahrenheit Девід Кейдж взявся за ще один трилер з елементами детектива, щоправда, цього разу без будь-якої містики. Чи зміг він навчиться на помилках попередньої гри і зробити сценарій без дірок і злитої другої половини гри? Не зовсім. Чи вдалося йому зробити при цьому цікаву і, головне, не таку лінійну, як першого разу, історію? Загалом, так.

З урахуванням того, що я грав як у перше інтерактивне кіно Кейджа, так і в його останню наразі гру, було цікаво спостерігати за його розвитком у Heavy Rain, де він хоч і використовував частину прийомів із Fahrenheit, але від деяких із них став уже відмовлятися, щоправда, додавши місцями нових проблем.

Як далеко ви готові зайти, щоб врятувати когось, кого любите?

Протагоністом виступає Ітан Марс, досить успішний архітектор, який має сім'ю, що складається з дружини та двох синів. Унаслідок нещасного випадку на дні народження одного з них, Джейсона, хлопчик гине, а Ітан потрапляє в кому на півроку. Думаєте, на цьому пригоди героя закінчуються? Та як би не так.

Дія відбувається через 2 роки після нещасливого дня народження. Ітан ходить до психотерапевта і страждає від провалів у пам'яті, після яких опиняється в незнайомих місцях. Одного разу зустрівши другого сина, Шона, після школи, Ітан садить його на карусель і тут у нього трапляється черговий провал, після якого він розуміє, що Шон зник. У цей же час нас знайомлять з іншими трьома протагоністами, а також вводять у курс справи.

Отже, у місті вже певний час орудує серійний убивця, якого прозвали Майстер Орігамі, і який викрадає дітей, замикає їх у якихось колекторах, де вони згодом тонуть через підняття рівня води (дощі цієї пори року йдуть майже безперервно), а їхні тіла знаходять із фігуркою орігамі та квіткою орхідеї. Щоправда, в Ітана є шанс врятувати сина - якщо він пройде всі випробування маніяка, то отримає адресу, де той тримає Шона.

Іншими ж протагоністами виступають:

Скотт Шелбі - повний детектив-астматик, якого найняли батьки вбитих дітей, щоб він знайшов маніяка.

Норман Джейден - агент ФБР, відправлений на справу Майстра Орігамі, оснащений найсучаснішим пристроєм для пошуку й аналізу доказів і який намагається злізти з наркотиків.

Меддісон (ні, не той) Пейдж - журналістка, яка випадково зустрічає Ітана і намагається йому допомогти, навіть незважаючи на можливість прославиться завдяки цій справі.

Те, до чого призведуть дії всіх чотирьох персонажів, залежить цілком від гравця, але якоїсь дикої нелінійності чекати не варто - все ж таки Кейдж зміг реалізувати свій "сад звивистих стежок" лише в Detroit: Become Human, а тому тут персонажі все ж не можуть померти майже до самого кінця гри. Сама ж історія вийшла досить захопливою та інтригуючою, однак у мене є кілька АЛЕ.

По-перше, деякі важливі деталі забуваються ближче до середини гри. У Шелбі астма і бувають приступи, на яких акцентується увага на початку? Нічого, він буде більшу частину гри бігати без будь-яких проблем із диханням. В Ітана провали в пам'яті? Як зручно, що вони будуть тільки на початку і більше він про них не згадає (вибачте за каламбур). І таких моментів вистачає.

По-друге, Кейдж запозичує своїх же персонажів, адже Ітан і Медісон, це, по суті, ті ж Лукас і Карла.

По-третє, і це найважливіше, Кейдж знову не зміг у нормальний фінал. Так, мотивація, передісторія і символізм Майстра Орігамі розкриті добре, але ось його особистість... коли нам усю гру пропонують то одного, то іншого героя на роль маніяка, а у фіналі ним виявляється зовсім лівий персонаж, просто заради НЕСПОДІВАНОГО ПОВОРОТУ, це має, м'яко кажучи, дивний вигляд. Причому і це можна було зробити грамотно, як, наприклад, у фільмі "Відок" 2001 року, але тут Кейджу завадили його ж механіки.

Мене звуть Скотт Шелбі. Я приватний детектив.

Як у Fahrenheit і наступних іграх Кейджа все зводиться до вивчення невеликих локацій, виконання QTE (яких тут просто дофіга), швидкого прийняття рішень і протиборства з таймером, а також є новинка - читання думок персонажа з метою дізнатися поточне завдання.

Геймплей за всіх персонажів +/- однаковий, окремо можу відзначити хіба що агента ФБР, який за допомогою своїх диво-окулярів може досліджувати місця злочину в AR, а потім у цьому ж AR (або навіть VR), сидячи в порожній кімнаті, розбирати докази (ну, або ж він просто наркоман). Такі епізоди круті і шкода, що їх не зробили побільше.

Претензій до геймплею в мене лише дві. Перша: місцями безглузді QTE, де треба утримувати кілька кнопок одразу. І це не було б проблемою, якби вони були розташовані на різних сторонах геймпаду і мені не пропонували, наприклад, утримуючи одночасно А і Х, ще й смикати правий стік. Друга - деякі екшен-сцени, і, відповідно, QTE в них, ДУЖЕ затягнуті, сцена з Джеком на звалищі це взагалі якесь відсилання до "Чужих серед нас".

Кажуть, що ви - Вбивця Орігамі... Це правда?

Графіка в грі... прийнятна. З огляду на те, що оригінал вийшов ще на PS3, так і зовсім непогана. Так, на ПК було портовано версію з PS4, де візуал трохи підтягнули, але моделі, та й усе оточення, вже не викликають якогось захоплення у 2020 році, крім того, іноді трапляються проблеми з лицьовою анімацією, та й загалом обличчя місцями трохи змащені, незважаючи на їхнє непогане опрацювання на завантажувальних екранах. Що стосується дизайну гри, то тут все чудово вписується в концепцію сумної драми, а тому не бачу сенсу чіплятися до сірості оточення. Хоча, варто зазначити, що стилізація під комікс із різними панелями тут місцями зайва, логічно, що в Детройті Кейдж від неї відмовився.

Гра має шикарну заголовну тему, яка трохи змінюється залежно від ухвалених рішень, крім того, у більшості сцен підібрано доволі органічний саундтрек, та й сам Кейдж у додаткових матеріалах каже, що звуковий супровід становить не менше 50% важливості картини.

Heavy Rain - це:

👌 ДЖЕЙСОН!
👌 ШОН!
👌 Сплячий мужик із 6 різних ракурсів
👌 Чи є вода на Марсі?
👌 Порятунок від вибуху за методикою Індіани Джонса
👌 Можливість пізнати мило
👌 VR або наркоманія: вибери, що тобі ближче
👌 НЕСПОДІВАНИЙ спін-оф "Воно"
👌 Вбивця - дворецький

І все це заради того, щоб знайти батька, здатного врятувати свого сина?

Похмура історія вийшла здебільшого такою, як і задумував Кейдж - депресивною, інтригуючою і місцями трагічною. Недоробки, звісно, є, але задоволення від гри сильно не псують. Якщо любите інтерактивне кіно - обов'язково варто ознайомиться.

Підсумок - Дощ не може йти вічно

Дякую вам за увагу. Якщо зацікавились моїми роботами, то мене також можна знайти і на інших сайтах:
Ютуб
Твітер
Стім