Проклята презентація Konami на E3 2010

Розповідь про найкрінжовішу пресконференцію в історії E3.

---

В грудні 2023 року торгово-промислова асоціація ESA оголосила, що виставка E3 офіційно померла і більше не повернеться. Індустрія змінилася і видавцям більше не потрібні посередники для проведення презентацій. Остання справжня E3 була у 2019 році, після чого у 2021 виставку спробували провести в онлайн-форматі і на тому все закінчилося.

E3 була таким собі ігровим новим роком, головною подією, яка об’єднувала гравців зі всього світу. Але в історії виставки були не тільки гучні анонси і круті презентації.

Дистильованого крінжу теж було чимало. Наприклад, «Містер Кафеїн» із Ubisoft.

Підошви аватарів Xbox 360.

Перезбуджений чувак, який анонсував Peggle 2.

Інфернальна презентація Wii Music від Nintendo.

Обдовбаний мужик, який вів пресконференцію Activision у 2007 році.

Історично точний гігантський бойовий краб.

Нещасна дитина, яку змусили брехати про гру Kinectimals прямо зі сцени.

І ще багато інших фейлів різного масштабу. Але над усіма ними височіє монолітом крінжа презентація Konami на E3 2010. Її називають найгіршою і найнезграбнішою пресконференцією в історії виставки. І, повірте мені, для того є всі причини.

Зробимо таким чином: спершу я розкажу про саму презентацію і про те шапіто, яке на ній відбувалося, а також трохи зачіплю показані ігри, щоб контекст був зрозуміліший. А після цього буде розповідь про людей, які приймали участь в цьому неподобстві - як склалася їхня доля і кар’єра, де вони зараз і таке інше.

---

Проклята презентація Konami

На цій презентації все, що могло піти не так, пішло не так. На певному етапі починає здаватися, що це такий метагумор, щось типу короткометражок Devolver Digital, але ні. Відкриває пресконференцію Девід Деніелс, голова американського маркетингу Konami. Він звертається до людей в залі і одразу просить їх вимкнути телефони, не варнякати зайвий раз і взагалі не видавати ніяких звуків, тому що презентацію транслюють в інтернеті і це все буде чутно. Також він показує, через які двері можна покинути зал. Здається, Девід на щось натякає, але журналісти його не чують.

Після короткого ролику з ігровою нарізкою на сцену виходить Сінджі Хірано, президент Konami Digital Entertainment America. Хоча ні, почекайте, це Расселл Сіммонс, засновник лейблу Def Jam. А ні, все нормально, це все ж Сінджі Хірано. Він три хвилини розповідає стандартну нудну фігню про стронг лайнап, ексайтмент, франшизи і стратегічних партнерів. Нічого цікавого.

Хірано йде, світло гасне, а із залу на сцену невпевнено підіймається невідомий мужик. Він деякий час стоїть у темряві, а потім тремтячим голосом питає, чи можна вже запустити трейлер. Замість трейлеру на екрані з’являється віконце налаштування нового дисплею, починає трохи грати музика і - знову тиша. Мужик на сцені намагається розрядити обстановку жартом, але це не діє на аудиторію. В залі повна тиша, трейлеру все ще немає. Мужик ще раз питає, чи можуть вони нарешті показати ролик, йому відповідають, що ні, і він вирішує просто розповісти про гру словами.

Виявляється, що це генеральний директор студії 4mm Games, яка розробляє караоке-гру Def Jam Rapstar. Із титру на екрані дізнаємося, що загадкового незнайомця звати Нік Перретт. Він чеше про те, які вони всі бунтівники в студії і який революційний продукт у них виходить. Поговоривши про все на світі, Нік запрошує до мікрофона Расселла Сіммонса, засновника музичного лейблу Def Jam. Цього разу це справжній Расселл, а не Сінджі Хірано, який намагався під нього замаскуватися. Промова Ніка вже була нудною, але Сіммонсу вдається перевершити колегу. Расселл дуже довго розказує про те, як круто, що діти займаються музикою, каже щось про Обаму, згадує, що гра буде класною, а під кінець, здається, повністю губиться у власних словах.

Після десяти хвилин безцільних розмов нарешті показують багатостраждальний трейлер Def Jam Rapstar. Ним затикають Ніка Перретта, який знову вийшов на сцену і почав розмовляти.

Def Jam Rapstar мала стати не просто караоке-грою про репчик, а чимось типу соціальної мережі. Гравці могли записувати свої співи і викладати їх на спеціальний сайт, де інші учасники спільноти б лайкали і коментували усе це діло, а також кидали одне одному виклики на батли. Нік Перретт упевнено казав, що завдяки їхній грі хтось обов’язково стане знаменитим і збере мільйон переглядів. В реальності ж на сайті Def Jam Rapstar навіть у топових відео близько шести тисяч переглядів.

Втім, у людей не було достатньо часу, щоб розвернутися. Rapstar вийшла у жовтні 2010, а вже у жовтні 2011 сайт закрили без пояснення причин. Що там трапилося, стало зрозуміло пізніше. У березні 2012 з’явилася інформація, що рекорд-лейбл EMI подав до суду на розробників гри через авторські права на частини деяких треків. Тут починаються вже тонкощі музичного авторського права, в яких звичайній людини розібратися неможливо. Виявляється, що 4mm Games не змогла правильно очистити права на використані треки. В якихось випадках EMI належало 10% пісні, а в якихось - 30%. Як я розумію, вся справа у чужих семплах, які часто використовують репери. Загалом лейбл нарахував у грі 54 треки, які порушують його права, і вимагав від розробників 8.1 мільйона доларів і частину прибутку від гри. Представники EMI також додали, що намагалися зв’язатися з топ-менеджментом 4mm Games, але всі їхні запити проігнорували. Пізніше один зі співзасновників студії скаже, що у них просто не було таких грошей.

Цей позов був лише частиною проблеми. Вже за два місяці, у травні 2012, City National Bank подав до суду на Konami і Autumn Games, яка фінансувала розробку Def Jam Rapstar. Представники банку заявляли, що компанії взяли у них позику в 14 мільйонів доларів на розробку гри, задуривши їм голову обіцянками світлого майбутнього. Konami і Autumn Games запевняли, що Rapstar продасться накладом у 2.5 мільйони в перший рік (насправді вдалося реалізувати близько одного мільйона копій), а дохід від гри йтиме на погашення боргу. City National Bank запевняв, що їх обдурили і ніяких грошей вони так і не побачили. За порушення контракту позивач вимагав компенсацію у майже 9 мільйонів доларів.

4mm Games не пережила цієї судової тряски і закрилася у 2012 році. Окрім Def Jam Rapstar, студія випустила всього один проєкт - соціальну гру для Facebook під назвою Dog Show Friends.

На 19 хвилині презентації Konami починається мій улюблений епізод. Спершу показують трейлер гри Lucha Libre AAA: Héroes del Ring, після чого на сцену виходять четверо: мужик в костюмі із чемпіонським поясом на плечі, а також три лучадори у масках і різнокольорових халатах. Чолов’яга в костюмі - Федеріко Байер, директор невеликого видавця Slang, який проіснував усього кілька років і спеціалізувався на виданні ігор для латиноамериканської та іспаномовної аудиторій.

Федеріко трохи нудить про те, яка у них унікальна гра виходить, і все в такому дусі. Бреше, звісно. Також він каже, що завтра на їхньому стенді пройде реальний матч з реслінгу, в якому зійдуться четверо претендентів. Переможець стане обличчям гри - його фотку помістять на обкладинку диску Lucha Libre.

Байер представляє лучадорів, які вийшли разом з ним на сцену. До цього вони тихенько стояли у нього за спиною. Бійці скидають свої накидки, а Федеріко береться зважувати їх на вагах. Поки зважують одного, інші двоє лучадорів починають ляскати одне одного по грудях, а на екрані без попередження вмикається відео з четвертим бійцем, який не зміг прийти на презентацію. Той погрожує трьом іншим і каже, що саме він буде на обкладинці гри.

Зважування не встигають закінчити, тому що мужики починають штовхатися. Це все явно незапланований перформанс. Федеріко підіймає чемпіонський пояс над головою і просить бійців відкласти чвари до того моменту, коли завтра вони вийдуть на ринг, але вже пізно. Лучадор в костюмі скелета відбирає у Байера пояс, той вихоплює його назад і каже, що пора йти зі сцени, але його за комір хапає інший боєць. Федеріко нервово посміхається - такого точно не було в сценарії. Скелетальний чувак бере Байера за шию і виводить його за лаштунки. На цьому презентація гри несподівано закінчується. Все пішло не за планом, але аудиторії подобається - люди у залі плескають в долоні і сміються.

Про саму гру сказати особливо немає чого. Lucha Libre - це паршивий спортивний симулятор, який отримав дуже посередні оцінки і швидко помер в корчах. Мінімум інформації і про видавця Slang. З того, що вдалося знайти, виходить, що він випустив усього чотири гри і з 2014 року не подає ознак життя. Зараз компанія мутувала у звичайний магазин, який торгує консолями, іграми та усілякою периферією.

А от про добродіїв у масках, які ледь не відлупцювали Федеріко на сцені, є трохи інформації. Але про їхні непрості долі я розкажу у другому розділі цього відео.

Наступним показують трейлер гри Saw II: Flesh & Blood. Розповідати про неї виходить Джон Вільямсон із Zombie Studios. Він кілька хвилин без особливого ентузіазму зачитує текст, але все проходить спокійно. Дякувати богу, хоч нікого не катувати на сцені, хоча після демонстрації попередньої гри можна було очікувати чого завгодно.

Saw II: Flesh & Blood - добрячий такий треш. Над грою у рецензіях познущалися усі журналісти, але я свого часу непогано провів час, перепроходячи її демо-версію на Xbox 360. Не найгірша обскурна гра, якщо хочеться чогось такого.

На 29 хвилині на сцені з’являється людина-мем і неофіційне обличчя цієї презентації. Розслабленою ходою до мікрофона підходить Так Фуджі, власник крутої зачіски і продюсер Ninety-Nine Nights II. Він активно махає руками, випучує очі і взагалі намагається розвести аудиторію хоч на якусь реакцію. Іноді йому це вдається. Такаюкі невпевнено читає текст з суфлера, періодично збивається, видає якийсь веселий звук і починає читати речення спочатку. В процесі він генерує чимало епічних фраз, які і досі в ходу на відеоігрових сабредітах.

Але навіть невпинна харизма Така Фуджі не змогла врятувати Ninety-Nine Nights II від провалу. Гру критикували ледь не за усе одразу: за бойову систему, сюжет, відсутність челенджу, поганий ліп-сінк і таке інше. Оцінки від гравців трохи кращі - допомагає мемний потенціал фрази «ONE MILLION TROOPS», через яку гру і пам’ятають найбільше.

Для студії Feelplus, яка займалася Ninety-Nine Nights II, гра стала однієї з останніх перед тим як її поглинув видавець AQ Interactive.

Перебити перформанс Така Фуджі майже неможливо, але наступний спікер і не планував цього робити, у нього була інша тактика. Ніаіс Тейлор, помічник продюсера із Konami, став чи не першою людиною на цій презентації, яка говорила без переляку в голосі. Він представляв дві гри: спіноф серії Gradius, скрол-шутер Otomedius Excellent, і якусь фігню про фурі на сноубордах під назвою Adrenalin Misfits.

З Otomedius Excellent пов’язаний веселий прикол. На E3 2010 показували відцензурований опенінг гри, в якому усілякими бульбашками і пір’їнами намагалися замаскувати оголеність аніме-дівчат. В Konami правильно оцінили ситуацію і вирішили, що західний світ поки не готовий споглядати японські анімаційні буфера. В релізній версії гри обійшлося без цензури.

Наступну гру виходять представляти Наокі Маєда, музикант і продюсер серії Dance Dance Revolution, а також Томас Нагано, посаду якого визначити дуже важко. Хлопці показують гру Dance Masters, яка в Європі продавалася під назвою Dance Evolution. Маєда дуже старається читати англійський текст з суфлера, але його акцент розбиває вщент усі спроби. Таке враження, що його змусили говорити англійською, загрожуючи якимось страшним покаранням. Іноді він зривається і переходить на японську, тоді його слова перекладає Томас. Незрозуміло, чого не можна було увесь виступ так зробити.

Наокі і Томас активно жестикулюють, нервово жартують, самі сміються зі своїх же слів, а потім стають жопами до залу і починають танцювати під заздалегідь записане відео. В якийсь момент Томас кидає це діло і розвертається обличчям до аудиторії, щоб розповісти ще трохи про гру, а Наокі продовжує комічно крутити задом, намагаючись повторити рухи танцівників на екрані. Захеканий Маєда повертається до мікрофона і починає просто щось кричати про танці. Томас і Наокі кажуть ще кілька загальних слів, прощаються і йдуть за лаштунки. На екрані показують трейлер Dance Masters, після чого обидва повертаються на сцену, щоб ще раз попрощатися і піти.

На черзі ще одна музична гра - Karaoke Revolution: Glee, зроблена на основі колись популярного серіалу. Гру представляє Крістін Кетлі, бренд-менеджер Konami. Вона нічого не чудить і просто швидко розповідає базову інформацію, після чого в зал заходять кілька десятків молодих людей, які починають співати. Це триває цілих п’ять хвилин, а в кінці один зі співаків запрошує журналістів заходити на стенд їхньої гри, щоб знову послухати живий виступ. На фоні цього танці Наокі і Томаса вже не виглядають чимось проклятим.

Хор тікає, а на сцену виходить Майк Пепе, директор з маркетингу Hudson Entertainment. Він починає свій виступ зі слів: «Ось після чого мені треба виступати». Це чи не єдиний жарт за всю презентацію, який знаходить відгук у аудиторії, бо після співів у повітрі буквально повис крінж і всі це розуміють. Все було б непогано, якби не тайтли, які Майк вийшов показувати. Він почав з якоїсь пекельної гри про дзиґи Бейблейди - Beyblade: Metal Fusion.

Потім продемонстрував дві підробки під Wii Sports - Deca Sports 3 та Deca Sports Freedom, які, по суті, відрізняються тільки платформою. Перша вийшла на Wii, а друга - на Xbox 360.

І під кінець він показав трейлер платформеру Lost in Shadow про пацана, від якого залишилася тільки тінь. І це хоча б трохи схоже на нормальну гру. У Lost in Shadow навіть оцінки непогані.

Про всі ці проєкти Майк розповідав з максимально пісним лицем і зовсім без ентузіазму, тому що всі все розуміють, але така дурна робота. Важко зацікавитися продуктом, коли навіть директор з маркетингу в нього не вірить.

Вже пройшло більше години пресконференції, а чогось вартого уваги так і не показали. Аж раптом на екрані з’являються два слова - Silent Hill. Нову гру серії виходять анонсувати Девін Шатскі, продюсер із Konami, і Браян Гомез, дизайн-директор чеської студії Vatra Games. Вони розповідають про Silent Hill: Downpour, у якої на момент презентації ще не було підзаголовку. Девін каже кілька загальних слів і запрошує Браяна до мікрофона, але вочевидь місця на сцені зовсім мало, тож Шатскі просто стоїть впритул до Гомеза і загрозливо витріщається на його потилицю. Атмосферу Silent Hill’а наганяють ще до показу трейлеру.

Власне, сам трейлер досить атмосферний і викликає непідробний ажіотаж у журналістів. Вони плескають і радіють, що нарешті їм показали хоч щось притомне. Перед тим, як піти зі сцени, розробники оголошують, що замість незмінного Акіри Ямаоки композитором нової Silent Hill стане Деніел Ліхт, який написав музику для кількох фільмів серії «Діти кукурудзи», для четвертого фільму франшизи Hellraiser і для серіалу «Декстер».

Silent Hill: Downpour, яка вийшла у 2012 році, отримала змішані відгуки, але точно не залишила фанатів серії байдужими. І в рецензіях журналістів, і у відгуках звичайних гравців можна простежити одну спільну рису: люди сходяться на тому, що це, звісно, не найкраща гра, але в ній є проблиски геніальності. Найчастіше жаліються на недолугу бойову систему, але хвалять ігровий світ і його дослідження, а також деякі бос-файти.

Downpour стала могильною плитою як для серії, так і для студії Vatra Games. Після неї, у тому ж таки 2012 році, вийшли Silent Hill HD Collection і Silent Hill: Book of Memories. Над першою досі знущаються через поганий технічний стан і використання шрифту Comic Sans, а друга взагалі була діаблойдом для PS Vita.

У 2014 була невдала спроба Коджіми відродити серію, але його Silent Hills скасували. Якихось новин довелося чекати аж до 2022 року, коли Konami анонсувала цілу пачку ігор.

А щодо Vatra Games, то вона закрилася через пів року після релізу Downpour. Компанія Kuju, власник студії, вирішила, що продовжувати немає сенсу. Vatra хотіла ще портувати гру на ПК і зробили доповнення для Downpour, але цю ідею вже завернула Konami. На основі напрацювань для DLC у 2014 випустять комікс Anne's Story.

А тим часом на сцену виходять Шінта Ноджірі, продюсер гри Neverdead, і вже знайомий нам Томас Нагано, який цього разу чомусь у довгому плащі. Японець хоче щось розказати про гру, але Томас його різко перебиває - типу, поясниш усе пізніше, давай спершу трейлер.

Трейлер не дуже вражаючий, але задумка у гри цікава: головний герой Neverdead - невмирущий мужик, який може відривати собі частини тіла, а потім прикріплювати їх назад. Щоб продемонструвати цю механіку у реальному житті, Шінта і Томас розігрують на сцені черговий вертеп. Коли Нагано розповідає про гру, у нього ніби відвалюється голова. Люди в залі регочуть і плескають. Всім вже погано.

Neverdead - ще одна посередня гра з цієї презентації. Мабуть, найцікавіша річ, пов’язана з нею, полягає в тому, що розробкою Neverdead займалася студія Rebellion, автори серії Sniper Elite, але геймдиректором і продюсером проєкту був Шінта Ноджірі із Konami, який буквально вирвався із чіпких лап Коджіми, щоб зробити цю гру.

Останні 25 хвилин презентації були на диво нормальними. Нікого не лупцювали, всі трейлери вмикалися тоді, коли і мали вмикатися, і навіть ніхто не танцював і не співав. Якби залишили тільки ці 25 хвилин, Konami б ніколи не увійшла в історію як автор найкрінжовішої презентації на E3.

Адекватну частину пресконференції відкрили мемним трейлером Metal Gear Solid: Rising про нарізку кавунів. Гру представляли продюсер Шігенобу Матсуяма і геймдиректор Мінеші Кімура. Вони десять хвилин розповідали про нову MGS, зупиняючись на різних аспектах геймплею та історії. Все пройшло максимально професійно і без балагану. У них навіть був перекладач і японцям не довелося ламати язик, намагаючись говорити англійською. Біда тільки в тому, що ця версія гри так ніколи і не вийшла.

Metal Gear Solid: Rising анонсували на презентації Microsoft на E3 2009. Коджіма тоді одразу сказав, що передає керівництво проєктом своїм співробітникам, а сам виступить лише у ролі продюсера. Історія там досить довга і непроста, але якщо скоротити, діло було наступним чином. У Kojima Productions не вийшло зібрати притомну гру, Metal Gear Solid: Rising ледь не зі старту потрапила у виробниче пекло. Хідео майже не втручався у розробку, а коли вирішив подивитися, що зробили його колеги, вхопився за голову і скасував проєкт. Сталося це через кілька місяців після показу гри на E3 2010. Але вже у 2011 році Коджіма передав Rising своїм колегам зі студії Platinum Games, які довели проєкт до фіналу і в 2013 році випустили його під назвою Metal Gear Rising: Revengeance.

Закривали цю багатостраждальну презентацію двома іграми серії Castlevania. Першим до мікрофону вийшов Коджі Ігараші, багаторічний продюсер франшизи. Він представляє Castlevania: Harmony of Despair, першу мультиплеєрну гру в історії серії. Насправді багатокористувацькі режими були і в деяких попередніх іграх, але Коджі називає саме Harmony of Despair першою. Він розказує, який у них крутий арт, і що в грі буде не тільки кооператив, але і PvP. Якогось особливого відгуку ця гра не знаходить, аудиторія явно чекала іншого. Навіть дуже доброзичливий вид Коджі Ігараші та його фірмовий ковбойський капелюх не здатні поміняти думку журналістів.

Після Ігараші на сцену підіймається Дейв Кокс, продюсер Castlevania: Lords of Shadow. Він трохи поговорив і продемонстрував видовищний трейлер, в якому, як на мене, навіть занадто багато показали.

В процесі написання цього матеріалу я вирішив перепройти Lords of Shadow і чудово провів час. Гра рівно така, якою я її і запам’ятав у 2010 році. Це епічна пригода у дуже різноманітних і красивих декораціях. Сюжетно це перезапуск серії або, якщо хочете, паралельний таймлайн зі своїм поглядом на знайомих героїв і їхнє походження. Але Lords of Shadow взагалі могла бути окремою грою, не пов’язаною з франшизою Castlevania. Її розробкою займалася іспанська студія MercurySteam і початково Konami дала їй добро на використання ліцензії, але коли топ-менеджемент видавця побачив перші напрацювання, ліцензію відібрали, тому що японці злякалися занадто радикальних рішень розробників.

Врятував гру Коджіма, який переконав босів Konami, що це саме те, що потрібно серії. Через це Kojima Productions значиться як студія, що допомагала з виробництвом. За словами співробітників MercurySteam, це була не повноцінна спільна розробка, Коджіма і його колеги виступали скоріше як радники і допомагали комунікувати з видавцем.

Castlevania: Lords of Shadow була останньою грою презентації. Після її трейлеру до глядачів знову вийшов президент Konami Digital Entertainment America Сінджі Хірано, щоб сказати останнє слово. Він посміхався і впевнено говорив, що далі буде тільки краще. Здається, йому все сподобалося.

---

Стан світу після презентації Konami

Ця презентація Konami була ще тією бідою. Сто хвилин крінжу, ніяковості, здебільшого поганих ігор і дивних перформансів. Але не менш цікавими є люди, які приймали участь у цій пресконференції. Я трохи пошукав і зараз буде, як у кіно, коли перед титрами розповідають, що сталося з головними героями після подій фільму.

Девід Деніелс, який почав презентацію з прохання позакривати ротяки, покинув Konami за два місяці після E3 2010. Звертаючись до журналістів, він представився головою американського маркетингу компанії, ця ж його посада вказана на сайті MobyGames і у чисельних інтерв’ю, але на LinkedIn Девід пише, що був головним продакт-менеджером. Звісно, існує мінімальна можливість, що у 2010 році в Konami працювало два Девіда Деніелса на керівних посадах, але, скоріш за все, це просто якісь HR-тонкощі.

Після Konami Деніелс працював у Xsolla і в студії Kanzai Entertainment, одним зі співзасновників якої був репер Ice-T. Наразі Девід займається консалтингом, допомагає різним розробникам програмного забезпечення.

Сінджі Хірано, президент Konami Digital Entertainment America. З ним треба почати трохи здалеку. У 2015 році між Konami і Хідео Коджімою, який пропрацював у компанії майже 30 років, почалася драма. Наче як Коджіма бездумно тринькав гроші, за що його щемили, відключали його команді інтернет, не дозволяли спілкуватися із зовнішнім світом, скасовували його проєкти і погрожували юристами, якщо Хідео з’явиться на церемонії нагородження The Game Awards. Це довга і заплутана історія, для нас же важливий її фінал - Коджіма і Konami розійшлися. І друзями вони точно не залишилися. Хідео періодично казав у інтерв’ю щось неприємно про колишнього роботодавця і фотографувався для Instargram’у Нормана Рідуса з мемною чашкою «Konami Tears».

Але не все так просто. І ту ми повертаємось до Сінджі Хірано. Спершу він був президентом американського підрозділу Konami, потім його зробили президентом європейського офісу, а трохи згодом понизили до керівника відділу продажів у штаб-квартирі компанії в Токіо. А з кінця 2016 року Хірано працює президентом KOJIMA PRODUCTIONS. Он як буває. Можливо, він зійшовся з Хідео на грунті ненависті до колишнього роботодавця.

Нік Перретт, який максимально невпевнено просив увімкнути трейлер, виявився таким собі серійним підприємцем. Після того, як 4mm Games загнулася від судових позовів, Нік приєднався до студії Jagex, розробника MMO RuneScape. Там йому дали трохи покерувати американським офісом, після чого Перретт покинув компанію і до сьогоднішнього дня намагається триматися якомога далі від ігрової індустрії. Зараз він керує венчурним фондом, займається бізнес-консалтингом і робить фінансовий застосунок, який незрозуміло для чого призначений.

Нудотний Расселл Сіммонс, який позорився на сцені разом з Ніком Перреттом, у 2017 році пішов з музичного лейблу Def Jam після чисельних звинувачень у сексуальному насиллі. Там навіть Террі Крюс із реклами Old Spice якось замішаний, але я вже не став розбиратися, вибачайте. Зараз Сіммонс переїхав на Балі. Каже, що це абсолютно точно ніяк не пов’язане зі звинуваченнями у його сторону. А ще він випускав якусь реперську NFT-колекцію.

Про Федеріко Байера взагалі не вдалося знайти хоч якоїсь інформації. Він був директором невеликого видавця Slang - ось і все, що про нього відомо. А от про добродіїв, які його ледь не відмудохали, трохи накопати вдалося.

Перший лучадор у чорній масці з хрестом - El Elegido. Він виступає досі і як я зрозумів, цей шановний пан якийсь ексгібіціоніст. Іноді El Elegido погрожує, що зараз зніме труси, а іноді з нього їх стягують під час поєдинку. А ще він приймає участь у якихось підозрілих танцях з жіночками.

Мужик в костюмі скелета - La Parka. З ним все заплутано. Він починав кар’єру під псевдонімом Bello Sexy, а La Parka’ою був інший лучадор, але той пішов з промоушену AAA до конкурентів і у нього відібрали право використовувати образ. Той перший скелетальний чувак став називатися L. A. Park. У 2010 році La Parka і L. A. Park зійшлися у двобої, щоб вирішити, кому дістанеться ім’я. Переміг старий, але результати анулювали. У реванші переміг вже молодший.

Другий La Parka, який і борюкався на сцені презентації Konami, помер у 2020 році. Під час одного із поєдинків він невдало стрибнув з рингу на свого опонента і зламав шию.

Лучадор у зелено-червоному тріко - Silver King. Ви могли бачити його у фільмі Nacho Libre, де він зіграв Рамзеса. А ще він брат отого мужика, який не зміг прийти на презентацію Konami, але записав погрозливе відео. Silver King теж не дожив до наших днів. Він помер у 2019 році прямо на ринзі під час одного з виступів.

Джон Вільямсон, який монотонно зачитував текст про Saw II: Flesh & Blood, покинув Zombie Studios у 2012 році, після чого працював над коміксом за мотивами шутера Hawken і над якоюсь маловідомою мобою Supernova. Трохи пізніше він переключився на викладання геймдизайну в кількох університетах, а зараз розробляє AR і VR-проєкти для NASA і американської армії.

До речі, Hardsuit Labs, яка до 2021 року працювала над Vampire: The Masquerade — Bloodlines 2, була заснована саме на руїнах Zombie Studios. У нас про це є відео.

Такаюкі або Так Фуджі - не просто мемний чувак і автор смішних фраз, він ще й людина багатьох талантів і неабиякої самоіронії. На початку своєї кар’єри Такаюкі працював музикантом і звукорежисером. Наприклад, він грав на електрогітарі в саундтреці Castlevania: Symphony of the Night, а для деяких треків Suikoden співав у складі хору.

Коли його підвищили до продюсера, Фуджі в основному займався проєктами другого ешелону. Власне, Ninety-Nine Nights II - один із них.

Він покинув Konami у 2014 році, після чого працював у DMM.com над якимось VR-проєктом для жінок і навіть щось з кіберспортом робив. У 2022 Так перейшов у Black Tower Studios, яка спеціалізується на допомозі іншим розробникам. Наразі останнім проєктом, в якому Фуджі приймав участь, значиться багатокористувацький шутер Foamstars - отой "пінний клон" Splatoon від Square Enix.

Такаюкі подорослішав і змінив зачіску, але у твіттері у нього досі аватарка зі скріншотом з тієї самої презентації. Він точно не соромиться, що приймав у ній участь, і охоче репостить вирізки з найкращими моментами.

Ніаіс Тейлор, помічник продюсера із Konami, який дуже впевнено розповідав про погані ігри, покинув компанію у 2014 році і більше не повертався у ігрову індустрію. На LinkedIn у нього вказано, що зараз він працює в івент-агентсві, а також підробляє самозайнятим мультимедіа продюсером, що би воно не означало.

Поки я шукав про Тейлора інформацію, наткнувся на два приколи. По-перше, Ніаіс взагалі ніяк не приймав участі у розробці Otomedius Excellent і Adrenalin Misfits, які він представляв на пресконференції. Вочевидь більше ніхто не хотів розповідати про цей позор, тож і призначили молодшого.

А по-друге, його ім’я, Ніаіс, з французької перекладається як «дурко». Такі справи.

Наокі Маєда - музикант, саунд-дизайнер, композитор, музичний продюсер, просто продюсер і взагалі легенда японських ритм-ігор. Багато років він був тісно пов’язаний з BEMANI, підрозділом Konami, який займався розробкою музичних і танцювальних ігор. Під різними псевдонімами, яких у Наокі більше 60 штук, він писав і продюсував музику для серій Dance Dance Revolution, Beatmania, Pop'n Music, GuitarFreaks, DrumMania та інших. А у 2001 Маєда навіть зібрав дівочий J-pop гурт BeForU, в якому він став продюсером.

Наокі покинув Konami у 2013 і перейшов до Capcom. Konami таку зраду терпіти не стала і видалила майже всі згадки про Маєду із ігор BEMANI. Під новим видавцем Наокі створив мобільну гру CROSSxBEATS, а також її аркадний варіант з підзагаловком Rev. CROSSxBEATS закрили у 2018.

Того ж року Маєда зібрав незалежну команду під назвою UNLIMITED STUDiO, яка випустила мобільну ритм-гру SEVEN's CODE. З 2023 року Наокі керує продакш-компанією, яка створює музику для ігор та інших медіа.

Раніше я вже казав, що рід занять Томаса Нагано визначити дуже важко. Він з’являвся в титрах всього шести ігор і кожного разу йому вигадували різні посади. Десь він був координатором локалізації, десь виконував англомовну версію пісні, десь просто допомагав з розробкою, а десь займав загадкову посаду International Product Assistant’а. Під час показу Dance Masters Наокі Маєда представляє його просто як «Томаса, який працює над цією грою». Але вже за пів години, коли Нагано знову з’явиться на сцені, він скаже, що працює в команді піару. А на сайті Giant Bomb взагалі написано, що Томас був у Konami перекладачем і музикантом. І музикантом він таки був. На вечірці Konami під час Tokyo Game Show 2010 Нагано репував на сцені під псевдонімом MC Tommy.

Що з ним було далі, не дуже зрозуміло, але в інтернеті пишуть, що у 2016 році Томас знявся у ролику японського таксі-сервісу Ofuna Chuo. Виходить, що Нагано покинув ігрову індустрію, щоб грачувати по ночах.

Крістін Кетлі, яка виглядала некомфортно нормальною на фоні всіх попередніх спікерів, пропрацювала на позиції бренд-менеджер в Konami до 2013 року. Потім перейшла у Disney, а зараз займає посаду директора з продуктового маркетингу у 505 Games. Відповідає за умовно-безкоштовні ігри.

І навіть шкільний хор, який співав на презентації, досі існує. Школярі там вже, мабуть, інші, але вони все ще виступають і у них розплановані концерти аж на пів року вперед.

Майк Пепе, директор з маркетингу Hudson Entertainment, звалив із компанії менше ніж за рік після презентації найгарячіших бейблейдів. У 2011 він перейшов до NVIDIA, де працює і досі на посаді старшого менеджера з маркетингу. Сама ж Hudson Entertainment припинила існування у 2012 році, коли її поглинула  Konami Digital Entertainment.

Ніяких феєричних історій про Майка я не знайшов, але він виявився ближчим до нас, ніж може здатися. Майк з’являвся у титрах Metro 2033 Redux і Metro: Last Light Redux як співробітник NVIDIA, який якось там допомагав 4A Games з розробкою.

Девін Шатскі загрозливо витріщався на свого колегу на сцені, але в житті обрав рут мирного персонажа. Silent Hill: Downpour і Silent Hill: Book of Memories стали його останніми проєктами у великій ігровій індустрії. Девін покинув Konami у 2014, рік попрацював консультантом у студії Digital Funk Machine, яка займалася мобільними і соціальними іграми за ліцензіями, а потім подався у індустрію навчальних програм.

Сім років він присвятив компанії Age of Learning, розробнику платформи ABCmouse, на якій малеча може дізнатися різне цікаве про оточуючий світ. З 2023 Шатскі працює віце-президентом з виробництва у компанії Stemuli, яка якось там допомагає студентам знайти хорошу роботу. Їхній опис - це нагромадження усього підряд: метавсесвіт, штучний інтелект, інклюзивність, гейміфікація навчання і ще багато незрозумілих слів.

До речі, у молодості Девін Шатскі був тестувальником Mortal Kombat 4 і Mortal Kombat Mythologies: Sub-Zero.

Браян Гомез, який представляв Silent Hill: Downpour разом з Девіном, виявився досить цікавим персонажем. Свій шлях у ігровій індустрії він почав у кінці 90-х з роботи над сценарієм популярного, але так і не випущеного офіційно файтинга Thrill Kill. Зараз поясню, як таке можливо. На початку розробки Thrill Kill була симулятором месоамериканської гри у м’яч, такого собі протобаскетболу. В ній здорові ацтекські мужики лупили одне одного і намагалися закинути м’яч у кільце. Видавець Virgin Interactive заохочував розробників із Paradox Development (не плутати з Paradox Interactive) додати у гру більше насилля. В результаті було вирішено повністю змінити концепцію і перетворити гру на BDSM-файтинг про усіляких збоченців, які відривають одне одному голови і усіма можливими способами натякають на секс.

На E3 1998 гра спричинила фурор. Гравці почали її активно чекати, але усі плани зруйнував видавець Electronic Arts. Він придбав права на видання Thrill Kill і одразу її скасував, хоча проєкт вже був майже готовий. Втім, гра нікуди не зникла. Розробники залили її ROM на кілька піратських сайтів, де вона стала одним з найпопулярніших релізів.

Після такого бадьорого старту Браян Гомез працював над іграми за ліцензіями «Тома і Джеррі», «Володара Перснів», «Зловісних мерців» тощо. У середині 2000-х разом з Клайвом Баркером він створив культовий у деяких колах шутер Clive Barker's Jericho. У цей же час Браян заснував студію Alchemic Productions, яка допомагала іншим з розробкою.

У чеській студії Vatra Games Гомез пропрацював майже два роки, але покинув її до релізу Silent Hill: Downpour. Коментуючи своє звільнення, Браян казав, що втомився постійно літати із Лос-Анджелеса у Брно та і взагалі там вже і без нього справляться з грою. Гомез також наголошував, що в майбутньому обов’язкого повернеться до жанру survival horror, тому що у нього купа ідей, які не вдалося реалізувати через диктатуру Konami.

Що там за ідеї у нього були, ми вже, мабуть, ніколи не дізнаємось, тому що після Downpour Браян працював майже виключно над мобільними і консольними іграми за ліцензіями Disney, DreamWorks та NBCUniversal. А зараз він займається тим, що допомагає студії 4J, багаторічним розробникам різноманітних портів Minecraft’а, стати незалежним видавцем.

Шінта Ноджірі довгі роки працював із Коджімою - спершу над Policenauts, а потім і над Metal Gear Solid. У розробці ігор основної серії MGS Шінта був на других-третіх ролях, але йому давали покерувати виробництвом спінофів. Ноджірі був геймдиректором обох частин Metal Gear Ac!d і Metal Gear: Ghost Babel для Game Boy Color.

Судячи з деяких інтерв’ю, його обтяжувало постійно бути в тіні Коджіми. Шінта хотів робити щось своє, але його змушували працювати над MGS. Він покинув Kojima Productions і перейшов до іншого відділу Konami. Ноджірі хотів зробити гру для PSP чи Nintendo DS, але боси компанії переконали його, що краще зосередитися на домашніх консолях. Звідси і з’явилася NeverDead.

Гра отримала посередні оцінки, швидко забулася, а разом з нею кудись зник і Шінта Ноджірі. Після NeverDead у нього немає жодної згадки в титрах інших проєктів та і взагалі його подальша доля незрозуміла. На LinkedIn вказано, що з 2017 року Шінта працює старшим менеджером в японському операторі мобільного зв’язку NTT DoCoMo.

Шігенобу Матсуяма - ще один розробник, який працював з Коджімою, а потім кудись зник. До того, як стати креативним продюсером Metal Gear Solid: Rising, Матсуяма займався гоночною серією GTI Club і аркадним тиром Silent Scope. Робота над MGS мала стати для нього професійним підвищенням, але спершу Матсуяму зняли з керівної посади, а потім гру передали PlatinumGames.

З 2010 року про Шігенобу нічого не чути. На його сторінці у Facebook вказано, що зараз він працює в Matsuyama Co., яка займається виробництвом металевих прес-форм і обробкою листового металу. Як я розумію, це якийсь сімейний бізнес, адже компанія була заснована чи то у 60-х, чи то у 80-х роках минулого століття. Вони у себе на сайті самі не можуть визначитися.

Мінеші Кімура, який був геймдиректором Metal Gear Solid: Rising до того, як грою зайнялася PlatinumGames, виявився найстабільнішим з усіх героїв цього відео. Він працює в Konami вже майже 30 років і, здається, не збирається йти. Кімура був художником на усіх іграх основної лінійки MGS, а також доклався до провальної Metal Gear Survive. Остання на даний момент гра у послужному списку Мінеші - Silent Hill: The Short Message.

Коджі Ігараші, або просто IGA, почав працювати в Konami у 1990 році. Спершу він був програмістом на різних проєктах і сценаристом дейтсімів Tokimeki Memorial. В якийсь момент Ігараші попросив, щоб його перевели до іншого підрозділу, бо він вже не знає, яку ще історію можна придумати для симулятора побачень. Його влаштували у команду Castlevania: Symphony of the Night, після чого він майже 13 років був продюсером серії.

Castlevania: Harmony of Despair стала останньою грою франшизи, над якою він працював. У 2014 Ігараші звільнився із Konami і заснував студію ArtPlay, де він займається власною серією метроідваній Bloodstained, в якій вийшло вже три гри. Щоб ви розуміли, Bloodstained: Ritual of the Night - другий найуспішніший ігровий краудфандинг на платформі Kickstarter. Більше грошей зібрала тільки Shenmue III. Наче як зараз Ігараші працює над сиквелом Ritual of the Night, але про нього немає ніякої конкретної інформації.

На момент презентації Дейв Кокс був головою британського підрозділу Konami, а також продюсером і співавтором сценарію Castlevania: Lords of Shadow. А до того Дейв працював продакт-менеджером на різних частинах Metal Gear, Silent Hill, Contra і десятках інших ігор Konami. На початку кар’єри він навіть відповідав за дизайн коробки європейської версії першої MGS.

У 2016 році Кокс пішов із Konami і приєднався до студії MercurySteam, розробників Lords of Shadow. За два роки перейшов до польської компанії CI Games, яка займається серіями Sniper: Ghost Warrior і Lords of the Fallen. А з 2019 року Дейв працює продюсером у 505 Games. Він спродюсував Ghostrunner II, Miasma Chronicles і Control: Ultimate Edition. А ще про нього є згадка у розділі подяк Duke Nukem Forever, що саме по собі непересічне досягнення.

---

І на цьому все. Замість якогось фінального слова скажу лише одне: із більш ніж десятка студій, чиї ігри показували на цій презентації, до наших часів дожили тільки дві - Rebellion і MercurySteam.