Героїчна Таверна: Химерний Ковчег

Всім привіт!

О, як же давно я не писав у Куток! Минуло вже сто років (а в перерахунку на котячий вік це, мабуть, ціла вічність). До речі, про котів — цього літа раптово від сердцевого нападу померла наша кішка Чуі. Їй було 8 років.

Її звали Чуі, тому що коли її раптово торкалися, вона робила звуки, як персонаж “Зоряних війн” Чубака, а скорочено Чуі.
Цікаво, що вона сама нас обрала ще коли сама мешкала мешкала в нашому підʼїзді. Одного разу вона зайшла до нас у квартиру і, ніби погодившись, що її тут все влаштовує, залишилась з нами жити. Хоча Чуі була з вулиці, вона свої котячі справи одразу стала робити в спеціальні лотки. Наша кішка завжди була з характером, за що я її безмежно поважав. Вона не була навʼязливою і ніколи не нявчала просто так, лише коли була голодна або, як тоді, коли помирала по дорозі в клініку.
Ми провели з нею чудові 6 років, бо зустрілись ми вже зрілими людьми. Коли почалася повномасштабна війна, Чуі мужньо витримала переїзд з Запоріжжя в Чернівці. Вона була з нами у сховищах під час повітряної тривоги і, не дивлячись на великий стрес, жодного разу не підводила нас і не робила шкоду ані вдома, ані в готелі, ані на зйомній квартирі. Про неї у нас залишились теплі спогади і купа гарних світлин.
За весь останній час ми отримали багато слів підтримки від друзів і знайомих. Хто був з нею знайомий, теж розділяли нашу любов і повагу до Чуі. А тепер розділяють наше горе. Всі її любили.
Сьогодні, коли ми мили машину, від крапель води зʼявилася веселка. Впевнені, що саме на ній зараз відпочиває наша кішка Чуі і живе своє наступне життя. Дякуємо їй за всі ті пригоди і емоції, що вона дарувала нам. Назавжди в наших серцях.

Окрім особистого, я багато часу присвятив створенню спільноти Героїчна Таверна: Химерний Ковчег. Тут ми обговорюємо новини відеоігор, ділимося враженнями, беремо участь у вікторинах і постимо меми. Обговорюємо прочитане, даємо рекомендації одне одному — атмосферно й затишно. У нас є безліч гілок для обговорення найрізноманітніших тем: від новин і JRPG до манги та фільмів.

З останнього ми обговорювали і ділилися думками про Xenoblade Chronicles. За цей час я вже занурився у гру майже на 20 годин, і хоча багато ігор могли б уже закінчитися двічі, ця продовжує дивувати мене новими механіками навіть на такому етапі. Я не просто слідую сюжету, а досліджую локації, заповнюю колектопедію (щось на кшталт журналу для збору інформації про місцеву флору та фауну). І це не просто для статистики! За кожне заповнене поле отримуєш винагороди у вигляді гемів, які потім можна вставляти у зброю та броню для їх поліпшення. Дуже приємна система, коли тобі корисно збирати все навколо.

Бойова система спершу здалася мені громіздкою, але тепер, налаштувавши скіли, це стало справжньою насолодою. Позиціонування для максимального дамагу, ланцюгові комбо, які підсилюють зв’язки між героями – усе це тримає тебе в тонусі! Я просто в захваті від того, як тут можна варіювати здібності. Можеш налаштовувати і прокачувати скіли, але щоб зробити їх ще сильнішими, потрібен вчитель. Ще цікаво, що є можливість ділитися пасивними навичками між членами паті. Уявіть, що в Шулка - це головний герой гри, є вільний слот для пасивки, і він може вставити свою або взяти вже прокачану навичку, наприклад, +2 до захисту від Раяна. Це додає стільки стратегічної глибини!

Окремо хочеться згадати відкритий світ. Він виглядає трохи пустим і занедбаним, але це ідеально відповідає історії: людство на межі виживання через атаку мехонів, колонії розкидані, а простори між ними кишать монстрами. Іноді натрапляєш на торговців або мисливців, але найбільше мене зачаровують пейзажі. Закати та світанки, які малює гра, просто заворожують.
Можливо, я не сказав вам нічого нового, але я в захваті від гри на всі 100%. Вона перевершила всі мої очікування, особливо з огляду на те, що їй уже 14 років. Вона стала моїм новим способом для ескапізму, і я з радістю продовжую подорож у цьому неймовірному світі разом із новими улюбленими героями.

Ще одне велике захоплення спільноти — Destiny 2, яка цьогоріч відзначила своє 10-річчя. І ми разом святкували ювілей ціє саги від Bungie. Десять років вартові на консолях та ПК тримали оборону сонячної системи, захищаючи її від Темряви і зберігаючи світло, яке нам подарував Мандрівник. За цей час ми бачили багато подій, які назавжди змінили наше існування. Ми втрачали близьких у нерівній боротьбі за виживання людства, підписували несподівані союзи, які здавалося б були неможливі. Колись запеклі вороги ставали нашими товаришами, а ті, хто був нам найвірнішим другом, зраджували нас і ставали ворогами. Ми здобули неймовірні сили, відкривши для себе такі прояви Темряви, як Стазис і Стренд, навчившись використовувати їх на свою користь. У найтемніші моменти ми зустрічали загиблих героїв, коли, здавалося, надії більше не існувало. І, нарешті, ми дізналися, хто стоїть за Темрявою, хто є цим загадковим Голосом в пітьмі — ворогом усього живого, архітектором Фінальної форми — Свідок.

І ось, друзі, одного вечора, Роман і Дмитро поставили крапку в цій довгій боротьбі. Ми об’єднали сили з Занепалими, Кабал і навіть Сяючим Вуликом, щоб вийти в останній бій проти Темряви і Свідка, поклавши край його тиранії. Ми, троє з іншими вартовими, стали тим самим списом, що пробив Свідка в саме серце. Під прикриттям чотирьох могутніх армій всесвіту, наш загін вирушив прямо до серця Темряви, де нас чекав важкий бій з нашим головним ворогом. Це протистояння було епічним, сповненим краси та величі. І хоча я готувався до більшого опору, результат став справжнім тріумфом єдності та сили. Дякую Дмитру і Ромі за неймовірну злагодженість, а іншим вартовим — за незламність духу. Разом нас було дванадцять. Дванадцять героїв, які поклали край загрозі Фінальної форми.
Останні катсцени залишили в мені глибокий відгук, наповнивши серце емоціями, особливо той момент, коли ми усвідомили, що ця історія ще не завершена. Це не кінець наших пригод. Тепер, коли всесвіт звільнений від Темряви, залишилось запитання: хто займе місце цього всесвітнього зла? Які нові випробування чекають на нас, вартових?

А ще ми захоплюємося настільними та настільними рольовими іграми. Останнім часом субота стала для мене днем пригод у настільній грі "Щелепи Лева". Однак тепер по понеділках ми занурюємося в першу пригоду за системою Pathfinder (1E) у місцевому клубі "Башта."
Ця пригода стала справжнім відкриттям для мене, Ірини та Дмитра, адже саме з нами вона почалася, під керівництвом майстра та власника клубу Володимира. Він створив для нас атмосферу справжнього занурення в новий світ, за що ми йому вдячні.

Наші персонажі виросли у селищі Кассен, названому на честь його оборонця й засновника, героя на ім'я Екот Кассен. Моя героїня, напівельфка Ліліт, є пройдисвіткою з різноманітними здібностями: вона володіє рапірою, кинджалом, знає чотири мови, та має неперевершені навички в акробатиці, злому замків і дослідженні підземель. Хоч її наставник, Джимс "Нестача", і радить брати все, що погано лежить, вона не завжди слідує його порадам, маючи власні моральні орієнтири.
Іра грає за Феяру, дівчину-воїна, яка виросла в бідності, але змогла стати сильною завдяки наставництву капітана місцевої варти. Її навички у бою, виживанні та військовій дисципліні роблять її невід'ємною частиною нашої групи.

Дмитро ж у нас напіворк-монах на ім'я Брат Вуду, який володіє бойовими мистецтвами, медитує при кожній нагоді та вражає ворогів власними руками і ногами. Він спокійний, врівноважений, але надзвичайно небезпечний у бою.

До нашої команди також приєдналася Катерина, яка грає за ельфійку-чародійку Катаріс. Вона знається на магії, проте через перевантажений рюкзак мало не загинула в нашій першій пригоді.
Все почалося із традиційної для селища Кассен церемонії. Щороку молодь вирушає до гробниці Екота Кассена, щоб принести звідти вічний вогонь, який буде зігрівати селище взимку. Хоч це завжди було ритуалом дорослішання, цього разу події пішли іншим шляхом. Наша група зіткнулася з небезпекою, яку не передбачали навіть найстарші мешканці.
Почалося все зі складних боїв із орками, які влаштувалви на нас засідку. Та вовками, що намагалися атакувати нас вночі. Потім ми ледь не загинули, спускаючись по слизьких схилах до гробниці. Та найстрашніше чекало нас всередині. У перших залах ми знайшли сліди кривавої різанини, і над тілами загиблих почала підніматися темна магія некромантії...
Так закінчилася наша перша сесія, і я вже чекаю наступну. Це був гарний вечір, і мені цікаво, що буде далі, адже сюжет нашої пригоди вже нагадує якісний серіал із кліфгенгером наприкінці!

Якщо вас приваблює така тематика, будемо раді бачити нових членів у нашій Таверні. Тут знайдеться місце для кожного, і завжди буде страва на ваш смак!

https://t.me/+piA2-4Bd6_g0ZTMy