Лімінальні простори в іграх та медіа

Відеоверсія статті:

Починаючи з осені по теперішній час я проходжу через етап високої зацікавленості в фандомі Backrooms та лімінальних просторів. Я переглянув безліч різних тіктоків на цю тему, читав статті, досліджував присвячені цій темі сайти, в тому числі закордонні і вкрай шкода, що на українському просторі про це майже ніхто не говорить, бо, до дідька, цікава тема.

Прийнято вважати що лімінальність - це явище переходу від одного стану в інший. З чим я частково згоден, але я б це описав по іншому. Лімінальність - це саме локації, події, атмосфера чи будь що ще що викликає у вас стан чи відчуття ніби ви знаходитесь між чимось, відчуваєте перехід між станами, локаціями, подіями.

Ніби ви відчуваєте що ніби тут мало би щось статись але чомусь не стається. Якась порожнеча, яка не викликає у вас ні позитивних, ні негативних почуттів, окрім можливо, тривожності. Щось що за рамками реальності та щось, що ламає її правила. Наприклад, чистилище між пеклом і раєм. Чи момент, коли те що було вже не буде а ти відчуваєш спокій та безмежність допоки не починається те що буде.

Гадаю, вам снилось колись, що ви йдете додому чи до бабусі в село пішки, однак не дивлячись на довгий шлях, ви не наближаєтесь до місця призначення. Чи можливо відчуття небезпеки і чужого спостереження за вами на порожній вулиці з багатьма вікнами, в яких ніби нікого нема. Тим не менш сьогодні я розповім більше про лімінальність, а також зв’язок лімінальних просторів у світі відеоігор та медіа.

Глава 1. Що таке BACKROOMS?

Досить важливо буде розповісти вам, яким чином я з цим фандомом ознайомився. Точно пригадати не можу, однак в мережі почали з’являтись різноманітні статті та фотопідбірки з лімінальними просторами. З часом я зацікавився цією темою але досі не сприймав її якось серйозно. Тоді я ще не усвідомлював наскільки це дійсно широка чи навіть глибока тема, яка, можливо, навіть заслуговує на повноцінний айсберг, бо це не просто тема а повноцінний фандом про вигаданий світ, у якому існують свої істоти, закони фізики, часу, кажучи коротко - фандом нічим не гірший від SСР, що є окремою темою і теж досить цікавою, раджу ознайомитись.

В той самий період ознайомлення я зачастив з марнуванням часу в тіктоці і з тих пір більша частина моїх рекомендацій це короткі відео з атмосферною, тривожною музикою, яка доповнювала та я би навіть сказав, закріплювала мою цікавість і поринання в цю атмосферу та потихоньку робила мене фанатом. Щодо музики, в той час я також почав відкривати цікаві і нові для себе треки. Щодо цих треків з тіктоків, вони заснували такий жанр як weirdcore та dreamcore, тож наряду з відеорядом вони почали створювати в наших головах існуючі чи неіснуючі але тим не менш реалістичні епізоди з минулого, які здаються дуже знайомими та особистими.

Якісь особливі моменти з дитинства, тривожний сон, прогулянку з батьками по торгових центрах, порожні аеропорти чи парковки, коридори готелів і так далі. Надалі я шукав різні статті та сайти щоб дізнаватись ще більше і дістався фанатського сайту, де було ще більше інформацію про цей фандом.

_

Якщо ви не будете достатньо обережні й випадете з реальності в неправильних місцях, ви опинитесь у Backrooms, де існує лише сморід вологого килима, божевілля однотипних жовтих шпалер та нескінченний фоновий шум люмінесцентних ламп з максимальним дзижчанням і приблизно шістсот мільйонів квадратних миль випадково розділених порожніх кімнат, у яких можна потрапити в пастку. Бережи вас Бог, якщо ви почуєте, як щось блукає поблизу, бо воно точно почуло вас…
_

Офіційно, Закулісся або Бекрумз - це легенда, інтернет-мем та крипіпаста про видуманий світ, який складається з безкрайніх лабіринтів рандомно пов’язаних між собою офісних, підсобних приміщень, які викликають страх та тривогу своєю неприродньою порожнечею. Започаткувалося все це дійсно 12 травня 2019-го року на популярному англоязичному іміджборді форчан в тематичному треді, який був присвячений публікаціям із зображень, які на думку людей більш за все здаються тривожними чи лячними.

Наприклад, перший (насправді нульовий) рівень закулісся являє собою коридори та кімнати, покриті старими, монотонними килимами жовтого відтінку, стіни в них проклеєні однотипними шпалерами, а на стелі встановлені шумні люмінесцентні лампи, які гудять безперестанку та зводять з розуму тих, хто випадково знайшов невидимий прохід, схожий, наприклад, на безколізійну текстуру в грі і випав з реальності в Бекрумз.

Як я казав раніше, для цього переліку локацій, які на даний момент сягають більше ніж 1000, якщо не помиляюся, рівнів, характерні свої істоти, які можуть вести себе агресивно стосовно людини або ж навпаки мати статус “Нейтральні”. Щодо локацій додам, їм також характерні характеристики. Існує сайт, який дає інформацію стосовно повітря, подій, істот, небезпеки, вплив води на контакт з нею і великий список інших рис, які можуть бути корисними для потрапляючого в ці лабіринти бідолаги.

Легенда говорить, що вибратися із Закулісся практично неможливо, хоча бувають виключення, тому для всіх, хто туди потрапляє є один шлях - вперед. А ось куди він вас заведе - на наступний рівень чи ж на той світ…хто знає. До речі, щодо того світу.

Рівень, який називається “Пекло” тут також є. І вибратись з нього можна, якщо що. Вважається що більшість рівнів Закулісся використовують екзистенційні і дитячі страхи, забуті чи непомічені, демонструють темну і жахаючу сторону створенного людиною світу, де підсобним та офісним приміщенням не надається значення, хоч вони оточують людей постійно.

Щоправда мені опис закулісся як "офісні і підсобні локації" не подобається. Це також певні фантастичні та нелогічно побудовані сюрреалістичні локації, які мають риси пов’язані з реально існуючими приміщеннями, однак знаєте, скажемо, це ніби взяти багато всяких локацій та приміщень і змішати їх в одне. В Бекрумз своя логіка та міфологія.

Глава 2. Естетики Backrooms

Як я згадав, Backrooms взаємодіє з такими жанрами як weirdcore, dreamcore та traumacore. Хоча це навіть не так жанри, як та чи інша естетика, яка являє собою візуал та музику, та якою надихаються художники і музиканти по всьому світу, випускаючи доволі серйозні треки які здатні і без зображень змусити вас відчути себе дивно.

Тож почнемо з першого.
Dreamcore - сюррелістичная естетика, яка використовує мотиви, найбільш пов’язані зі снами, мріями та кошмарами. Тобто тут відбувається акцент на місцях, істотах, відчуттях, думках і снах які у вас коли небудь могли виникати. Тобто дрімкор фокусується на імітації відчуття сна і використовує більш яскраві кольори в візуалі. Тобто суб’єкт, який поринає в цю естетику може відчувати щось загадкове, неприроднє та дивне. В основному подібні елементи можуть налякати чи навіяти легку паніку. Іноді ж головну роль грає нереалістичність того що відбувається, що поєднує цю естетику з Weirdcore.

Дрімкор являє собою, наприклад, відредаговані в фоторедакторі пагорби, літаючі домівки чи наприклад дитячі майданчики. До речі, з власного досвіду пригадаю що щось подібне було в телепузиках. Також локації можуть містити сходи в нікуди, що мені нагадує фільм “Шоу Трумена” з Джимом Керрі, отвори, через які видно блакить небес, очі з крилами і як було сказано раніше - сюр. Сюрреалістичні тут також і персонажі, які зазвичай можуть розповісти історію чи відтворити ситуацію яку глядач міг побачити уві сні.

Однак моїм улюбленим є weirdcore.
Weirdcore — достатньо своєрідна естетика.. Про це навіть каже назва, адже “weird” перекладається з англійської як “дивний”. Багатьом ця естетика здається просто дивною, деякі сприймають її як зображення паралельної реальності. Зазвичай на подібних зображеннях щось повсякденне і в той же час дивне чи в певній мірі спаплюжене. Зокрема медіаконтент може містити комп’ютерну графіку, тіні, очі, небо чи хмари в неналежному для них місці чи в незвичайній формі. Ця естетика може викликати дискомфорт, однак відомі і випадки панічної атаки.

Weirdcore часто плутають з Dreamcore, так як суть в них майже однакова. Різниця лише в тому, що дана естетика більш дискомфортна і більш ностальгічна. Вона викликає страх, в основному через низьку якість зображення і відсутності контексту, хоч це не змушує її брати на себе роль хоррор-естетики, так як страх, який відчуває суб’єкт це скоріше побічний ефект, який з’являється, коли глядач бачить незнайоме йому місце і не знає контекст, однак бувають і інші випадки, коли хтось бачить цю естетику лячною і кріповою, а хтось відчуває ностальгію і спокій. І напевно ця естетика найбільш пов’язана з лімінальними просторами і передає їх суть.

Зазвичай, візуальні елементи, які використовуються в weirdcore, є мішанкою старовинних та сучасних мотивів, зокрема елементів з культових фільмів, телепередач та мультфільмів. Дуже часто у цьому стилі можна зустріти зображення звірів, абстрактні форми, розмиті зображення та яскраві кольори.

Прикладами використання weirdcore можуть бути музичні відеокліпи, рекламні ролики, веб-дизайн та інші візуальні елементи. Weirdcore використовується для створення незабутньої візуальної атмосфери та емоцій у глядача.

У культурі, weirdcore можна знайти в різних мистецьких проектах, таких як музика, кіно, телебачення та мистецтво. Він став досить популярним серед художників, дизайнерів та інших творчих професій. Зокрема елементи weirdcore можна помітити в кліпі Parasite Eve та Obey гурту Bring Me The Horizon, в фільмах “The Lighthouse” 2019-го року режисера Роберта Еґґерса чи “Midsommar” Арі Астера. В манзі Uzumaki авторства Юнжі Іто чи ж в серії коміксів “The Invisibles від Гранта Моррісона. Дещо можна помітити в роботах художника Девіда Руджіна, який працює з абстрактними формами і яскравими кольорами чи ж в світлинах фотографа Томаса Джексона, який створює дещо незвичайні и дивні речі за допомогою комп’ютерної графіки.

Значно відрізняється traumacore - це термін, який використовується для опису візуального стилю, що характеризується використанням елементів, пов'язаних з травматичними подіями, в тому числі злочинами, насильством, втратою та іншими негативними життєвими досвідами.

Traumacore зазвичай використовується як спосіб висловлення та підтримки тих, хто пережив травматичні події. Він може включати елементи, які відображають біль, розлади та інші емоційні стани, пов'язані з травмою. Такі елементи можуть включати зображення розривів, шрамів, крові та інші деталі, що можуть здатися шокуючими для деяких людей.

Проте важливо пам'ятати, що traumacore не є терапією та може бути тригером для людей, які переживали травматичні події. Тому, якщо ви хочете дізнатися більше про traumacore або застосовувати його, важливо бути уважним та пильним до ефектів, які він може мати на людей. Саме як тригер, traumacore використовується в лорі backrooms, як явище, яке здатне травмувати психіку того, хто з нею стикнеться.

Приклади застосування traumacore можна знайти у різних культурних проектах, таких як мистецтво, музика, кіно та інше. Ось декілька прикладів:

Зокрема, музика американської співачки Billie Eilish, яка відома своїми піснями про травматичні досвіди та емоційні стани.
Музичні відеокліпи гурту "PVRIS", наприклад, "Use Me", які містять елементи, пов'язані з травмою та втратою. Знову той самий фільм Midsommar, що описує групу студентів, які потрапляють на традиційний шведський фестиваль, де вони зіштовхуються зі страшними та травматичними подіями.

Загалом, traumacore є складною темою, яка може викликати різні реакції та емоції та раджу все таки утриматись від перегляду контенту, пов’язаного з цією естетикою.

Глава 3. Прояв у відеоіграх

Сильно вплинула естетика лімінальності і на улюблений нами відеоігровий світ. В іграх це проявляться по-різному. Деякі ігри напряму присвячуються цій тематиці. Наприклад, однією з таких є Subliminal, яка має вийти в цьому році і яку я дуже чекаю, адже судячи зі слів автора, гра можливо буде єдиним ігропроектом, який достойно передасть лор та атмосферу Backrooms. Про неї я трохи розказував у своїй добірці потенційних ігрових шедеврів 2023 року, яку можна віднайти у мене на каналі в YouTube.

Є ігри, які своє відношення до лімінальності отримали згодом. Це до прикладу, Counter Strike 1.6, атмосферу порожніх але тривожних мап якої геймери почали асоціювати із лімінальними просторами та творити по цьому контент. Ну і згодом фанати почали створювати окремі ігрові режими, зокрема спеціальний режим для Garris Mod, який захопив і мене, а також став основною тематикою контенту користувача tot3r, який в своїх тіктоках втікає від чудернацьких але тривожних 2D зображень по мапах, які створені на основі матеріалів про лімінальні простори.

Хочеться повернутися до лімінальності та ігор авторства відомої всім нам Valve.
Чи виникала у вас думка, що той же Half-Life 2 може бути досить лячною грою? Чи можливо Portal зі своїми секретними схованками, в яких від GLaDOS переховувались скоріш за все вже померші працівники Aperture Science?

І щодо халфи, лякає вона не тільки рівнем Рейвенхольм, а з самого початку, не дивлячись на те, що гра не позиціонує себе як хорор. Багато гравців помітили в цій грі дещо не настільки лячне як тривожне. Важко конкретно відпости на питання, що в півжитті так може лякати, адже погодьтесь, будь-який досвід є справою персональною, проте можна обговорити певні речі.

Ігри на рушію Source раптом почали називати лячними навіть в англомовному інтернеті і є багато версій чому це так. Зокрема, баги, чи режим вимкнення штучного інтелекту, коли NPC виглядають як живі люди, але не здатні реагувати ні на що, лише стояти та дивитись. Це і є поясненням терміну “Зловіща долина” або “неприродня долина” - термін який пояснює стан, коли, допустимо, ви дивитесь на якусь особу, яка людиною не є. Наприклад андроїди чи монстри в фільмах жахів чи в іграх. Їх образ максимально близький до людського, проте окремі риси видають їх ненатуральність чи неприродність. І варто зазначити, термін зловіщої долини активно використовується в фандомі бекрумз. Ба більше, ймовірно ви колись відчували подібний стан і мені б хотілося прочитати в коментарях як це сталось, тож розкажіть, гадаю цікава тема для дискусії.

Повертаючись до ігор Source, варто зазначити, що більшість локацій справді є лінійними і такими, які підходять під визначеннями лімінальність. Офіси, коридори, сходи, ліфтові шахти і безліч-безліч інших, через яких по канону ми маємо пройти вбиваючи ворогів чи знешкоджуючи перешкоди, проте бувало таке що ви просто зупинялись і відчували щось дивне? Відсутність людей, функціонування усього без їх втручання.

Нескінченність гри поки ви не пройдете далі? Таким чином ігри і проявляють лімінальність. Багато хто проявляє це через ілюзії персонажа, а деякі розробники спеціально створюють локації які розширюються, коли ви намагаєтесь їх пройти, наприклад ті ж безкінечні коридори. Ба більше, думка про те що кожен ігровий всесвіт хоч і виглядає як реальний, але це пряма симуляція життя, поведінки і життєдіяльності людей, але люди тут несправжні і живуть лише по алгоритмах, заданих розробником, абсолютно будь-який аспект в ігровому світі так працює і це лякає.

Підкину кілька своїх прикладів, коли я мав слабкий комп’ютер і фанатів від Half Life 2, мене до бажання вимкнути гру лякала ось ця річ, особливо коли на карті немає окрім мене жодної істоти. (тривога комбайнів). Мене лякала ось ця локація, коли я відчував що поки я стою на місці і не рухаюсь то все буде добре, але я зроблю декілька кроків і солдати альянсу розпочнуть зачистку житлового сектора.

Був період коли я раптом розпочав боятися GTA San Andreas і перестав в неї грати, адже мене лякали не тільки всякі лячні таємниці гри, допустимо про культ епсилону, а й те що цей світ надто штучний. Мене лякали NPC які виражали неприродні емоції та жести, мене лякало що в порожньому домі Джонсонів може з’явитися привид матері Сіджея, тому я пробігав шлях до збереження якомога швидше, бо не міг знаходитись у цьому домі і прикладів можна наводити багато.

Гарно лімінальні простори демонструються в грі Outlast 2, а саме ті моменти в грі, коли ви поринаєте в травматичні спогади головного героя, в яких він повертається в шкільні часи, де головний герой проводить час із подругою. Де дітлахи розгулюють по кабінетах і коридорах абсолютно порожньої школи, де немає нікого….окрім їх зловіщого і таємничого вчителя…
Це для мене був найстрашніший і водночас зайцікавіший момент у грі, заради якого хочеться перепройти всю гру.

Менш лячно цю атмосферу передає серія Resident Evil, але знаєте, цей напружливий момент, коли за вами хтось женеться але раптом ви потрапляєте в славнозвісну кімнату із машинкою для друку, в яку страхітливі істоти чомусь не ступають, і в якій нерви заспокоює меланхолічно заспокійлива музика.

Та й що там казати, саундтреки таких ігор як Undertale та Legends of Zelda: Ocarina of Time стали передовими в плані передачі атмосфери бекрумз та лімінальних просторів, тож якщо ви досі не розумієте як відчути цю лімінальність - послухайте ось це.

Глава 4. Заключення

Отож сьогодні ми дізналися багато чого нового про лімінальність. Про те як безмежно вона впливає на кожен аспект культури - музику, кіно, мистецтво, відеоігри, та навіть манґу.

В цьому відео я не акцентував увагу на деталях, тому якщо хочете дізнатись більше - раджу пошукати відео, в яких автори будуть детально розбирати поняття лімінальності і просторів, приділяючи цьому більше часу та уваги. Мені ж було важливо вказати вплив на культуру та ігри, адже канал у мене все таки ігровий.

Також в цьому відео я навів багато прикладів ігор, в яких так чи інакше проявляється лімінальність, однак хотілося б щоб ви в коментарях написали, які ігри з ефектом лімінальності знаєте ви та в чому вона проявляється?

Ну а наразі це все, не губіться в безкінечних коридорах лімінальних просторів і згодом зустрінемося з вами на рівні “канал Хіотсу”. Щасти.

Я щиросердно дякую всім хто підтримує мою творчість і прошу підтримати всіх читачів цієї статті. Будь-ласка, виділіть кілька хвилин свого часу для ознайомлення з моїм ютуб-каналом, твічом для ігрових трансляцій, приєднуйтесь до спільноти діскорд та телеграм і зрешту давайте разом досліджувати відеоігрові всесвіти, які ми так полюбляємо!