Я давно чув про такі ігри, трохи грав в них і загалом уваги не приділяв цій темі, допоки не стрівся із Adidas Power Soccer 98 на PS 1... xD це тотальний треш і фейспалм, який, власне, підштовхнув мя на сей тред.
У 80-90-х рр. деякі компанії, здебільшого дужі, грошовиті, мали вельми... ґрунтовний, статечний підход к відеоігровій реклямі — вони створювали (на замовлення) цільні ігри про свій бізнес! Уявіть сьогодні подібні практики: на PS 5 виходить плятформер рівня, ну, не знаю, Rayman, тільки Appleman? Або тімфайт для ПК в сетинзі McDonalds vs KFC. Думаю, такі тайтли виглядали б химерно, но в минулому тисячолітті на топових тоді консолях подібні забавки релізувалися на ізі, всі грали, дехто критикував (не безпідставно) “продуктові” ігри через зловживання дитячою увагою та нав'язування неповнолітній авдиторії шкідливих харчових звичок. Затим, в нульові роки сі гри змістилися у браузерний всесвіт, стали flash-природними, існує навіть архів з такими іграми на archive.org, або збірка на flashmuseum.org. Сьогодні адвергейми не робляться в звичному розумінні, але рекляма інтегрується на кшталт ютубівської, здебільшого непомітно, проводяться кросовери, робляться моди, адони, івенти (в Rocket League проходив кубок Nike). Наприклад, у Watch Dogs: Legion є автівки Land Rover та Jaguar, а в PUBG Mobile присутній режим Tesla Gigafactory, в якому можна збирати електрокари, в Need For Speed всі, чи майже всі машини зі всесвіту реальних брендів.
Можна хибно подумати, що advertgames робилися нашвидкоруч, із мінімальним бюджетом, виключно як рекламний продукт без претензій на мистецтво, що, приміром, ми часто бачимо в низькосортному кіні категорій B, C, Z, де в кадрі часом з'являється реклама товарів в такий ж безцеремонний спосіб, як се робиться у дефолтній реклямній павзі на Ютабі. Поправді ж перші реклямні ігри по якошці не поступаються топовим тайтлам. Здебільшого, певен, це заслуга Nintendo і Sega, їхньої політики ліцензування, яка, мабуть, просто не допускала низькосортні або явно реклямні ігри.
Не без допомоги ChatGPT я склав пристойний список adgamesов на NES, SNES, PS1 тощо, і зіграв в чимало з них. Почнімо з NES (Dendy (8-бітки)):
M.C. Kids (1991)
Далебі, відносно непогана гра від “МакДональдса” та іменитої студії Virgin Games. Їй не стачає різнобарвности і різноманітности: в оточенні превалюють зелені кольори та їх відтінки, доводиться побільшувати барвистість через опції, щоб розрізняти хоча б червоний та жовтий. Етапів дуж мало (6) і половина їх на одній локації — в лісі.
“М.С. Кідс” вирізняє ігроладна легкість, тут нема властивого олдскульним іграм піксельперфектного хардкору, нема босів, але є неочевидні моменти, на кшталт недострибних плятформ із бонусами, один з яких (1-й) і не дозволить вам закінчити гру)) ну, принаймні я не допетрав, як дістатися картки на 1-му рівні, вона недосяжна з усіх боків, як і багато плятформ на цьому рівні ¯_(ツ)_/¯
Сюжет розказує про двох хлопців (білий та негр) на дворовому кемпінгу, де вони розгорнули буклет із історією МакДональдса та його чарівної сумки, яку вкрав злодюжко, МакДак просить хлопців зібрати по усюдам принаймні 4 фірмові картки, затим він розповість як потрапити до секретної локи — хатинки не дереві.
🤡1\10 — оцінка технічна, оскільки не можна робити тупикову гру! Не можна змушувати гравця перепроходити минулі етапи, це недоробка, ґандж.
Yo! Noid (1990)
Значно складніший за “М.С. Kids” платформер, тут в головній ролі кролик — маскот американської мережі піцерій Domino, за сюжетом мер Нью-Йорку доправляє Ноїда протистояти зеленому Антиноїду, що розпорошив по місту своїх зловісних посіпаків.
Головна проблема гри — замало спроб і крихкість ГГ, стартово дається лишень 2 спроби, а ГГ нокаутовує будь-який тиц, водночас він не уміє пригинатися, прискорюватися чи виконувати даблджамп (попри те, що Noid “кролик”). Але є суперудар, но поперше тре' додуматися той суперудар знайти, бо він “схований” у великих сувоях, б'єш по ним — і вони розкриваються. Схожим чином приховані джокери, вони невидимі допоки не влучиш по ним йо-йо. До речі, під час виконання суперудару Ноїд показує жест схожий на “середній палець”)))
Етапи доволі оригінальні, кожен пробує зацікавити гравця чимось новим, приміром, на 1-му накочує приплив, не розрахуєш стрибок: втопишсі; потім є міжрівнева міні-гра “Змагання їдунів” — хто більше з'їсть піци, вимагається обирати нумерові картки-піци зі значенням більшим, за опонентські, і при нагоді задіювати джокери, щоб вирватися вперед. Міні-гра, відверто безтолкова, бо ти перемагаєш із вірогідністю 99 %. На другому етапі Noid вже на скейті і без зброї (йо-йо), це типовий марафонський челенж з перешкодами. Потім ГГ подорожує повз ковзанку із білими косоокими ведмедями. Є рівень схожий на Flappy Bird. Тут нема босів, із антагоністом стрічаєшся виключно на їдацькому контесті.
Візуал приємний, унікальне оформлення тла на кожному рівні, деякі блоки (крижані плятформи) руйнуються, деякі (крижані глиби) рухаються. Суперники різноманітні, є рибалки, піраньї, пелікани, навіть керлінгісти.
Музика посередня, непомітна, не запам'ятовується, звуки одноманітні.
🍕5\10 — їдальні змагання направду урізноманітнили геймплес, як і перші рівні, аркадні, гоночні.
Spot: The Video Game (1990)
Клясичні реверсі, візуально та аудіо примітивна гра, має 1 рівень, а для урізноманітнення можна посилити ШІ опонента, редагувати дошку, або грати кооп. Ся штука спершу виходила в форматі настолки, тоді оцифрувалася.
Головний герой — Спот, червона “кнопка”, символ (елемент логотипа) компанії газованих напоїв 7up. NESівською грою вони не обмежилися, в 93-му році релізнули ще аркаду на SNES “Cool Spot”, і то була достоту поважна забавка. Про цю ж сказати особень нема що: змагання відбувається на грандіозному стадійоні, трибуни повні. Варте перемогти “компа”, як нарід запускає “хвилю”, вставши аплодує, звідусіль вилітають феєрверки й свома вибухами та блисками заглушують та затулюють натовп прихильників реверсі, які, ось, вже складають з поміччю різнобарвних картонок напис: Yellow Wins!
⚪⚫2\10 — в таких іграх життєво важлива швидка анімація! Ніхто не хоче чекати 100 разів, доки цей Спот перекинеться з однієї клітинки на иншу, хай і виконуючи всілякі трюки, сальта мортале! Грати в це на такій швидкости зуміє лише найтерпеливішій фанат реверсі.
Wally Bear and the NO! Gang (1992)
Не вповні реклямна, цебто не комерційна гра, що вчить дітей відмовлятися од пропозицій спробувати наркотики, а також провадить инші менторські наративи, приміром: діти не повинні вживати алкоголь (дорослим не можна сідати п'яними за кермо), красти то є погано і небезпечно.
Технічно “Wally Bear” конче примітивний, тут є проблема з кольорами як в M.C. Kids, деякі фонові кольори використовуються і для спрайтів попереду, через що ті зливаються з тлом. Анімація коротка і вповільнена, Велі — ГГ, рухається неприродно, із затримкою, стрибки нереалістичні, прямолінійні. Звуки бідні і набридливі. Усі персонажі: антропоморфні звірі.
Для повчальної гри складність зависока, хоч і дається 5 спроб на старті, но їх легко тут само збути на дурнуватих чайках, що пікують ті в потилицю мов навіжені, відбиватися од них можебно лишень якимись... капелюхами (?!), та їх ще тре' знайти, а клясичний “стрибковий удар”, попри те, що Велі на скейті, тут не працює.
Поміж рівнями маємо заставку: ГГ спілкується із кимось на проблемну тему наркотиків, алкоголю чи крадіжок, в діалозі розкривається менторський меседж, затим гра продовжується. Ціль гри: зібрати друзів на вечірку та оминути небезпеки вулиці.
Гра неліцензійна, себто офіційно на NES вона не виходила, скидається на корпоративне, муніципальне замовлення.
Насправді, прикро що такі ігри існують навіть не в ніші, а маргінально, поза ігровим реалмом, про них ніхто не чув і ніхто в них не грав, а мали б, хоча б в межах шкільної програми, як завдають книги до читання на літо, так мали б завдавати ігри до грання на літо, і цих ігор має бути багато, і не такої вбогої якошти, як ся, а на рівні топових тайтлів.
🐎2\10 — правильна ідея, хороший задум, але реалізація непрофесійна, кустарна, в таке ніхто б не грав.
Barbie (1991)
Барбі збирається назавтра рушити до кафе, а перед сном зачиталася і поринула в lucide сон, в якому розгортається сцена походеньок по торговому центру, водночас оформлення цих сцен нагадує коробку для ляльки “Барбі”, така асоціяція напливає зокрема через горішню бинду, що скидається на стрічку в дизайні коробки. Екшн місцями відповідає такому, що міг бути уві сні: повна ахінея)) — тенісні ракетки самі грають в м'яча, повсюдно літають якісь капелюшки, туфельки, рукавички, а безтілесний бос першого рівня складається з предметів одягу. Наступний рівень антуражно нічим не відрізняється од попереднього, той самий валмарт.
Графіка простецька, але анімація на самому бюджетному рівні, рухи повільні, із затримкою, кермувати персонажем незручно, кожний стрибок недоречно озвучається, а кидання... не знаю як це назвати — каменів Сваровскі? — це сумний мем, дальність швиргання залежить од втримання кнопки кидка, виглядає це... втім, якщо зважити на місце подій — сон, то штука пробачлива. Коли Барбі отримує дмг, то втрачає значки сну Zzz, врешті прокидається і має вибір: зопам'ятатися ачи поринути в сон наново.
💤2\10 – ідея подорожі уві сні, прокидання-засипання, цікава, але реалізація абсолютно профанська.
Global Gladiators (Mick & Mack as the) (1992)
Клясичний адвертгейм від McDonlads для Sega Master System і Game Gear (8-бітова портативка), в тому ж році релізнулася і на Genesis (16-бітів). Хто не знає, Master System це 8-бітовий аналог NES або Dendy від Sega. Реклями тут як і в M.C. Kids: стартова заставка в ресторані фастфуду, затим з нівідкіля виринає кловун МакДак і пропонує незабутні пригоди в ролі гладиаторів-потужників, щоби шукати по всіляким хащам фірмові фішки ресторану. Ну, таке, фантазія без веселки.
Для 8 бітів гра має нічоговий візуал (деталізація, кольори) — передній план хорошо промальований, на першому етапі (Ліс слаймів) слиз і дерева виглядають унікально (повтори не упадають в око), інтерактивні обжекти теж непогані, а от ГГ міг бути багатшим на деталі, йо' зовня надто простацька, також не стачає різнобарвности кріпам, у Лісі слаймів вони всі тупо зелені, що, втім, логічно, але ж... Часто збиваєш їх не з водяного пістолета (стріляє чомусь якоюсь помаранчевою кислотою), а просто собою з розгону, наче ти сумоїст на роликах, но ГГ не має настіль поважної ваги... поки що, так стається тому, що не встигаєш розрізняти мобів в оточенні, вони наче ті хамелеони, хай би їх ліс трафив.
Ще дивно виглядає точка сейву, скидається на вебовий значок поруч з кнопкою “Скачати безоплатно без реєстрації і SMS”. Анімації без видумки, тла майже нема, звук бідненький, музики маємо один трек на всю гру, під фінал реально дратує.
Геймплес заскладний для гри такого дитячого рівня, хоча і ГГ лепсько тримає удар, но спроб маємо що кіт наплакав, та й на рівнях бонусів негусто. Розчаровує і одноманітність: перші три етапи на одній локації, тре' збирати 40-50-60 фішок відповідно, ще й час лімітований.
Прикольно зроблений бонусний рівень: коли збираєш більше фішок, потрапляєш до призової кімнати, там є 3 сміттєві контейнери із наліпками відповідности (скло, залізо, бомага), на голову падає сміття — хапаємо теє гімно і вкидаємо до відповідного конта. Це чудовий приклад виховного елементу в іграх, прикро що такі занесені в Червону книгу ігроладу.
🤡3\10 — посередня гра з приємною графікою, деревляним кермуванням (точно стрибнути кудись анріл) і неприємним фіналом. Закінчується історія... нічим! Фінальна заставка — це один кадр з того самого фастфуду, діти радіють, що Global Gladiators тепер реально “Blast!” й гра перезапускається, ані титрів, ані кіношного The End, ані доброзичливого "thank you for playing!", таке недбальство лишає присмак недоробки. Я зрозумів би подібний кінець в якому-небудь Double Dragon або Golden Axe II, які проходяться за 15-30 хв, але тут із сейвами пішло 2 години, це близько 5 годин без ретроарча — заради дежавюшного кадру?! :D Певно розроби керувалися такою адвертгеймовою логікою: просто кнопки понатискать (доки показується рекляма).
Casino Kid (1989)
Сьогодні важко уявити сі гру навіть з такою назвою, не кажучи вже про лудоманське наповнення, но в ті безрегуляційні часи — будь-ласка. ГГ справді дитина, у білому костюмі з 500 баксами в кишені розгулює по казино та грає в блекджек та покер. Щоправда спочатку тре' вміти знайти стіл для гри, бо ніхто не хоче з тобою (чомусь) грати... розпитавши одного-другого завсігдая, добираєш, що новачковий стіл є “на півдні”, водночас межі екрану промарковані сторонами світу, наче якийсь компас, вельми дивне рішення, чи може в Лас-Вегасі такі гігантські казіни, що то є світова річ: гуляти ними із компасом?
За сюжетом ти маєш перемогти в азартну гру якогось суперлудомана, який очікує на чемпійона десь наприкінці гри. Сам ж процес картярських ігор нічим не знаковий, відрази не викликає, є мінімальна анімація руху карт, а не як в тому ж PokerStars — миттєве розкриття, 1-2 секунди на зирк і новий раунд))
Графіка на мінімалках, вид зверху дає загальний огляд приміщення із мініятюрними обжектами, карикатурно малими персонажами, хоча мається вікно розмови, де бачимо більш дбайливо промальований аватар співрозмовника.
Левелдизайнери певно надихалися інтер'єрами супермаркетів, бо вузькі проходи часто блокують вайлуваті НІПи, проштовхнути їх неможливо, доводиться лишень чекати, звівши руки на грудях та нервово постукувати носком по підлозі.
Направду, такі ігри однакові до пропаганди куріння (алкоголізму, наркотиків) серед молоді, абсолютно неприйнятно. Казиношних ігор було чимало, але саме ця виділяється назвою, в якій фігурує “kid” — дитина, себто розроб початково націлився на дитячу ЦА, хоча були й инчі гемблерські забавки: неліцензійний Blackjack (1992), або ліцензійний Caesars Palace (1990), без дитячих підтекстів. Ся назва співзвучна із назвою фільму та однойменної гри 1987 року Karate Kid, що може бути прикладом маркетингової мімікрії.
🎲Не-для-дітей\10
Casino Kid 2 (1992)
В продовженні прибрали блукання казином, а за сюжетом ГГ, перемігши всіх у Злучених Стейтах Америки, вирушає в кругосвітню гемблерську подорож, щоб помірятися силою удачі з гравцями з Австралії, Англії, Японії, Канади і навіть Нігерії: кожна країна відповідає певній грі: покеру, блекджеку або рулетці. І хоча дитячих персонажів, як у першій частині, тут формально нема, но аватар ГГ той самий — дитячий.
Цей ж розробник (Sofel) зробив у 1990 році Wall Street Kid, бізнес гру про біржу, що теж є формою гемблінгу, де гроші роблять гроші, а твій успіх залежить здебільшого од удачі та (або) інсайдів.
🎲Не-для-дітей\10
Я додав казиношні ігри до реклямних, хоча не думаю, що їх направду замовляли якісь казино, спиравсі я на логіку пропаганди, за якою, наприклад, Wally Bear and the NO! Gang також є реклямною грою, як і будь-яка мілітарська гра. Але казиношники дійсно використовують дитячі майданчики для самреклями, ось один з останніх прикладів, коли дітей в Roblox заманювали грати на слотах і в блекджек за робакси (ігрова валюта (400 робаксів 5$)), та один хлопець з Англії програв таким робом 150 тис. (!) фунтів, а загалом тільки в одному з тих казино було програно (за два роки) дітьми більше 10 млн долярів. Той хлопець з Англії потім сказав, що “навіть не підозрював, що те, чим він займається, є нелегальним, і не мав уявлення про азартні ігри”, авжеж! — бо так і працює програмування в дитячому віці, так само серед дітей унормовується мілітарність, легалізується гоміцид, насилля, мародерство, грабунок властивий військовому часу або часу якихось потрясінь, типу постапокаліпсиса, коли відсутня державна влада.
Далі буде.
Топ коментарі (0)