Обережно, тотальні спойлери
Усе почалося з того, що хлопчик сам пробив собі голову каменем.
У хлопчика — непроникне обличчя маленького дорослого. Нові однокласники поваляли його по траві, він пішов додому, дорогою підібрав камінь і врізав ним собі по скроні з усієї дурі. Порожній погляд у нікуди.
Звідси почалася відразу низка не дуже хороших, а подалі й трагічних подій. Безліч літніх служниць чергували біля його ліжка всю ніч, змінюючи компреси. Батько вирішив, що це однокласники побили його сина до струсу і кривавого рубця, помчав рвати і метати. "Нова татова дружина" злягла сама, злякавшись, що хлопчикові загрожує в школі небезпека. А неадекватна сіро-блакитна чапля почала навідуватися постійно, ломлячись у вікно і загадково кидаючи слова, поки нарешті не виявилося, що мачуху віднесло у світ мертвих від усіх цих нервів, і чапля приперлася не просто так, а по важливій справі, от тільки своїм пафосним трикстерством лише збиває всіх з пантелику.
Зазвичай асоціальною поведінкою вважається агресія ззовні, але агресія до самого себе — такий самий цвях, що пробиває складну дорожню карту причин і наслідків. Невеличкий шматочок тої карти, тих можливостей йде в небуття, а далі починаються цілі розгалуження паршивих таких варіантів, що поширюють зло. З маленької дірочки зла починається велика прірва.
У більшості фантастичних робіт студії Ghibli є напівлюдина. Химера. Щоразу (крім Порко Россо начебто) цей персонаж показаний у динаміці, його стан змінюється. Хаула зловживання магією доводить до стану птаха з людським обличчям, хоч він і мав добрі наміри — перетворювався на хижака заради зупинки війни, розв'язаної повністю на його честь і заради його розлюднення. Його витягують і повертають у людське. Рибка Поньо при знайомстві з людиною сама починає перетворюватися на людину. У "Віднесених привидами" гігантський голодний виродок із маскою замість обличчя заспокоюється, виплюнувши прокляття, а дракону з чималими труднощами повертають вигляд і свідомість підлітка.
Тут у нас сіра (насправді біло-блакитна) чапля. Пишуть, що прототипом став давній колега Міядзакі та один із майстрів Студії Ghibli — продюсер Тошіо Сузукі.
Персонаж не хтонічний і не вибілений, а якогось третього сорту. Чапля — це жорстока краса переломного моменту всієї історії, що вривається в життя потрібної їй людини з двох ніг. Вона кличе за собою, сплітаючи загадки і кланяється, немов конферансьє. Її мова — недомовки і реверанси. Вона явно вірить, що проведе хлопчика крок за кроком до мети, відомої поки що лише їй одній.
Моторошна тварюка, явно небезпечна.
А потім їй прострелили коліно дзьоб, костюм втратив силу і виявилося, що всередині сидить беззахисний метушливий карлик. Він смішно переймається через загублене "перо номер 7" і спілкується нормальним людським чином (навіть надто багато). Тепер подорож хлопчика стає хаотичною, непередбачуваною, подекуди веселою, а дзьоб врешті-решт доводиться полагодити і повернути чаплі повноцінний стан.
— Ой нє, мені так незручно, давай нову затичку. Ой, дрібніше стругай, акуратніше! Ай, мені буде боляче!
— Та завалися. (стругає дрібніше)
Навіщо ж повертати химерну чаплю? Бо тільки за рахунок вживлення себе в цю шкуру з блакитного пір'я — в цей стан розсудливості, пронизливого розуму та єхидства — ця дивна тварюка вміє повноцінно літати. Тільки в гармонії зі своєю чарівною біло-блакитною шкірою смішний малюсик стає погрозливою силою. Ось тепер можна і перебратися через прірву, і втекти зі світу Вежі Руйнованої.
А ще Птах часто-густо бреше. Наприклад, його зарозуміле: "не обманюйся, хлопчику, ми з тобою не союзники!" — через деякий час цей самий Птах відволікає на себе папуг-людожерів (ШО?!), виводить хлопчика з їхнього лігва і йде з ним до кінця: що на вершину до місцевого Автора, що вниз.
Є сцена, коли у зв'язку з чаплею згадують парадокс Епіменіда, який "всі критяни брехуни".
— А ось ця брехня якраз правда!
Ось так про творчість, напевно, можна сказати? До цієї теми сюжет і підводить: до авторства вигаданих світів. Чапля бере імпровізацією, вносить сценічне мистецтво у непередбачуваний потік подій, але ми ще зустрінемо майстра-архітектора, розпочавши свій шлях у темній арці з написом, як у Данте на брамі пекла, — а всередині повною тисяч застарілих книжок. (Мабуть, символізує той етап, де у природженого митця настає темна ніч душі.)
Господар Вежі — це митець, змушений створювати свій світ із по суті надгробків. Вони стлівають, та водночас досі сповнені енергії. Щоб врятувати своє творіння від тління, яке може перекинутися від надгробків, Автору всього лише й потрібно...
Бути дуже, дуже, до краю акуратним і точним.
Чапля в старовинній європейській міфології — істота-перевертень, що знімає й одягає шкуру, але не для того, щоб обдурити, а щоб на якийсь час побути людиною, пожити серед людей, а потім, коли ті неминуче знайдуть заховану шкуру, — зустрітися зі своїм прокляттям знову й полетіти від тимчасово близьких.
Вибір, який повинен зробити Махіто під кінець мультфільму, стосується саме цього. Буде він жити як пересічна людина, чи обере вищу долю — шлях самопожертви та бездоганності?
Це не той Міядзакі, якого звикли бачити. Це — той Міядзакі, яким він був завжди, але не всі помічали. Я почав уважніше стежити за його творчістю в зовсім дорослому віці, бо до того його роботи мені здавалися похмурими. Оглядачі, коментатори та знайомі вважали його персонажів милашками, у моєму розумінні всі роботи так чи інакше балансували на межі з чимось непереможним і неприємним.
Зараз ті самі оглядачі та коментатори в тій чи іншій формі повторюють: це вершина його творчості, але це не той... Та той самий. Просто взяв більш об'ємну тему, ніж у ранньому "Порко Россо" або в "Тоторо". А чим більший обсяг, то більше зв'язків треба прокинути посеред обрисів сюжету. Час же обмежений. І екранний час, і просто... час автора. Про цей час автора мова в останній третині фільму.
Король папуг вдається до Господаря Вежі в марнославному бажанні теж стати автором — точніше, владикою світу, оскільки він думає тільки про цей вельми невеликий аспект такої комплексної діяльності, як авторство. У його помаху меча мені ввижається відсилання до історії про Архімеда і воїна. "Не чіпай моїх креслень!" — посеред різанини.
Жертвою утрамбовування історії стали персонажі. Чапля — двошаровий образ без глибини, інші подібні до неї або ще простіші. Перед нами притча, а не повість, причому здебільшого буддійська, з відтінком вічної античності в темах, що стосуються Господаря Вежі та Чаплі.
Але ось що мені сподобалося — одна фраза Птаха наприкінці: про те, що побачене у Вежі хлопчик обов'язково колись забуде, бо все це не для людей (бо значно вище за них).
І ця фраза — брехня.
Ну? Нас попереджали ж про Чаплю! Він же завжди бреше, натуально, це ж Цапля, він же клятий казкар, чиї слова створюють життєві напрямки. Але закон природи не може переписати навіть він. Стерти з мізків те, що одного разу дізнався, неможливо, можна тільки вирости над цим. Тому, найімовірніше, Махіто все одно буде по життю нести ту обережність, пам'ять про смерть і ентузіазм будівництва, які бачив у Вежі. Хоч ти трісни. Він бачив. Він дізнався. Він приречений на високий шлях.
От знаєте, про звичайних людей у студії Ghibli є така чудова по-побутовому річ, як "Зі схилів Кокуріко". Знята вона не Хаяо, а Горо Міядзакі — людиною з тягарем "сина великого режисера й аніматора". В цій повнометражці варто подивитися хоча б епізод із прибиранням школи. Бо він хоч і реалістичний, але казковий. Загалом "у нормі" так не буває. Так "не роблять". Але той епізод створує модель, якої можна дотримуватися, зробивши вигляд, що все-таки буває. Для того потрібен казкар, щоб якомога точніше показати найтонше поєднання чинників, на голці якого вибудовується світ без гнилі, поєднуються вчинки, мінімізується зло, і ще одну ніч реальність може спати спокійно.
Ось таке поєднання, як його показує Господар Вежі:
Ось на що цей чоловік поклав життя.
Але коли хлопчикові з рубцем на скроні пропонують стати оператором бездоганних каменів, він вказує на рану і зізнається:
- У мені є зло.
Тому що поранити себе — це не благо, не вихід і навіть не компроміс.
Це зло.
Перш ніж створювати казкові світи, потрібно зі своїм злом розібратися.
Топ коментарі (0)