Тьмяні Кольори - або що не так з Life is Strange: True Colors

Так, я знаю що певно запізнився з оглядом гри якій вже стукнуло майже два роки, тому я вирішив заодно пригадати про минуле серії і її шлях. Хоча мені є багато чого сказати детально про сюжет кожної гри серії, та на конкретних прикладах пояснити як він працює в унісоні з геймплейними механіками і рішеннями гравця, але я вирішив зробити цю міні-ретроспективу серії максимально короткою та вільною від спойлерів, щоб не псувати враження від ігор новим гравцям.

---

Ретроспектива

Life is Strange - це суміш жанрів Пригодницької гри та Інтерактивного кіно і саме в назві останнього криється те чим перша частина була такою унікальною для мене в свій час. Так певною мірою це кіно, але спершу йде - "інтерактив". Гра вийшла в золоту епоху ігор такого типу, саме в 10-х роках вийшло багато відомих представників, але Life is Strange помітно виділялася на їх фоні. В той час як "інтерактив" інших ігор полягав в виборі певної дії чи діалогу, щоб повернути сюжет в ту чи іншу сторону, студія Dont Nod змогла вкласти цей вибір в обгортку унікальної геймплейної механіки.

Більш детально про цей жанр і його представників ви можете почитати в чудовій статті від Game Design — мистецтво.

Я чекав на вихід True Colors і одразу пройшов її на релізі. Тоді вона залишила мене жахливо розчарованим через високі очікування від ігор серії і ось зараз коли думки вже достатньо вляглися я вирішив поглянути на неї новим, свіжим поглядом. Та щоб краще зрозуміти що не так з останньою частиною серії, перемотаємо час трішки назад. Серія Life is Strange пройшла довгий шлях з виходу першої частини.

Пам'ятаю своє перше знайомство з нею в далекому 2015 році, тоді я ще сам фактично був підлітком і певно тому ця неймовірна історія одразу запала мені в душу. Довгі місяці очікування нових епізодів були нестерпними, але повністю себе виправдовували і хто би що не говорив про фінал це була дійсно неймовірна гра. Після завершення останнього епізоду я довго думав, що грі необхідна нова частина, але лише згодом я зрозумів, що Life is Strange це була справді унікальна річ повторити яку, або тим більше перевершити - практично неможливо.

---

І всього часу світу буде мало

Багато хто з нас мріяв мати змогу повернути час і виправити свої помилки. Головна героїня першої гри - Макс, має таку здібність і це відкриває цілий набір ігрових можливостей. Взаємодія з навколишнім світом і персонажами вийшла на новий рівень. Випадково замкнули двері ззовні, а ключів немає? Не біда, сміливо виламуйте двері а потім поверніть час назад, двері знову ціленькі, а ключі цього разу вже в вашій кишені. Розбовкали щось лишнє? вжух і цього вже не було. Здивуйте ворогів які на вас напали знаючи наперед всі їх рухи. Розбита річ знову ціла. Ваш друг вже вдесяте гепнувся на землю, досі не набридло )). З'їжте улюблене морозиво двічі... хоча ні, краще не варто.

Звісно це не конкретні приклади з гри, щоб не розкривати деталі і сюрпризи, але думаю ви зрозуміли нескінченний потенціал який дає ця механіка і те як вона може позитивно вплинути на враження від гри і її сюжету. Ви настільки звикаєте контролювати все навколо, що коли настає момент де ви безсильні щось змінити, це б'є гравця як грім серед ясного неба і нагадує про сувору реальність життя. Ми відповідаємо за всі свої вчинки та їх наслідки, якими б болючими вони не були. Саме до такої думки нас підводять у фіналі історії.

Цікавий сюжет і унікальна механіка це далеко не єдині плюси гри, також вона одразу чіпляє гравця своїм арт-дизайном і візуальним стилем. Розробники не гнались за реалістичністю кожної травинки, а зосередились саме на загальній картині і гра дійсно виглядає унікально та стильно. Неймовірна атмосфера маленького містечка на березі океану, та чудово пророблені локації які дійсно запам'ятовуються.

Також всі персонажі гри прописані досить ретельно з хорошими, а головне живими діалогами і акторською грою. Хочу окремо виділити саундтрек гри тому, що саме після цієї гри я відкрив для себе жанр інді-музики і з того часу мій плейлист Spotify досить помітно поповнився. Також музика ідеально доповнювала і задавала тон кожній сцені, навіть коли персонажі не вимовляють ні слова.

Щоб не затягувати цей текст, який від початку мав бути оглядом останньої частини, я підведу короткий підсумок. На мій погляд гра була досить амбітною і в певному сенсі революційною, звісно ідеальних ігор не буває і в неї теж є недоліки, але головне це те, як гра впливає на гравця, які піднімає теми та з якими емоціями залишає після проходження і тут з нею все більш ніж в порядку.

Також варто сказати декілька слів про спін-оф/приквел до першої гри - Life is Strange: Before the Storm, тому що саме в ній розробники почали ставати на шлях який буде прослідковуватись в наступних частинах. Гра розповідає про одну з головних героїнь оригінальної гри - Хлою, та її шлях до зустрічі з Макс. Загалом гра досить коротка і непогано доповнює сюжет першої частини розкриваючи більше деталей що призведуть до майбутніх подій, та знайомить нас з новими персонажами яких ми ще зустрінемо в майбутньому.

Прекрасний візуальний стиль і музика нікуди не ділись, тут розробники осідлали свою хвилю і триматимуть її протягом всієї серії. А ось що пішло не тим шляхом так це саме геймплейна складова, вплив надприродних сил, а як наслідок і цікавих механік, ставав все меншим. І якщо невеликому спін-офу, який скоріше був додатковими епізодами оригіналу ніж чимось окремим, це можна було пробачити, то для наступної гри серії це стало болючим ударом.

---

Вовча доля

Через декілька років в світ вийшла повноцінна друга частина серії - Life is Strange 2. В ній ми знайомимось з зовсім новими персонажами та історією, хоча вони і мають певний зв'язок з попередніми іграми. Якщо в першій частині ми мали таку собі детективну історію з нотками містики, де нам доводилось розгадувати таємниці маленького міста, то друга пішла зовсім іншим шляхом. Тут ми отримуємо майже чистокровне "Road Movie" - дорожню пригоду, повну несподіванок та небезпек. Після низки подій на початку гри ми разом з братами Шоном та Деніелом вирушаємо у довгу подорож через Сполучені Штати.

Головна ідея гри схожа з попередньою частиною, головні герої вчаться брати відповідальність за свої рішення та вчинки, але тепер у ваших руках не лише доля протагоніста, а і його молодшого брата. Так, цього разу надзвичайні здібності у вигляді телекінезу дістались не головному герою. З одного боку я розумію чому розробники гри пішли на таке рішення і воно непогано працює в контексті історії яку нам хочуть розповісти. Але з іншого боку це фактично знищило одну з головних особливостей першої гри, а саме цікаву ігрову механіку. Якщо говорити відверто то як такої механіки більше і не стало, так як це тепер відбувається лише в конкретних заскриптованих місцях і навіть їх є досить мало протягом гри. Хоча простір для фантазій з телекінезом досить обмежений, тому я завжди вважав це "нудною суперсилою".

Що ж стосується інших аспектів гри, то тут все досить добре. Цікаві локації та добре прописані персонажі які зустрічаються на вашому шляху. Візуальна складова і музичне оформлення досі на високому рівні. Протягом всіх епізодів ми спостерігаємо за розвитком головних персонажів, тим як змінюється їхній характер та сприйняття навколишнього світу. Також розробники добре попрацювали над фіналом і тим як ваші рішення впливають на закінчення історії, яка є досить варіативною.

Загалом після проходження гри я залишився задоволеним, але саме тоді я зрозумів, що повторити успіх та глибину оригіналу розробники не змогли і певно, що ніколи не зможуть. Відчувалось що першу гру робили на високому ентузіазмі та втілювали ідею яка виношувалась довгі роки. А ось наступні частини вже підганялись під певні рамки і правила оригіналу, що значно обмежувало творчий процес. Уявіть собі письменника який все життя працює над своїм magnum opus, роками вкладає всю душу та ідеї в цю книгу і зрештою отримує заслужений успіх після публікації. І ось до нього підходять і кажуть:
Фантастична книга, всі в захваті, а тепер напиши ще щось і бажано ще краще та за декілька років.

Але розробники гри також розуміли, що не знають в якому напрямку продовжувати серію і чи варто це робити взагалі. Тому розробка наступної гри, як і права на всю серію, перейшли до студії що створила спін-оф. І якщо ви таки дочитали до цього моменту то давайте нарешті перейдемо до того, задля чого і був написаний цей текст.

---

Тьмяні кольори

Третя частина серії - Life is Strange: True Colors зустрічає нас вже звичною формулою - нові персонажі, нова історія, нова сила. Цього разу ми дізнаємось історію Алекс, яка намагається розпочати нове життя в новому місті. Здібності героїні можна описати як мега-емпатія, тобто вона має сильну чутливість до емоцій людей та навіть через ці емоції може почути думки персонажів. Так як здібності Алекс досить неконтрольовані, то це приносило їй певні незручності в житті.

Але з часом вона розвиває їх потенціал та може за своїм бажанням змінити чужі емоції чи зазирнути в спогади минулого людей, через прив'язані до речей емоції. І ось здається що це непоганий набір для того щоб зробити цікаві геймплейні механіки, але на жаль розробники повністю проґавили цю можливість. Ми знову маємо набір сюжетних ситуацій коли наш герой застосовує свої вміння і фактично ніякого простору для експериментів за межами основної лінії сюжету, як було в першій частині, не передбачено.

На початку гри наша героїня прибуває в маленьке гірське містечко де нам проводять невеличку екскурсію і знайомлять з персонажами. Новий гравець ще нічого не підозрює, але тут криється ще один мінус гри. Персонажів досить мало порівняно з попередніми частинами і деякі з них до кінця гри залишаються майже не розкритими. Коли події попередніх частин серії здаються масштабними і вагомими, то сюжет True Colors на їх фоні відчувається камерним і чимось незначним, воно і не дивно, адже більшу частину гри ми проводимо на одній локації. Звісно сама по собі ідея камерної історії не є чимось поганим і є багато фільмів та ігор де це вміло використовується та приносить унікальний досвід, але на жаль це не той випадок.

Гра є досить короткою в порівняні з іншими частинами серії, але навіть в такій малонасиченій на події історії знайшлось місце для цілого епізоду-філеру. Думаю фанати аніме добре знайомі з цим терміном, але я аж ніяк не очікував цього від Life is Strange - гри де кожен епізод завжди тримав тебе прикутим до історії та був насиченим на події. А сталось це тому, що розробники вирішили додати трішки фан-сервісу.

Як я вже згадував розробкою займалася студія Deck Nine що відповідала за приквел до першої гри. Ті хто проходив його пам'ятають момент з настільною рольовою грою що сподобався багатьом гравцям, тому розробники вирішили повернути його і в цю гру, значно розширивши ідеї. Також з тієї ж гри повернувся і один з персонажів, присутність якого в цій частині можна пояснити лише любов'ю фанатів і розробників до нього.

Якщо вже зайшла мова про персонажів, то окрім головної героїні в сюжеті присутні ще два важливі персонажі. Так як розробники присвятили їм найбільше уваги, чого не скажеш про інших, вони є досить цікавими і харизматичними, але досить часто виникає відчуття що вони виступають в ролі вічної дилеми любовних інтересів головної героїні і все зводиться до вибору між ними.

Сам сюжет концентрується на темі прийняття своїх емоцій, і тому як знайти сміливість пробачити себе за скоєні помилки. Ідея актуальна та цікава, але реалізація у порівнянні з попередніми частинами є досить невиразною. В той час коли друга частина покращила те як гра веде до розв'язки історії та сам фінал, True Colors зробила декілька кроків назад. Хоч гра і має досить напружений фінал, але я звик, що після завершення кожної гри Life is Strange я залишався одночасно сповненим емоцій, задоволеним та спустошеним. Але в цій частині я зловив себе на думці: "Невже це все?".

Звісно враховуючи все вище сказане можна подумати, що гра мені абсолютно не сподобалась, але це не так. В ній досі впізнається дух серії з її меланхолійною атмосферою. Також не втомлюся повторювати про те, як неймовірно працюють візуальна та музична складова кожної частини. Ще хочеться відзначити, що вперше в серії було використано мокап-технологію. Лицьові анімації та рухи персонажів стали дійсно живими та сповненими деталей, що є хорошим доповненням для гри, яка робить ставку на емоції персонажів.

---

Арт від ExMakina

Життя - дивна річ, яка щодня підкидає нам нові виклики та випробування, але в той же час сповнена щасливими моментами. Саме така ідея прошиває нитками всю серію Life is Strange. Як фанат серії я вдячний за ті емоції і чудово проведений час які вона мені подарувала, але саме тому мені сумно бачити втрачений потенціал останньої частини. Не зважаючи на все серія є гідним представником жанру, тому я рекомендую вам пройти її самотужки, якщо ви ще не встигли. Але якщо у вас не вистачає вільного часу на всю серію, спробуйте хоча б першу частину, вона того варта.