Корейський кінематограф привертає увагу своєю унікальністю. Він має свою власну ідентичність, яку складають незвичайні сюжети, глибокий психологізм героїв та вміння передати емоції глядачеві. Тож я радий поділитися з вами списком з семи крутих корейських фільмів, які, можливо, вам ще не доводилося переглядати.
Опівночі (2021) — трилер, де головні ролі зіграли Ві Ха Джун, відомий багатьом за роллю поліцейського в серіалі «Гра в кальмара», та Чін Кі Джу, яка прославилася після зйомок у «Приходь і обійми мене». Ві Ха Джун в цьому фільмі — маніяк-убивця, а Чін Кі Джу — дівчина з вадами слуху і його жертва. Творці фільму пропонують глядачам майже дві години спостерігати за тим, чи вдасться маніяку вполювати ще одну жертву. Звісно ж, не обійдеться без брехні, некомпетентних поліцейських, атмосферних сцен переслідування у вузьких і темних вуличках, криків, крові… Словом, всього, що притаманно трилерам.
Бажання (2013) — картина розповідає історію, засновану на реальних подіях. У центрі фільму — восьмирічна дівчинка, яку побив і згвалтував у громадській бані 57-річний чоловік. Після страшних подій дитина виживає, втім має перенести непросту операцію, пройти складне лікування. Крім того, вона страждає на посттравматичний розлад і деякий час сприймає за насильника власного батька. Попри все, дитині таки вдається одужати, втім розв’язка фільму, як і, власне, реальної історії, навряд залишить приємне відчуття, адже багато й досі хто вважає покарання для насильника недостатньо суворим. Неспішна, втім щемка історія, не всім буде до душі банально через її важкість для сприйняття. Тут не буде екшену, гонитв за злочинцями, безального правосуддя. Але цей фільм і знятий був не заради цього.
Діти свінгу (2018). Дії відбуваються під час корейської війни, 1951-му. Перед нами — табір військовополонених. Керівництво хоче підняти моральний дух серед військовополонених і заробити прихильність медіа, а тому вирішує заснувати щось на кшталт трупи з в’язнів і навчити їх танцювати… чечітку. Навчати корейців має темношкірий сержант Джексон, який не говорить корейською… Ніби дивно, але, звісно ж, сценаристи провернули це так, що трупа таки збирається, й танцюють вони як боженьки в підсумку (у Кореї інакше й бути не могло!). Але, звісно ж, ця історія не стільки про танці, скільки про місце людини в цьому світі, боротьбу ідеологій, противлення «я» — «натовпу» й ще низку політико-філософських проблем. До речі, одну з головних ролей грає ДіО — учасник кей-поп бойзбенду Ексо.
Маленька принцеса (2017) — ще один драматичний фільм, знятий у Кореї, але на цей раз — з романтичною складовою. Це історія про колишню музикантку, Місо, якій трохи (чи не трохи) за 30 і яка тепер прибирає домівки. Нам показують, що Місо готова відмовитися від будь-чого, аби тільки в неї залишилося найдорожче — хлопець, сигарети й віскі. Грошей в героїні все меншає й тим, від чого вона готова відмовитися, стає оренда. Місо вирішує пожити у своїх колишніх одногрупників, аби трохи заощадити. Й наступні півтори години нам показують, як її футболять від одного будинку до іншого з різних причин: десь вона стає незручною для батьків, десь її бачать як майбутню дружину, а десь її хлопець влаштовує істерику, бо, бачте, як вона може жити у друга-чоловіка. Чи вдасться Місо прибитися бодай до якогось помешкання чи назбирати на власну оренду?
Спогади про вбивство (2003) — старенький корейський трилер. Фільм заснований на реальних подіях і розповідає про серію вбивств 10 жінок в 1986-1991 роках в місті Хвасон. Тут є все, що люблять поціновувачі такого жанру: недолугі детективи, круті детективи, хибні звинувачення, драма, сцени насильства… Фільм, до речі, отримав масу схвальних відгуків від критиків і низку нагород за режисуру, сценарій, музичний супровід. Словом, якщо любите трилери — забивайте назву в пошуковик просто зараз.
Мовчання (2011) — кримінальна драма, яка заснована на реальних подіях — ну полюбляють корейці таке, що вдієш. Їм, я бачу, аби шокувати глядача, й вигадувати нічого не треба — все життя довкола суцільна драма й трилер. Фільм називається «Мовчання» й розповідає історію, що трапилася у школі для учнів з вадами слуху. Протягом п’яти років учні цієї школи були жертвами фізичних знущань і сексуального насильства з боку викладачів. І всі довкола — адміністрація школи, правоохоронці, церква — намагалися всіляко приховати їхні дії. Після виходу фільм спричинив настільки жваве обговорення, що правоохоронці змушені були знову відкрити справи проти вчителів-насильників, і відновити розслідування інцидентів. Моторошно, але потужно — чому б не подивитися на дозвіллі й за відповідного настрою?
Я бачив диявола — це і драма, і трилер, і, я б сказала, бойовик, бо сцен зі стражданнями, розчленуванням і махачами — не бракує. Фільм розповідає історію помсти спецагента Кім Су Хьона. Серійний вбивця Чхве Мін Сік побив і розчленував його вагітну наречену. Спецагент вирішує, що звичайного покарання від поліції буде замало, тому бере справу до власних рук. Він наздоганяє вбивцю нареченої, катує його (наприклад, в одній зі сцен — вирізає сухожилля на нозі), а потім відпускає, аж поки не знайде й не почне катувати знов. Так повторюється кілька разів, а у фіналі… звісно що я не скажу, що буде у фіналі. Спойлери нам ні до чого, дізнаєтеся, як подивитеся фільм. Чи історія ідеальна? Та ні. Менше з тим. Чи, попри всі недоліки, фільм досі вартий уваги? Цілком. Як на мене, він повністю в дусі корейського кінематографу й зайде його поціновувачам.
Топ коментарі (1)
Люблю корейські трилери... Три останніх фільми - дуже хороші фільми!!!