Saya no Uta — пісня про божевілля, відчай та кохання

Чи є виправдання вбивству, яке скоїв хижак, що прагне вижити?
Чи є щось, що лікує душу, і що одночасно зводить з розуму більше, ніж любов?
Як далеко може зайти людина, якій більше немає чого втрачати, заради ефемерного шансу на щастя?

Мабуть, одним із найвідоміших та найуспішніших проєктів серед візуальних романів (чи пак, візуальних новел) є Saya no Uta, або "Пісня Саї" — депресивна, жорстока історія, яка притягує читача своєю химерністю, не відпускаючи і змушуючи пройти з головними героями через пітьму, до самого кінця — яким би він не був.

Saya no Uta чесна зі своїми читачами. Вона не прикидається милою, а одразу збиває з ніг: цей твір точно не для чутливих. Перші ж кадри — ілюстрація того, що називають "ґуро": гротескні, абсурдні образи, які, змішуючись зі звуками, що віддалено нагадують людську мову, у пересічного глядача викличуть огиду. Якщо ж ви будете досить сміливі, аби продовжити — ласкаво просимо у вир відчаю.

Те, що з перших секунд твору бачить студент медичного університету Сакісака Фумінорі, і ми разом із ним — результат жахливого збігу обставин. Кілька місяців тому хлопець ледве не помер в автомобільній аварії, лікарі буквально витягли його з того світу; але навряд чи можна сказати, що йому пощастило. Він живий і фізично здоровий, та через пошкодження мозку бачить навколишній світ спотвореним: що для звичайної людини нормально, для нього жахливо. Звуки, образи, запахи; друзі, улюблена їжа — все стало мерзотним і страшним. І не розкажеш нікому, бо решту днів проведеш у психлікарні. Так, він живий — але чи варте воно того, якщо йому не лишилося заради чого жити? Не лишилося нічого з минулого життя. Але з'явилося дещо нове.

Дівчина, що представилася як Сая — єдина, кого Фумінорі бачить нормальною людиною. Єдина, від кого він відчуває добро та тепло, і кому він готовий відповідати тим самим. А значить, вони потрібні одне одному. Але ж ми, як сторонні спостерігачі, розуміємо: щось тут не так. Це ж відчувають і друзі Фумінорі: із ним щось коїться, його треба рятувати... але як врятувати того, хто не хоче, щоб його рятували?

Незважаючи на ґуро, яке зустрічає читача, а також... гхм... оминаючи певні сцени з рейтингом 18+ (так, це було неминуче), особисто для авторки допису ця історія в першу чергу про кохання. Кохання у світі, що розвалюється — для всіх, починаючи з головного героя. При цьому неможливо безперечно жаліти його чи виправдовувати: Фумінорі не назвеш взірцем моралі, навіть зважаючи на обставини, в яких він опинився. З іншого боку... хтозна, як би діяв кожен із нас.

Фантасмагорія жахливого і прекрасного чудово доповнюється фоновою музикою. Ці треки вже стільки років у плейлисті авторки Цундермен, і у неї щоразу серденько щемить від пронизливої "Silent Sorrow" чи "Sunset" (цікаво, що назви усіх треків починаються з літери S).

Сценарист Ґен Уробучі (так, той самий, що створив "Мадоку"), надихнувшись роботами Лавкрафта, створив те, що ще довго шокуватиме, і ще довше лишатиметься в пам'яті тих, хто прочитав Saya no Uta до кінця. У грі є три можливих фінали, які досить просто відкрити, бо "розвилки" усього дві. Тож за бажання дізнатися усі варіанти закінчення історії можна буквально за пару вечорів. Слід також зазначити, що гру можна придбати в Steam, але там з неї вирізані сцени 18+; якщо ж ви хочете отримати, скажімо так, ultimate experience — версію гри без цензури можна придбати на сайті видавців, Jast USA.

Дякую, що прочитали цей допис~
Цундермен буде вдячна за відгуки та коментарі. До зустрічі!