У що ми грали у 2000-х. Ігри на NES/Денді

Вступ. Коротко про NES/Dendy

Мабуть, кожен, хто ставав на стежину геймерства в середині 90-х на початку 2000-х, починав свій шлях з ігрової приставки NES (європейської версії Famicom від компанії Nintendo).Але більшою популярністю в нашій країні користувалася Денді, яка, по суті, була тайванським клоном приставок NES та більш доступним аналогом для нашого ринку. Особисто в мене була саме Денді: з геймпадами, пістолетом, десятками картриджів та навіть клавіатурою. Щоправда, не дуже зрозуміло для чого та була потрібна, оскільки пригадую лиш одну гру, в якій вона була залучена.Якщо ігри для NES були офіційними виданнями відомих студій (зазвичай це Nintendo, Capcom та Konami), то ігри для денді були піратськими портами чи клонами записаними на картриджах. Багато з них навіть не мало коробок з картинкою, тому купівля нового картриджа, була своєрідною лотереєю. Часто доводилось запам’ятовувати, які ігри записані на касеті, лиш на основі розмірів, форми та кількості чорних точок на ній.Дуже популярними були картриджі на кшталт “9999 в 1”. Та насправді там був з десяток ігор, а всі інші – це їх модифікації чи кастомні рівні. Бувало навіть так, що в підсумкупіратських маніпуляцій, портовані ігри ставали досить баговані: погане освітлення та кольоропередавання (Felix the Cat), в якихось іграх блимали текстурки, або все запливало пікселями. А іноді видалення ліцензійного коду піратами приводило до того, що вороги в грі ставали сильнішими, ніж це було в оригіналі або створювало умови неможливості пройти гру, оскільки боси чи рівні були просто непрохідними (У грі Teenage Mutant Ninja Turtles III: The Manhattan Project для Денді здолати Шредера було неможливо).Але наразі мова не про це. Сьогодні я хочу розповісти вам про захопливі ігри нульових, які ми грали в дитинстві. Забіжу на перед, це не рейтинг, а просто добірка ігор. А також слід додати, що я не буду згадувати й так всім відомі проєкти, на кшталт Супер-Маріо, Контри, Танчиків, Бомбермена, Ніндзя Ґайден та інших ігор які можна почути ледь не на кожному кроці.

Tiny Toon Adventures

І розпочати я хочу з однієї зі своїх улюблених ігор – Tiny Toon Adventures. Це адаптації мультиплікаційного серіалу з однойменною назвою від студії Warner Brothers.У невеличкій зав’язці нам демонструють Монтану Макса – багатого хлопчиська, який викрадає рожеву кролицю Бабс Банні. А головний герой,Бастер Банні, йде їй на допомогу разом зі своїми друзями.На кожну зону можна обрати собі помічника — змінного героя, здібності якого будуть доречними для проходження певної локації. Цими героями виступають каченя Плакі Дак, який вміє підлітати в повітрі, Діззі – тасманійський диявол, здібність якого дає невразливість та кіт Пушок, який вміє дертися по стінах. Геймплей тут типовий для будь-якого платформера: йдемо дорогою, бачимо ворога – стрибаємо на нього, але намагаємося не підставитися під їхні удари.З кожною новою локацією та різноманіттям персонажів рівні стають складнішими, з’являється більше перешкод та активності, мета яких не дати вам пройти далі. Найскладнішим був рівень з міською локацією, де собаки кидалися бляшанки та горщиками, а за огорожі вистрибували лисиці. Щоб пройти його слід було бути або дуже обачним, або запам’ятовувати кожен сантиметр рівня.Протягом гри нам зустрічаються різні персонажі мультфільму, які виступають в ролі ворогів чи нейтральних союзників: дівчинка Ельміра, пташка Ґоґо, порося Хемтон тощо. Всього у грі 6 локацій, у кінці кожної з них нас чекає бос, останнім з них є сам Макс Монтана.Не менш цікавою була друга частина гри, яка продовжує пригоди героїв. Персонажі відвідують парк розваг, який належить тому самому малому олігарху. Кожен персонаж відвідує окремий атракціон, щоб здобути золотий квиток. Гравцеві давався вибір у якому порядку проходити рівні. Усього тут 5 локацій зі своїм рівнем складності. Автодром — на якому слід викинути противника в яму катаючись на машинці. На перший погляд, не складно, але насправді одна з найбільш бісячих міні ігор, адже буквально все тут працює проти тебе.Друга локація — це потяг. Тут слід провести свинку Хемтона від хвоста до голови поїзда. Під час цієї подорожі  нам заважають не тільки вороги, але й залізничні знаки, низькі стелі та інші перешкоди.Далі в нас швидкісна їзда на колодах, по яких слід спустити Пушка вниз по водоймі, ухиляючись від всякої всячини. Рівень візуально цікавий, але геймплейно нічого особливого, все те саме, що й на минулому рівні.
Наступний атракціон — американські гірки, мабуть, найскладніший рівень. Найважливіше тут — це реакція. З часом платформа на якій ми рухаємось буде прискорюватися, а на шляху буде все більше перешкод, які одна за одною намагатимуться вас збісити.Зібравши всі 4 золоті білети (або 50 звичайних, обмінюючи очки) відкривається доступ у фінальну локацію – “Дім сміху”. За відведений час тут потрібно знайти Монтану Макса, та здолати його. Однак зробити це трохи складно, оскільки локація досить велика та заплутана. Тут багацько дверей, які можуть завести не туди куди потрібно, через що можна змарнувати час та програти.

Hudson’s Adventure Island

Наступна на огляді серія ігор Hudson’s Adventure Island, яку ми в дитинстві чомусь називали Lady Island. По суті ця гра є клонованим портом гри Wonder Boy для приставки Sega. Компанія Hudson Soft викупила права та дозвіл на створення своєї гри, змінивши при цьому дизайн героя та деякі ігрові елементи. Та при цьому сама гра залишилася в дусі оригіналу. Ігролад частково нагадує Super Mario. Граємо ми за персонажа, на ім’я Мастер Хіґінс – острівного мешканця, в кашкеті та листяній спідниці, який кидається томагавками (в японській версії персонажа звати Мастер Такагаші на честь головного гейм-дизайнера).У сюжеті всіх ігор одна концепція — головний герой йде рятувати подружку, викрадену різними створіннями. І хоч я ніколи не проходив Adventure Island до кінця, однак сам процес гри завжди захоплював: збір фруктів для поновлення часу, катання на скейті та дошці для серфінгу, яку я так і не зміг подужати, різні секрети на рівнях тощо. Найбільше подобалися друга та третя частини гри, у яких можна було осідлати динозаврів та проходити рівні разом з ними.

SnowBros.

Ще однією улюбленою та популярною була аркадна гра Snow Bros. У невеличкому вступі нам розповідають про короля Корча, який, як і будь-який типовий злодій, бажає заволодіти світом. Але його головна проблема це два принци — Том та Нік. Злодієві вдається заморозити їх, перетворивши на сніговиків. А потім викрадає двох принцес, яких власне, нашим героям і треба врятувати. Помітив тенденцію, що ледь не кожна гра на NES чи Денді основана на порятунку дівчат, зокрема принцес. Схоже що  з ідеями у той час було важко, або просто не хотіли морочити голову, маючи «ідеальну формулу»Грати в цю гру можна як одному, так і двом гравцям. Ну і звісно вдвох завжди було цікавіше. Ігролад побудований на тому, що потрібно кидати сніжки у ворогів, поки ті самі не перетворяться на снігову кульку, яку слід штовхнути, і бажано, щоб вона зам’яла під себе інших противників на локації. З ворогів випадали різні предмети, які покращували швидкість, дальність та силу атаки. А також можна було знайти секретики, щоб отримати додаткові очки. Бої з босами були досить цікавими, бо до кожного слід було вибрати свою тактику для проходження.

The Jungle Book

Книга джунглів – гра на основі відомої книги Редьярда Кіплінга, мульт-адаптації Волта Діснея та одна з найбільш бісячих ігор дитинства. У центрі уваги Мауглі, який вирушає на пошуки селища людей. На шляху ми зустрічаємо знайомих по історії персонажів: пантеру Багіру, пітона Каа, ведмедя Балу та тигра Шерхана.Для проходження рівнів необхідно зібрати всі діаманти на локації. Основною зброєю в Мауглі є банани та його худі, але до біса сильні ноги. Гра на той час здавалася мені досить складною. Але якщо говорити точніше, то вся складність в неприємній та різкій анімації, через яку було просто некомфортно робити стрибки та ухилятися від ворогів. Можливо це особисте, але саме через погані анімації виконувати стрибки мені було некомфортно, через що, власне, далеко я пройти гру не міг. Мій максимум проходження це був 5 рівень. Найчастіше мене вистачало до кінця другого та боротьби з Каа, на якій я програвав та локації зі слонами. Але попри мою криворукість грати було цікаво.

Tom & Jerry (and Tuffy)

Том і Джері – гра про всім відомий дует миші та кота. Том викрадає Таффі — те саме дивакувате сіре мишеня в підгузку. Джеррі доведеться пройти вогонь, воду та мідні труби, щоб знайти свого племінника та здолати Тома. Щоправда, боротися з котиськом тут доведеться не один раз, оскільки він постійний бос на всіх рівнях.Анімація, звуки та музика у грі дуже приємні та задають потрібного настрою гри. Хоч це стосується і всіх вищезгаданих ігор. Вороги тут цікаві, та подекуди бісячі, особливо мухи. Вони хоч і не заподіюють шкоду, але постійно надокучають, особливо в моменти, коли потрібно кудись перестрибнути, а вони тебе підбивають і ти падаєш вниз. І це добре, якщо просто впав, а не наразився на якусь пастку чи ворога, який встиг знову заспавнитися. Основним випробовуванням у грі було знайти вихід з рівня. Оскільки вказівників чи табличок куди рухатися не було, то доводилося просто перевіряти кожен закуток та край локації.

Dr.Mario

Якщо вам потрібна панацея від нудьги та захворювань, то вам її надасть Доктор Маріо. Ця гра представляє собою жанр головоломки, певну суміш стилю три-в-ряд та тетріса. Перед гравцем поле на якому в банці розміщені три види вірусів, кожен свого кольору. Та Маріо в образі лікаря, який кидає різнокольорові пігулки, кольори яких потрібно зіставляти з вірусами, щоб знищити їх.З кожним рівнем кількість мікробів збільшується, змінюється їх щільність, а також прискорювалась швидкість падіння пігулок, що ускладнювало ігровий процес. Пограти за водопровідника в костюмі лікаря можна було навіть у двох в змагальному режимі: у кожного з гравців з’являється своє поле і потрібно очистити рівень швидше, ніж це зробить суперник. Загалом Доктор Маріо — це гра з простим ігроладом, яка затягувала на тривалий час та не давала нудьгувати.

Teenage Mutants Ninja Turtles

Скориставшись шаленою популярністю про юних поглиначів піци, у 1989 році студія Konami створює першу гру про черепашок Ніндзя. Розробники гри про черепах намагалися вгодити одразу двом сторонам: тим, хто виріс на оригінальній коміксовій історії та тим, хто знайомий з черепашками по мультсеріалу 1987 року. По сюжету, Шредер викрадає Ейпріл О'Ніл, згодом і Сплінтера, та заволодіває специфічною пушкою, яка здатна повернути вчителю його людський вигляд. Задача черепашок очевидна – врятувати подругу та вчителя і здолати ворогів, які будуть на нашому шляху.Гра має досить багато різних механік, які робили її цікавою. На початку нам відкривається вид камери зверху. На основній карті ми можемо переміщатися між локаціями, боротися з ворогами та поїздити на черепахомобілі. Спускаючись в каналізації чи заходячи в приміщення, починається основний геймплей, зі стандартним видом збоку. Натиснувши паузу, можна вибрати за кого ми гратимемо: Лео, Донні, Раф чи Майкі. Зброя в них відрізняється за характеристиками (силою, швидкістю атаки та дальністю).
Також кожен з черепах має власну шкалу здоров’я, що часто виручає, якщо у напружений момент у вас мало HP. Слід зазначити, що це взагалі одна з найскладніших та бісячих ігор.Хардкор це звісно добре, але коли ворогів багато, вони літають, скачуть, то метаються чимось, а ще постійно респавняться, якщо робити бектрекінг, то це справжні пекельні борошна. Найгірше, що тут тільки може бути – це гейм-дизайн. Якщо ви колись грали в цих черепашок, то я думаю ви вже догадуєтесь про що я. Пам’ятаєте ці рівні, де потрібно перестрибнути невеличкий шматочок, а персонаж постійно вдарявся головою об низьку стелю та падав вниз, через що потрібно було проходити ледь не весь клятий рівень заново. Ох, це коштувало багато нервів.Але це ще не все. Підводний рівень був ще жахливішим. Вузькі проходи з перешкодами, таймер та кляті водорості, які постійно затягували черепашку, що приводило до її миттєвої втрати. Але гра не зупиняється дивувати нас своїм лелев-дизайном, оскільки далі будуть рівні, які без втрати здоров’я неможливо пройти. Говорячи про втрату здоров’я, я маю на увазі не лише черепах, але і про нервові клітини гравців.Наскільки мені відомо, гра багатьом не заходила через згадані вище проблеми. Та все ж це не зупиняло нас від того, щоб повертатися до неї та грати знову і знову. Наступні частини ігор про черепашок вже були простішими та користувалися шаленою популярністю і стали улюбленими серед гравців. Особливо за можливість зіграти у двох.

Kero Kero Keroppi no Daibouken 2

Керо Керо Керопі — гра, яку я по цей час називав просто Crazy Frog. По сюжету, з’являється якийсь монстр, який викрадає жабенят. І здавалося що все безнадійно, але на допомогу їм йде хоробре жабеня Керопі. Як і в більшості інших ігор цього жанру вся суть — це проходження рівнів, збір предметів та долання ворогів назви яким я придумував колись сам: колобки, стрибунці, ходяча полуниця, павуки, робокраби.Після кожного третього рівня нас чекає поєдинок з босом. Який тут досить оригінальний. Гравцеві доведеться не стріляти чи стрибати на них, як це зазвичай є в інших іграх. А потрібно змагатися з ними в мінііграх. І навіть зараз такий підхід до босфайту мені здається досить оригінальним, особливо для NES-гри.Перший бос – це дикобраз, який дає перше випробовування суть якого знайти всі 5 зображень на полі, відповідно до картинки показаної під портретом противника. Кожна правильна відповідь підійматиме нас по сходинці вверх, а за неправильну відповідь підійматися буде суперник. Наступна гра “щаслива 7-ка”. Чесно, я завжди проходив цю гру рандомно, бо не дуже зрозумів суть, враховуючи, що весь текст був японською. Але суть правил наступна: потрібно вибрати дві карти і якщо їх сума дорівнює семи, то перемога за раунд.Третя гра це камінь-ножиці-папір. Але є невеличке ускладнення в тому, що тут використаний принцип гри в наперстки. Тобто карти з потрібними фігурами вам спочатку покажуть, але обрати одразу ви не зможете. Вони перетасуються і ви повинні наосліп вибрати потрібну карту. Тому тут слід бути уважним та запам’ятати де яка фігура. І фінальна гра з тим самим монстром, який виявляється — жабкою в мантії, з якою слід зіграти в Memory Game. Також, думаю, багатьом відома забава знайти пари з однакових зображень. Якщо дві карти різні, то вони знову перевертаються сорочкою до верху. Якщо підібрав пару підійматися по сходинці.А наразі на цьому все. Сподіваюсь, що ця стаття пробудила ностальгію в тих хто знайомий зі згаданими іграми, а також було цікавим людям, які ніколи не перетинатися з приставками NES чи Денді.