Моє знайомство з серією ігор S.T.A.L.K.E.R.

Поки всі, хто мають таку можливість, грають в S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля і я радий за таких щасливчиків й по-хорошому їм трошки заздрю, вирішив знайти свій старий текст та трошки відредагувавши його та доповнивши, поділитися своєю історією знайомства з іграми серії S.T.A.L.K.E.R..

Вперше я почув про S.T.A.L.K.E.R. десь у 2005-2006 роках, але тоді мені мало що було відомо про гру. Якщо чесно навіть не пам'ятаю чи я знав, що вона про Чорнобиль, мутантів, і що гра є шутером. Все, що мені згадується – це те, що всі дуже сильно її чекали, але особисто я, навіть не знав повну назву гри. Інтернет тоді був не у всіх, ба більше, комп'ютери не у всіх були, особисто у мене не було ні того, ні іншого, тому я знав мало інформації про гру. Але коли хтось дізнавався, щось нове, то ця інформація дуже швидко поширювалася і всі навколо її обговорювали та чекали, щоб в S.T.A.L.K.E.R. скоріше можна було пограти.

На момент релізу гри 20 березня 2007 року, в мене ще не було комп'ютера і я не міг пограти у гру. Ми з друзями ходили у комп'ютерний клуб і там грали у War Craft III, Counter Strike 1.6 Diablo II та купу інших проєктів, а гри, яку ми так чекали, там не було, мабуть, у клубі були слабенькі комп'ютери для S.T.A.L.K.E.R.. Так і минав час.

У грудні 2007 року батьки купили мені з братом комп'ютер й наше з ним щастя не знало меж, але пограти у S.T.A.L.K.E.R. я й досі не мав змоги, бо гру, банально, ніде було купити. Не пам’ятаю навіть чи тоді в моєму селищі вже продавали піратські диски. І от навесні 2009 року мені до рук потрапив диск з грою S.T.A.L.K.E.R. Clear Sky, навіть не диск, а флешка з якимось репаком гри :) Яку мені приніс сусід по вулиці, вічна йому пам'ять, від нашого іншого сусіда по вулиці. Швиденько встановивши її, я почав вивчати красивий і водночас суворий та небезпечний світ Зони відчуження. Навіть, не знаю, як описати весь той спектр емоцій, які мені довелося відчути, але я спробую.

Перше, що показують гравцеві - це красий вступний ролик, де представляють головного героя гри, аж раптом стається якийсь вибух і ми вже прокидаємось у якійсь хаті. Тут і починається гра. Усе у «Чистому небі» було на високому рівні деталізованості, що створювало неймовірну атмосферу небезпечного й таємничого середовища. Красиві пейзажі Зони, вперемішку з розрухою будівель і ржавою технікою утворюють неперевершене відчуття, що не ми головні на цій землі, а природа тут всім заправляє і її варто шанувати та побоюватися. Музика змушує, то боятися, озираючись і бігти куди очі дивляться, то милуватися красою і подумати про щось прекрасне (поки кровосос не нападе із кущів на болотах). Все це в купі з цікавим дизайном локацій для дослідження й робить S.T.A.L.K.E.R. найатмосфернішою грою в яку я тільки грав і в цю атмосферу хочеться повертатися знову і знову.

А тепер уявіть моє здивування, коли я дізнався, що S.T.A.L.K.E.R. Clear Sky - це не перша частина серії, а пролог (нагадаю, що на той момент в мене ще не було інтернету). Я попросив у товариша диск з грою S.T.A.L.K.E.R. Shadow of Chernobyl, і коли я її проходив мені постійно не вистачало ремонту зброї та броні, та їх покращення, які були присутні в Чистому небі. Це мене трохи засмучувало, але все одно, перша частина серії мені сподобалась, за ту ж саму неповторну атмосферу таємничої та небезпечної Зони. І я з задоволенням проходив «Тінь Чорнобиля» вже декілька разів.

S.T.A.L.K.E.R. Shadow of Chernobyl трохи відрізнялася від Clear Sky деякими моментами, типу артефакти в ній просто валялися на локаціях чи поблизу аномалій і не потрібно було використовувати детектор пошуку артефактів, як це реалізовано в «Чистому небі» та «Поклику Прип’яті». Зовнішній вигляд рук головного героя не змінювався залежно від надягнутого захисного костюма, що трошки мене засмутило, бо це прикольна фішка, що краще працює на занурення в гру. І ще в «Тіні Чорнобиля» є дивне похитування камери під час ходьби, котре спочатку викликає невеличкий дискомфорт, але до цього похитування я досить швидко звик і вже не звертав на це уваги. А ще пам’ятаю, як на початку гри подумав, що сюжет дуже схожий на той, що був у «Чистому небі», бо мені знову потрібно знайти Стрільця. В мене навіть була думка, що я вигадав S.T.A.L.K.E.R. Clear Sky, або, що то була просто якась модифікація з новими механіками на Shadow of Chernobyl :) Але ні, далі сюжет почав відрізнятися і виявився дуже цікавим та неочікуваним на події та фінали. Тому що фішка з фейковими закінченнями й справжніми, якщо виконати деякі додаткові завдання мені прям дуже сподобалася.

Останнє самостійне доповнення до гри під назвою S.T.A.L.K.E.R. Call of Pripyat для мене являється найкращою грою серед всіх трьох (S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля я до уваги ще не беру, бо поки ще не грав). Коли я вперше в неї пограв (а був це 2011 рік, бо мій одногрупник в університеті сказав, що гра настільки забаґована, що просто не запускається в нього) то був приємно вражений, бо розробники спромоглися стрибнути вище голови в плані завдань, як головних, так і другорядних. Тепер усі завдання у грі стали значно цікавішими й часто приводили до непередбачуваних наслідків. Також залишили та розширили ремонт і прокачування зброї та броні. А всі події відбувалися на зовсім нових локаціях, шкода, що їх було лише три, але вони були дуже величезні й досліджувати їх було великим задоволенням.

S.T.A.L.K.E.R. Поклик Прип’яті став для мене саме тим Сталкером, котрий всі собі уявляють, коли згадують про ігри даної серії. А все тому, що ця гра дає можливість шукати та дізнаватися таємниці Зони відчуження, брати замовлення на артефакти та знаходити ці артефакти в неймовірних аномаліях, можна полювати на різних мутантів та залазити в найнебезпечніші куточки Зони й знаходити там приховані сховки з хабаром чи навіть натрапити на приховані завдання. Ну і ще в даній грі нарешті можна лягти поспати на базах сталкерів й таким чином вибрати потрібний час доби, бо деякі завдання потребують конкретного часу доби, та і раз в кілька днів в аномаліях знову з’являються артефакти, що дозволяє заробити ще грошей на поліпшення та покупку спорядження. Тож саме S.T.A.L.K.E.R. Поклик Прип’яті стала для мене ідеальною грою про сталкерство, але це ще я не грав у S.T.A.L.K.E.R. 2: Серце Чорнобиля, тому все ще може змінитися, але це не скасовувати крутість даної гри.

Зараз буде цікавий блок тексту, який я писав дуже давно, ще до анонсу S.T.A.L.K.E.R. 2, тож мені й самому хочеться дізнатися, що ж я там думав у ті часи :)

Зараз я все частіше граю у різні модифікації, переважно сюжетні, і отримую велике задоволення від їх проходження. І добре що є люди, які також дуже полюбляють цю серію ігор і розробляють дуже атмосферні моди на S.T.A.L.K.E.R., сподіваюсь це підштовхне розробників на створення нової гри. Якби тільки чекати довелося не довго! Також я читаю книги на тематику S.T.A.L.K.E.R. їх дуже багато, і буває, що їм вдається передати атмосферу гри, про яку я вже багато згадував вище, але переважно книги дуже сильно відходять від канонів ігор й це вже зовсім не прикольно.

Ось таким було моє знайомство зі всесвітом S.T.A.L.K.E.R., гри яка дуже захопила мене своєю атмосферою таємничості та небезпеки, музикою від якої мурахи по шкірі, дослідження таємниць Зони та намаганням вижити в її складних та небезпечних умовах. Саме після цієї гри я зрозумів, що ігри це значно більше ніж просто розваги.