Dance Macabre
Blasphemous – це гра, в жанрі action-платформер, або як ще називають такі ігри metroidvania, зі стильним візуалом і арт дизайном, шикарною музикою і досить спірним ігровим процесом, як на мою думку.
Варто глянути всього один скріншот, щоб переконатися в тому, що візуальна складова гри на дуже високому рівні стильності, якщо так можна виразитися. Виконана Blasphemous в стилі pixel art і мені дуже сподобалося таке виконання. Художникам вдалося створити досить моторошний і водночас захопливий світ в якому присутні, по-хорошому «божевільні» образи, персонажі і локації. Я думав, що тільки японці вміють створювати такі дивні та химерні всесвіти, а виявилося, що і іспанці розуміються на такому:)
Музика в грі, це ще один аспект, за який я готовий розхвалювати Blasphemous. Вона дуже різна і грамотно доповнює кожну локацію і битву з босами. Від спокійних і розслаблюючих мотивів, до меланхолічних і зловісних, де цього потребує ситуація. Одним словом – шикарно! А в поселенні Альберо і його околицях, грає музика, яка нагадала мені мелодію з Diablo 2.
Про позитивні моменти написав, тепер і про досить спірний аспект гри, знову ж таки на мою думку, постараюсь розповісти. З одного боку все просто, досліджуємо локації, знаходимо предмети/персонажів для прокачки, знищуємо противників/босів і йдемо далі по сюжету. Але як відомо, диявол ховається в деталях. Я маю на увазі, що світ гри наповнений всілякими пастками, хитро розставленими ворогами, колекційними предметами і не завжди все це зроблено чесно по відношенню до гравця.
Наприклад, підіймавшись вверх по локації, де на кожному кроці провалля з гострими списами, які моментально приносять смерть персонажу, я дійшов до моменту де мене постійно скидали вниз. Бо вороги були розставлені так, що потрапивши під атаку одного, персонажа відкидувало на удар іншого і скидало в провалля. А щоб знову дістатися до них, потрібно було витратити ще 4 хвилини на підйом, де можливість впасти і загинути теж була і навіть не одна.
В результаті я витратив більше 40 хвилин, на проходження цього моменту, щоб благополучно згинути на наступному противнику. І такого в Blasphemous вистачає, то потрібно стрибати з самого останнього пікселя, щоб дострибнути, то підлога під персонажем провалиться, то заманять у пастку новим предметом до якого не дістатися без спеціального вміння. Гра знущається над гравцем, як може і моментами це дуже бісить!
Прокачка головного героя, яка повинна полегшувати і розбавляти ігровий процес, якась повільна і досить дивно збалансована. Перемігши трьох перших босів, я не прокачав майже нічого, ні шкалу здоров’я, ні кількість склянок для лікування. Єдині два компонента, які вдалося покращити, це шкалу додаткових вмінь/магії, яка не надто мені допомагала в той момент, і три нових удари мечем. А перед четвертим босом, я вже знайшов потрібні вівтарі/статуї для прокачування склянок і кілька разів зустрів персонажа, який збільшує шкалу здоров’я. І це якось не чесно, в один відрізок гри потрібно страждати, а в іншому за один раз можна отримати стільки всього корисного, хоча страждати при цьому не перестаєш, але стає відчутно легше.
Що я можу стверджувати в підсумку, в принципі Blasphemous мені сподобалась. Навіть не зважаючи на всі вище описані моменти, які мене бісили. Гра досить специфічна і сподобається далеко не кожному, але завдяки стильному дизайну, приємному музичному супроводу і в моменти, коли не хочеться запустити ґеймпад об стіну, вона може дарувати приємні емоції.
Посилання на мою рецензію гри в Steam тут - Blasphemous
Топ коментарі (2)
Дякую, що нагадав про хвилини болю і розпачу)))). Я двічі починав грати у Blasphemous, і двічі кидав її. Контактна шкода, платформінг та розташування ворогів зроблені вкрай невдало. Хоча мені подобається атмосфера гри та загравання з темою середньовічної релігійності та інквізиції.
Я не спеціально нагадав про біль та розпач від гри у Blasphemous 😅 А якщо чесно, то я сам не вірю, що таки пересилив себе і пройшов цю гру 🙄 Бо бажання кинути все було дууууже великим.