Я зміг роздивитися шедевральність Dishonored тільки з другого разу

Я вже проходив цю гру, в рік її виходу, але фінал у мене тоді вийшов поганий. Все через те, що я не надто люблю ігри в жанрі стелс та і моя природна непосидючість зіграла не останню роль :) Але на свій захист скажу, що і трейлери рекламували гру тим, що головний герой хвацько розправлявся з ворогами за допомогою меча, стріляв з арбалета в сповільненому часі та використовував інші способи ліквідувати недругів. Тож почавши грати, я намагався повторити все побачене і через це, гра мені не дуже сподобалася, в плані бойової системи. Битися на мечах було не так легко і весело, як показували в трейлерах, сповільнення часу відкривалося достатньо пізно в грі, тож я трохи засмутився і проходив гру в агресивному стелсі (намагався ліквідовувати всіх кого зможу). І як підсумок, негативний фінал і часткове розчарування.

Та що мені однозначно сподобалося, ще під час першого проходження, так це дизайн гри, музика і сюжет. Місто Данволл виглядає просто надзвичайно! Воно створене в стилістиці XIX століття і чимось схоже з Лондоном. В грі поєднуються як технології, які трохи нагадують своєрідний стімпанк, так і потойбічні, або ж магічні сили. Досліджуючи закутки міста, мене охоплювало дивне відчуття дежавю, неначе я вже десь бачив схожий стиль. І пізніше, коли я дізнався, що над візуальною частиною працювала людина, а саме Віктор Антонов, причетна до Half Life 2, то все стало на свої місця. Так, візуально Dishonored мені дуже подобається.

За музичний супровід відповідав американський композитор - Даніель Ліхт, який придав грі похмурої атмосфери, шляхом «важких» тонів звучання скрипки. І я, буквально пропустив цю атмосферу через себе і глибоко занурився в неї. А його композиція «Honor for all», яка грає під час фінальних титрів, назавжди поселилася в плейлисті мого телефону. Пишучи ці строки та перевіряючи інформацію, випадково натрапив на новину, що Даніель Ліхт помер у 2017 році, а я навіть і не знав цього. Це дуже сумно, адже він міг написати ще багато прекрасних мелодій і композицій. Вічна тобі пам'ять Даніель і дякую за шикарну музику!

Сюжет гри розповість історію про охоронця імператриці, на ім’я - Корво Аттано. Він повернувся в Данволл з морської подорожі, де шукав допомогу в боротьбі з чумою, що охопила місто. Під час зустрічі з імператрицею, на неї нападають асасини, вбивають та викрадають її дочку, Корво нічого не зміг з цим подіяти. А підоспілі вартові та наближені люди імператриці, застали головного герої з її тілом і звинуватили його в зраді та вбивстві. Так, Корво потрапляє за ґрати й починається його шлях помсти, відновлення свого доброго імені та пошук спадкоємиці трону. Історія не раз даватиме зробити непростий моральний вибір, а також, припасе для гравця неочікуваний поворот та незвичайні ігрові ситуації. Словом – буде цікаво!

Можна ще трошки розповісти про надздібності головного героя, якими його наділила таємнича сутність з потойбічного світу. Серед них, «Темне бачення», яке дозволяє бачити противників через стіни. «Перенесення» - що переносить Корво на невелику відстань і дозволяє збиратися на будівлі. «Вселення» - дозволяє тимчасово вселитися у тварин і навіть інших персонажів. «Вигин часу» уповільнює час, а при прокачуванні, можна зупиняти його повністю. В арсенал героя можна відкрити ще здібності, але я їх не прокачував, тож і розповісти про них нічого не можу.

Що до мого нещодавнього проходження, то я вирішив зіграти в Dishonored максимально пацифістично, щоб побачити хороший фінал і перевірити себе на терплячість і уважність. Тут гра і розкрилася для мене з зовсім іншої сторони, що принесло мені чимало задоволення. Я максимально непомітно прокрадався між противниками, підслуховував їхні розмови, сидячи десь на люстрі чи шафі, і за це отримував додаткову інформацію та альтернативні шляхи для виконання поставлених задач. Так, не очікувано для самого себе, я почав отримувати велике задоволення від стелсу і не летального усунення головних цілей на завданнях.

В підсумку зазначу, що тепер, після другого знайомства з грою, можу сміливо назвати Dishonored надзвичайною і віднести її до мого умовного списку улюблених ігор. Завдяки прекрасному дизайну оточення і персонажів, цікавому сюжету, шикарному музичному супроводу та варіативному ігровому процесу, ця грає приносить невимовне задоволення від кожної хвилини перебування у її світі. І якщо задуматися, то вона чесно винагороджує гравця тим фіналом, на який він заслужив, вибравши той чи інший спосіб для її проходження.

Посилання на мою рецензію гри в Steam тут - Dishonored