На початку цього року я пройшов першу частину Hellblade, яка мене прям, як і багатьох ще в 2017 році, здивувала. Це був зовсім новий ігровий досвід, який я не отримував раніше, особливо в звуковому плані. Знавши, що в цьому році вийде продовження, я чекав його, але якось я не задумувався, що такого можуть зробити розробники, щоб знову якось здивувати нас, гравців, бо якщо так подумати це неможливо було зробити, бо ефекту новизни від того ж бінаурального звуку вже не буде.
Почну я з двох чорних полосок, які мали б зробити гру більш кінематографічною(?), але скоріш за все зроблені, щоб розвантажити більш слабке залізо і консолі. Але якщо ви вже їх добавили, то зробіть можливість їх вимкнути або хоча б як в RDR2: при кат-сценах використовувати полоски, а при геймплеї - ні. Проте, варто подякувати людям, які зробили роботу розробників і знайшли спосіб прибрати їх, тому тут вибір за вами грати з чорними полосками чи ні, особисто я їх вимкнув.
Головний недолік другої частини, як на мене, це сама ідея, концепт цієї психоделіки і всього того, що переживає Сенуа. В першій частині абсолютно все будувалося навколо психологічних переживань Сенуа - геймплей, сюжет, аудіо-візуальна складова. ЇЇ переслідували голоси: Ділліон - її коханий, череп якого вона взяла з собою в подорож в надії воскресити його, та її батька Зінбеля, який вважав психоз Сенуа прокляттям і тому не нехтував насиллям над нею, а ну і спалив свою жінку по цій же причині. Вона переживала різні галюцінації через те, що її дєREвню спалили та інші історії з життя. І все це виглядало дуже гармонійно, все воно одне одного доповнювало. Тому протягом всієї гри Сенуа проходила різні випробування на шляху, так би мовити, зцілення(психологів і психіатрів у 8 столітті не було, тому якби варіантів було небагато). А у фіналі вона взагалі билася з нескінченною кількістю ворогів і я коли проходив довго не міг зрозуміти, що я роблю не так, аж поки не зрозумів, що треба здатися. Це ж саме зрозуміла і Сенуа. Вона здалася і відпустила свого коханого Ділліона.
Що ж ми маємо в другій частині? Сенуа добровільно здається робовласникам, щоб помститися їхньому ватажку за набіг на її домівку при якому помер Ділліон. Вже трошки пахне вайбами Юбісофт - ПОМСТА. Але трошки пізніше тема вже дещо змінюється, бо ми дізнаємося, що тут є титани, яким люди роблять жертвоприношення і через цих титанів відбуваються природні катаклізми. Шо? Щоб перемогти титана треба дізнатися його справжнє ім'я(ох, якби ж Ерен знав, що так можна, можливо уникнув би рамблінгу..). Ці титани насправді були колись людьми і ми дізнаємося їхні історії, які досить непогані. Також у грі є 2 типи злодіїв: перший - це чувак, який нас намагався вбити, ми його пощадили і він пішов по "правильному" шляху, другий - поганий, бо поганий треба його вбити. І якщо на рахунок першого можна подискутувати, я б наприклад не залишав його в живих, то другий це прям провал якийсь.
Голоса ж в голові залишилися і в другій частині. Тут є голоса, які дають сумніватися в рішеннях Сенуа або ж навпаки, кажуть що так і треба. І є батя, який постійно звинувачує Сенуа в чужих бідах. Тобто фокус змістився з проблем Сенуа на проблеми інших. А більше всього фокус голосів змістився на те, що вони просто підказують, що робити і куди йти, стали дуже набридливими і почали виконувати роль умовного Міміра з GoW чи Джеміні з LoP. У фіналі гри розробники взагалі зробили лекцію на декілька хвилин про філософію диктаторів(ват?) і сам фінал виявився дуже скомканим і невиразним, як на мене. Зовсім інший ефект, в гіршу сторону, ніж був у першій частині.
Хоч гра далеко не про геймплей, але згадати про нього все ж треба, бо він тут все ж присутній. Геймплей поділяється на декілька аспектів і перший про який я розповім це головолімки. Тут залишився все той же піксель-хантінг з першої частини, де вам треба знайти певний ракурс, сфокусуватися і відтворити символ. Я прям не любитель такого, але окей хай буде. Із нових головолімок це коли треба сфокусуватися, зміниться рельєф місцевості, щоб зібрати декілька сфер і пройти далі. Нічого поганого, нічого видатного, просто нормально.
Найголовніше, до чого у багатьох гравців були претензії це бойова система. По логіці розробники мали її б ускладнити, бо вона була досить примітивна, АЛЕ, ви не повірите, вони її упростили і в мене виникає питання шоб шо? Ну типу в цьому взагалі немає сенсу. Бої стали виключно 1х1 дуелями, деякі абілки навіть прибрали, але вороги стали більш різноманітними. Проте, бої виглядають дуже гарно, плавні і соковиті анімації виконують свою роботу. Всього боїв тут не те щоб багато, бо сама гра в принципі коротка, тому вони не встигають набриднути, але сказати, що приносять якесь нереальне задоволення теж не можна. А я вам нагадує дещо. Ninja Theory - це ті ж самі розробники, які в свій час зробили DmC: Devil May Cry і хто б що не казав про гру, а бойова система там чудова і від цих розробників я точно очікував більше.
Що можна хорошого сказати про гру? Це звісно ж аудіо-візуальна складова. Варто зазначити, що гра зроблена на Unreal Engine 5 і це не якась там демка, а повноцінна ААА-гра, яка показує можливості цього рушія, а можилвості ці вражають. У мене буквально щелепа відвисала, коли я бачив всі красоти гри, хотілося просто скрінити абсолютно кожен момент гри і, до речі, у грі є фотомод, який по словам шановних віртуальних фотографів(привіт Raynexer) ледь не найкращий на даний момент. Все той же неймовірно бінауральний звук, який дає дуже крутий досвід, хоч і вже не такий як при проходженні першої частини. Тому в цьому плані Hellblade 2 - це відвал всього.
В Hellblade 2 тема психоделіки відійшла на другий план, гра втратила той шарм відчуття самоти з голосами в голові, натомість ми отримали такі темні, похмурі пригоди середньовічної Скандинавії. І ця історія не те щоб погана, просто виникає сильний контраст з першою частиною і залишає мене трохи розчарованим. Вона буквально вийшла в усіх аспектах, окрім візуального, слабіше за першу частину. Бо роблячи гру 5+ років, маючи необмежений бюджет ти явно очікуєш більше, і таке враження, що маючи обмежений бюджет розробники чітко розуміли, що вони хочуть створити, а після того як їх купили Microsoft вони просто не знали, що їм з цим всим робити і тому гра вийшла такою скомканою, де різні елементи погано взаємодіють один з одним.
Чи можу я рекомендувати гру? Якщо ж вам подобається психоделіка, скандинавська тема і похмурі пригоди, то в принципі так, але того досвіду як від першої частини ви не отримаєте. Сиквел я оцінив би десь на 6,5-7/10
До зустрічі, шановні!
Топ коментарі (0)