У Metroid Dread дуже цікава історія розробки — гра з такою ж назвою розроблялася ще в середині 2000-х для Nintendo DS, але через технічні обмеження портативки, проєкт двічі опинявся у виробничому пеклі і у 2010-х встиг отримати статус міфічної гри.
У 2017 році іспанці з MercurySteam випустили Metroid: Samus Returns — ремейк Metroid II: Return of Samus, який вперше за 13 років повернув серію в 2D-простір і дуже зайшов як гравцям так і керівництву Nintendo, які вирішили продовжити співпрацю зі студією, запропонувавши їм зайнятися реанімацією Metroid Dread.
Тому фанати були шоковані, коли Nintendo на E32021 раптово анонсувала Metroid Dread (Уявіть, щоб Rockstar сьогодні раптово заново анонсували Agent).
Ймовірно, у цих двох проєктів зі спільних цех одна лише назва, тому щоб хоч якось окреслити користь цих трьох прочитаних вами абзаців, ми спробуємо винести з цієї історії якусь істину — часом можливість завершити розпочате можна знайти навіть через величезну кількість років у найнесподіваніших місцях.
З жертви на мисливця
У портативному режимі гра працює на Nintendo Switch в 720р при 60 fps з рідкісними кадровими просіданнями. Картинка в грі неймовірно приємна, а всі анімації заслуговують на окрему похвалу
Metroid - гра про адаптацію в умовах смертельної небезпеки. У ролі мисливеці за головами Самус Аран ви прибуваєте на незнайому планету, поступово розвідуєте локації, знайомитеся з широким бестіарієм місцевої фауни та почерзі знаходите нові гаджети для виконання місії. Морфбол, нескінченний стрибок, гіперзвукове прискорення, промінь-магніт та ще цілий арсенал абілок та гаджетів допоможе головній героїні врятуватися та залишити планету ZDR. Суворі умови гартують, і поступово відчуття неповноцінності змінюються інстинктами мисливця, коли між вами та вашою метою вже просто не існує перешкод.
У Metroid Dread є ілюзія нелінійності, оскільки незважаючи на велику карту та величезну кількість проходів та шорткатів, проходження все ще зав'язане на одній суворій послідовності отримання нових здібностей для подальшого просування. Проте гра заохочує гравця за винахідливість і якщо вам вдасться вивчити особливості окремих механік, то ви через неймовірні зусилля, але все ж таки зумієте отримати деякі апгрейди раніше часу. І найкрутіше — розробники справді враховують це та заохочують винахідливість гравця.
Як ви вже здогадалися, Metroid — це представниця популярного нині жанру «метроїдваній». Ігрова карта це величезний паззл, під час вирішення якого ви будете бігати з одного краю локації в інший, поступово використовуючи нові абілки для отримання доступу до раніше недосліджених куточків планети. Єдиний мінус подібних ігор полягає в тому, що до них дуже складно повертатися через якийсь час, і заходячи в них після тривалої перерви, ви з великою ймовірністю загубитесь і не знатимете куди вам слід йти, тому не рекомендую розтягувати проходження Dread надовго.
Жодних ілюзій
За останні роки вийшла величезна кількість відмінних метроїдваній: Hollow Knight, Control, Axiom Verge, Bloodstained, Ori and The Blind Forest. Але що нового може привнести до вже усталеного жанру його ж рідна мати?
Dread вдало розбавила класичну форму метроідваніі елементами гри в кішки-мишки, коли досліджуючи різноманітні рельєфи планети ви натрапляєте на холодні і майже стерильні коридори в яких живуть ЕММІ - роботи, чия єдина мета знайти та знищити Самус Аран. У своєму середовищі проживання роботи почуваються немов Чужий на борту корабля Ностромо — вони миттєво переміщаються вентиляційними трубами, можуть повзати по стелі і з кожною новою сутичкою стають дедалі сильнішими. Рятуватися від них потрібно так само як і від ксеноморфів: ховаючись або тікаючи.
Під час адреналінових сутичок з ними, ви завжди почуватиметеся в небезпеці, оскільки наздогнавши головну героїню, у вас буде лише одна можливість для тимчасового знешкодження ЕММІ — інакше на вас чекає смерть і переродження на чекпоїнті (нащастя, не біля точки останнього сейву). Прикро лише, що спосіб знищення залізяк завжди однаковий і розібратися з ними самостійно за допомогою отриманих за час проходження здібностей у вас не вийде.
У Metroid Dread є сюжет, який видається зовсім дикими пропорціями — спочатку на гравця вивалюють тонни тексту і дають ціль до середини гри, після чого рівно на середині грі нас ознайомлюють із трохи меншою горою інформації і вже у фіналі на вас чекає сюжетний твіст рівня «Імперія завдає удару у відповідь». Незважаючи на похмурість подій, рівень подачі історії залишився в епосі SNES, чорт забирай, навіть записки полінувалися додати!
Все ще не кошмар рівня Control
Гра справді складна — не тільки через важкі битви з босами, на які майже завжди вимагали від мене як мінімум по п'ять спроб, але також через карту, яка крім позначок маркерами не дає жодних опцій для взаємодії. Наприклад, під час дослідження ігрового світу мені дуже хотілося відфільтрувати карту по блоках, з якими можна взаємодіяти за допомогою новонабутої здібності. Скажете, що це значно спростило б гру? А я скажу, що за допомогою такої дрібниці гравці змогли б набагато рідше плутатися і більш усвідомлено тинятися заплутаними коридорами незнайомої планети, на топтання яких у вас піде від 9 до 12 годин реального часу.
Битви з босами кінематографічні, при тому, що геймплей плавно переходить у зрежисовані сцени і навпаки
Dread — справді еталонна метродвовання, яка остаточно відродила 2D-гілка серії Metroid. Через декілька років, коли ігрова підтримка Switch буде припинена, і на YouTube почнуть з'являтися топи найкращих проєктів для консолі Nintendo, Dread точно будуть згадувати у більшості з них. Це класична та безкомпромісна пригода, яка довела, що у серії Metroid ще є порох у порохівницях
Якщо вам сподобався цей текст, підпишіться на "Штуку" у Telegram.
Топ коментарі (0)