Кожен із нас має спогади про друзів дитинства, чи не так? Як ви щодня збиралися разом, вигадували нові пригоди й були просто щасливі. Тоді найбільшою проблемою здавалася пропущена серія улюбленого мультсеріалу чи розбита ваза, за яку вас неодмінно сваритимуть дорослі. Тоді все було таким простим, таким невинним, таким світлим… Чи не так?
Якби не моя подруга, яка любить цю гру всім серцем, я б навіть не дала їй шансу. Так, я про неї чула, навіть щось бачила, але особливого бажання пограти не було. Проте подруга зробила ультимативний хід у вигляді новорічного подарунка, тож я вирішила все ж таки спробувати.
Сьогодні я вам розповім про гру, яка дійсно здивує вас своїми контрастами – OMORI.
По-перше, я безмежно хочу подякувати команді перекладачів та локалізаторів гри «Тойота | Shpekalo і Kvass Enjoyers». Вони зробили неймовірно якісний переклад, адаптували чи не кожну текстуру в грі. Грати було надзвичайно приємно, і якщо ви вирішите пройти OMORI самостійно, я наполегливо рекомендую обрати саме цей переклад.
Розповісти сюжет OMORI, не торкаючись історії його створення, доволі складно, тому почнемо саме з неї. OMORI, у тому вигляді, в якому ми його маємо зараз, вперше з’явився у 2011 році у вигляді вебкоміксу від художниці OMOCAT. Будучи скороченою формою слова «ХікікOMOPI», цей комікс ілюстрував повсякденне життя хлопчика в ізольованому білому просторі. І якщо одні ілюстрації зображували рутинні справи, то інші були темними, жорстокими, суїцидальними, сповненими жалю і… cамотності. Нам усім знайоме це відчуття після пандемії, чи не так? Коли, залишаючись на самоті, ми не можемо впоратися з вихором негативних думок, сумніваємось у собі, у сенсі власного існування… і чи варто жити далі? Так, варто. Варто лише відкрити ці білі двері й дізнатися, що знаходиться за ними. Кольоровий світ, сповнений таємниць і пригод, де на вас чекають друзі, готові вирушити в подорож разом із вами.
Саме так і починається OMORI: ми в компанії друзів йдемо на дитячий майданчик, щоб зустрітися з нашою старшою сестрою та ще одним приятелем. Ми гортаємо фотоальбом, граємо в хованки, б’ємося з хуліганом, поливаємо квіти й прямуємо в гості до нашого друга Безіла. Аж раптом розуміємо, що з ним щось не так. Страшна тінь накриває його, і… Ми знову опиняємося в білому просторі. Нескінченно бігаючи по ньому, я вирішила відкрити меню, і… [хаотично заштрихований олівцем текст] Ми знову повертаємося в чарівний безмежний ліс, повторюємо ті самі дії, що й учора, але відчуваємо, що щось утратили. Можливо, когось? Усвідомлюючи, що нашого друга Безіла ніде немає, ми вирушаємо на його пошуки. Однак можу вас запевнити: протягом цієї подорожі ви знайдете набагато більше.
Тепер поговоримо про геймплей. OMORI — це класична покрокова рпг, натхненна такими культовими проєктами, як Earthbound та Yume Nikki. Основним ігровим рушієм гри став старий добрий RPG MAKER VX ACE. Людьми керують емоції, тому саме вони є особливістю місцевої бойової системи, працюючи у вигляді бафів і дебафів. Також у нас є унікальні атаки кожного персонажа, групові комбо та додаткові предмети. Однак саме тут у мене починають виникати питання до гри.
Система використання емоцій не є вкрай необхідною для проходження гри, а групові комбо мені стали в нагоді хіба що під фінал — та й то на босах. Хтось із вас скаже, що використання всіх механік гри не є обов’язковим, і буде правий, проте мені хотілося б просто мати більше можливостей їх побачити. Чи скажу я, що бойова система мені взагалі не сподобалась? Аж ніяк! Прогресуючи у грі, я почала більше уваги приділяти навичкам персонажів, їхньому екіпіруванню, а також вибору комбінацій атак проти тих чи інших супротивників. І це чудово! Гра дійсно надає вам можливість створити власну стратегію, зібрати команду, яка пасуватиме вашому стилю гри.
Між битвами та сюжетними діалогами ви можете виконувати квести, які, oh boy, змусять вас відчути, що таке справжні старі рпг. Наприклад, ви зустрічаєте дівчинку, яка хоче зробити подарунок хлопчику, який їй подобається, але все, що вона знає, — це те, що йому подобаються пазли. І все. Це вся інформація, яку вам надасть гра. Шукайте ці пазли Бог знає де в світі. Також у вас не буде в постійному доступі так званого «журналу завдань». Отримати хоча б розпливчасті підказки ви зможете лише в Марі — вашої старшої сестри, яка сидітиме поряд із кошиком для пікніка, де ви зберігатимете свій прогрес. Але не подумайте: «Боже, навіщо мені морочитися з такими квестами? Пробіжу по сюжету — і все!». Гра щедро винагороджуватиме вас за виконання завдань новими навичками, корисними предметами та просто кумедними деталями, які глибше розкривають місцевий світ дитячих фантазій.
У OMORI, як і в більшості інді-ігор, був довгий і непростий шлях. Розробка тривала довгих 6 років — з 2014 по 2020 рік. Авторка персонажа OMOCAT та її невелика команда друзів, які погодилися допомогти з розробкою, спочатку бачили OMORI як проєкт-однорічку. Однак що більше вони працювали над грою, що більше нових ідей імплементували, що частіше відкладали дату релізу, то більше розуміли, якої помилки припустилися на початку шляху, явно недооцінивши терміни, необхідні для розробки гри. Це був їхній перший (а можливо, і єдиний) комерційний проєкт, тому зовсім не дивно, що все склалося саме так.
На жаль, через затяжну розробку та обмежену комунікацію з людьми, які вклали у гру гроші, в якийсь момент OMOCAT та її команду почали звинувачувати в шахрайстві й заявляти, що гру ніколи не випустять. Це стало великим стресом для команди, проте вони не опустили рук — і в 2020 році їхній витвір мистецтва нарешті побачив світ у повноцінному релізі. Гра отримала переважно високі оцінки та схвальні відгуки. Не зважаючи на критику бойової системи та нарікання на те, що гра місцями стає надто дарковою, нескінченні години важкої праці, схоже, таки окупилися.
Не сказала б, що моє проходження вийшло ідеальним, але я відмінно бачу, скільки сил та натхнення було вкладено в гру. Навіть незважаючи на те, що я в якийсь момент спіймала графічний баг, через який мені довелося перепроходити цілий розділ, незважаючи на те, що пролог, як на мене, занадто затягнутий і мені було важко через нього продиратися, у результаті я полюбила цю гру. Історія та її персонажі повністю перекривають усі ті мінуси, з якими я стикнулася. І побачила я далеко не все — багато контенту залишилося для мене таємницею.
Сюжет OMORI справді дивовижний, дуже драматичний, іноді по-дитячому наївний і смішний, але більш за все — унікальний. У ньому підіймаються такі теми, як страх втрати, страх дорослішання, депресія, ізоляція. Але я вважаю, що головний урок, якому нас вчить гра, — це важливість не закриватися від своїх друзів у критичні моменти, не полишати один одного в часи скрути та відкрито демонструвати, що ви готові підтримати близьких, навіть якщо вас розділяють десятки кілометрів.
Так, OMORI — це унікальний проєкт, із яким варто познайомитися кожному, навіть якщо ви не любите японські JRPG із покроковою боївкою чи піксельну графіку. Ця гра надихалася багатьма іншими проєктами, але її виконання, чудовий стиль авторки персонажів, те, як побудована історія і які питання вона підіймає, — усе це унікально. Ви не знайдете іншої такої гри. Я наполягаю, щоб кожен із вас дав шанс цій грі, і чомусь упевнена, що ви будете здивовані результатом.
Бережіть свою внутрішню дитину, цінуйте своїх друзів і грайте в OMORI.
Не хвилюйся… Все буде добре… Щоб не сталося… Пообіцяй, що ми завжди будемо тут заради один одного…
Більше оглядів різноманітних ігор і лор Колодязя Дивакуватих Сутностей в Telegram.
Топ коментарі (1)
Дякую за текст!