Операція "Кооперація": огляди Dead Island 2, Stranger of Paradise, Cult of the Lamb, Astroneer, Trine

Як часто ви чули вислів: «Дружба — це диво»?

Ні-ні, не лякайтесь — це не огляд на My Little Pony. А якщо ви щойно засмутились, то не кваптесь: можливо, настане день, коли якась чарівна поні вкусить вашого автора за п’ятку і ми також оглянемо ігри про конячок. Сьогодні ж я хочу поділитись із вами досвідом проходження ігор, які цілком можна пройти соло, але наявність дружньої компанії робить їх набагато кращими… або ж навіть рятує від скіпу вже в перші години гри.

DEAD ISLAND 2

Саме ця гра надихнула мене на створення цього поста, адже що може бути веселішим, ніж видовищне вбивство зомбі електричними граблями разом із другом?

Одразу скажу, що я не грала в першу частину, тому не зможу їх порівняти, на відміну від мого напарника. Якщо на початку йому було весело, то згодом він почав піддушувати мене з бубнінням, що ця гра не має зватись другою частиною. За його версією перша гра була більш серйозною, сюжет у ній був кращим, світ був більш відкритим й доступним, та й взагалі раніше було краще. На цьому моменті попрошу всіх хардкорних фанатів першої і гейтерів другої видихнути та не кидатись у мене капцями – мені сподобалась Dead Island 2, я хочу її згодом перепройти, але знову ж таки, всім рекомендую грати її саме в кооперативі. Далі поясню чому.

У першу чергу хочу відзначити, що візуально гра виглядає просто неймовірно. Пейзажі закривавлених околиць і дорогезних будинків Лос-Анджелеса виглядають настільки красиво, що іноді мені хотілося просто роздивлятись краєвиди. Внутрішній інтер’єр будинків настільки деталізований, що я неіронічно окремо зберігала собі деякі скріни, бо хочу собі колись зробити схожий ремонт. Левел-дизайнери постарались на славу — гра виглядає просто чудово.

В той самий час самі зомбі виглядають так собі й дуже швидко починають повторюватись, через що згодом втрачається відчуття прогресії, та й самі вони доволі «meh». Однак вбивати їх приємно, відчувається кожен удар, і потім можна уважно роздивитись, як і в яких місцях ти подряпав бідолашного зомбі граблями.

Зброї в грі доволі багато, модифікацій більш ніж достатньо, щоб зробити свій унікальний білд на кожний випадок для окремого типу зомбі. Хочеш бігати з вогняним мечем? Без проблем. Хочеш бігати з електричною лопатою? Та залюбки. Ексклюзивні кастети, які наносять додатковий демедж кислотою? Жодних заперечень. Не подобається ближній бій, і ти більше любиш шутери? Тримай гвинтівку, любчику — все, що твоїй душі заманеться.
І тримаючи в голові все це різнобарв’я крафту, ми стикаємось із наступною проблемою — збір нової зброї перестає набувати значення, адже твоя покращена зброя набагато ефективніше за те, що ти знаходиш на локаціях, а якщо щось раптом зламається, то ти можеш просто полагодити все.

Про сюжет я дійсно можу сказати небагато. Він не те щоб прям поганий, але фінал виглядає настільки ніяким, що ти наче втрачаєш сенс своєї подорожі. Ти йдеш уперед не тому, що тобі цікаво, а щоб просто відкрити нову локацію. Антагоністи ніякі настільки, що я схиляюсь до думки: краще їх би не було взагалі, аніж ті, що є.
Однак персонажів у цій грі я люблю — як головних героїв, яких ми можемо обрати на початку гри, так і неігрових персонажів, яких ми будемо зустрічати аж до титрів. Стільки кумедних з ними сцен, когось із них хочеться придушити, бо вони неймовірно бісять, когось схопити за руку і тягнути до рятувального майданчика, бо: «НЕ СМІЙ ВМИРАТИ У МЕНЕ НА ОЧАХ, Я ТЕБЕ ВРЯТУЮ, ЧОГО Б МЕНІ ЦЕ НЕ ВАРТУВАЛО!».

Тепер я хочу посварити й похвалити одночасно звуковий супровід у грі. Мені жах як не вистачало чогось фонового, бо бігати в суцільній тиші, яка іноді переривається кряхтінням зомбі, було не дуже приємно. Я розумію, що це більш автентично й у якомусь сенсі реалістично, проте, як на мене, хоч якісь фонові композиції для локацій не завадили б. Але коли композитор починає працювати — він створює майже шедеври. У боссфайтах, важливих бійках і сюжетних моментах музика підібрана просто ідеально: що за настроєм, що за наповненням. Ці композиції настільки запали мені в душу, що тепер постійно супроводжують мене в залі та й просто в житті, я залюбки їх переслуховую за кожної нагоди, і рука ще жодного разу не потягнулась їх перемкнути.

Ще один момент, чому я рекомендую проходити гру саме в кооперативі — душність та овербаффнутість ворогів. Так склалося, що в якийсь момент мені довелось проходити гру в соло і я просто запустила її з останнього збереження без перепроходжень. Однак чи то щось сталось, чи то я погано граю, але за 10 годин активного геймплею впродовж декількох днів я так втомилась від кількості зомбі, від кремезних і плотних гігантів, від того, що в якийсь момент зомбі просто спавнились на локації нескінченним потоком — мені фізично ставало від цього погано. Щоб не закинути гру, я вмовила людинку все ж таки завершити її разом — і те, на що у мене знадобилось 10 годин, ми пройшли за 2, з урахуванням того, що я самостійно ще й робила сайд-квести. Так, у грі вони є, але порекомендую я лише ті, які безпосередньо пов’язані з якимись персонажами. Все, що стосується грінду — скіпайте без жодних докорів сумління.

Чи помітили ви цікаву тенденцію впродовж цього тексту? На кожний плюс знайдеться свій мінус — і так по колу. На кожну талановиту людину в команді обов’язково знайдеться той, хто робив усе із заплющеними очима. Гра відчувається дуже нерівномірною по якості, але так чи інакше, мені було дуже весело її проходити — що й вам пропоную зробити. Адже зараз, у період з 15 по 22 травня 2025 року, ви можете забрати гру абсолютно безкоштовно в Epic Games Store. Я на знижках у Steam віддала за неї десь +/-700 грн, і мушу визнати, що це дещо ту мач для HELL-LA. Якщо вам хочеться бездумного, видовищного зомбі-екшену від першої особи з красивим графом — Dead Island 2 саме для вас.

STRANGER OF PARADISE FINAL FANTASY ORIGIN

KILL CHAOS. Лише два слова, а скільки емоцій, скільки спогадів, чи не так? Бажання зіграти в STRANGER OF PARADISE FINAL FANTASY ORIGIN виникло спонтанно. Колись давно мене заінтригували тим, що в цій грі має розкриватись передісторія цілого всесвіту Final Fantasy, а згодом виявилось, що її можна ще й пройти в коопі, тому пройти повз на весняному розпродажі в Steam я просто не могла. Чи задоволена я отриманим досвідом? Хм, доволі суперечливе запитання.

Ця гра була створена в співпраці Square Enix разом із Team Ninja і представляє з себе екшн-RPG. Якщо ви грали в Nioh, то SoP здасться вам її дуже спрощеною версією у всіх можливих аспектах. Найбільше мені сподобалось грати за кастети — мабуть, це перша гра взагалі, де мені сподобалось грати за цей вид зброї. Ну а що? Затиснув ворога в кутку і такий: ORAORAORAORAORAORA. Однак на вибір у вас є і мечники, і маги, і всілякі інші підкласи. Так, тут є система прокачки через класи й підкласи, які відкриваються через інші класи, тому дуже раджу вам свідомо вкидати ваші поінти досвіду.

Протягом гри я наткнулась на ту ж саму проблему, що спіткала мене в Dead Island 2, а саме те, що з часом знаходити нове спорядження перестає мати сенс. Зброї й обладунків сиплять неймовірні гори, так їх ще й можна прокачати. А от натиснувши одну чарівну кнопочку, то взагалі можна не думати, що краще одягти, адже система все сама за вас підбере. Це дуже сильно спрощує й знецінює екіпірування, а я такий підхід прям сильно не люблю.

Сюжет у грі… є. Він є й, можливо, навіть непоганий — навіть драму під кінець завезли, всесвітні змови, паралельні реальності, часові петлі — чого тут тільки немає. Однак той підхід, що щоб щось зрозуміти, вам необхідно прочитати досьє перед кожною місією, а потім ще й докинутись на всесвітній мапі — якось дуже не дуже зайшов мені при проходженні в коопі. Я чесно намагалась уловити суть історії в процесі, проте більше ловила смішки з поведінки головного героя, а потім пішла затикати діри в сюжеті за допомогою лорних відео і вікі-статей.
Головний герой… Джек. Bullshit. Я просто не уявляю, як можна було зробити такого унікального в своїй дикості й крінжовості героя. Джек одночасно ніяке щось із кам’яною фізіономією і найсмішніший головний герой, якого я коли-небудь бачила. От вам доводилось бачити, щоб бос розповідав героям якусь важливу лорну історію, а йому в цей момент прилетіло ногою по обличчю з криком: «Та завали ти своє обличчя, давай битись»? Bullshit. Hilarious bullshit.

А тепер перейдемо до найбільших, на мою думку, проблем: наскільки ж жахливо організований кооператив у цій грі, як жахливо сама гра працює.
Під час першого запуску я сиділа десь півтори години, щоб змусити це жахіття працювати, гайдів на яке практично немає. Якщо раптом ви все ж таки захочете пограти в SoP, і це диво японського геймдеву не захоче працювати — примусово запускайте його через DirectX 11. Сподіваюсь, що вам пощастить більше, ніж мені.
Якщо колись ви грали в Monster Hunter, то вам буде знайома подібна система пошуку коопу, де ви збираєте паті на кожну місію окремо в головному меню. Однак якщо в MH кожен у команді є незалежною одиницею, то в SoP це просто ляльки хоста, якими він поділився зі своїми друзями, адже ви не можете самостійно обрати й екіпірувати вашого персонажа — це робиться тільки через хоста. А якщо в певний момент гри ви зробите неправильний вибір у місії, то декілька наступних вам доведеться проходити самостійно, адже ви обрали, що підете направо, в той час як ваші друзі підуть наліво. Це було важко грати морально й фізично.

Ви можете задатися логічним питанням: якщо ж у цій грі такий дивний кооператив, то що ця гра взагалі робить у цій добірці? Без друзів ця гра дуже нудна й душна, ШІ напарників дуже посередній, та ще й замість того, щоб у важливий момент вас воскресити, як це зроблять реальні напарники, ви з вашими комп’ютерними супутниками відкотитесь до найближчого «багаття». Можливо, у соло проходженні ви зможете глибше зануритись у сюжет, але я ой як не раджу це робити. Чи жалкую я, що взагалі запустила цю гру? Скоріше ні, ніж так. Чи рекомендую я її іншим? Тільки якщо ви дуже сильно любите всесвіт Final Fantasy й маєте зовсім зайві гроші на розпродажі.
(Чесно, краще вкладіть ці гроші в щось інше.)

CULT OF THE LAMB

Слава Найтемнішому, який наділив цей колодязь своїм благословенням у вигляді такого чудового ком’юніті. Кхм… А тепер давайте обирати, кого ми принесемо в жертву наступної середи.

Я доволі довго вагалася, чи варто додавати Культ Ягня в цю добірку, адже вона чудово грається як в кооперативі, так і в сольному проходженні. Але враховуючи, що гру я все ж таки спочатку повністю пройшла в кооперативі, то хочу поділитись цим досвідом з вами.

Cult of the Lamb — це такий собі симулятор менеджменту поселення у вигляді культу поклоніння темному Богу, де вам необхідно піклуватися про ваших послідовників, а саме: годувати їх, забезпечувати медичний догляд, підтримувати гігієну й слідкувати за тим, щоб їм завжди було чим зайнятись. Щоб реалізувати увесь цей перелік, вам необхідні ресурси, які ви здобуватимете у Хрестових походах, представлених у вигляді роглайту в чотирьох основних зонах. На вибір у вас буде різна зброя й магічні закляття, які рандомно видаватимуться вам на початку кожної вилазки, а потім ви в процесі знаходитимете карти Таро, що виступають тут місцевими бафами, й цікаві артефакти, що посилюватимуть вас.

На папері цей геймплей виглядає доволі просто, а в реальності… В реальності воно таке ж саме. Неодноразово саме Культ Ягня ставав грою, яку я пропонувала малознайомим людям, щоб гарно провести вечір. І не знайшлось людини, яка б назвала гру нудною чи не пропонувала до неї повернутись. Однак є серед моїх друзів досвідчені роглайкери, і саме вони були не дуже задоволені реалізацією їх улюбленого жанру. На їх думку довжина забігів була доволі коротка, а в поселенні вони вимушені проводити забагато часу.

Це, звісно, питання смаків, але я люблю Cult of the Lamb саме через те, як у ньому поєднується спокійний і медитативний менеджмент та помірно напружений екшен. Засумували в посеоенні? В будь-який момент ви можете піти побігати в роглайт-режимі.
Ще мені дуже цікаво спостерігати, як культ розвивається з різними людьми, через що кожне проходження стає унікальним, хоча й починається все однаково. Саме тому я наполегливо рекомендую вам ознайомитись з Культом Ягня — чи то в соло, чи то в коопі, головне — вшановуйте новими жертвами вашого святого лідера!

ASTRONEER

Що може бути краще, ніж досліджувати нові, незвідані планети разом із друзями? Копати, копати й… копати. Саме такою є гра ASTRONEER — на мою думку, доволі недооцінена космічна пісочниця.

Гра починається з того, що ви летите з орбіти й висаджуєтесь на планеті, яка дуже сильно нагадує Землю, але нею не є, адже ви зовсім не можете дихати, якщо відходите доволі далеко від своєї початкової бази. Ви — забавний кругленький астронавтик, місією якого є дослідити всі планети в цій системі, адже кожна з них має свої унікальні ресурси, що знадобляться вам для вивчення нових цікавинок. Вам треба розбудовувати свою базу, досліджувати невідомі об'єкти флори й намагатися розгадати таємницю дивних сяючих алтарів, що розкидані по планеті то тут, то там. Можливо, ви не перший, хто тут висадився?

Гра не має чітко визначеного сюжету: ви вільні рухатись куди вам заманеться і як вам заманеться, аби тільки у вас було знаряддя, щоб це зробити. Окремим плюсом я вважаю те, що вас не просто кидають у цей світ і розбирайтесь як хочете — вас потихеньку направляють за допомогою місій, що будуть ненав’язливо допомагати вам прогресувати. Це доволі таки полегшує гру на початку й не дає вам розгубитися, витрачаючи години тільки на те, щоб зробити свої перші кроки.

Ви можете будувати дослідницькі станції, плавильні, баггі, ракети, літаючі дошки й багато-багато іншого. Так як у грі відсутні вороги й немає якихось обмежень по пересуванню, окрім кількості кисню, гра є доволі казуальною й підійде як любителям так званого «cozy» геймінгу, так і фанатам таких ігор, як Satisfactory чи Factorio, бо треба не просто побудувати базу, а й забезпечити все енергією, правильно розподіливши джерела її генерації.

Завдяки приємному, спокійному, з нотками «космічності» ембієнту я відчувала, що дійсно відпочиваю в цій грі. І чому б не розділити цей релаксуючий процес зі своїми друзями, чи не так? Навіть попри те, що у вас немає гострої потреби в наявності напарників, ваш прогрес піде значно швидше, якщо ви прихопите з собою іншу людинку чи навіть декілька. Тож хапайте своїх друзів — і вперед досліджувати космос!

Trine

І останньою на цей раз грою, чи навіть серією, яку я дуже сильно рекомендую для кооперативного проходження, є Trine — відносно старенька, але неймовірно казкова серія платформерів, що жива й досі, адже крайня частина виходила у 2023 році.

У світі Trine ми граємо за трьох обраних персонажів: воїна, мага й крадійку. Здавалося б, що може об’єднати цих доволі різних персонажів в одну команду й перетворити на національних рятівників? Магічне королівство раз у раз потрапляє в неприємності, і тільки силою трьох (ніяких сестер Галлівел) можна його врятувати, долаючи на шляху всілякі перешкоди і потужних (насправді не дуже) ворогів. Сюжет кожної окремої гри, звісно, зірок з неба не хапає, але чи потрібно вам це в казковій пригоді, де на передній план виходять кооперація між гравцями та платформінг?

За що я неймовірно люблю цю серію — так це за те, що немає єдино правильного шляху проходження рівнів. Ні, звісно ж, розробники все продумали, і в кожної загадки є своє, зазвичай доволі очевидне, рішення, проте вам ніхто не забороняє жбурнути задумку авторів у дальній кут і виплутатись з тієї чи іншої ситуації у своєму стилі (кхм, брутфорс ніхто не відміняв).
Відповідно до налаштувань вашої гри, ви можете мінятись персонажами з друзями, прокачувати їхні уміння так, щоб ви ніколи не почувалися зайвим у команді. І, звісно ж, не забуваємо про бойові уміння, адже вам доведеться використовувати їх у грі доволі часто.

Ця дитяча казковість робить цей світ таким теплим і рідним, наче саме його я уявляла собі в дитинстві. Додайте сюди чарівну музику й приємний візуал — і отримаєте чудову пригоду на трьох людей. Враховуючи, що перші частини продаються на розпродажах за смішні гроші, я від усього серця закликаю вас дати цій серії шанс, навіть якщо ви граєте самостійно. Але для повноцінного досвіду все ж таки варто взяти з собою ще двох друзів і разом урятувати королівство!

Отже, чи робить кооперативний режим ігри кращими? Однозначно так. Більшість позитивного досвіду, що я отримала від цих ігор, стався виключно завдяки людям, з якими я їх проходила, відкрила для себе щось нове. Тому на цій ноті я хочу завершити цю добірку. Прошу вас придивитися до всіх ігор — і найважливіше: цінуйте своїх друзів♥

Більше оглядів різноманітних ігор і лор Колодязя Дивакуватих Сутностей в Telegram.