Їжачки плакали й кололись, але продовжували жувати кактус: історія про мої токсичні й аб'юзивні стосунки з NieR: Automata

Почну свою розповідь зі слів: Йоко Таро — геній. Це одразу, щоб всі, кому захочеться сказати, що я просто не зрозуміла його геній, навіть не думали мені на це вказати. Я пройшла NieR Replicant на всі фінали разом із DLC і 99% квестів, навіть грала у версію для PS3. Я трішки грала в Drakengard 1 та Drakengard 3, але мені не вистачило ні сил, ні часу дійти до фіналу, і, попри це, я знаю й люблю лор цієї серії. І от нарешті мої руки дісталися NieR: Automata — гри, яка відкрила для більшості світу ігри дивакуватого генія. Не подумайте, це не буде негативний огляд, і я зовсім не скажу, що не люблю Автомату, проте там є речі, які мені не подобаються, і вони не змусили мене забути про все на світі та пройти гру на всі фінали. Реплікант > Автомата. Думаю, що ви вже зрозуміли приблизний настрій цього допису — це радше не огляд, а розповідь про мій досвід із цією грою. Допис містить БАГАТО СПОЙЛЕРІВ, тому ті, хто ще НЕ ПРОЙШОВ гру, НЕ ЧИТАЙТЕ, будь ласка, цей допис, а йдіть грати в Автомату. Як би там не було, гра абсолютно варта проходження.

Просто для подальшого розуміння мого занурення в світ Автомати: я провела в грі приблизно 50 годин, пройшла 63% квестів і зібрала 56% зброї на нормальній складності. І ні, як я вже казала, я не пройшла її на всі фінали. Я слоураннер, я лутгоблін, я не йду з локації, поки не дороблю всі сайди. З якихось невідомих мені причин я дуже люблю сайд-квести в RPG, навіть якщо це вбити 10 фентезійних кабанчиків чи зібрати 10 мізинців різнокольорових ягід. Я знаходжу спокій у таких активностях, можу увімкнути собі на фоні щось додатково і просто чілити. Мені не подобається, як зроблені сайди в Автоматі. Ні, у мене немає питань до більшості самих квестів. Я розумію, що комусь можуть подобатися квести-челенджі, квести на безкінечні арени, квести, де тобі кілька разів треба вбити одного й того самого робота, поки він стає трохи складнішим з кожним разом. Мені таке не подобається, я плювалась і бурчала годинами, намагаючись пройти арени на своєму 20 рівні, намагаючись зробити сайди Джекесс, або кожного разу носячи роботу-винахіднику гроші й отримуючи від нього мотлох. І звідси випливає моя головна проблема з квестами в Автоматі: тобі доступні сайди, навіть якщо ти не можеш їх зробити зараз або вони не підходять тобі по рівню. Я билася головою об стіну цих квестів, поки не здавалася остаточно, розуміючи, що не пройду їх. Ви мені скажете: «Але ж Сучність, коли ти пройдеш фінал С, тобі відкриються розділи і ти зможеш повернутися до цих квестів пізніше». Ні, я не хочу перетикуватись у менюшці по розділах, щоб доробити пару клятих квестів потім, коли я вже сюжетно не на цій локації, коли це просто ігро-механічний прикол, а не сюжетний. Я вже витратила достатньо сил, часу і нервів у перший раз, коли не могла цей квест зробити, щоб потім ще й пам’ятати, що я в якийсь там момент недоробила якийсь квест і маю повернутися до нього через розділи. Вся ця механіка дуже сильно мені спаскудила емоції від Автомати, вона стала мене душити, і я перестала отримувати задоволення від проходження. Якщо ж вам подібна механіка припала до вподоби, то я щиро рада, що ви не душилися, як я.

Далі перейдемо до сюжету та персонажів. Сюжет? Нема питань, Йоко Таро є Йоко Таро: цікаво, драматично, бите скло, ммм, як смачно, можна ще, будь ласка? Паскаль — моє сонечко, я його люблю, і той самий вибір давався мені дуже складно. Більше я люблю тільки Еміля. Буду відверта, що основним поінтом, щоб почати Автомату для мене стало бажання дізнатися, що ж там було далі з Емілем. Головні герої, 2B, 9S, A2 — класні, цікаві, різносторонні. Їх я щиро люблю більше, ніж Ніїра, головного героя Репліканту, та Кайне. Ніір, як сам по собі головний герой, мені ні подобається, ні не подобається. Я нічого не відчуваю стосовно нього, він майже ніякий, типовий хлопчина-протагоніст із фентезі RPG. У Кайне ж цікава передісторія, проте до неї теж я теплих відчуттів не маю. А от наші головні андроїди — їх я дуже люблю, мені було цікаво грати за них, бачити їхні реакції на оточуючий світ та слухати діалоги. NPC ж, ммм, якось meh. Ті, що наближені до головних героїв — круті, у них був час на розкриття і зрештою з ними цікаво взаємодіяти. У Репліканті ж звичайні NPC, будь то жителі Фасаду чи відвідувачі таверни, більше запам’ятовувалися, вони відчувалися як справжні жителі цього світу, а не просто болванчики для квестів. Настав час розповісти про антагоністів. Як би сильно я не ненавиділа Адама, як би не хотіла придушити власними руками цього півня порхатого, як би я не була засмучена, що мені не дали прирізати його вдруге, він класний антагоніст. Давно у мене не було такого, щоб просто дивлячись на персонажа мені хотілося б зламати йому шию, і я відчувала щире задоволення від його смерті. Аплодую сценаристам і дизайнерам персонажа — я цього клятого павича в кошмарах побачу. На противагу йому є Єва, до якого у мене питань нема, просто бідне дитятко, мені було сумно вбивати його вдруге. Машини в цілому, як вороги, мені подобаються більше, ніж тіні. Роботів у лісі я не вбивала просто з принципу, якщо цього не вимагала від мене гра. У підсумку можу сказати, що і Реплікант, і Автомата мають свої плюси й мінуси, і виділити кращу мені складно.

Про геймплейні складові у мене так є про що побухтіти. Мінімапа — шмат сміття, той, хто її зробив, мав би кілька разів своєю головою побитися об стіну, як це робила я. Карта жахлива і незрозуміла. Розповідайте мені хоч що про стилістику й аутентичність, але це найгірша мінімапа, яку я бачила у своєму житті. Місії з літачком не викликали у мене проблем до «Коробки Душі». Я знаю, що можна керувати двома стіками, я ними й керувала з самого початку, це буквально є в навчанні, люди, камон. Проте в цій вежі я задушилася, я задушилася настільки, що була вже готова дропнути гру і продати до біса картридж, поки мені не нагадали, що існують авто-чіпи. Як виявилося, то згоріла я на останній скрині в вежі, і якщо подушилася б ще пару годин, то, може, пройшла б і без них, проте я дуже сильно хотіла добити гру до виходу Visions of Mana, тому довелося полегшити собі життя на останній скрині, Сучність, ну як ти могла так лажанути, Джизус. Ну і якщо ви вже пройшли Автомату на фінал Е, то ви знаєте про ще один пекельний літачковий момент, і наскільки ж я рада, що у мене був доступ до інтернету, бо інакше я не пройшла б. Бойовка мені не здалася АЖ НАСТІЛЬКИ кращою за Реплікант, як мені описували. Так, вона швидша, вона слешерна, але не ідеальна. Мені було нормально в Репліканті, мені було нормально в Автоматі, проте магію я, мабуть, люблю більше за ботів. Я жодного разу їх не прокачала, користувалась звичайною атакою і хіба що лазером. У цілому було прикольно, але не настільки, щоб я тупила на аренах.

Музика і вайб всієї гри — це виключно питання смаків. Реплікант мені просто рідніший, знаходитись там мені подобається більше, і сеттінг приємніший за сай-файний постапок. Replicant just feels like home. Музика прекрасна що в Репліканті, що в Автоматі, проте з першого є більше треків, що я переслуховую на постійній основі. Це зовсім не каже про те, що музика погана, в грі є треки, які мені подобаються, сюжетні і ости босів просто беліссімо. Локації в Автоматі очевидно більші за локи в Репліканті, бігати по них доводиться багато, і тільки десь під кінець гри я стала користуватись лосями і кабанчиками. Моєю улюбленою локацією, що не дивно, стало Лісове Королівство, мені було дуже в кайф бігати по замку і просто тусити в лісі.

Все ж таки, що ми маємо в результаті: подобається мені NieR Automata чи ні? Я не скажу, що жалкую, що взагалі почала грати і просиділа в цій грі 50 годин свого життя. Є дуже багато моментів, які спаскудили мою подорож і зачепили мене занадто сильно, щоб у мене було більше позитивних емоцій, ніж негативних. Чи раджу я цю гру? Безперечно ТАК, це навіть не питання. Чи буду я гру перепроходити? Ні, я до неї більше ніколи не хочу повертатись і навіть пожертвувала сейвами, щоб допомогти комусь з фіналом Е. Це був дуже цікавий і неповторний досвід, гра, яку дійсно має пройти кожен. Як я казала на початку: NieR Replicant > NieR Automata. End of transmission.