Вітаннячко, пані та панове! Відразу, без жодних прелюдій, повідомляємо головний спойлер до Фолауту: в світі відбулася страшна ядерна війна, десь в районі 2077 року, після чого планета Земля, яку ми знали, любили та не пестили, просто напросто згоріла у вогні пекельної ядерної гієни, перетворившись на безплідну та невпізнавану постапокаліптичну Пустку. У повітрі, на землі та воді тепер панують невидимі людському оку радіонукліди, а довкола розкидані рештки колись процвітаючої цивілізації. Скелети, сміття, білборди та навіть заіржавілі знаки дорожнього руху, за які тепер ніхто штрафувати не стане.
Втім, люди не те, щоб повністю зникли. Вони, як ті таргани, зуміли вижити, хоч кількісно лишилися зовсім смішні цифри, дещо адаптуватися та продовжують займатися різною хрінотіню. Комусь пощастило дістатися Сховища від Волт-Тек, а комусь не пощастило дістатися якраз до Сховища Волт-Тек, бо кожне з них проводило певні соціальні експерименти над людьми. Хтось став гулем, мутантом чи ще кимось. Коротше, суспільство все ще намагалося відновитися з купки тих, хто вижив, як вони це вміли найкраще. Засновуючи свої племена, селища, міста та навіть держави. І, звісно, продовжуючи давні традиції самовинищення.
І сьогодні ми поговоримо про загадкову групу, яка називалася Анклавом, стала відома ще до війни та мала безпосередню вину за вчинення війни, Сховищ та всього-всього. Вмощуйтесь зручніше, запасайтесь смачненьким, доки ми дякуємо нашим спонсорам, список яких ви прямо зараз бачите на екранах своїх моніторів та починаємо!
АНКЛАВ ДО ВЕЛИКОЇ ВІЙНИ
Людство завжди захоплювалося теоріями змов. Бо так сталося, що на кожному кроці ми підозрюємо, що нас намагаються красиво розвести. Не доплатили 20 гривень зарплатні? Це начальство вкрало по двадцятці, поклало їх в секретний рахунок у швейцарському банку, під депозит 1000% річних, аби літати щоліта на Канари. Зовсім про людей не думають, козли. Не дивно, що ще з римських часів люди, зачасту, вигадували собі глобальні змови. Бо, цікавий факт, за даними вчених, висновки яких ми експертно нагуглили, конспірологія бере свій початок на базі ідей християнства, а точніше частини про «Апокаліпсис», себто «Друге Пришестя Христа». Ідея кінця світу, появи Антихриста і все таке, цілком вписується у стандарти теорій змов. А вже потім з’явилися усі ці ілюмінати, масони, вакцинація та вишки 5G.
Здебільшого, ані підтвердити, ані спростувати такі теорії неможливо. Хоча, інколи, домисли виявляються цілком правдивими. У випадку із всесвітом Фолауту, щонайменше одна, з таких теорій, виявилася цілковитою правдою та навіть була висвітлена в газеті Бостона. І стосувалася вона тих, хто увесь час смикав за ниточки політиків США, таємничої організації, яка й була справжнім «тіньовим урядом». До складу якої входили важливі військові чини, впливові політики, геніальні вчені та заможні підприємці. Завдяки їх світлим голівонькам Америка досягла успіху, розквітла, як квітка папороті, а рівень технологій був саме на тому високому рівні. Щоправда, вони дуже звіздилися та мали сумнівні моральні орієнтири, але то таке.
Так вже сталося, що світ виснажив ресурси Землі, такі як чорне золото. І Америка була однією з небагатьох держав, які ще мали певні запаси нафти, в тій же Алясці. Світ заздрісно поглядав на них, особливо китайці, тому США були мішенню №1. Не дивно, що скоро між гегемонами, володарями найбільшого ядерного арсеналу, Америкою та Китаєм, спалахнула війна. І Анклав готувався до неї, розробляючи заразом план Б, на випадок непередбачених ситуацій, типу ядерного армагедону. І вони намагалися використати свої статки, вплив та державний бюджет аби виїхати до безпечних місць, але не хотіли втрачати владу, свій тіньовий уряд та бажали лишатися новим гегемоном післявоєнного світу.
Головним «безпечним місцем» вони обрали нефтяну вишку в Тихому Океані, яка належала корпорації «Посейдон Ойл», могла вмістити анклавців та забезпечити їм довге та комфортне життя. Але, погодьтеся, що то за уряд такий, який керувати може хіба своїм песюном зрання в туалеті? Тому, вони вирішили, що кидати напризволяще всю американську націю було б неправильно. Так співпало, що в цей час корпорація Волт-Тек розгортала свій «Проект Спасіння», розуміючи потенційну перспективу обміну ядерними подарунками. Точніше, розгортати його почали ще під час війни Європейської Співдружності з Близькосхідними державами та спалаху так званої «Нової Чуми» в 2053 році. А от вже у 2054 році з пропозицією з’явився Анклав і цей стартап перейменували в «Проєкт Сховище».
Населення США тоді складало 400 мільйонів людей, а Сховище могло прийняти в себе тільки 1000 резидентів. Тому, задля спасіння американців, на кожну 1000 населення було необхідно побудувати близько 400.000 подібних Сховищ. Але Волт-Тек та Анклав не особливо переймалися за долю прямо кожного американця, тому дозвіл дали на будівництво 122 Сховищ. А також, засекречено, будували необмежену кількість «приватних» Сховищ для людей, які могли собі дозволити. Сама ж корпорація мала на меті ще й власні цілі, такі як проведення дослідів над людьми, але в це не посвятили майбутніх резидентів. На випадок, якби кінець світу не настав, Сховища б виконували роль зони карантину чи іншої «рятувальної» зони.
Анклав знав про досліди над людьми та навіть активно брав у них участь, бо Волт-Тек люб’язно зробили на їх нафтовій вишці «Центр керування» усіма наявними Сховищами. Звідти вони могли маніпулювати всіма тестами, слідкувати за тим, аби все, йшло, як задумано.
В 2077 році стало зрозуміло, що ядерних ударів не минути, тому Анклав, Конгрес та Президент спішно почали евакуацію до своїх укриттів. Але, звісно, не кожен політик був присвячений у цю змову, але це не означає, що вони не знали про існування тіньового уряду. Саме в цей момент, урядовці, які не входили до Анклаву, розуміючи, що їх просто кинуть на призволяще, почали зливати інформацію у ЗМІ. Інформація ширилася, як ураган, але єдиним способом потрапити в Анклав — отримати запрошення від його діючого члена. Знаходилися навіть сміливці, як сенатор Сем Блеквелл, які ініціювали розслідування стосовно Анклаву та їх корупційних зловживань. Проте, Анклав цього спускати з рук не збирався і, використовуючи залякування стосовно дочки Сема, примусили його замовкнути. На деякий час він зник із радарів, але повернувся, аби заявити, що в урядових залах володарюють зловісні сили, тому він не може лишатися частиною цього, як сенатор. Після цієї заяви, в газеті «Бостон Б’югл», з 19 по 23 жовтня, публікувалися докладні звіти журналістського розслідування Макса Веккьо, які викривали діяльність Анклаву, справжні приховані наміри та навіть інформацію про нафтову вишку в Тихому Океані, куди втекли урядовці, разом із Президентом.
Але попри те, що громадськості все стало відомо, з цим вже неможливо було щось зробити. Бо з неба посипався ядерний дощ і старий світ, його проблеми та темні секрети, лишився просто попелом, який розвіявся Пусткою. Конгресмени, які до організації не входили, були ліквідовані, адже тільки Анклаву дозволено було вижити.
АНКЛАВ В АППАЛАЧІ
Перенесемся, спершу, до регіону Аппалачі, де 23 жовтня 2077 року, в секретному бункері «Вайтспрінгс», знайшли порятунок місцеві члени Анклаву. Не всі, бо попри ретельну підготовку, деякі високопосадовці пролюбили рятувальний дзвінок, навіть такі значущі, як Міністр Внутрішніх Справ. Хоча йому, в певному роді, ще «пощастило», бо він до Бункеру таки дістався, разом із страшним ворогом — променевою хворобою. Тому, невдовзі помер у муках в стінах бункерного медцентру. Ще одним щасливчиком став Томас Еркгарт, колишній міністр сільського господарства США, якому в цій історії була відведена хоч й коротка, але доволі важлива сторінка.
До 2083 року життя в запечатаному бункері було цілком спокійним, аж раптом, офіцери Анклаву втратили зв’язок із базою Рейвен Рок та президенською платформою «Посейдон». Причиною зникнення була дротова лінія зв'язку, яку неначе хтось навмисне перерізав. Тоді то Еркгарт й зацвів, висунувши свою кандидатуру на пост керівника, так як зв’язку з президентом немає, а він лишився найвищим чиновником, враховуючи передчасну смерть міністра внутрішніх справ. Йому ж випала долею честь стати керівником МОДУСу — суперкомп’ютеру, який виконував роль багатофункціональної системи управління життям у Вайтспрінгс.
Він виступив із захоплюючою промовою, закликаючи скористатися бункером «Вайтспрінгс», задля продовження нещадної боротьби із ворогами Америки, усім комунізмом та тими, хто розв’язав цю війну. Завершити справу раз і назавжди, одержавши безкомпромісну перемогу, гідну американської нації. Продовжуючи багатовікову традицію демократії США, він запропонував проголосувати: хто бажав підтримати його ідею — він попросив перейти до лівої частини кімнати, а тих, хто проти — до правої, біля стінки.
Генерал Стаффорд також взяв слово та вимовив аргументи проти продовження беззмістовної боротьби, бо у цій війні не було, й вже не може бути ані переможців, ані програвших. Увесь генеральський склад, крім однієї людини, повністю підтримали колегу. Еркгарт розчаровано зітхнув та попросив своїх сторонників вийти. Після чого суперкомп'ютер «МОДУС» зачинив опозицію та припинив подачу кисню, чим спровокував смерть у муках від удушення для всіх, хто був незгодний з Еркгартом.
Так постав новосформований Анклав Східної Співдружності, президентом якого призначили Еркгарта. Проте, був ряд проблем, основна з яких — це серйозне скорочення чисельності Анклаву, після махінацій Томаса. Всього лише 48 людей, серед яких найважливішою персоною став генерал Гарпер, який був необхідний для виконання ідеї-фікс Еркгарта — запуск по Китаю ядерних боєголовок, які ще лишилися в Аппалачі. Проте, одного генерала було замало та й коди запуску були лише у високопоставлених офіцерів Збройних сил США. А далеко не всі з них входили до Анклаву, більшість давно перетворилася на гулів або «копчених» (особливого підвиду гулів, які були вражені незрозумілою чумою). На додачу, заважала автоматизована система захисту, яка також була частиною запуску ракет за умови увімкнення протоколу «DEFCON 1».
Цей протокол запускався лише, коли Аппалачі загрожувала небезпека. Тож, Еркгарт почав засилати на поверхню своїх розвідників, які знайшли покинути будівлю «Вест-Тек Ресьорч», в якій були залишки Вірусу Примусової Еволюції. Наукові команди Еркгарта відновили ВПЕ та почали створення супермутантів, яких той планував використати для підвищення статусу протоколу DEFCON. Зрештою, захопившись ідеєю викорінення комунізму та укріплення власної необмеженої влади, Еркгарт приймав все більш жорсткі та неетичні рішення, чим викликав стурбованість серед власних людей. Зрештою, група незгодних із ним офіцерів підняла бунт в червні 2086 року та ув’язнила президента. Проте, невдовзі люди пошкодили блоки даних «МОДУС»у, через що ШІ цього суперкомп'ютера швидко помстився людям, випустивши в бункері токсин та вбивши всіх мешканців «Вайтспрінгс».
КАЛІФОРНІЙСЬКИЙ АНКЛАВ
Після подій в Аппалачі, Анклав продовжував тихе мирне життя, сформувавши свою нову політику “чистоти” в 2140 році, вважаючи своїх послідовників єдиними “правильними” людьми, вільних від мутацій та всього іншого. Співжиття із мешканцями Пустки було неприпустимим, їх треба було винищувати, принести життєвий простір для анклавівців. Вони щиро вірили, що старий устрій США все ще може існувати, жили минулим та навіть примудрялися продовжувати проєкти, які розпочиналися ще до подій Великої Війни. Наприклад, як із силовою бронею Т-51. Щоправда, велися ці розробки значно повільніше, майже не приносячи результатів. Навіть, гірше, бо вже у 2198 році Анклав розумів, що жодне з їх напрацювань не те, що не покращує звичайну силову броню старої школи, а насправді навіть погіршують, тому на певний час їх згорнули. Зрештою, у 2215 році президентським наказом Річардсона, дослідження відновили, чітко прописавши, що Анклаву потрібна силова броня нового покоління за будь-яку ціну. Але завершити цей проєкт судилося сину президента Річардсона, конгресмену Діку Річардсону, якого 5 березня 2220 року було обрано наступником батька. Вже через 7 місяців, у жовтні 2220 року, нова броня була готова.
Але оновленням броні все не закінчувалося, бо Анклаву потрібна була більш серйозніша військова реформа. Тому, в 2235 році вони починають серію експериментів з кігтями смерті, намагаючись створити спеціальні бойові підрозділи для ведення військових дій у ворожому оточенні. Однак, справжній прорив чекав на них через рік, коли 20 липня 2236 року розвідники Анклаву виявили колишню військову базу Маріпоза. Було прийнято рішення провести її ретельний обшук, але цьому заважало те, що частково база була лише купкою руїн, які спершу треба було розгребсти. Вчені Анклаву та “Хімічний корпус” обшукують залишки Маріпози, тоді як штурмові загони прочісують пустку в пошуках рабів, яких вони можуть використати, щоб розгрібати завали, в разі чого замінувати цю військову базу та дістатися до чанів з Вірусом Примусової Еволюції. Один із загонів включав солдата Френка Хоррігана, якому на той момент було 25 років, та якому пощастило захопити багацько рабів, включно з паном Мельхіором, який колись був звичайним шахтером у місті Реддінг, пізніше він зіграє свою роль.
Будівельні бригади Анклаву та раби-супермутанти починають розкопки у вересні. Але дуже скоро їм вдається віднайти ВПЕ, від якого у робітників або починають відбуватися мутації, або поглиблюються вже наявні. Френк Хорріган, на його превеликий жаль, також вступає в контакт з ВПЕ, після чого його відправляють до лабораторій Анклаву для вивчення. Там над ним проводять низку експериментів, накачують наркотою та покращеним ВПЕ, а потім одягають в унікальну силову броню, яка невід'ємна від тіла, через що він перетворюється на мутанта та переведений до Секретної Служби Президента, де, до речі, колись й починав свій шлях в Анклаві.
Мельхіор, якого колись в кандалах привели розгрібати завали Маріпози, також був під впливом ВПЕ та повільно мутував, перетворюючись в супермутанта, але при цьому зберігаючи свої розумові функції. Тоді ж він й зрозумів, що його та братію рабів, після закінчення всіх робіт, Анклав просто переб’є. Тоді він почав готувати бунт, таємно підкрадаючи зброю, збираючи довкола себе людей. Розкопки було офіційно завершено у січні 2237 року, коли вчені Анклаву здобули чистий зразок ВПЕ та покинули територію військової бази. Тоді ж, супермутанти під проводом Мельхіора, повстали проти Анклаву, захопили Маріпозу та лишили її собі, в якості своєї нової домівки.
Втім, Анклав не сильно засмутився від втрати Маріпози, бо в їх руках лишався чистий зразок ВПЕ, який дозволяв їм розпочати дослідження нового виду біологічної зброї. Так, як дослідження керувалися головою Хімічного Корпусу Анклаву, підполковником Чарльзом Керлінгом, цю зброю так й назвали: Вірус Примусової Еволюції Керлінга-13 (ВПЕ Керлінга-13). За даними дослідження, в разі успіху, нова версія ВПЕ допомогла б Анклаву очистити земну кулю від усіх “мутантів” із вірогідністю в 99,5%. У 2241 році проєкт фактично був на завершальній стадії, але несподівано Анклав зіткнувся із нестачею необхідних хімікатів. Тому, Дік Річардсон, встановив торгові зв’язки з кримінальною сім’єю Сальваторе з Нью-Ріно, це був вигідний обмін лазерних пістолетів на поставки хімікатів з їх нарколабораторій. Після цього, 16 березня 2242 року, Анклав здійснив набіг на Сховище 13, взявши тамтешніх мешканців до полону та перевізши на нафтову вишку “Посейдон”. Приблизно в той самий час, нападу зазнало й селище Арройо. Проте, у справу втрутився невідомий герой, відомий лише, як “Обраний”, який за кілька годин до вивільнення 250.000 галонів біологічної зброї напав на головну базу Анклаву на вишці “Посейдон”, вбив президента Річардсона, його тілоохоронця Френка Хоррігана та влаштував там ядерний вибух, запобігши світовому геноциду. Проте, це було не в останнє, коли Пустка чула про Анклав.
АНКЛАВ СТОЛИЧНОЇ ПУСТКИ
Руйнування нафтової платформи та втрата вищого керівництва стали нищівним ударом для Анклаву. Сили на Західному узбережжі були в безладді, не знали куди бігти. Частина вцілілих, наприклад, загін сержанта Граніта, перегрупувалися в Навваро, довоєнному нафтопереробному заводі “Посейдон Ойл”, який сили Анклаву перетворили на військовий табір. До великого здивування залишок Анклаву, наприкінці 2242 року, з ними зв’язується невідомий, який називає себе Джоном Генрі Іденом — новим Президентом Сполучених Штатів Америки. Він наказує більшості сил Анклаву, що залишилися на Західному узбережжі, передислокуватися на схід, до Столичної пустки, яка сховала у собі руїни колись величного міста Вашингтон, що слугував до Великої Війни столицею Америки.
Навваро лишалася укріпленою базою Анклаву до 2246 року. Тоді до її кордонів підійшли війська Новокаліфорнійської Республіки, вважаючи цей табір загрозою спокою в регіоні. Війська НКР перемогли нечисленні загони Анклаву, які швидко розбіглися. Основні погляди тепер були прикуті до дій Джона Генрі Ідена та його нової основної бази, Рейвен Рок, в Столичній Пустці. Власне, Рейвен Рок, був дуже навіть чудовим варіантом, який зберігав свої потужності, мав значні ресурси та напічканий усілякою зброєю та технологіями. Однією з таких технологій, були, наприклад, “окоботи”, створені, щоб мандрувати пусткою, поширюючи повідомлення надії про повернення довоєнної Америки у формі Анклаву.
Власне, спершу Анклав проводив політику “здатися хорошими хлопцями”, які за допомогою своїх технологій make America great again, і всі знову заживуть, як колись до війни. Щоправда, це було здебільшого ідеєю фікс полковника Отема, а от у президента Ідена, який не заважав Отему проводити пропагандистську кампанію, були дещо інші плани. І полягали вони у тому, щоб продовжити гнути лінію папєрєдніков, очистити Землю від “мутантів” з Пустки і все таке подібне.
Проте, під протекторатом Братства Сталі, отримав своє друге дихання “Проєкт Чистота”, який передбачав створення величезного очищувача, який міг би забезпечити питною водою усю столичну пустку. Розуміючи, що це дасть їм набагато більше балів поваги в очах громадськості, Анклав негайно почав операцію із рейдерського захоплення об’єкту, вимагаючи передати всі напрацювання своїм вченим та перейти під їх протекторат. Проте, наштовхнулися на рішучу відмову з боку провідного фахівця проєкту — Джеймса. Зламати його вирішили за допомогою вбивства колеги Дженіс Каплінскі, якій банально не пощастило. Розуміючи, що Анклав налаштований рішуче, Джеймс робить вигляд, що погоджується, але лише для того, щоб відімкнути радіаційний захист та “затопити” все смертельним рівнем радіації. Вчинивши таким чином самогубство, Джеймс, тим не менш, врятував свою команду. Однак, вижити вдалося й полковникові Отему, який керував захопленням.
Тоді Анклав перемкнувся на сина Джеймса, якого в Пустці знали, як Самотнього Мандрівника, аби той знайшов ГЕК у Сховищі 87, де його перехоплює Анклав. Після цього, президент Іден, наказує забруднити очищувач Вірусом Примусової Еволюції, тим самим провівши “очищення” Столичної Пустки, але проти цього плану відкрито виступає полковник Отем, який натомість бажає використати очищувач для того, щоб об’єднати цей регіон під владою Анклаву, як рятівників. Таким чином, спалахує короткострокова Громадянська Війна в рядах Анклаву. Тоді ж з’ясовується, що Джон Генрі Іден, насправді є штучним інтелектом ZAX, який був створений для управління та моніторингу бази Рейвен-Рок, але дуже захоплювався біографіями американських президентів, особливо постаттю Авраама Лінкольна.
Зрештою, зупинило увесь цей бардак Братство Сталі, яке активувало Ліберті Прайм, унікального військового робота армії США, який було завершено, але не активовано до подій Великої Війни. Зрештою, він таки послужив Америці, врятувавши її від чергового схибленого президента анклавовської крові. Хоч, цього разу, й штучного. Ліберті Прайм з успіхом відбив очищувач, розбив сили Анклаву, а доля полковника Отема й досі лишається загадкою. Після цього було знищено ще кілька опорних пунктів, включно з Рейвен-Рок, але сили Анклаву продовжували опір, заманивши Братство Сталі до супутникової ретрансляційної станції, куди було викликано орбітальний удар із супутника Бредлі-Геркулес, що призвело до втрати Ліберті Прайму.
Втрата робота спершу сильно деморалізувала Братство, але війну ще не було програно. В Анклава лишилася остання велика опорна база, на колишньому аеродромі ВПС “Адамс”. Її захоплює та знищує особисто Самотній Мандрівник, викликавши той самий орбітальний удар,але тепер вже по “Адамсу”. З цього моменту, Братство добивало рештки анклавовці в Столичній Пустці, але вони були настільки нечисельні, що вже б ніколи не змогли відновити свій колишній вплив у регіоні.
***
До 2281 року присутність Анклаву вже спала в нуль, а за їх колишніми членами активно полювали всі, кому не лінь: мисливці за головами, рейнджери НКР і т.д. Тікали всі, хто куди, кілька загонів спостерігали в Мохаве, когось бачили в Співдружності, а деякі особистості перейняли віросповідання нової Америки, ставши фанатиками Дітей Атома, як колишній лейтенант Анклаву, Браян Ріхтер.
Остання згадка про Анклав датується 2296 роком, в подіях серіалу Fallout, де ми можемо бачити колишнього учасника Анклаву, доктора Зіггі Вільзіга, який тинявся неподалік околицями колишнього Лос-Анджелесу, щоправда недовго. До того моменту, про Анклав у Пустках чули, але вже навіть сумнівалися, чи був він колись реальністю. Але наскільки канонічні події серіалу лишається під великим питанням. Тим часом ми з вами вимушені прощатися, аби зовсім скоро побачитися на цьому ж самому місці — в Аномальному Притулку!
Топ коментарі (0)