Кожне мистецтво складається буквально із трьох штук. Інтерактивність, символи й показ. Інтерактивність це інструмент, логіка, гра. Автор, може, подати у свої слова різні значення, і від глядача залежить, які сенси він побачить. Також автор, може, показати одну річ під багатьма кутами, із точки життя автора для нього гра може отримати різні сенси та ідеї з однієї річчі.
Та що глядачі, що автори мають працювати із символами. Звісно, режисер якогось контенту буде більше думати над твором, ніж його глядач. Та деколи та для глядача потрібно багато думати, щоб зрозуміти ясні речі.
І що стосується символів, то у звичному розумінні нашого слова, це якісь знаки. Позначки, рухи, кольори, на суті це є все, що ми можемо сприйняти. І це не говориться до нас. А це напрямлене до нашого тіла, до нашого воно.З Фреймонда в людини є воно, я, і над я. Воно це первинне начало, визначає за те, щоб ми жили в природі. Я це більш висока форма, що слугує функції контролю нищого безсвідомого, та взаємодії із собі подібними. Та над-я ця річ уже слугує контролем нашого я, на рух до чогось разом. Або просте створення правил у суспільстві. Так, от я це єдине, що ми маємо під контролем. Воно це такі от сенси, і позначки, які приводять нас до дій, над-я це інструмент, який дозволяє створювати правила на вигоду суспільства, чи собі.
Та для нас важливо зрозуміти, що наша ця піраміда складається із воно на самому низі. Тому наші відчуття, комунікації, ідеї, неодмінно пов’язані із воно. Та створенні на основі нього.
Тому всякі фільми, ігри та книги насправді звертаються до нашого несвідомого. Через символи. Зазвичай, у хорор фільми туман, і виключення світла, із неприємним наростаючим звуком, може, викликати в нас приколи у виді. Страху, напруги, відчуття ризику, та загадковості. Але насправді автор використав символи, прості форми туман, звук, світло, просто вклавши у фільм, створивши більш комплексну форму.
Та в нас не сприймалася монстри страшними, якби в нас не було частинки воно. Наша раціональність могла б замітити, що наші горлянки можуть бути пробиті зубами лева, що є небезпека. Але ми б не відчували страху, чи жаги до життя. Бо для ідеального раціо немає розуміння болю, та інші тілесні відчуття, адже абсолютна раціональність немає контакту з тілом. Коли наше суспільство потребує цього дотику.
Показ. Ще в нас є показ. Це форма того, як нам показують символи, як щось страшне, чи ні. Автор же вибирає, як це нам усе показати. Ці прийоми зазвичай стосуються анімації, кіно та коміксів. Адже там є найбільші використання різних кадрів для направлення уваги, і це легко зробити із сотнями людьми на роботі.
Та це не говорить, що інше медіа не, може, добитися цього результату. Книга, може, зробити такий монтаж сцен, що у вас щелепа відпадає від використання монтажних склейок, відстані, крупності, через прості слова. Навіть якщо точно не сказано, як воно дивиться. Різні комбінації слів можуть дати ефект кіно. І так само ефект гри, якщо в книги буде цікавий шифр, який треба розгадати, щоб відкрити кінцівку. Серіал, може, стати книгою, бо буде наповнений текстами, та мемами.
Єдині обмеження формату будь-якого контенту, це скільки сили та праці буде в нього вкладено. Еа… Та, чому тоді книги не стали більш інтерактивними, а появилося, лише інтерактивне кіно, е? Та зазвичай книги пишуть одна максимум дві людини. І написати в книзі, різні сюжетні лінії, для кожної сюжетної дії по три, чотири нових персонажів. І так прописати 40–50 або 200–300 персонажів, і їхні історії, буває, затяжко для двох биків.
Це все важливо. Адже кожному автору приходиться вирішувати, як показати свій твір. Яку логіку використати. Де добавити гри акторів, а де гри для глядача. Який символ для розуміння твору підходить краще. А який робить гірше.
Та навіть я при монтажі мучуся із тим, що повороти камери не зберігають плавний рух, по математичній лінії. Або при монтажі треба знайти футажі, яких не існує. І все для того, щоби передати ту суть і ідею, яку я несу свої твором. Та зробити цей твір більш кращим.
Сіфу. Сіфу несли творці до вас, із такою жагою до створення цієї гри, що ця гра випустилася. І вона продовжує існувати. Та питання ще чи ця гра зробила Інтерактивність, Символи, та показ добре. Як раз на це питання я хочу відповісти в моєму відео. Та розказати, чому і звідки в мене полилася хвальба цієї гри, і критика.
І давайте тако браття і сестри. Я буду розбирати інтерактивні системи. Адже ми аналізуємо гру. Потім я перейду до символів. До купи тексту на стінах, сюжетів. Та мета значення гри. А паралельно я буду показувати, як гра показує різні частини. На моїх мінімальних налаштуваннях, та з 24 кадрів на хвилину.
І ще плюс. Я не пройшов гру на мастері. Я там пройшов, лише два рівня, другий у мене на 67 якщо не помиляюся. Та перші два рівня на нормалі я пройшов на 20. А третє проходження гри на нормалі, я не робив. Хотя я розумію, що рівні третій четвертий п’ятий можу пройти на менший рік. Але тоді треба буде більше заморочитися над біллдами. І навчитися розрізняти пікселі. І ще вивчити рухи клинків цієї баби. 4 найтяжчих із 10 я вже вивчив. Доказ. НУ мені чисто не приємно погружатися в битву із ланцюгами. Бо в неї немає ніякої можливості проходити по різному. А в останнього боса треба вивчати наносекунди моїх атак і вікон боса при різних станах. Якщо я хочу грати, як я хочу.
Топ коментарі (0)