Як я пограв у Divinity: Original Sin 2 (власна думка)

Що ж, якщо ви не знаєте, що таке Divinity: Original Sin 2, то... я теж не знав. Але одне відео на YouTube зацікавило мене, а тому озброївшись другом, у якого є по 5+ годин вільного часу на день, я не пройшов до кінця гру.

Проте, я зібрав більш-менш загальне враження від цієї геніальної RPG, а тому спробую вам довести те, чому ця гра обов'язкова у тому випадку, коли тобі набридли ігри.

Дисклеймер! Так, у грі у мене була мова ворога. Прошу мене вибачити. Мені дуже прикро за це.

Divinity: Original Sin 2 у кооперативному режимі з другом - це велика кількість випадкових інтерактивів, які призводять до численних несподіваних ситуацій і пам'ятних моментів. Divinity відчувається як ідеальна суміш The Witcher 3 і Magika (про яку я також незабаром напишу огляд).

Рольовий аспект гри не поступається Dungeons & Dragons. Я грав за ящіра-скелета, на ім'я Ревентайл, який був магом вогню та отрути, а це означало, що мій друг мав справу з полем бою, постійно охопленим полум'ям, яке неможливо загасити. Це називається "Некрополум'я". І так, коли ми натрапляли на будь-кого з повним спротивом вогню, то я був просто непотрібним, і наш танк вирішував усе сам(бо у нього є спротив вогню. Я навчив).

У мого персонажа(у рольовій грі) була схильність красти усе. Взагалі усе, що можна забрати собі у цій грі. Усі скрині у полі зору я забирав і відкривав їх далеко від друга. І так, скелети у цьому плані максимально імбові, оскільки можуть відчиняти усе... просто своїми кістками.

Одним із прикладів є можливість розмовляти з тваринами, яка створює безліч кумедних моментів і додає унікальний рівень до ігрового процесу. Побачивши цю навичку я взяв за правило розмовляти з кожною твариною, яку зустрічав, дізнаючись, що доїння людей - це жахлива ідея, я також те, що черепаха полюбила щура, і хотіла, щоб він був завжди з нею (Вона літералі наклала на нього чари кохання)

_Трохи про толерантність у цій грі. _
Увесь мій геймплей у діалогах - це образи у мою сторону. Мене ніхто не любить у цій грі і навіть діти сміються з мого обличчя.

До речі, про діалоги

Оскільки мій персонаж мав красномовність 0, всі мої діалоги неминуче закінчувалися бійками. І це чудово. Це не тільки подувало мені багато луту за увесь час, а й створило незліченну кількість пам'ятних історій, які ми з моїм другом, безсумнівно, будемо згадувати.(Точніше він мені пригадувати)

Що ж до мінусів?

На мою думку, у Divinity: Original sin 2 є лише 2 мінуси: це потреба у довгих заходах на пів дня для хоч невеликого прогресу та той факт, що усі діалоги - це лише вибір у тому, узяти квест, чи провалити його.

Виходячи з цих мінусів, можна сказати, що подібно D&D і такому жанру, ця гра - це лише твої емоції та сприйняття історії. І чим більше ти будеш відігрувати свого персонажа - тим краще в тебе буде експірієнс від гри. Якщо ти розумієш, що ти не хочеш вирішувати квест, де тобі потрібно зупинити демона - не зупиняй. Просто дай йому знищити увесь світ. І це буде твій вибір.

Заключення

Я міг би ще розповісти багато історій з моїх пригод у Divinity, та у першу чергу я рекомендую вам пройти її самостійно. Особливо, я рекомендую проходити її у кооперативі (гра розрахована до 4-х людей), оскільки разом це ще додає моменти обговорень і рандомних ситуацій пов'язаних з взаємодопомогою один одному(або навпаки).
Divinity: Original Sin 2 - це гра, яка точно варта уваги, і яку я знайшов саме у потрібний час. Це гра, де будь-хто є твоїм потенційним ворогом, але при цьому, навіть сюжетний бос може з тобою торгувати; Це гра - де є ціла гілка діалогів того, як ти хочеш пестити скелета, який є твоїм товаришем.

Тож це варто вашої уваги. Дякую за прочитання цього посту.