У зв'язку з тим, що нова частина франшизи ще й досі не отримала дату релізу, ймовірно це означає, що новий сезон The Dark Pictures Anthology може й не відвідати наші ігрові пристрої в поточному році.
Я вирішив зробити суб'єктивний ретроспективний огляд на поточні релізи та оцінки критиками, рівень інтересу до франшизи на поточному етапі та майбутнє серії.
"Man of Medan"
Здійснив ефект інновації, через що мав дуже велику фору на старті. Концепція настільки якісного ігрового кіно привертала увагу нових гравців та навіть "не гравців". А відсутність альтернатив та моделей для порівняння просто не давала змогу створити об'єктивну планку для подібного роду горорів. Пізніше, ностальгуючи, гравці сказали, що вийшло гірше за "Until Dawn", але хто б їх слухав. Обіцяна антологія жахів зробила проект недоторканим і мало хто звертає увагу на технічну незграбність та надламану логіку в порівнянні з подальшим розвитком серії.
"Little Hope"
Два кроки навздогін швидко згасаючому хайпу. Supermassive радують свою аудиторію послідовністю та методичністю. Гра намагається реалізувати надмірно гротескну систему взаємозв'язків персонажів та потрапляє у свою ж пастку. В подальшому від неї відмовляються розробники, адже доводиться обирати між діалогами, що пов'язують персонажів і створюють ефект автономності подій та діалогами з реальним вибором, які послідовно і правильно рухають сюжет. На жаль, цей конфлікт Supermassive вирішити так і не змогли, а значить з цього моменту гра повинна стати більш інтерактивною та урізноманітненою в плані свої механік.
"House of Ashes"
Частина розповідає найбільш просту, зім'яту, непретензійну та нелогічну історію з усіх поточних ігор, але при цьому демонструє широкий технічний стрибок. Динаміка подій підвищується, розробники починають використовувати усе більше інтерактивних інструментів, заграють з закадровим мисленням гравця. Бажання довести гру в точку катарсису, яка, на жаль, є повністю наперед визначеною, остаточно ламає систему взаємозв'язку. Натомість надає героям більш живі образи та правильну експозицію емоцій. Все ж смерті персонажів залишаються лише зручною умовністю, що дає змогу претендувати на варіативність.
На мою суб'єктивну думку концепція звичайного слешера (тобто варіативна "вирубка" персонажів) це найбільш лінивий підхід до варіативності, але маємо що маємо...
"The Devil in Me"
Буквально, частина стала недооціненою. Вона отримала найменше рецензій на усіх авторитетних платформах. Об'єктивному сприйняттю завадив й гучний реліз The Quarry, що вийшла на пів року раніше. Ця гра випила з гравців усі "соки" та розставила нові пріоритети.
Ну не могла у світі продажної ігрової журналістики високо бюджетна The Quarry бути гіршою чи рівною основній частині антології... адже продавати свою нову гру 2K планують ще не один рік. І нахіба їм конкуренція?!
Ігролад крайньої частини - це буквально майбутнє серії. Технічна пауза, яку можуть взяти розробники, буде спрямована на покращення та реалізацію нової системи наративу та ігрових механік. Я маю на увазі інвентар, особливі можливості підопічних та чітко визначеного героя в центрі оповіді. Кіно-канон надзвичайно підходить до розробки напружених інтерактивних трилерів. Сподіваюсь, Supermassive Games зможуть це визнати та піти шляхом покращення замість того, щоб вигадувати велосипед у кожній наступній грі.
Для себе я визначив дві причини, які сприяють втраті інтересу до серії.
Створення принципово нових очікувань у кожному наступному проекті, які ці проекти можуть просто не задовольнити по факту. Тобто, кожен з фанів, маючи вибір, тяжіє до свого бачення розвитку і коли не отримує гру схожу на попередню "улюбленицю" - це викликає фрустрацію
Перенасичення. Як показує практика: два інтерактивних кіно на рік - це вже забагато.
Топ коментарі (0)