Давайте подивимось правді в очі – всім уже встигли остогиднути безкінечні “топи топів”, якими рясніють різноманітні ігрові сайти. Особливо не пощастило візуальним новелам: мало того, що матеріали типу “15 найкращих новел для новачків” зазвичай перелічують одні й ті ж самі твори, про які знають, мабуть, навіть ті, хто таким явищем взагалі не цікавився (серйозно, скільки вже можна писати про Ever17?), так навіть їх автори подібних матеріалів, як правило, самі не читали – і, у підсумку, не можуть адекватно розповісти, навіщо взагалі потрібно витрачати по 50 і більше годин свого життя на текст з картинками, обмежуючись лише переказом зав’язки сюжетів з «Вікіпедії».

І ця ситуація страшенно обурює. Зараз уже не кінець нульових, коли перекладів візуальних новел було досить небагато – на сьогодні існує кілька офіційних видавництв, які майже кожен місяць релізять нові тайтли на Заході, але авторам таких матеріалів плювати – кому потрібно читати новели, якщо можна просто передрати якийсь інший топ? Тому і нескінченний Clannad в рекомендаціях, тому і повна відсутність будь-якого substance в самих текстах.

Нажаль, поява таких топів на сайті – лише питання часу, тому мною було вирішено зробити свій власний рекомендаційний список – як (кращу) альтернативу тому, що може з’явитися в майбутньому. Дисклеймер – я не бачив цих новел в жодних рекомендаціях та читав їх сам від початку і до кінця, тому можу розказати (хоча б в загальних рисах та максимально уникаючи спойлерів там, де це критично важливо) про їх сильні сторони.

Коротка довідка щодо вживаної термінології та скорочень:

ВН – скор. від “Візуальна Новела”;

Ероґе – візуальна новела, яка містить еротичні сцени; тим не менш, такі сцени, як правило, не є основним фокусом твору (а для тих випадків, де такий фокус є, вживають інший термін - нукіґе). Дві з трьох новел з цього списку належать саме до ероґе;

VNDB – агрегатор візуальних новел, популярний в англомовній спільноті;

CG – малюнки, зроблені за допомогою комп’ютерної графіки, які зазвичай ілюструють ключові моменти новели. ВН з невеликим бюджетом можуть не мати їх взагалі.

9-nine (Palette, 2017-2020)

Сучасні тренди в індустрії ероґе досить невтішні – багато сценаристів йдуть писати для мобільних ігор або кудись ще; як наслідок, по-справжньому талановитих письменників стає все менше. Зустрічайте Кадзукі Фумі – одного з небагатьох нових зіркових авторів. Свою популярність він отримав, в першу чергу, за свою містичну мета-серію (Nanairo Reincarnation, Akeiro Kaikitan, Kimagure Temptation) видавництва Silky Plus. Але його найамбіційнішою (та й просто найкращою) роботою однозначно була епізодична новела 9-nine для Palette

Синопсис не вражає оригінальністю – звичайний школяр Ніімі Какеру випадково відкриває розлам між світами, звідки з альтернативного світу в наш потрапляють артефакти, котрі наділяють своїх власників суперздібностями. Звісно ж, головний герой майже миттєво потрапляє у вихор подій, та зобов'язується знайти всі артефакти та передати їх справжній власниці (яка, звичайно ж, виглядає як плюшевий маскот). Так як у нас тут ероґе, значна частина оточення (й по сумісництву – власників артефактів) Какеру – це дівчата, яких він розглядає зовсім не просто як однокласниць/подруг/знайомих.

Але не все так просто. Вже к другому епізоду історія починає набирати обертів, приймаючи то яскраве хоррорне забарвлення, то відверто морфуючи в гостросюжетний трилер, не забуваючи при цьому про романтичний “слайс” в перервах між центральною сюжетною лінією. Динаміка подій вражає – багатьом ероґешним класикам було б чому повчитися у Фумі. Спокійні моменти не видаються філлером завдяки неймовірно живим персонажам: вони обговорюють улюблене аніме, манґу та відеоігри, та загалом – нормально існують у відриві від своїх фантастичних здібностей чи ліжка головного героя. Найбільш вдалою вийшла Сора - бешкетна сестра головного героя, невичерпне джерело кумедних ситуацій. Її сейю, Танедзакі Ацумі, видала, мабуть, найкращу акторську гру за всю свою кар’еру

Загалом, в 9-nine Фумі вдається все, за щоб він не взявся – будь то комедія, драма чи трилер – і все це в обгортці міського фентезі, майже мертвого серед візуальних новел жанру. Наразі останній епізод 9-nine входить в першу двадцятку найбільш високо оцінених новел по версії VNDB – і це багато про що говорить.

Hapymaher (Purple Software, 2013)

Що об’єднує інцест, юнгіанство, Льюїса Керрола та сатиру над інцелами? Відповідь: Hapymaher, ВН від Purple Software 2013 року. Історія бере свій початок, коли головний герой, який страждає через усвідомленні сновидіння, у нічному кошмарі починає бачити свою мертву сестру... і це все, що можна розповісти про сюжет новели без спойлерів. Якщо ви не зрозуміли з останніх двох речень взагалі нічого, то це абсолютно нормально – читаючи новелу, ви будете так почуватися значну частину часу. Hapymaher – це той самий випадок, коли треба довіритись автору і читати до кінця, всупереч усьому: повільному початку, часом дивним діалогам і, нажаль, неідеальному перекладу на англійську. Справжній фінал розставляє все по місцям, і це відчуття, коли всі шматочки пазлу складаються в одну, вражаючу, картину – одне з найбільших задоволень, яке автор цих рядків отримував від ВН як від медіуму взагалі

Так як говорити про сюжет в даному випадку – зась, то варто розповісти про аудіовізуальні аспекти новели. Річ у тому, що над артом Hapymaher працював один з найталановитіших художників в індустрії сьогодення, а саме – артист під псевдонімом COQ. Подивіться лише на CG вище та нижче по тексту і все стане зрозуміло одразу. Також, його можна сміливо називати Рубенсом від світу ВН – настільки звабливих жіночих форм складно знайти навіть в більш спеціалізованих порнографічних новелах. Додайте до цього досить високий бюджет та спеціальні ефекти, такі як анімовані фони, – і на виході ми отримуємо справжнє візуальне диво.

Також слід відзначити роботу ще одного майстра, Абукави Осаму, який відповідав у Hapymaher за музичний супровід. Саундтрек цієї новели – мабуть, найкраща його робота (а він, з проміж всього іншого, писав музику й для вищезгаданої 9-nine). Особливо хотілося б відмітити різноманіття композицій, як в інструментах, так і стилях: тут вам і фламенко з акустичною гітарою, і прог-рок, і навіть щось на кшталт індастріалу з елементами дарк-ембіенту.

Нажаль, Hapymaher – єдина ВН сценариста Морісаки Рюто, яку він написав для Purple Software, якщо не враховувати доповнення-фандиск, яке так і не було перекладене на англійську, і майбутнє перевидання, у якого також не дуже багато шансів побачити реліз на Заході. Значну частину наступних новел студії написав Mikage – досвідчений сценарист, відомий, перш за все, як співавтор славнозвісної Ef: A Fairy Tale of the Two. З перекладами йому пощастило більше – існує на англійській і чудова комедія Chrono Clock, і Amatsutsumi, ще один великий хіт студії, яку чомусь заборонив для продажу у себе Steam. Кілька тижнів тому вийшов переклад постапокаліптичної Kunado Chronicles – останньої на сьогодні роботи Mikage. Беручи до уваги той факт, що COQ та Осаму працювали над більшістю з цих проектів, то немає нічого дивного в тому що Purple Software має дуже високий авторитет серед фанів ероґе та візуальних новел в цілому.

Rose Guns Days (07th Expansion, 2012-2014)

Безсумнівно, найбільш популярна новела у 07th Expansion – це Higurashi no Naku Koro Ni, про неї чули мабуть усі, навіть ті, хто не цікавиться ВН. Менше людей, але теж багато, чули про її духовного наступника Umineko no Naku Koro Ni. І, нажаль, зовсім мало хто знає про кримінально-політичний епос Rose Guns Days – найбільш нетипову з новел відомого доджин-гуртка.

Альтернативна історія, XX-е сторіччя. Під час Другої Світової Японія зазнала поразки не військовим шляхом, а через небувалий землетрус, який зруйнував значну частину країни, що дозволило Сполученним Штатам та Китаю с легкістю її окупувати під виглядом реконструкції. Сама ж історія обертається навколо хостесс-клубу Primavera, але те, що починається як локальні кримінальні розборки швидко переростає в намагання відновити японську національну ідентичність та стримати вплив окупаційних сил.

RGD підіймає безліч тем та питань, як то: ПТРС, соціальна справедливість відносно ветеранів, післявоєнні відносини між націями, колективна відповідальність за військові злочини тощо. Війна загалом є однією за головних тем новели – не дивлячись на те, що бойові дії давно скінчились, відповідна ментальність у багатьох з героїв нікуди не зникла.

Важкі теми розкриваються через вкрай динамічних персонажів, яких вже можна назвати візитівкою сценариста Ryukishi07. Дивитись на їх комплексні взаємовідносини та внутрішні перетворення вкрай захопливо – до того ж, у новелі не так вже й багато однозначних лиходіїв, тому оцінка дій героїв залежить в значній мірі від моральних орієнтирів та поглядів самого читача.

Також слід відзначити неймовірний саундтрек – хай він і не дотягує по масштабу та різноманіттю до Umineko, але композитори так талановито змішують кабаре з роковими мотивами, а джаз – з IDM, що залишається лише дивуватись.

Одна із найбільш контроверсійних речей новели – її геймплейні елементи у вигляді доволі простої міні-гри, в яку, тим не менш, доведеться грати достатньо часто. Втім, її можна просто вимкнути і насолоджуватися виключно сюжетом.

***

Саме Rose Guns Days я вважаю за потрібне порекомендувати всім без виключення: її проблематика буде актуальною ще довго, на відміну від багатьох новел з нульових, теми яких з висоти сьогодення можуть здатися вправами з ескапізму.

Але це не зменшить бажання людей рекомендувати надзвичайно обскурну ВН під назвою Ever17 – про яку ну точно ніхто-ніхто ніколи не чув. And this is why we can’t have nice things.