Дуже хотів цю гру ще на релізі, але не було часу(і сил) пройти її всю тоді. Тож тільки через 10 років я нарешті пишу цей огляд, після повного проходження. Мою увагу привернув кольоровий мексиканський стиль цього платформеру та рестлерська тематика, що була досить популярною у нас на той час (привіт куй тб).
Візуал
Оформлення мені дуже сподобався що у 2013, що зараз коли я її перепройшов. Мексиканський колорит, яскравий і запам'ятовуючийся дизайн. Дуже вдале поєднання і донесення мексиканської культури якою автори надихалися. Локації вийшли досить різними та самобутніми. Автори йшли в ногу із часому тому додали різні меми у оформлення рівнів (на жаль мем "ме густо" був видалений у супер турбо едішн). Спрайти доволі детально промальовані, тож немає відчуття, що це просто скопійовані біоми чи дубльовані персонажі.
З іншого ж боку, інтерфейс грі дістався "дешевий". Головне меню та стор наче працюють на меншій частоті кадрів, є проблеми з другим гравцем. Може це тільки у мене, але часто другого гравця фрізило. Також велика проблема, яка не була ніяк вирішена - гра не сприймає нормально ніяких геймпадів окрім XBOX360. Так є різні програми для налаштування кастомних геймпадів, але тут ненависть до кастомних геймпадів зайшла ще далі - в деяких випадках гра може зависнути на екрані переходу - допоможе лише повний перезапуск. Я грав з геймпадом від XBOX One і для мене це було трохи дивно, а ще дивніще, що на форумі люди так і не прийшли до повного розуміння чому так відбувається. Допомагає повне видалення бібліотек для роботи геймпаду і потім перепідключення з нуля.
Музика дуже вдало підібрана і не роздратовує, хоча деякі моменти доводилося перепроходити тривалий час - музика вдало зосереджувала атмосферу. Майже у кожного персонажа є своя музична тема у грі яка допомагає їх розкрити. На жаль, а може на щастя - персонажі не озвучені, та все одно музичне оформлення сприймається цілісно. Ну і звісно легендарна основна тема виокремлює гру на фоні інших платформерів.
Геймплей
"Метроідванія у мексиканському стилі" - це пряма цитата з опису гри і точніше не скажеш. Ми граємо за Хуана, який повинен перемогти усіх поганців і врятувати дочку Ель Президенте. Ворогів багато - вони всі досить різні і потребують різних підходів. Під час подорожі ми розширюємо арсенал наших рухів і комбо. В соло тут грати трошки нудно, бо немає доступу до нормальних мувів з греплінгу. Лише дефолтні удар вгору/вниз/вбік/головою. Тому комбо виходять не такі вражаючі як при грі з другом.
Гра має дивну складність - першу половину гри і першого боса можна пройти з першої спроби, а ось в середині гри нам дають можливість перемикатися між світом живих та мертвих і гра одразу ускладнюється на декілька порядків. Середина гри для мене була пекельною, бо твоїм найбільшим ворогом стають стіни за допомогою яких треба просуватися вгору/вперед по арені. Також для мого геймпада змінилося розташування клавіш і важлива клавіша перемикання світів та перекату помінялися місцями і треба було заново звикати до цього. З 13 годин половину я витратив на те щоб стрибати по стінам, замість арен з ворогами. Зате після того як ви все ж таки подолали ці арени у вас буде механчіне відчуття усіх доступних прийомів і кінець гри проходиться напрочуд легко.
У грі доступні спеціальні арени випробувань у пеклі, де можна надалі покращувати ващі показники та готуватися до хард моду.
Сюжет
Історія тут досить типова - є гг, який рятує прекрасну дочку ель Президенте. І є лиходій, який може і не лиходій, але пику йому натовкти варто. Мені більш за все у грі сподобалися саме персонажі - усі вони досить комедійні. Х'табі постійно шуткує на теми нижче пояса, Флейм - типовий гульвіса, а Ягуар таемничий страждалець, при цьому всьому - кінець для мене виглядає трошки мрачнувато.
В цілому історія мені сподобалася і запам'яталась.
Drinkbox Studios зробили один з еталонних платформерів свого часу. Деякі моменти були сируваті, та все ж вибраний стиль та вдала реалізація геймплею зайняли місце в моєу сердечку для цієї франшизи. Нарешті пройшовши її до кінця цього року я отримав велизечне задоволення. Тому рекомендую усім хто любить мексиканський фольклор і ще не грав у Гуакамеле - спробувати цю чудову гру!
Підпишіться на мій телеграм, усі огляди на сторінці куратора в Steam. Дякую за увагу!
Топ коментарі (10)
Шкода, що в рецензії не згадали кооп. З задоволенням пройшли вдвох. В тяжких для платформінгу місцях можна тимчасово перетворити одного з гравців в бульку і пролетіти цей момент, а в боях можна оживляти один одного, так що можна грати і з початківцем.
Але щоб пройти на хорошу кінцівку там дійсно треба попотіти, в деяких місцях прям дуже важкий платформінг був.
Я не згадував цього, бо повністю гру я пройшов соло. Не знайшов, на жаль, з ким можно пройти їх через 10 років) ну і плюс, в мене видання голод едішен старезне, бо я купив її як раз у 13-14. А зараз продається тільки Super Turbo Edition. Дуже хочу в коопі з кимось пограти у другу частину)
Зараз золоте видання теж продається, а між ними велика різниця?
Нема сенсу купувати Gold Edition, там менше контенту, у Guacamelee! Super Turbo Championship Edition є нові прийоми, нові арени та вороги, плюс трошки змінили історію і там новий бос файт.
Цікавий огляд, давно помічав у себе цю гру, але ніяк не наважувався зіграти у неї, проте зараз точно ставлю її у чергу і обов'язково спробую, дякую за відгук.
Треба морально підготуватись до важкого платформінгу. Там буде обов'язковий відрізок, доволі довгий, який я проходив десь 2 години. Я майже здався, але таки опанував його і став справжнім лучадором)
наскільки там важкий платформінг якщо порівнювати з super meat boy?
Складно сказати напевне, бо у Super Meat Boy я пограв зовсім трішки і не проходив повністю. Я вважаю себе не хардкорним поціновувачем платформерів, тож Guacamelee як раз, як треба щоб отримати гарний челендж, та не сильно злякати складністю.
Те, що ми любимо