Чому Alan Wake 2 не ГРА РОКУ?

Насамперед, хочу нагадати, що основним творінням автора цього допису є відотвори, тож відповідно саме переглядаючи їх ви зможете поглинути максимум інформації, правильно сприйняти подачу та, мабуть, відчути атмосферу і направлення думок, які я хотів би передати. Тому не забувайте про наявну альтернативну можливість "читання" цього допису через відео. Дякую.

Відеотвір:

Передмова

Безумовно Алан Вейк 2, на мою думку, як і на думку багатьох геймерів - неймовірно чудова, цікава і пропрацьована гра та цілком справедливо потрапила в номінацію на The Game Awards, як Гра Року. Творіння Remedy заслуговує на це, по зрівнянню від Genshin Impact, що претендував на найкращу RPG. Сам Alan Wake 2 спеціально для цього відео я все таки пройшов, тож буду трохи об’єктивнішим, ніж планувалось з самого початку, проте я поспішаю нагадати, що це відео та допис є власне роздумом і суб’єктивною думкою автора на тему того, чому Alan Wake 2 програє своїм конкурентам у номінації. І ні, річ не в хайпі Baldur’s Gate 3.

Занурення в минуле

Для того, щоб ми могли з вами вести дискус порівнюючи обидві частини Алана Вейка, мені хочеться розпочати із нагадування, яким був оригінальний Alan Wake, та як я познайомився із цією грою. Безперечно, на релізі в гру я грати не міг, через досить слабкий комп’ютер, та гра тоді була еталоном якісної графіки та крутої серіалоподібної історії. Саме тому першим методом знайомства з грою були різноманітні летсплеї, які хотілося дивитися та кусати собі пальці від бажання самостійно пограти в цей шедевр.

Згодом пограти все таки вийшло та я отримав незабутні враження від гри опісля інтригуючих сюжетних твістів, реалістичних та різноманітних персонажів, твінпіксівської атмосфери та крутих гуморних моментів. Як довго пісні Poets of the Fall слугували рингтоном на моєму телефоні, як тісно текст цих пісень перегукувався із сюжетом та подіями гри, та мабуть це навіть єдиний ігровий саундтрек, що сподобався навіть моїм батькам.

Та структурно, перший Alan Wake був не просто хоррором. А екшн-хоррором. Тобто гра базувалася на хоррорних елементах, проте основним кор-геймплеєм була подорож гравця від точки А до точки Б, під час якої необхідно було знешкоджувати темний щит ворогів світлом ліхтаря, а потім, власне, знешкоджувати їх. Я вже мовчу про те, що в результаті цього всього дійства, я не пригадаю щоб можна було помітити хоча б якусь кров, а у другому Алані її багацько. Та попри те, що гра була абсолютно лінійною, в деяких главах розробники залишили залишки їхнього першочергового бажання зробити першого Алана грою у відкритому світі, що до релізної версії гри не дійшло. Про ті ж хоррорні елементи взагалі мовчу, вони обмежуються деякими лякаючими персонажами, тривожною атмосферою тихого шепоту лісу, відчуття, наче за тобою спостерігають та кількох заскриптованих скримерів на всю гру. Тому мені важко навіть сказати, що гра була хоррором, може все таки це був триллер? Однак ще вагомою фішечкою гри став аудіовізуальний ряд, що Remedy активно будуть використовувати в своїм подальших іграх - Control та Alan Wake 2. Взяти ті ж перестрілки на фермі братів Андерсонів. Чи наприклад момент з піснею Take Control в Control. Тим часом Сем Лейк активно інтегрував творчість Poets of the Fall в ігри своїх творінь, тож хлопці з цього рок-бенду реально створили якусь магію своєю музикою, створивши черговий гачок для геймерів, яким потрібна хороша гра.

Що не так із Alan Wake 2?

Що ж ми отримали у випадку із Alan Wake 2? Безумовно правильне рішення повернути гру в русло хоррор-виживача із механікою зміни реальностей та персонажів, що спочатку мало слугувати завжди доступною можливістю для геймера, проте з часом стало більш обмеженою механікою, яку можна змінювати в той чи інший момент гри. Ми отримали копіпаст механік іншого претендента на гру року - Resident Evil 4 Remake, та хоч ідея якісного копіювання пішла творінню Remedy на користь, гра наче втратила свою родзинку, що не скажеш про Resident Evil, який не зраджує собі і з кожним ремейком стає лише краще.

Та й знаєте, не те щоб ненавиджу ці механіки, але для мене сейфи та, часом, навіть складні головоломки - це обмеження, а не щось цікаве, чим хочеться займатись. Тут тішить те, що Remedy ледь не на початку будь-якої локації розміщують її мапу, щоб ви не блукали в коридорах та лісах і легко знаходили, допустимо, сховки культистів. Знову ж таки, нагадаю, що хоч у оригінала не було комірок для спорядження, основним обмеженням гри була погана рухливість Алана, що проявлялось у невдалих ухилах від атак, кривих стрибках, неефективному бігу, де Алан задихався ледь не за 6 секунд пробіжки та трішки крива камера. І що смішно - тут це залишилось на місці. Тікати від ворогів геть не ефективно, стрільба - теж не вихід, бо набої закінчуються швидко, а от вороги здатні вас догнати. Чимось унікальним стала можливість Алана та Саги відвертатись від атак ворогів у випадку, якщо вони вас повалили на землю. Це дійсно неодноразово врятує вам життя. І хочеться ще зачепити Resident Evil: у мене є відео на каналі, де я розповів, що робить гру якісним ремейком, раджу його подивитися, воно якраз трохи нижче по тексту. І річ в тім, що одну із цих фіч резика Alan Wake 2 перейняв також, а саме - вид з-за спини персонажа. Це зробило гру більш кінематографічною, а гравця краще затягнуло у вир подій гри. Безпрограшна тактика.

Чому Capcom - королі ремейків? - YouTube

Відповідно нещодавно, у 2019 році, студія Capcom затвердила за собою статус короля ремейків, випустивши в світ осучаснену версію Resident Evil 2. Попри те, щ...

youtube.com

Проте знаєте, особисто мені AW2 відчувся як фансервіс. Наче нам підсунули не Алана Вейка, а симулятор загубленого Ілки Віллі. З абсолютно серйозного персонажа, що загадковим чином втратив дружину та попри всю гру намагався зберігати холодний розум, нам дали розгубленого, заляканого і місцями надто тихого персонажа, що відчувається не як головний герой, що подарив назву серії, а якийсь NPC. Коли я проходив Alan Wake 2, на початку мені відчувалось що ця гра більше про Саґу, а ближче до кінця нарратив крутився наче навколо Алекса Кейсі і я думав, що гра через Саґу Андерсон та Алана Вейка розповідає саме його історію.

Проте найбільш сумно мені через те що гра зрадила сама собі. Мене розчарувало, що Ремеді буквально переробили світ, який створили ще в 2010. Вони замінили багатьох персонажів, змінили Брайт Фолз, намішали скандинавської міфології і багато інших нових сюжетних і лорних елементів, як то культи, матір Саґи - Фрея і якісь телепатичні здібності Саґи та багато чого ще.
Щодо Брайт Фолзу, Елдервуд тепер лише місцевий готель прямо в Брайт Фолзі, коли в першій частині це був наче як національний парк, де темні сили вбили Расті, Острів Дайвера та Барбара Джаґґер з першої частини взагалі майже не згадуються, хоча вона як уособлення пітьми, а острів - її епіцентр. Величезну купу персонажів переробили, наприклад, зовнішність Роуз. Ліхтарну Пані взагалі зробили злим персонажем і босом та й в решті аспектів Remedy лише посягали на те, щоб зачепити гравців екшном під музичку і ностальгією. Та й в цілому, нагадаю що незадовго до релізу гри, Сем Лейк проговорився, що взагалі не пам’ятає, як розвивалась історія в першій частині, що на той момент сильно відбило бажання у мене сприймати цю гру всерйоз, як її фаната. Тому цим усім я хочу сказати, що гра відчувається як незавершений спін-офф з купою яскравих персонажів, який розробники не довели до кінця, а лише змінили фінальну фразу Алана Вейка з однієї на другу. А от буде розвиток в Control 2 чи в Alan Wake 3 - доведеться ще побачити. Особисто мені сумно що такий величезний шматок лору просто забули.

Я щиросердно дякую всім хто підтримує мою творчість і прошу підтримати всіх читачів цієї статті. Будь-ласка, виділіть кілька хвилин свого часу для ознайомлення з моїм ютуб-каналом, твічом для ігрових трансляції та телеграм і нарешті давайте разом досліджувати відеоігрові всесвіти, які ми так полюбляємо!