Ракуґо і Undead Girl Murder Farce

Такий собі переклад статтї Rakugo and Undead Girl Murder Farce з Impact Frame від TehVict.

Вже наявні дві серії по Undead Girl Murder Farce (пп. Фарс убивства немертвої), але один аспект був дуже обділений увагою в обговорах [анґлійською]: присутність ракуґо і японського театра взагалому в серіялї.

Можливо вже знаєте, що адаптацією головує Шїнічї Омата, котрий вів також Showa Genroku Rakugo Shinju (пп. Квітучі часи Шьови: спільне самогубство і ракуґо). Явно, що такий досвід є одною з причин його чиного положення і котрий здійснюється в серіялї.

Як дослїд, я оглянув Twitter за назвою серіяла чи гаштаґами + "rakugo". Анґлійською міг знайти лиш згадки про Rakugo Shinju (пп. коротка назва згаданого вище серіяла). Японською про це ж — лише невеличка частинка, бо більшість відписів вже про звичне ракуґо. І ось чому.

Обміни реплік дуже нагадують ракуґо. Розмови писані саме на такий манір і подані під темп і такт вистави ракуґо. Шїнучї і Рїндо̄ намагаються розсмішити один одного такими шутками, що наче одразу узяті безпосередньо з ракуґо.

Шїнучї говорить як ракуґока (виконавець ракуґо), і це зумисно. Озвучник Шїнучя — Таку Яшїро — казав в інтервʼї з GetNews, що слухав чимало виконавцїв для підготовки до ролї Шїнучя.

Щонайменше в двох серіях є шутка з відсилкою на ракуґо під іменем головного героя. Шїнучї, що перекладається як «головний виконавець», є найвищим ранґом, якого може досягнути ракуґока, що також є ознакою мастера. Нижче за ранґом ще є футацуме, а на днї гієрархії — зенза, що і є «вступний виконавець», тобто по сутї «розігрівач».

Нумо трохи перемотнемо. Коли серіял починається, бачимо, що Шїнучї хотїв би вважати себе виконавцем, але для керівника трупи він просто ще одне чудище. Втім, як вбивцеві онїв, робота якого убивати «чудищ», йому не місце і між йо̄каїв, оскільки бачимо як рокурокубі зайшла і плюнула на його. Згодом його становище відзеркалено на бродячому котї, котрого містяни вважають за чудища і вимагають вбити, на що він відмовився.

Двічї після вистави Шїнучї тихенько собі співає. А саме, відомого твора часїв Ме̄джї, що ругає чиновників і еліту — Oppekepe. Вірш був написаний ракуґокою на імʼє Кацура Тобе̄ Третій і привнесений в маси особою на імʼє Кавакамі Отоджїро̄ — учень гиншого ракуґоки і засновником театра шїмпа.

Шїнучї приймає двох навідувачок, що до цього стежили за ним і знають про його обставини. Він незабаром помре, але як несмертна — говоряча голова Ая Рїндо̄ — може подовжити йому життя. Навзамін вона хоче використати його півоневу силу, аби убити себе.

Як тільки він з ними відходять від трупи, Цуґару Шїнучї, якого звали лише як Онїґорошї (убивця онїв), каже справжнє своє імʼє, що запускає вищезгадану шутку про зенза ві відповідь. Він розповідає, що має «розважальний» задум на випадок смертї — як показ в театральній виставі.

Коли Рїндō повторює просьбу, бо відсутня радостї в життї, коли ти — лише відрізана голова, то над чухлим містом починається накладатися образи галасливого розважального району.

Коли наклад бере верх, Шїнучї висуває протилежну просьбу: допоможе знайти їй тїло. Це відбувається всерединї метафорічної театральної вулицї, що позначить як поворотну точку в їхньому життї. Більше йому не треба бути виставковим чудовищем, що кривдить гинших — він знайшов своє належне місце, як виконавець Рїнди. Вони мають спільну мету і розвагу, що було недосяжним для неї. Прибув час вбивцеві онїв стати волосником пташиної клїтки.

Зустрїч між героями можна описати як кайдан-банашї (гісторії про справи з привидами, йо̄каями чи чимось надзвичайним), як і весь серіял взагалому. Однак, гадаю, що ця зустрїч може вписуватися в дещо гинше, в менш очевидний жанр як нінджьо-банашї (сентіментальні гісторії). В таких [гісторіях] зазвичай проявляються теми про любов чи подібні щодо містян, то перша серія тут відображає підсумок, де пара, що шукала смерть, але вирїшили жити, аби взаємно допомогти.

Розмова між Шїнучї і керманичем карети в другій серії відчувається як звичне какке̄-банашї (комічні гісторії), де одна з рис персонажів це вийти сухим через абсурдні схеми, що часто повʼязані з грошами. Ось декотрі зразкові приклади гісторій: Лячне манджю (Manju Kowai), Час соби (Toki Soba) і Миска кота (Neko no Sara).

Коли Шїнучї вітається з Ґодардом, він поклоняється як кожен виконавець на початку і в кінцї вистави. Його представлення, що включає шутку про імʼя, нагадує рїч як макура — прелюдія ві виставі ракуґа.

Відсилки до класичного японського театру не обмежуються лише ракуґом. Наприкінцї другої серії, Шїнучї встав в позу, що відбиває роппо, воно ж стилізований вихід, з театра кабукі. (Особлива подяка другові Mouse, що допоміг мені заглянути в це).

Серія закінчується тупотом по землї, роблячи клацаючий звук (цуке) як від цуке̄ти, що додає наголос кінцю в дуже театральний спосіб.

Все ж таки, фарс — теж вистава.

Мушу визнати, що я не найкваліфіковінїша особа, аби писати про це все. Хоч я завжди намагаюся перевірити аніма, манґи і драми про ракуґо, а також поглянути вистави перекладені або анґлійською про ракуґо, я — не експерт в цїй темі. Однак, мав чуття, що зобовʼязаний пролити світло на недооцїнений аспект величного серіяла, бо я не міг знайти нікого, хто розказав би про це.

Якщо тобі відомо про помилку чи пропуск від мене, то залиш про це відпис. В процесї дослїду для цеї статтї, я отримав чимало нового, і був би радий дізнатися ще більше. Впевнений, що будуть більше відсилок до ракуґо, тож, можливо, до цеї теми ще повернемося.