А фільм згадати все 2012 року. Там шо цікаво є шо новий стиль під’обу. Нам відпочатку кажуть “Хаха ми можемо вас надурити, рекол то всього лиш ілюзія, пам’ять то ілюзія, адже її можна замінити“. Ну я з тим не спорю, і то факт шо люди маніпуляцією та софістикою домагаються змін в пам’яті. Ну якби той момент коли чорний лорд змінює минуле, дає погані передбачення, і Енекін бере низ, а не верх. Але то не суть в тому.
Я вперше відчув коли зі мною бавляться.
Особисто для мене дуже важливо розуміти, що автор хоче сказати. Чи він рофлить і робить свою нову історію, чи він вертає традиції й показує по новому. ЧИ він не рофлить і дійсно за партію Китаю, це я до тебе другий сезон “Помилуй мене, великий Лорде”. Ці речі дають розуміння потоку фільму, і кожна дія розглядається зі лінзи певної ідеології, певного вчення.
Наприклад, якби в Аватарі, той шо Аанг, дали серію, де вбивство принесло користь (Зуко вбиває батька в печері, блискавкою), це б суперечило головним ідеям твору. І ми б були трошки оборонні, адже це вже не та історія про яку можна говорити однозначно і точно.
Так шо, про шо я там думав. “Вовк не заганяє себе, вовк просто думає про можливі ситуації”. Добре тоді подумаєм, ми ж Аууу, вовки?
Автор нам каже що він може під’об робити, ну якби з точки таймлайнів. Різні версії обману від автора, можуть привезти до різних ідей. Ми живемо в постійній ілюзії, або треба бути героєм свого життя, треба не триматися за минуле, а полягтися на теперішнє. Плюс в середині фільму сказано, що неважливо ким ти був, важливо ким ти є.
І блін. НУ якби та. Але ці ідеї вони поставленні так, що вороги виглядають правдоподібно, в фільмі є така сцена.
О цей чорношкірий, каже що це все ілюзія, і треба вернутися до реальності. Жити звичне життя, ходити на роботу, послати дітей в школу, ну короч жити еверідей лайф. А є ще той що цілиться.
І ну йому треба вибирати, чи залишатися в ілюзії, чи ні. І от бляха муха, навіть немає до пуття діалогу, який би давав контртези від гг, а тільки є від антагоніста. І все до чого скочується, що гг просто тікає. БО йому тре світ рятувати. І ті тейки від ворога залишаються в нашій голові. Й мене це обурює.
Майже кожен 5-7 сон в мене про те що я вже прокинувся. Я пашу там тижнями в тому сні, роблю роботу, бо тре зробити, або вона цікава, ризикую своїм життям не через причину кайфу, а по потрібності. І тут мама каже мені треба йти до школи. Я морально вимучений, я робив плани як розбомбити Кремль, а виявляються треба йти до школи. Це розчарування, постійно ходить разом із радістю від виконання дії, у цьому фільмі. БО тут не зрозуміло, шо і куда і чому. Зрозуміло що треба жити, але блін в якому світі ми живемо? ЧИ то часом не ілюзія. І мені цікаво знайти відповідь, просто через те що я боюсь розчарування, або радості. Я боюсь шо щось буде не зрозуміло і всі мої ідеї будуть погані, мене повяжуть і поставлять в псих лікарню. Я не люблю коли до мене підходять зі спини, не люблю коли мене лякають, не люблю коли під’об серйозний.
Філософія
Кіно
Топ коментарі (0)