Не погрожуй Зміїним Вершникам, попиваючи магічне зілля у себе в королівстві. Огляд трилогії Heretic – Hexen – Hexen II

На початку 90-х у ігровому жанрі шутерів панувало пекло. І не просте пекло, а космічне, з далекого Марсу. Саме там відбувалися події гри Doom від компанії id Software. Історія космічного піхотинця, що винищував орди демонів на марсіанській базі, не могла похвалитись шекспірівською глибиною. Сюжет не мав там жодного значення, головним залишався сам процес знищення монстрів. Фантастичний антураж гри був лише приємним доповненням до головної страви – ігроладу.
Однак, де є фантастика, там, неподалік, причаїлося фентезі. Ідея зробити "магічний Doom " мала втілитись у життя. Так і сталося, коли Джон Ромеро, дизайнер рівнів Doom, вийшов на невелику компанію Raven Software.
Розробники з Raven Software мали здатність відрізнити гнома від ельфа, а потужного чарівника – від старого маразматика, оскільки перша ж їх гра – Black Crypt – була присвячена дослідженню цілком фентезійного підземелля. До того ж, Raven Software вже працювали з фірмовими рушіями id Software, бо друга гра від "Круків" – Shadowcaster – мала рушій, що містив у собі напрацювання з рушія Wolfenstein 3D.
Тож, хто ще міг зробити "Doom з ельфами", як не Raven Software? І вони не підвели.
У 1994 році на світ з'явилась гра Heretic – перша частина культової трилогії шутерів від першої особи.

Ельф-єретик у світі проклятих

У давні часи існували три демонічні брати, що носили титул "Зміїних вершників". Звали їх – Д'Спаріл, Коракс та Ейдолон. Вони мандрували вимірами та несли знищення усьому живому.
Зрештою, кожен з братів захопив собі по власному світу і володарював у ньому, підкоривши своїй тиранічній владі усе, що можливо було підкорити.
У Heretic гравець виступає в ролі ельфа-відступника, який повинен перемогти молодшого з братів – Д'Спаріла та його демонічну прислугу.
За ігроладом, Heretic дуже схожий на Doom, з урахуванням переходу від фантастики до фентезі. Ходимо по рівнях, стріляємо в монстрів, шукаємо секрети та кольорові ключі від дверей. Навіть ельфійський арсенал зброї схожий – ось арбалет-дробовик, чарівний пазур дракона – кулемет, палиця фенікса – ракетниця тощо.

Але є нюанс. У гру був доданий інвентар гравця – особливість, яку потім підхоплять інші шутери, на кшталт Duke Nukem 3D або Blood. У інвентар наш ельф міг класти різні корисні магічні предмети. Ці предмети можна було використати коли гравець забажає. Такими корисними речами стали цілющі зілля, склянки з вибуховою сумішшю, перстні невразливості і таке інше. Але найголовнішим предметом був Том Сили. Активувавши Том Сили, гравець значно покращував бойову міць своєї зброї. І ось палиця-ракетниця перетворювалась у вогнемет, драконів кулемет починав стріляти зарядами, що розліталися у різні сторони, а рукавиці, які просто били впритул блискавками, набували здатність поповнювати життєві сили свого власника.

Можливість використати Том Сили у слушну мить, надавала ігроладу Heretic додаткової глибини

Вороги в грі теж не пасли задніх. Деякі монстри мали покращенні версії. Звичайний голем, який зазвичай бився голіруч, міг раптово послати вогнекулю в обличчя гравцю, а мрець-лицар, що кидався чарівними сокирами, мав можливість кинути червону сокиру, забираючи набагато більше здоров'я.

Загалом, Heretic була дуже тепло прийнята гравцями. І вже в 1996 році вийшло видання Heretic: Shadows of the Serpent Riders, яке містило додаткові рівні, розбиті на два нових епізоди.
Саме в це видання і бажано грати. Треба лише бути готовим, що додаткові рівні значно складніші за оригінальні.
У 2023 році Heretic чудово працює через сорс-порт GZDoom, тож нема потреби возитися з DosBox або схожими програмами.

Оскільки гра мала позитивні відгуки, створення сиквелу було питанням часу. Нарешті, продовження з'явилось. Воно отримало назву Hexen: Beyond Heretic.

"Куди мені, трясця, йти?" або заплутані пригоди трьох героїв

Д'Спаріл мертвий, але брати його живі та здорові. Події Hexen відбуваються у світі, яким володіє середній Зміїний вершник – Коракс. Але йому теж судилося долею відправитись на цугундер. Трійця героїв вже йдуть по його душу. Стережись, Коракс!

Дехто може ненавидіти Hexen: Beyond Heretic, дехто може обожнювати цю гру. Але байдужим вона не залишить нікого. Raven Software зуміли відступити від канонів жанру, закладених у Doom, настільки далеко, наскільки могли.
Тепер в гравця на вибір не один, а цілих три героя – воїн, священик та чаклун. Кожен з них має свій власний арсенал зброї, різну кількість здоров'я та броні, а також по різному використовує корисні предмети.
Воїн має найбільшу кількість здоров'я та чудово володіє мечами, сокирами та власними кулаками.
Священник - це щось середнє між воїном та чаклуном. Володіє палицями, магічними палками та здатен знайти найкращу зброю у грі.
Чаклун - кволий герой, але єдиний хто на старті має далекобійну зброю. Його крижане закляття може заморожувати ворогів, а чарівні блискавки пробивають захисні магічні щити.

Якщо гравець буде уважним, то протягом гри може зібрати деталі для створення супер-зброї. У воїна це чарівний меч, священник отримує могутній скіпетр і здатність прикликати духів, що знищують усіх найближчих ворогів. Чаклун здобуває вогняний посох, що б'є декількома вогнекулями одразу і спопеляє ворогів.

Різні герої по-різному використовують склянки з вибуховою сумішшю. Воїн кидає їх як гранати. Священник використовує їх, як хімічну зброю. А в руках чаклуна така склянка стає бомбою з годинниковим механізмом.

Але наявність декількох героїв – не єдина відмінність Hexen від попередників. Прощавайте лінійні рівні! Тепер в нас є локація-хаб, в якій знаходяться портали до декількох під-рівнів. Завдяки такому дизайну гравець постійно буде потрапляти в ситуації, коли натиснута кнопка чи важіль на одному під-рівні, відкриває двері на зовсім іншому під-рівні. Щось подібне можна було згодом побачити у Quake II.

Чим далі гравець заглиблюється у Hexen, тим більш заплутаними стають рівні, тож доведеться чимало блукати лабіринтами. Це стає мінусом гри для сучасного гравця, який звик економити власний час. Але треба прийняти до уваги, що в час виходу гри (а це був 1995 рік), ще не було такого різноманіття відеоігрових проектів. Ігри повинні були довго затримувати біля себе аудиторію. Купуючи Hexen, гравець отримував те, що бажав – довгі пригоди у світі темного фентезі.

До того ж, Hexen мав кооперативний режим, тож блукати рівнями можна було не одному, а з друзями, які грали за інших героїв. Своєрідна D&D-партія.
Зараз гра теж чудово працює через GZDoom.
ПК-версія Hexen була добре сприйнята критиками (чого не можна сказати про порти на консолі, що мали певні обмеження по графіці та побудові рівнів), тож варто було чекати продовження. Доповнення Hexen: Deathkings of the Dark Citadel тільки додавало нові рівні і не приносило у ігровий процес нічого нового.
Справжнє продовження було в планах і мало називатись Hecatomb.
Але в 1996 році трапилась несподіванка. Джона Ромеро, продюсера серії, викинули на мороз. Він полишив id Software, а студія Raven Software була згодом придбана Activision. Ключові розробники Heretic та Hexen покинули компанію. Але трилогію потрібно було завершувати. Так з'явився Hexen II.

Заплутане божевілля. Тепер у 3D

Черговий Зміїний вершник – черговий всесвіт. Під владою старшого брата Ейдолона знаходяться справжні вершники апокаліпсису! Четверо героїв – паладін, некромант, хрестоносець і дівчина-ассассін об'єдналися заради однієї мети – подолати усіх наявних вершників.

Hexen II продовжує традиції попередника. Знову декілька героїв з різними арсеналами зброї, знову складні локації та під-рівні. Але що ж змінилося?
Гра нарешті полишила рушій від Doom та перебралася на двигун від Quake. Тепер кожен великий рівень-хаб має відповідну "історичну" стилістику – середньовіччя, імперія Майя, давній Єгипет, антична Греція і знову середньовіччя.

Здавалося б, що не так?

Hexen була досить складною грою, яка потребувала багато часу на дослідження. Натиснув важіль – перевіряй які саме двері відчинилися. Hexen II не просто вимагає досліджувати рівні. Він наказує битися лобом об кожну стіну та ламати зброєю все, що можна зламати. Бо за будь-якою шафою може ховатись таємний перехід, або ніша з ключем. І це не буде секретом, як в класичних іграх. Знайти потаємний коридор потрібно для проходження далі за сюжетом!

Особливо напружує рівень у єгипетському стилі. Багато хто (я з числа таких гравців) досі не розуміють як працює головоломка з плитами. Там є кімната з рядами плит, які потрібно натиснути в певному порядку. Якщо натиснути неправильно – гравця перенесе на початок рівня. Якщо натиснути правильно – теж перенесе, але перед цим з'явиться графічний баг, натякаючи гравцеві, що він на правильному шляху і треба повернутись до кімнати та натиснути ще плити. В грі існує підказка з можливими комбінаціями, але вона майже не допомагає.

При згаданих вище недоліках, Hexen II залишається непоганим екшеном. Різні персонажі дають можливість перегравати у гру та отримувати нові відчуття. Треба лише бути готовим, що крім питання "Куди мені, трясця, йти?", нагальним стане крик душі "Що мені, нахрін, робити?!"

Втім, у часи інтернету та купи гайдів, ці питання вже не є настільки гострими. Окрім випадку у "Єгипті", звісно.

До Hexen II виходило доповнення Portal of Praevus, в якому був доданий ще один герой – дияволиця, а також набір рівнів у "тибетському" стилі. Але, на мою думку, це доповнення було створено, щоб витрясти з гравців ще трохи грошей. Історія Зміїних вершників повноцінно закінчилася у оригінальній грі.

На сучасних комп'ютерах Hexen II варто запускати через сорс-порт Hammer of Thyrion. Він додає грі високу роздільну здатність та навіть виправляє деякі баги.

Наразі існують декілька інді-шутерів, що віддають пошану трилогії про Зміїних вершників. Це Hedon, Amid Evil, Graven та Hand of Necromancy. Але пряме продовження серії або ремейк, схоже, нам не світять. Шкода, бо Heretic, Hexen та навіть Hexen II (при усіх своїх недоліках), залишаються класичними представниками олдскульних шутерів. Вони точно варті вашої уваги.