Забуті стародавні сувої. Огляд гри The Elder Scrolls Adventures: Redguard

Відкриваючи давню гробницю

Коли мова заходить про серію ігор The Elder Scrolls, багато хто згадує як бився з драконами у Skyrim, хтось пригадує як закривав пекельні брами у Obivion, а дехто ностальгічно закочує очі, повертаючись у мріях до двемерських руїн з Morrowind, знову у пошуках маленького кубику у великому лабіринті.
Але, насправді, Morrowind – це не перша гра серії, де потрібно було блукати у двемерських руїнах. Oblivion – не перша гра, де можна потрапити у пекельний вимір Облівіону. Skyrim – не перша гра, де необхідно битися з драконами.
Бо є ще одна гра, саме вона сформувала остаточний вигляд всесвіту The Elder Scrolls. Це The Elder Scrolls Adventures: Redguard. Ця гра була майже забута. І не без причини. Але невже вона дійсно варта забуття?

Одразу слід зазначити, що слово "Adventures" у назві стоїть не дарма. Redguard – це не номерна частина серії, а її спін-офф.. Гра мала запустити додатковий цикл пригодницьких ігор у всесвіті Стародавніх Сувоїв, але задум помер після поганих продажів першої гри.
На відміну від частин з основної серії, Redguard – це не RPG. Це екшен від третьої особи, з купою діалогів і вирішенням різноманітних головоломок. Гібрид старої Tomb Raider і класичної адвенчюри.
Але якщо в старих Tomb Raider увесь сюжет міг вміститися у речення "Ось тобі руїни, десь там лежить око Осіріса, знайди його", то Redguard може запропонувати гравцеві набагато більше.

Сувій розгортається…

Події гри Redguard відбуваються у другу епоху Тамріелю, коли імперія Тайбера Септіма тільки набирала оберти. За хронологією це приквел до усіх The Elder Scrolls (крім TES Online). Гравець виступає у ролі найманця з народу редгардів, на ім'я Сайрус.
Сайруса вже давно веде шлях пригод, він покинув свою батьківщину Хаммерфел і не думає повертатись. Аж тут йому приходить лист від старого друга, що повідомляє про зникнення сестри Сайруса – Ізари. Вони з сестрою вже давно не спілкуються, бо колись Сайрус вбив чоловіка Ізари. Втім, наш герой швиденько збирає свої лахи та припливає до Хаммерфелу, на острів Строс М'кай, де панує повний безлад.

Часи для Хаммерфелу видалися складними, старий король помер, а його сина, молодого принца Атора не сприйняла частина суспільства. Хаммерфел розділився на два табори – умовних "роялістів" та умовних "революціонерів". Революціонери не придумали нічого кращого, як покликати на допомогу Імперію та імператора Тайбера Септіма. Як це буває у реальному житті, Імперія прийшла, надавала усім, і роялістам, і революціонерам, копняків і окупувала Хаммерфел. Принц Атор намагався захиститись, але у вирішальній морській битві імператор Тайбер Септім прикликав собі на допомогу дракона, і той спалив увесь флот редгардів. Принц Атор був поранений отруйною стрілою, а роялісти усі пішли до підпілля, у той час, як "революціонерам" довелося принишкнути та сидіти з кислими обличчями по тавернам.
Саме в цей час до рідніх країв прибуває Сайрус. У пошуках сестри йому потрібно пройти крізь підземелля та страшні кладовища. Крім того, доведеться стати членом підпілля, обшукати двемерські руїни, перемогти страшного некроманта, заключити парі з пекельним повелителем Клавікусом Вайлом, знищити дракона та подолати тирана-губернатора острову Строс М'кай.
Непогано, правда ж? Тоді чому ж, при такому потужному сюжеті та надзвичайних пригодах, ця гра майже не відома?
Відповідь одна – технічна реалізація.

Лаги, баги, два вильоти на робочий стіл

Навіть у 1998 році, у час релізу гри, нормально запустити Redguard було не просто. Гра була дуже вимогливою, не любила DirectX, проте потребувала відеокарти з підтримкою 3DFX-прискорювача. Та навіть якщо і запускалася на потрібному залізі – все одно лякала гравців непристойно низькою кількістю кадрів.
У сучасного гравця теж буде багато турбот. Я, наприклад, довгий час не міг нормально налаштувати її, хоча періодично намагався аж з 2009 року. І лише у 2023 році я зміг нарешті нормально пограти та пройти її.
Добре, гра запустилася з більш-менш прийнятною кількістю FPS, що нас чекає? Чекає нас дуже багато діалогів з NPC, які вводять нас у стан справ. Нам майже ніколи не дають варіантів відповіді, просто перелік різних тем, про що NPC можуть розповісти гравцю. І розмовляти з NPC потрібно, бо в грі є завдання, які треба виконувати і без підказок тут не обійтись.
Але це все ж таки пригодницький екшен, як з цим справи у Redguard?
Досить часто нашому герою Сайрусу доведеться битися на шаблях. Луків чи арбалетів та різноманіття холодної зброї в грі немає, тільки вірна шабля. Під кінець гри Сайрус отримає більш могутній меч. На цьому все. Ніякої особливої тактики у двобоях немає. Є звичайний удар, є випад шаблею і є блок. Я майже ніколи не використовував блок і просто засипав ворогів хаотичним ударами. Тут треба сподіватися на щасливий випадок і те, що саме ти влучиш по ворогу, а не ворог по тобі.

Також у бою добре допомагають аж три типі зілля – зцілення, залізної шкіри та сили. Ці зілля можна купувати у місцевій гільдії магів. Коштують вони однаково – 25 золотих. Загалом Сайрус може тягати з собою до 500 золотих. Більше у гаманець не покласти.
Крім бесід з NPC та досить одноманітних двобоїв, у грі є стрибки по платформам. Багато стрибків. Ох, цей платформінг… тут розкривається найбільш дратуюча частина гри. Керування в грі реалізовано тільки через клавіатуру. Можете забути про мишу. Якщо ви проходили старі Tomb Raider, вам буде легше звикнути, але Сайрус керується набагато гірше ніж Лара. Низький FPS теж, м'яко кажучи, не допомагає. Тож будьте готовими падати у прірви, навіть коли натискаєте потрібні клавіші вчасно. А коли здається, що ви можете дострибнути, то цілком можливо ви пролетите крізь текстуру. Таке в грі теж стається.
Кажуть, що в Redguard є також критичні помилки, які можуть софтлокнути гру. Але мене Бог милував. Можливо у GOG-версії гри дещо виправлене, а може мені просто пощастило.
Як це не дивно, але в ігроладі Redguard є і приємні сторони, а саме – головоломки. Мені дійсно сподобався пазл з механічним скарабеєм-трансформером у двемерських руїнах. Там треба стрибати на різні частини скарабея, вивільняючи додаткові деталі та перетворюючи його на великого людиноподібного робота. Як для гри 1998 року випуску, це дійсно вражає.

А ще в грі є досить приємні пошуки скарбів, коли дійсно треба рахувати кроки, наприклад "Від статуї 20 кроків на північ і 15 кроків на захід", і викопувати скриню. Шкода, що у грі є лише два закопаних скарби.
Не можу не відзначити наявність фанатського українського перекладу, який з'явився нещодавно. Він далекий від ідеалу, деякі репліки побудовані дивно, наче перекладалися через гугл-перекладач, але текст загалом зрозумілий. Автор постарався та навіть перемалював написи на деяких текстурах, так що вивіски у місті написані українською.
А ось англійське озвучення в грі просто жахливе. Чоловічі голоси ще підібрані більш-менш нормально. А ось за NPC-жінок відповідає одна акторка, яка поняття зеленого не має про свої персонажок, тому ельфійку-чарівницю озвучує так ніби вона якась маленька фея з дитячих мультиків про веселку та магічних гномиків.

Повернення зі забуття

Попри технічну необробленість ігроладу, Redguard – це безцінна гра для шанувальників світу The Elder Scrolls. У ній "Стародавні сувої" віднайшли своє унікальне обличчя, знайоме нам нині. У ній Імперія Септімів показана найбільш неоднозначно. Не як оплот цивілізації, а як агресори та поневолювачі. Гравець стає свідком тих звершень Тайбера Септіма, про які, в прикрашеному вигляді, міг тільки читати в ігрових книжках.

Перша поява двемерського центуріона у серії

Якщо ви пройшли Morrowind-Oblivion-Skyrim по сто разів, якщо ви дуже чекаєте TES 6 та готові звикнути до незручностей керування, ви маєте спробувати Redguard, бо, попри все, це "Стародавні Сувої", а отже – чудова казкова історія.

P.S. Збірка гри від GOG теж потребує додаткового налаштування, тому рекомендую відвідати цей сайт, де є усі потрібні інструкції.