“Завжди є маяк. Завжди є людина. Завжди є місто…”
Елізабет, Bioshock Infinite
Утопічне, капіталістичне Блаженство Ендрю Раяна в один момент перетворилося на прихисток для корупції, жадібності та фестивалю усього, що відразливе людській моралі. Можливо, воно було приречене на таку долю від початку зародження ідеї в голові Раяна, але таки постало на дні морському, аби згодом пробити його. Проте, в інший час, іншою людиною, в іншій паралельній Америці, високо у небесах, будувалося зовсім інше місто, з не менш унікальною естетикою, ідеями та особистостями і… своїм маяком. Доля якого нерозривно була пов’язана із Блаженством.
Яскраве місто Колумбія, з плаваючою архітектурою будинків, вулиць та принад, неймовірною атмосферою раю, в буквальному сенсі. Ну, рай, небеса, ангели, а втім… пропитане американським духом до кожної піщинки в бруківці. Воно здається, на перший погляд, найкращим та найприємнішим містом в Америці, де кожен мешканець поголовно щасливий, а нічого поганого та екстраординарного апріорі статися не може. Проте, ми з вами не віримо у казки та знаємо, що за кожним раєм ховається своє пекло.
Як і у випадку з Блаженством, Колумбія має свої скелети у шафі. Вмощуйтесь зручніше, запасайтеся смачненьким, бо сьогодні буде оповідь про Отця Захарі Комстока, його незвичну ідеологію, ідею заснування Колумбії та, звісно, про шлях, який місто подолало перед тим, як жорстко спустися з небес на землю…
БУКЕР ДеВітт
Зазвичай, історії ігрових міст ми стараємося починати з біографій його засновників. Логічно, бо завжди є місто, завжди є людина… Кхм, тому не дивно, якби ми почали розповідати про Захарі Комстока, чи не так? Але сьогодні в нас дещо особливе місто і почнемо ми цю історію з розповіді про іншого чоловіка, народженого 19 квітня 1874 року, під іменем Букер ДеВітт. Про його родину чи раннє дитинство, на жаль, відомостей не збереглося, окрім маленької деталі про те, що в його венах тече, частково, кров індіанців, корінних мешканців американського континенту.
У віці 16 років Букер доєднується до лав 7-го кавалерійського полку армії США, і майже відразу потрапляє у Південну Дакоту, де під кінець 1890 року під Вундед-Ні відбудеться жахлива різанина між американськими вояками та представниками племені лакота, що входили до Сіу, широкого союзу індіанських народів Північної Америку.
Американські війська тоді холоднокровно вбили близько 300 людей з лакоти. Справа у тім, що лакота намагалися з усіх сил мирно співіснувати з американцями, погодилися на резервацію та навіть мовчки згодилися на “перехід до цивілізації”, що означав вивчення англійської, відмову від традицій та релігії на користь християнсьва. Але у 1890 році ситуація досягла свого піку, через традиційний релігійний “Танець Привидів”, який колонізаторам не сподобався. Внаслідок, 7-ому полку наказали роззброїти індіанців і ті, спершу, навіть не особливо пручалися. Майже, бо 29 грудня, коли почався процес конфіскації, індіанці все ще щиро не розуміли: “чому?”, адже вони за неї заплатили, не мали навіть в думках нічого поганого, а використовували її для самозахисту. На знак миру, їх вождь Велика Нога, навіть віддав кілька рушниць, але американців це не задовольнило, почався масовий обшук та вилучення. Один глухонімий індіанець, на прізвисько Чорний Койот, вирішив, що не хоче віддавати свою рушницю і в ході намагання її відібрати, та стрільнула, не зачепивши військових. Проте, американці зреагували миттєво та відкрили вогонь у відповідь, розстрілявши близько 300 людей з боку племені, більшість з яких на той момент віддала зброю та не могла чинити опір, а половина взагалі були жінками з дітьми. Навіть ті 33 американці, які загинули, та 25 були поранені, в ході бійні, виявилися здебільшого жертвами френдлі-фаєру.
Не те, щоб Букер якось переймався через своє походження, до одного моменту. Будучи юнаком, який намагався довести світові, що він не гірше за інших, на його життєвому шляху стався не надто людяний командир-сержант, котрий однієї днини вивів його на шикуванні та перед усіма побратимами заявив, що Букер наполовину індіанець, проти яких їм сьогодні доведеться виступити. Це поставило юнака у доволі скрутне становище, бо в найкращому разі, на нього очікував моральний (а можливо й трошки фізичний) гніт з боку товаришів по службі. В гіршому, витурення з лав армії або ув’язнення.
Не те, щоб у тому віці ДеВітт мав схильність до самосвідомості та визнання своїх коренів. Навряд чи можна сказати, краячи серце, що він здобув їх у пізнішому віці. Вступивши до армії, він вже обрав сторону і аби довести, що він справжній син Америки, під час різанини з усіх сил вчиняв найгірші вчинки, без натяку на людяність: скальпуючи своїх ворогів та не даючи шансу навіть жінкам чи дітям. Як свого часу Енакін Скайвокер вирізав юнлінгів у храмі джедаїв, так і Букер, під оплески «побратимів», таких як Корнеліус Слейт, не жалів свій власний народ, аби довести колонізаторам, що він “свій”.
І вся ця жорстокість через глибоку образу Букера від слів сержанта про “червоношкірих у родоводі”, стільки вбивств та катувань аби отримати зрештою прізвисько “Білий індіанець Вундед-Ні”, звання штаб-сержанта та Медаль Пошани, бо акт геноциду американці з цієї бойні перетворили на героїчне відбиття важкого нападу дикунів-індіанців, а вбивць із 7-го полку перефарбували в героїв цілої країни. Але попри це, сам Букер відчував, що в ньому прокинулась совість. Він став відчувати сором за свої дії, криваві медалі та шкодував про участь в різанині. Пішло кілька років на повне усвідомлення своєї провини, аби знову дивитися на своє відображення у дзеркалі та подолати нічні жахи, які щоночі не давали йому спати. Букер знаходив відраду на дні пляшки та вдарився у релігію, після того, як відвідав річкове хрещення священника Вітінга.
Він був готовий прийняти Христа, пройти ритуал хрещення, сподіваючись, що це допоможе йому стати абсолютно новою людиною, отримати прощення за всі свої гріхи і він був майже правий. Прийнявши нову віру — він щодня став вірно слідувати догматам християнства, пляшку замінила Біблія і аби повністю зняти із себе бруд, яке несло у собі ім’я Букера деВітта — він змінив навіть ім’я на Захарі Гейла Комстока. Й несучи світло Господа нашого здобув впливовість у рядах проповідників, аби заявляти, що до нього явився цілий архангел, який подарував йому откровення — видіння прекрасного міста, високо в небесах, яке він мав побудувати. Саме будівництво цього райського міста, поближче до небесного начальства, його мета на цій грішній Землі. Бо в небі на всіх чекає краще життя, найкраще місто в світі, та ще й виключно для праведників, яких обере сам Бог. Справжній приклад благочестивого американського суспільства.
БУДІВНИЦТВО КОЛУМБІЇ
Господь прощає усіх, але я всього лиш Пророк, тому не зобов’язаний… Амінь.
Захарі Гейл Комсток
Комсток активно почав пропагувати цю ідею серед вірян, переконуючи народ у своїй богообраності, після чого пішов до американського уряду — в Конгрес США, де серед його представників було чимало справжніх християн, які знали про Комстока, вірили йому та поважали. Тому він спробував переконати їх у необіхідності будівництва свого міста мрії, допомогти йому розбудувати приклад справжніх християнсько-американських цінностей — Колумбію. І Конгрес згодився профінансувати цю авантюру, заявляючи паралельно й свої популістські тези про те, що Колумбія стане демонстрацією американської винятковості та сили.
Власне, вирішивши проблему з грошима, Комсток починає подорож американськими землями, аби продовжити нести віру, знайти ідеальне місце для будівництва та світлі голівоньки, які б допомогли реалізувати літаюче місто. Бо, розумієте, існує проблемка, в небесах немає побудувати місто так, аби воно не впало на голови іншим. Причому будувати довелося довгенько, бо кожен камінчик падав би ще до того, як його поставили б. І Комстоку вдалося знайти авторку однієї цікавої наукової праці, Розалінду Лютес, яка відкрила поняття “квантової левітації”, хоча сама панянка свій винахід називає “Полем Лютес” і далеко не воно стане головним відкриттям у її житті. Йому вдається переконати Лютес допомогти підвісити Колумбію, надати їй крила. І завдяки цьому до 1893 року на Всесвітній Виставці у Чикаго Комсток представив своє творіння та запустив його у небеса. Він виконав свою Божу місію, створив місто про яке йому розповідав архангел, отримав заразом купу похвал та став ним керувати.
Паралельно у місті почалося зародження нової форми християнства, лідером цієї течії став також пророк Комсток, а головним догматом була упевненість у вищості американства, в тому, що Колумбія втілює справжнє бачення американського суспільства, яке закладали у нього ще батьки-засновники США. Саме тут, мовляв, американці нарешті запанують над світом, знищать всіх своєю військовою машиною, перетворять усю земну кулю на цивілізований світ та поширять єдиновірну релігію комстоконізму. Архангелами цієї течії стали Джордж Вашингтон, Томас Джеферсон, Бенджамін Франклін та решта батьків-засновників. Логічно, що дуже скоро ця течія стала панівною в Колумбії, поєднавши традиційне християнство з американською винятковістю, приправивши усе системою цінностей часів колоніалізму. Але заразом така система породила низку традиційних проблем, підтримуючи расизм, ксенофобію, сегрегацію, елітаризм та решту недугів. В самій Колумбії очікувано почалися релігійні гоніння проти усіх, хто відмовлявся сповідувати це чисте американське християнство Комстока.
І доки останній займався релігійним мракобіссям, свої праці з квантовою левітацією продовжувала Розалінда Лютес, якій випадково вдалося відкрити портал до іншого виміру, який було названо “Сльозою”, через відповідну форму. З цієї сльози за нею хтось спостерігав, хтось як дві краплі води схожий на неї, тільки чоловічої статті. Так вона познайомилася зі своїм “братом-близнюком”, Робертом Лютесом та почала потихеньку із ним спілкуватися, допомагати один одному з експериментами та сумісними зусиллями побудувати трансвимірну машину, яка відкривала більше “Сльоз” до інших світів, часових вимірів та решти.
Прознавши про це, Комсток побачив ще більше можливостей для своїх божевільних ідей. Технології, які завдяки цій машині приніс до Колумбії Комсток лише закріплювали віру в нього, як справжнього пророка, що приведе націю до Блаженства. Але не, того, яке на дні морському. Щоправда, сталася біда, бо Комсток захопився міжвимріними подорожами, й полюбляв занадто багато часу перебувати в пристрої. Що призвело до його передчасного старіння та втраті репродуктивних функцій. Він став імпотентом, втратив можливість насолодитися радісними миттями батьківства. І це боляче вдарило не лише по самому Комстоку, а й по його дружині, яка палко горіла бажанням виховувати рідну кровинку. Та й сам Комсток в своїх подорожах бачив падіння Колумбії та свято вірив у те, що лише його нащадок зможе врятувати усю його спадщину та місто на випадок його смерті. А тепер лишалося тільки питання: як народити дитину?
Розалінда Лютес зі своїм “братцем” знайшла для нього відповідь, в іншому вимірі, де Букер деВітт ніколи не приймав хрещення, відмовившись від пропозиції Віттінга відкрити Христа в серці. Продовжив нести тягар відповідальності за свої злочини перед індіанцями та працював то на Пінкертона, то приватним детективом з купою невиплачених боргів. Повний невдаха, що не зміг знайти себе у цьому житті, хронічний мудло та алкоголік, але при цьому мав єдину донечку — Анну деВітт, матір якої, Анабель деВітт, загинула при пологах. Комсток та Лютеси побачили в цьому можливість і запропонували Букерові повністю погасити його нажиті борги, в обмін на донечку. Недовго вагаючись, Букер погоджується, продає Анну, але на моменті, коли шановне панство вже збиралося покинути межі цього виміру, він різко передумав, зрозумів, що коїть та намагався відібрати Анну в Комстока. Але безрезультатно, лиш вказівний пальчик дівчини та гола стіна, після закриття порталу, лишилася з деВіттом. У своєму світі, Комсток переможно оголошує про те, що на світ з’явився агнець божий, нова спадкоємиця трону Колумбії — Елізабет, вона ж Анна деВітт. Він свято вірив, що саме їй судилося врятувати спадщину Колумбії, після його смерті. Але, продовжуючи подорожі між світами, реальність боляче вдарить по ньому, бо він не раз спостерігатиме, що саме Елізабет стане причиною падіння міста.
Але тоді народ задавався питанням: а звідкілля дитина то у нього взялася, ніде ж не оголошували про вагітність першої леді. І Захарі вигадав легенду про те, що леді Комсток носила нащадка під серцем усього навсього тиждень! Це дар Божий! І всі повірили в це чудо, особливо після того, як сама леді Комсток підтвердила цю брехню свого коханого чоловіка. Їй довелося підтвердити, як і доводилося терпіти та миритися з усім, що той робить. Але до 1895 року вона усе сильніше зневірювалася в Захарі… І почала погрожувати йому викрити всі його побріхеньки народу Колумбії, розвінчати історію про материнство за 7 днів та піти від нього шукати кращої долі, підозрюючи на додачу в подружній зраді з Розаліндою Лютес. Щоправда, вона не розуміла, що цим накликала на себе біду. Адже, Захарі надто багато поклав на вівтар своєї Колумбії, включно із здоров’ям і просто так відпустити дружину не міг. Єдиним виходом стало її вбивство власними руками. І тут вже просто так вигадати нову казочку про божий замисел було б важкувато, тому він почав шукати козла відпущення його гріхів. І знайшов його у своїй покоївці — Дейзі Фіцрой. Проте, самій Дейзі перспектива висіти на ешафоті якось не сильно запала у душу, тому вона знайшла спосіб вирватися із хватки Комстока, його продажної поліції та навіть розлюченого натовпу колумбійців, які леді Комсток щиро любили. Аби відбілити своє ім’я їй довелося організувати революційну спілку Vox Populi (Голос народу).
Народ щиро оплакував гибель своєї улюблениці і Комсток скористався цим, перетворивши леді Комсток на великомученицю та фактично канонізувавши її у своїй релігії. Навіть з мертвого тіла своєї дружини він зробив реліквію — мощі святої, що лежать у меморіальній святині на її честь, аби люди влаштовували туди свої паломництва. Фактично, закривши рота дружині, він прибрав останню перешкоду для зосередження на майбутньому свого міста, ведучи його до ери процвітання…
ЕРА ПРОЦВІТАННЯ КОЛУМБІЇ
Елізабет в цей час поступово дорослішала на очах Комстока, який почав помічати в ній небезпечну здатність — вона могла не лише бачити міжпросторові портали — “сльози” — а й самостійно їх відкривати, без допомоги транспросторової машини Лютесів, відкриваючи для себе безкінечний простір унікальних світів. Саме ця здатність Елізабет й породила в леді Комсток сумніви стосовно того, а чи не зраджував на стороні з Розаліндою її чоловік. У будь-якому разі, Комсток вирішив дослідити причину наявності таких здібностей у доньки та на що вона реально здатна. Лютеси припустили, що причина криється у втраченому пальцеві, що лишився у рідному світі Елізабет. Продовжуючи досліди, вони виявили, що здібності її настільки сильні, що осягнути їх важко і це спричинило появу по всій Колумбії хаотичного відкриття “сліз”, що спершу сильно збентежило місцевих мешканців, але зрештою відкрило для багатьох можливість збагатитися, за яку ті хутко ухопилися.
Наприклад, такими дільцями виявилися брати Альберт та Джеремія Фінк. Один почав красти з інших світів музичні твори та продавати їх мешканцям Колумбії, видаючи за свої. А інший потрапив до Блаженства Раяна, де почав красти усі передові технології, до яких тільки могла дотягнутися його рука. Так в Колумбії з’явилися Вігори — аналоги плазмідів та навіть власна спроба створити Великого Татуся.
Усе призвело до початку колумбійської “золотої” ери процвітання. Але поява “сліз” у відкритому доступі почала сильно бентежити Комстока. Одна з таких загальнодоступних “сліз” відкрила перед ним недалеке майбутнє, в якому він побачив близьку появу Букера деВітта, який прагнув повернути свою Анну. Комсток цього злякався та запустив у маси легенду про те, що одного разу прийде на землю святу небесну Фальшивий Пастух, який бажатиме повернути свою доньку та збити її зі шляху праведного, аби зайняти владу в Колумбії та погубити місто. А на руці цього пастуха красуватиметься татуювання “АД”, ініціали колись давно втраченої доньки Анни деВітт.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КОЛУМБІЇ
Паралельно із цим, близнюки Лютеси розробили чергову свою пекельну машину, під назвою “сифон”, який був призначений для викачування сил Елізабет та сильно обмежував її здатність до міжпросторових подорожей, аби вона банально не втекла із пекельного рая Комстока, будучи заточеною у своїй вежі на острові Монументів. Коли Елізабеи намагалася якимось чином використати свою здібність — такий сифон перехоплював її квантову енергію та блокував її.
На додачу, активізувалися диверсії Vox Populi, на чолі з Дейзі Фіцрой, яку колись несправедливо звинуватили у вбивстві леді Комсток. Оскільки Дейзі була темношкірою, а суспільство Колумбії вирізнялося своєю любов’ю до расизму, це було не простіше, ніж відняти іграшку в дитини. Прихистком для втікачки Дейзі став робітничий район Колумбії, де ті ж робітники були незахищеною верствою населення, поруч з етнічними меншинами та іноземцями. Вона підбурила цей народ почати священну боротьбу з нерівністю, яка панувала на кожному кроці в Колумбії. Але проблему повстанців Комсток сприйняв як дрібницю, на фоні того, що розпочалося в зовнішній політиці.
Нагадаємо, що Колумбія була симовол американської винятковості, якою уряд США хвалився, гордився та обожнював показувати решті світу. А в ньому в цей час було доволі неспокійно, адже утворилася коаліція з 8 країн: Британської Імперії, Німеччини, Франції, Італії, рашки, Японії, США та Австро-Угорщини. А причиною цієї коаліції стало боксерське повстання в Китайській Імперії, які виступили з антиімперіалістичними наративами, були проти зовнішнього управління… Ну, знаєте, оці Сорди, всьо под Амєрікой й так далі по списку. А також, не хотіли допущення на китайські землі християнства, вважаючи його чужорідною релігією для їх культури. Комсток, не порадившись з Конгресом США, почав бомбардувати Пекін, тим самим вбивши чимало китайських громадян. Це стало несподіванкою, як для усього світу, так й для Америки. Адже Колумбію позиціонували завжди як символ американської винятковості, а не зброю масового ураження дядечки Сема, яку можна застосувати в будь-якій точці світу за кілька годин під час вторгнення, а протистояти цьому нічим. Міжнародні позиції США були різко підірвані, адже світ не на жарт злякався того, що Колумбія по тім’ячко напічкана зброєю та можливих ескалацій на цьому фоні. Вони засудили дії американців і ті були змушені в 1902 році заявити, що відкликають Колумбію та не стануть використовувати її, як частину військової машини.
Комсток обурився діями урядовців, їх слабкодухою позицією, відучув себе зрадженим, тому миттєво оголосив, що виходить зі складу Штатів та проголошує незалежність! Наголосивши на тому, що Колумбія стоїть вище за материк, не тільки в прямому значенні цього виразу, після чого місто зникло за горизонтом, а цей день став щорічно відзначатися, як національне свято колумбійців. Комсток почав реорганізацію війська, системи управління містом, його правоохороних органів. Особливо багато уваги він приділяв саме Збройним Силам, максимально мілітаризовуючи місто та навіть запустив пропагандистську кампанію, що на повну агітувала мешканців долучатися у військо, ставати до лав захисників ідеології Комстока — інакше ви вважалися боягузом та зрадником! Не гребував він поширювати цю тезу й серед дітей, тим самим зростаючи покоління гітлер… комстокоюгенду, які й самі ладні були б хапатися за гвинтівку, а на додачу ще й батьків сварили за відсутність мужності. А, як ви розумієте, не менше за чоловіків у місті вистачало й жінок, це був величезний шмат населення, який також не оминула пропаганда. Щоправда, враховуючи сексистські настрої, традиційні для колоніалізму, їм дозволили максимум служити в поліції.
А от для Елізабет це оголошення незалежності мало що змінило, адже вона продовжувала лишатися бранкою у своїй Вежі на острові Монументів. Над нею все так само ставили експерименти, але в ув’язненні часу вона не гаяла, поступово навчаючись цікавим навичкам, як співи, малювання чи зламування замків. Втім, цього Комстоку все ще було замало, враховуючи наскільки параноїдально він боявся появи в Колумбії Букера. Тому, змусив Джеремію Фінка створити персонального охоронця-захисника для Елізабет. І тут йому знадобилися колись вкрадені в Ї Сушонга схеми Великого Татуся, які він трансформував у здоровенну пернату механічну істоту, ім’я котрій було “Соловейко”. Його поява остаточно зачинила хвіртку “золотої клітки” для Елізабет, після чого та з усіх сил намагатиметься вигадати щось, аби втекти. Наприклад, сховатися між французськими вуличками Парижу, міста, яке вона вважала найпрекраснішим на всій Землі, серед тих, що їй довелося бачити…
Невеличка ремарочка! У минулому відео, яке було присвячене саме Великим Татусям, ми назвали істоту, що охороняє Елізабет, “Співочою пташкою”, буквально переклавши слово Songbird. Бо чомусь не відразу до нас прийшла божа поміч, у вигляді правильних думок. Тож, виправляємося на “Соловейка”, яке звучить значно сексуальніше, на наш погляд та вибачте за плутатину.
Але Комсток сам постійно наганяв на себе біду. Переймаючись за те, що Елізабет втече — він закрутив їй гайки та позбавив свободи вибору настільки, що їй якраз й захотілося втекти. Він увесь час переймався тим, що Елізабет знищить Колумбію — і робив усе в її вихованні, аби вона її погубила, разом з материковим світом. Так, в 1909 році, близнюки Лютес зрозуміли, що саме їх помилкові дії ведуть світ до пекла, після того, як їм відкрилася “Сльоза”, у якій Елізабет, що стала на чолі Колумбії, знищує світ внизу. І вжахнулися, їм справді відкрилися очі, бо вони не бажали цього. Тому, вони вирішують піти наперекір Комстокові та повернути Елізабет назад в її час та простір, до рідного батька — Букера деВітта. Проте, місцевий тиран довідався про їх план та почав протидіяти. Як? По-перше, знищити транспросторову машину, по-друге, заразом знищити й Лютесів. І це майже вдалося, але вибух цієї машини замість того, аби вбити Лютесів — розкидав їх вимірами та перетворив у щось нове… майже всемогутнє. І тепер вони збиралися знайти вимір, з якого колись викрали Анну та змусити Букера прийти до Колумбії…
ПАДІННЯ КОЛУМБІЇ
Так ми з вами плавно підійшли до 1912 року. Життя Комстока за час, що минув з “придбання” Анни (Елізабет) било ключем успішного успіху. А за цей же період, нехрещений Букер деВітт, вчинивши свою рокову помилку, анітрохи не змінив світогляд, впавши в ще більшу депресію, лишаючись невдахою-детективом, з палким коханням до пляшки гарного віскі та цілим полотном непогашених боргів, що він встиг заново назбирати. Власне, в такому жалюгідному стані, його й знайшли близнюки, аби переконати повернути Анну. І той, не довго думаючи, погоджується пройти крізь “Сльозу”. Але виникла проблемка: особистість деВітта не “пускала” його до Колумбії, через погані спогади про ці міжпросторові подорожі, він зазнавав надто болючих наслідків “переливання” до іншого виміру, буквально створюючи нові спогади зі старих. Таким чином, фантомними спогадами психіка Букера усувала протиріччя, що існували. Воно й не дивно, адже він 122 рази (!) відвідував Колумбію. Постійно програючи, помираючи, втрачаючи Елізабет. Зрештою, Букер остаточно заплутався у тому, ким він є та змінив собі мету з “врятувати Анну” на “повернути якусь дівчину з Колумбії”, тим самим витягнувши себе з боргової ями.
З цього моменту Букер й розпочинає свою успішну спробу привести Колумбію до її падіння, прибуває туди, ледь не втрапляє у поле зору поліції, починає боротьбу, б’ється зі своїм колишнім побратимом Корнеліусом Слейтом, який в битві при Вундед-Ні схвалював його надмірну жорстокість, допомагає Vox Populi виграти священну війну за права, навіть помираючи за їх ідеали в одній з реальностей. Бачить темне майбутнє правління Елізабет, аби зрештою дістатися до Комстока та начистити йому пику, довівши його трішки до смерті. І здавалося б — ось вона, перемога! Пророк мертвий, Елізабет звільнена, її здібності більше не контролюються сифонами, Колумбія палає… Але Елізабет доведться показати йому, що не все так просто, перемістившись до Блаженства. Показти, що Букер деВітт = Захарі Гейл Комсток. Що один не може існувати без іншого і доки живий Букер — живий і Комсток, існуватиме й Колумбія, існуватимуть й всі проблеми. А змінило Букера одне хрещення… Яке є початком та справжнім кінцем цієї заплутаної історії.
Там, на хрещенні зібралися усі Елізабет з різних всесвітів, аби зупинити цей цикл безглуздого мракобісся. У вихідній точці, що розділила Букера та Комстока, і вихід з цього лиш один — Букер. Має. Зникнути. Він свідомо погоджується прийняти смерть від рук своєї доньки, яка занурила його під воду вирівнюючи хронологію, зцілюючи нанесену Букером шкоду цим часовим лініям. Букер “помирає”, Комсток ніколи не існував, не було збудовано Колумбію та навіть самої Елізабет не існувало. Цикл завершено. Букер прокидається в себе в кабінеті у 1893 році від нічного жахіття та біжить до кімнати доньки…
***
— Букере, ти боїшся Бога?
— Ні… але тебе — боюсь.
Букер ДеВітт та Елізабет
Але десь там, в глибинах Атлантичного Океану, в ніч кривавої жатви 31 грудня 1958 року, у місті Блаженство, до кабінету детектива Букера деВітта заходить жіночка, що називає себе Елізабет та просить допомогти їй знайти дівчинку на ім’я Саллі… Він ще не знає, що вона насправді прийшла відкрити йому очі на те, що він Захарі Гейл Комсток, який через власну необережність вбив юну Анну, намагаючись викрасти її у батька. Це останній Букер. Останній Комсток. Остання Елізабет…
Але не останній Біошок! Принаймні, ми на це сподіваємося, адже четверту частину нам поки що лише обіцяють, дразнячи фанатів. І знаєте… Ми могли не раз помилитися у цій оповіді Інфініті. Навіть, ймовірно, помилялися. Бо це дуже складна та заплутана історія, яку треба розбирати у відео на пару годин, з усіма контекстами, підтекстами, прихованими сенсами. Але цим вона й прекрасна, напевно, найулюбленіша для багатьох фанатів гра, продовження якої хочеться побачити попри все. Але чи вдастся його перевершити? Питання відкрите… Може в іншому вимірі, іншому часі? У будь-якому разі, ми чекаємо на четвірку не менше, ніж на ваші вподобайки, коментарі та підписки! І до нових зустрічей, в інших неймовірних ігрових світах — на цьому ж самому місці в Аномальному Притулку! Слава нації!
Топ коментарі (0)