Велич та гниль міста Rapture | ЛОР гри Bioshock

Вітаннячко, пані та панове! Схоже, що ваші мандри знову завели до теплого багаття нашого Аномального Притулку. Щоправда, сьогодні це багаття не таке вже й тепле та навіть дещо вогкувате, бо ми відправимося у глибини Північної частини Атлантичного Океану, десь між Гренладією та Ісландією, в містичне рукотворне місто, освітлене нетліючими неоновими вогнями та захищене найкращим товстим шаром стійкого до морського тиску склом. В місто хмарочосів, незвичних скульптур та вільнодумства, яке зветься Блаженство.

Ми довго думали, як краще адаптувати цю назву українською, але зрештою вирішили дослухатися поради Андрія Рабощука з перекладацької спілки UnlocTeam та використати слово “Блаженство”. Тому, лишається тільки сподіватися, що в четвертій частині Bioshock таки з’явиться наша рідна локалізація, яка розставить всі крапки над і. Але наразі, маємо, що маємо, а що не маємо те має нас.

Блаженство — це немов окремий світ, де всі його мешканці незалежні від контролю чи будь-яких ідеологій, демократій, тоталітаризму, диктатур та урядів. Тут процвітають креативні митці, мають поле для експериментів успішні вчені, вільні у своїй діяльності різного роду дільці і цілий рай для всіх пригнічених соціальними нормами, забобонами чи упередженнями верстви населення.

Але, як завжди, за ширмою те, що має вигляд чарівного та величного світу, в який важко повірити, приховує й іншу, темну сторону свого буття. Не варто ніколи вірити в казки та всілякі обіцянки, бо люди завжди залишаються людьми. І в поганому сенсі, також. Корупція, вбивства, нелюдяні експерименти, міжусобиці — це те, що перетворює будь-який райський куточок на вигрібну помийну яму та осередок всіх найгірших гріхів, який неілюзорно зумів пробити навіть те морське дно, на якому побудований.

Вмощуйтесь зручніше, запасайтеся смачненьким, бо сьогодні буде оповідь про те, як, коли та чому створювалося ідеальне підводне місто, його історія та причину різкого занепаду та перетворення на справжнісіньке пекло. А ми поки дякуємо нашим любим спонсорам, завдяки яким виходять наші відео та які зігрівають наші серця, хоч в чумних вуличках Dishonored, хоч на морському дні Bioshock чи кіберпанкових просторах Найт-Сіті.

ЕНДРЮ РАЯН

Щоб розповісти історію Блаженства ми, як і у випадку з Найт-Сіті, спершу пройдемося тернистим шляхом біографії його засновника — Ендрю Раяна або Андрія Раяновського. Так, це його справжнє ім’я, під яким народився, у селі під Мінськом, десь на теренах сучасної білорусі, ще за часів царя. Ріс він у єврейсько-білоруській родині і ще з дитинства настраждався усіма наслідкам Першої Світової Війни, фронти якої проходили неподалік білоруського кордону. Але цього було мало, тому спіткала його ще й російська більшовицька революція, яка повалила царизм, та в подальшому встановила на його Батьківщині червону окупацію.

Раяновські були родиною непростих селюків. Вони мали свій доволі успішний бізнес, який навіть виходив на міжнародну арену. Тому вже підпадали для червоних під категорію антиреволюційних елементів та куркулів.

Звісно ж, щойно дотягнувшись до кормушки, більшовики почали робити те, що вміють найкраще: експропріацію, розстріли та інші репресії. Так, сімейний бізнес Раяновських відібрали на благо революції та помножили його на нуль. Маючи на початках яйця в штанях, сімейство спробувало опиратися та влаштовували акції протесту проти дурнуватого шляху нового уряду, ще й з гаслами про те, що при цареві було краще.

Але у відповідь, за принципом літа 2020 року до того, як це стало мейнстрімом в Лукашенка, цю білоруську опозицію вирішили придушити в зачатку. ОМОН тоді ще не придумали, але красноармєйци справилися й без нього, стративши тітку та дядька Андрія гвинтівочками. Проте, з великими труднощами, батькові юнака вдалося втекти до Константинополю (Стамбулу), прихопивши з собою сина.

Переживши досвід, хоча радше травму, комуняцького наведення порядочку, він виробив для себе глибоко особисту філософію, яка пізніше зіграє з ним свій злий жарт, звучить вона наступним чином:

“Сучасний світ створено величними особистостями, які прагнули прокладати свій власний шлях. Щоразу, коли “паразити” отримували контроль над таким світом, вони руйнували його”.

Через два роки після революції, в 1919 році, юнак вирішує, що турецькі простори надто мілкуваті для нього і краще було би перебратися до Америки, оскільки ця країна виглядала для нього місцем, де “велика людина” зможе процвітати. А себе цей, тоді ще хлопчак, вважав саме такою людиною, яка не розкрила до кінця захований потенціал. І це дійсно, можна сказати, було так, тому його затія вдається. З того часу на світ народжується Ендрю Раян.

Нову домівку Раян дуже обожнював в перші роки свого в ній проживання, бо йому треба було стільки всього побачити, зробити та спробувати, а можливості для цього ледь не валялися на кожному кроці. Будучи обдарованим юнаком, йому був гарантований успіх на всі 100% і він не став гаяти часу для набивання своїх кишень грошима. Хоча до кінця 1920-х мрія стати справді “великою” людиною усе ще залишилася мрією, на відміну від мільйонних чеків у банку.

Що, втім, не завадило йому вже на той час вважатися доволі заможною людиною, оскільки йому пощастило знайти нафту, яка на той час була на піку своєї популярності, буквально на власній земельній дільниці. Завдяки цій знахідці він відкриває свою компанію Ryan Oil, а заразом починає інвестувати кошти в землю та видобуток вугілля, а також викупляє другу за величиною залізницю в країні. Буквально стає одним з найбагатших людей Америки в неймовірно короткі строки, завдяки своєму розуму, підприємницькій жилці та трішечки фарту.

Можна сказати, що він справді майже досяг своєї американської мрії, любив кожну її часточку та насолоджувався цим життям. Але все змінили буремні 1930-ті та початок руху за права робітників і, загалом, лівацький вектор американської політики. З’являлися нові державні соціальні програми підтримки, профспілки, змінювалося трудове законодавство та продовжувалася активна боротьба з монополіями, яка розпочалася завдяки Закону Шермана, що почали впроваджувати ще на початку ХХ століття, але апогею він досяг саме в 30-тих роках через наплив мігрантів та Велику Депресію.

Раян, очікувано, був розлючений такими змінами, бо вони йому аж надто сильно нагадували більшовицьку політику: “отнять і подєліть”. Через юнацькі спогади, що були ще й досі відкритою раною, Ендрю до скреготу в зубах зневажав усе, що бодай трішечки нагадувало йому про соціалізми з комунізмами.

Він почав сипати заявами про те, що Франклін Рузвельт і його команда нічим не відрізняються від московських гнид:

Я думав, що залишив московських паразитів позаду. Я ДУМАВ, що залишив марксистських альтруїстів з їхніми колгоспами і п'ятирічними планами. Але в той час, як німецькі дурні кидалися на меч Гітлера заради блага Рейху, американці все глибше і глибше пили більшовицьку отруту, якою їх годував Рузвельт і його "нові дилери"

Особливо його зачепила одна історія, що сталася саме у час цих реформ. Він трішечки володів однією великою лісовою територією, яку періодично використовував у якості особистої зони відпочинку. Все було пречудово, доки не з’явилася групка релігійних активістів, які зходу заявили, що такі природні дари, як ліс, можуть належати тільки Господу нашому Христу, а не олігархату. Тому, вони висунули Ендрю умову — або ти будуєш для народу громадський парк, тобто фактично жертвуєш своєю власністю на благо їх церкви, або ми доб’ємося націоналізації. Ендрю відмовився, але, на жаль, уряд США підтримав активістів та збирався розпочати процес націоналізації лісного масиву. Це неймовірно розлютило Раяна, настільки, що замість того, аби добровільно передати власність державі — він дотла спалив ліс, щоб він не дістався “паразитам” з уряду та церкви. Бо він або його, або нічийний.

З початком Другої Світової Війни стан справ лише погіршувався. Останньою краплею, яка повністю переповнила чашу терпіння Ендрю, стало бомбардування Нагасакі та Хіросіми ядерними боєголовками. Це рішення уряду він не підтримав та рішуче засудив, але не тому, що емпатія прокинулась, а вважаючи, що Америка паплюжить власні ідеали та використовує блискучі розуми вчених, перетворюючи їх на руйнівників світів, саму смерть, а це шлях тих самих “паразитів”, яких Раян люто зневажав.

Ця подія стала для нього, фактично, переломним моментом, після якого він вже остаточно вирішив, що настав час використати своє багатство та вплив, аби покинути межі цієї загниваючої країни та почати нове життя, знову, десь якнайдалі від “паразитів” усіх кольорів світу.

БУДІВНИЦТВО БЛАЖЕНСТВА

Після цього розчарування він замислився над будівництвом власного утопічно-ідеалістичного суспільства, яке б не керувалося “паразитами”, а стало місцем для інтелектуалів, митців та всіх тверезо мислячих людей, які бажали власного процвітання подалі від усіх регуляторів, урядів, диктаторів, цензур та всього оцього.

“Я обираю неможливе. Я обираю... Блаженство. Місто, де художник не боявся б цензора. Де вчений не буде обмежений дрібязковою мораллю. Де велике не буде обмежене малим. І в поті чола, Блаженство може стати і твоїм містом!”

Після Нагасакі та Хіросіми він почав збирати довкола себе однодумців, що не стало занадто проблемним питанням, враховуючи кількість його зв’язків, як галузевого магната. У нього було достатньо впливу та грошей, аби зібрати потрібних людей, для початку створення Блаженства, вже у кінці 1945 року.

Спершу, Раян найняв ряд різних компаній будівельної спрямованості та конкретно так заявив, що хоче побудувати місто між землями Ісландії та Гренландії, а між ними якби немає якогось суходолу і Раян це знав, бо перед тим особисто відвідавши у подорожі ті місця на своєму кораблі “Олімпієць”, вирішив, що немає нічого кращого за морське дно. Ще однією умовою стало будівництво у режимі повної секретності від усіх, хто не був посвячений у справу, аби не привертати зайву небажану увагу з боку місцевих країн та інших урядів, що цілком могли підісрати усі плани, взявши таке будівництво під свій особистий контроль або взагалі тихесенько прикрити його.

Глибини Атлантичного Океану, до речі, Раян також обирав не з проста. А якраз через свою манію максимальної секретності існування Блаженства, яку він хотів зберегти навіть після завершення усіх будівельних робіт. Цікаво, чи не спадало йому на думку щось типу, скинути в море всіх будівельників після завершення робіт? Бо для них це, власне, не було схоже на жодну іншу роботу і стало справжнім викликом для задіяних.

За рекордний рік, вже 5 листопада 1946 року основа, база, грунт та фундамент майбутнього міста вже було схожим, власне, на місто, придатне для життя. Навіть, з’єднали його з поверхнею завдяки маяку та батосфері. Тому, Блаженство змогло відкрити свої двері для перших поселенців, тисяч найкращих та найяскравіших представників людства з усього світу. Решта будівельних робіт продовжувалася аж до кінця 1940-их, поступово довершуючи образ Блаженства, як ідеального міста мрії, яким Ендрю й марив протягом стількох років.

Митці захоплювалися місцевою неоновою красою вулиць, а технологічний прогрес підводного міста перевершив усі відомі аналоги на поверхні. Місто дійсно виглядало утопією, без дурнуватих правил, кодексів, обмежень, а Раян натхненно виголошував свої промови про справжні цілі та ідеї, які надихнули його створити цей ідеал. Остаточно усі штрихи раю свободи та процвітання домалювалися в 1951 році. Хоча, ще в 1946 році почали з’являтися перші бізнеси, які змогли подарувати Блаженству епоху величезного економічного піднесення і міцної політичної стабільності, яка тривала до 1958 року.

Звісно ж, мешканці Блаженства не могли його не обожнювати, бо саме тут вони були повністю вільні в усьому, отримали можливість займатися улюбленими справами не боячись осуду, бути максимально креативними та навіть створювати раніше небачені дива прогресу, які на поверхні б вважалися неможливими. Наприклад, те ж саме відкриття АДАМу Бріджит Тененбаум та створення на його основі технології плазмідів.

Мрія Ендрю про справді незалежну комуну видатних людей стала реальністю і, здавалося, ніщо не може зруйнувати ідилію. Втім, скоро виявиться, що у суспільстві суцільного ідеалу почали утворюватися певні тріщини, які лише розростатимуться та призведуть до руйнування Блаженства…

ПОЧАТОК ЗАНЕПАДУ БЛАЖЕНСТВА

Незважаючи на те, що усе виглядало спершу дуже й дуже пречудово, певна категорія громадян Блаженства усе частіше помічала серйозні прогалини. Наприклад, те, що місцевий капіталізм ставав у свою найгіршу форму. Заселивши місто амбітними експертами, опортуністами, проривними вченими та митцями усіх мастей Раяну вдалося створити систему найвищого класу, яка не враховувала лише одну дрібничку: не у всіх є капіталістичні жилки, тому почався незворотній процес класового розшарування і Ендрю лише поглиблював його через свою ідеологію про “паразитів”, потураючи таким речам, як жадібність, елітарність багатіїв та експлуатація працівників.

Вулицями Блаженства почали ширитися антиРаянівські думки, відбувся справжній класовий розрив, а у повітрі пахло 1917 роком. Бідняцтво страждало, стикалося із реальними проблемами психічного здоров'я через усе це середовище та відчуття ізольованості міста. І це особливо підкреслювалося у доповідях пані психологині з команди Ендрю — Софії Лемб, якій варто присвятити окреме відео. Щоправда, сам Раян на них не звертав своєї уваги, поглиблюючи власну параною, та шукаючи у всіх зрадників. Точніше, він звернув на неї увагу, бо Софія почала відкрито виступати проти його філософії. Лемб відстоювала колективістську, альтруїстичну ідеологію, яка прямо протистояла ідеологічним засадам Блаженства. Раян спершу залучав її до дебатів на різні теми, у якості опозиції, щоб повернути собі підтримку громадськості, але присутні зазвичай були на боці панянки. Відчувши, що Лемб становить загрозу для його міста, Раян врешті-решт вирішив нейтралізувати її, уперше застосувавши репресії, ув'язнивши Софію у виправній колонії "Персефона" за підбурювання до заколоту.

Несприятливі соціальні умови дозволили також підприємцю Френку Фонтейну погратися у благодійника, який заснував впливові “Будинки для бідних Фонтейна”, які заразом теж підривали весь фундамент філософії Раяна, якому уся ця двіжуха не сподобалася та бісила. Тому він знову почав вживати відповідні та негайні заходи по протидії, оскільки в своїй параноїдальній ширмі вбачав, що паразитам вдалося проникнути в його хітинову халабуду і тепер вони збираються розкрити його утопію зовнішньому світові, здати урядовцям та зруйнувати всі його довгостраждальні плоди роботи.

Виходить важливий Закон, згідно з яким нікому не дозволялося підтримувати будь-який зв’язок із Поверхнею, прикриваючи таке рішення, начебто побоюваннями через “Холодну війну”, яка розгорнулася між США та ссср та могла прийти на поріг Блаженства. Такий собі елемент залякування, який тим не менш спрацював, знизивши напругу перед обличчям загрози зовні, але не прибрав її остаточно, так би мовити, відстрочив неминуче.

Френка Фонтейна важко назвати справді альтруїстом, радше таким собі хрещеним батьком злочинності в Блаженстві, і новий закон Раяна ненавмисно прискорив розвиток чорного ринку контрабандних товарів, що сприяло піднесенню злочинних підприємств Фонтейна, які підготували ґрунт для майбутньої громадянської війни.

У будь-якому разі, ця хвилинка спокою дозволила статися ще одній неймовірно важливій події в історії Блаженства…

СТВОРЕННЯ АДАМу

АДАМ — це полотно генетичної модифікації... але плазміди — це фарба

Хоч точна дата відкриття АДАМу лишається загадкою — ймовірно, це сталося у період між 1948 та 1952 рр. Десь у цьому проміжку одного з працівників (контрабандиста) доків Блаженства вкусив морський слимак і він мав би швиденько побігти до лікарні, переймаючись тим, чи не заніс собі зарази, інфекції чи ще чогось такого. Але махнувши на то рукою він, наступного ранку, виявив, що вперше за кілька років може пошевелити пальцями колись скаліченої руки.

Через деякий час йому зустрілася місцева лікарка Бріджит Тененбаум, яка із подивом спостерігала за його грою в м’яч на причалі, власне здивував її сам факт участі цього пана в забаві, адже вона чудово знала, що його руки були пошкоджені ще під час війни. Добренько його розпитавши, вона й дізналася усю цю історію зі слимаком, та навіть змогла випросити його у контрабандиста, який, навіщось тримав його в якості трофею.

Після проведення деяких досліджень цих слимаків, Тененбаум усвідомила, що вони несуть у собі величезний потенціал та здатні не тільки зцілювати хворі руки, за допомогою незвичної хімічної речовини, якій вона й дала ім’я АДАМ. От тільки… Єдиним ефективно працюючим методом здобуття цього АДАМу виявилося підсадження слимака до носія, себто в живу людину. Ще й на додачу, стало зрозуміло, що не кожен здатен на синхронізацію зі слимаком, а ідеальними кандидатами виявилися маленькі дівчатка-сироти з “Будинків для бідних Фонтейна”, які згодом стануть відомі усім, як “маленькі сестрички”. Решта піддослідних трішки не витримали експериментів та успішно віддали душу Нептуну… чи Посейдону, залежить від вашої релігії.

Етика подібних дослідів, звісно, лишається дуже й дуже сумнівною, от тільки на той момент усім було настільки байдуже, що навіть висловлювань глибоких занепокоєнь було катастрофічно замало. Тому їх продовжували і, виявилося, що якщо АДАМ обробити, то він стане придатним для використання у продукті, який стане відомий, як “плазмід”, що підвищує базові характеристики хиленьких людей до надприродних божеств. Однак використання усіх цих плазмідів на різний смак та колір далеко не безмежне (та й безпечність під великим сумнівом). Вони потребують енергії, яку дає інша плазмідна сироватка — ЄВА. Вона отримується вже шляхом очищення базового АДАМу.

Діє цей АДАМ на людей цікавим чином, порівняти можна з доброякісною, але раковою пухлиною, оскільки відбувається руйнація та заміна рідних клітин на нестабільні стовбурові. Чесно зізнаємося, що знань із медицини в нас рівно 0,01%, якого може вистачити хіба на базове надання домедичної допомоги. Тому в деталях переповісти як воно працює в нас немає змоги. Єдине, що “доброякісність” АДАМу, все ж таки, під великим сумнівом, оскільки він викликає надзвичайно високу залежність, яка навіть в ряд з наркотиками не стає, що призводить до погіршення як психічного здоров’я, так і цілком фізичного, а людина буквально деградує на очах через відсутність нової дози.

Спершу таке революційно-проривне відкриття допомогло мешканцям Блаженства перетворитися ледь не на новий щабель людської еволюції, спростити багато буденних справ та значно полегшити своє життя. Але вже зовсім скоро воно перетворить місто на справжнісіньке царство Аїда та стане їх прокляттям.

Майже відразу після виходу АДАМу в широкий загал, проблема залежності від нього почала гостро поставати. Деякі люди не могли нормально працювати та навіть думати про щось, окрім наступної дози. Кожен раз їм доводилося брати більше, і більше, доки їх не спіткала смерть від передозування чи безумство від недостачі.

Спостерігаючи за підвищеним попитом на АДАМ, знову на сцені постає фігура Френка Фонтейна, який відчув запах легких грошей та вирішив ухопити частку цього новоспеченого риночку. Контрабанда з поверхні, яка відбувалася за спиною Раяна, приносила йому достатньо коштів, аби швидко налагодити власне виробництво наркотику, яке стала найбільшим в Блаженстві, а головне було майже повністю легальне. Так постає надуспішна Фонтейн Футурістік, яка й стала останнім цвяхом у труну міста.

Спершу Раян крізь пальці спостерігав за піднесенням Фонтейн Футурістік, навіть ігноруючи власних аналітиків та партнерів, які говорили йому, що цю нішу варто взяти під контроль та, бажано, очолити. Ігнорував він й численні повідомлення та скарги стосовно методів ведення бізнесу Фонтейном. Він був зайнятий тим, що жив своє життя, кохаючи танцівницю в Садах Єви, яка навіть завагітніла від Ендрю в 1956 році. В нього було власне блаженство в обіймах красуні, не до Фонтейнів.

Але грунт під ногами усе більше тріщав по швах, і звернути увагу на незаконну діяльність таки довелося, він почав вживати заходів після того, як робітничий клас почав дивитися в сторону Фонтейна, розглядаючи його, як більш цікаву фігуру в якості головного у Блаженстві. Раян наказав провести ряд розслідувань щодо Фонтейна та його діяльності, яке було успішним, викрило чимало фактів контрабанди та інших злочинів. От тільки сам Фонтейн щоразу примудрявся вийти сухим із води, жодного доказу проти Френка так й не було знайдено. І Раяна це обурювало настільки, що він видав новий закон, який прирівняв контрабанду до державної зради та карався смертною карою. А це вже обурило суспільство, яким контрабанда не те, що не заважала, а навіть приносила чимало хорошого.

Фонтейн тим часом дізнався про коханку Раяна, Жасмін Джолін, і її дитину. Зметикувавши, що дитина може знадобитися йому у боротьбі із Ендрю, він викупляє малого Джека у матері. Дізнавшись про цю зраду, Раян у пориві люті вбиває свою коханку. Втім, дістатися до сина йому не вдається, бо Фонтейн спершу ховає його в своїх лабораторіях, передавши під опіку Бріджит Тененбаум, а потім й взагалі відправляє на поверхню у якості “сплячого агента”, замінивши йому спогади завдяки ще одній здатності АДАМу.

Раян тим часом не втомлюється насідати на Фонтейна і останній вирішує зімітувати свою смерть, дати Раяну те, що він хоче. Френк начебто загинув у перестрілці під час операції по перехопленню контрабанди. Цю перемогу Ендрю миттєво освітлює місцева газета “Стандарт Блаженства” 12 вересня 1958 року... Втім, зупинити неминуче “смерть” Фонтейна вже не могла, як би не старався Раян…

ГРОМАДЯНСЬКА ВІЙНА В БЛАЖЕНСТВІ

Раян хотів вбити Френка Фонтейна, а я просто дав йому те, чого він хотів. Як Атлас, я отримав нове обличчя, чисте досьє і новий старт.

Після смерті Фонтейна, напруга в Блаженстві була на дуже високому рівні, не в останню чергу через АДАМову залежність. Ще й Раян вчергове випускає новий закон, який буквально протирічить його філософії: “націоналізувати усі підприємства Френка Фонтейна”. Ендрю буквально ставав на шлях, проти якого все життя боровся і це не могли не помітити мешканці Блаженства. Щонайменше ті, яких в ході репресій не ув’язнили в універмазі Фонтейна, який за кілька днів був переобладнаний у в’язницю. Блаженці були шоковані, а давні партнери та друзі Ендрю, такі як Біл МакДонах, не взнавали його та відкрито йшли на протистояння, показово виходячи з Центральної Ради Блаженства.

Люди в Блаженстві почали сходити з розуму через АДАМ, були невдоволені діями Ендрю, стежили за кожним його рухом та рішенням та будь-якої миті готові піднятися на вила. І тут з’являється нова загроза для влади Раяна — черговий революціонер, нібито ірландець, який називає себе Атласом. Насправді, це Френк Фонтейн, який дуже добряче замаскувався. Він почав згуртовувати довкола себе маси робітничого класу, влаштовував пікети про те, що Блаженство мертве, а Раян не має права володіти ними, і очевидно, що дуже швиденько його заарештували та відправили до в’язниці. Щоправда, Раян вирішив не страчувати його відразу, аби не піднявся бунт.

Ув’язнення, тим не менш, не заважало Атласу згуртувати навколо себе ще й зеків. Раян же стежив за його діями революціонера у клітці, через своїх “агентів” і розуміючи, що в’язниця не втримає загрозу в його обличчі та посилає Службу Безпеки вбити Атласа та його міньйонів. Однак їм це мало того, що не вдалося, так Атлас ще й на додачу примудрився втекти.

На дворі ж стояв вечір 31 грудня 1958 року, у повітрі пахло новорічним настроєм у перемішку з революційним, Раян виголошував свою промову-привітання про важкий рік, який всім вдалося пережити, крім репресованих та Фонтейна, та підняв келих за те, щоб прийдешній 1959 став найкращим в історії Блаженства… І через секунду мирне святкування світлого свята перетворилося у криваві жнива еліти під час святкового балу-маскараду в ресторані “Кашмір”. Атлас підняв революцію, розпочав громадянську війну і сталася перша її битва. Можливо, він трішечки розраховував поділитися з рибами й самим Ендрю, який мав би прийти на цей захід із своєю новою коханкою Діаною МакКлінток, але не пощастило.

На перебіг цієї міжусобиці кардинально вплинув АДАМ, бо сутички були схожі на перегони, чи радше змагання: “хто увіллє в себе побільше плазмідів?”. Народ буквально перетворювався на сповнених ненависті, бездумних істот та напічканих наркотиком Франкенштейнів. Вони билися вже навіть не стільки за ідеали Раяна чи Фонтейна, а задля того, аби здобути собі ще одну порцію АДАМу: хоч із трупів побратимів чи ворогів, хоч завдяки вбивству маленької сестрички чи її Великого Татуся.
Партизанська війна зруйнувала колись гламурну утопію і забрала життя незліченної кількості простого люду, а надії на мирне рішення чи поступки згасали із кожним новим словом Раяна про “паразитів”, “убивць” і рішучу боротьбу до переможного кінця. Параноя та безумство Ендрю досягло піку, від нього відвертаються найближчі, щонайменше тричі його життя висіло на волосинці від удару в спину власними друзями, трупи яких після цього прикрашали стіну його офісу, у якості застереження для ворогів та зрадників.

Поступово війна заходила у глухий кут для обох сторін і їм не лишалося нічого, крім як використати козирі в своїх рукавах…

ОПІУМ ДЛЯ НАРОДУ

Війна — страшна річ. Японці вбивали усіх чоловіків у моєму місті, крім Сушонга. У мене був опіум. Дуже хороший опіум. Ця війна теж страшна річ, але не для Сушонга

Козирем Ендрю Раяна виступив кореєць Ї Сушонг, провідний науковець Блаженства, який усе життя бігав від одних до інших, залежно від того, шо пропонують. Ще в часи Другої Світової, коли японці окупували Корею та влаштували геноцид, йому вдалося врятуватися завдяки тому, що продавав ворогові опіум.

В грудні 1946 року йому довелося втікати із рідних країв через те, що на нього було заведено кримінальну справу за колабораціонізм. Так він й опинився у Блаженстві, де зміг відкрити власну справу та укласти контракти із Раян Індастріз. Щоправда, їх співпраця була не надто вдалою, бо вже у 1951 році він починає таємно працювати на Фонтейна. Все тому, що Ендрю не завжди дотримувався своїх зобов’язань та часто затримував фінансування.

Зрештою, після націоналізації Фонтейн Футурістік, Сушонг опинився за крок від в’язниці. Але Раян дав йому вибір: або згинути в темниці, або стати його ручним песиком на зарплатні. І Сушонг обрав сторону. Тут він зміг продовжити досліджувати плазміди, хоч й висловлював іноді незадоволення ідіотами-колегами та поганими умовами роботи. Що не завадило йому стати доктором Смерть, запропонувавши Раяну вихід із глухого кута у війни з Атласом: додати до плазмідів феромон, який призводив до ментального навіювання та дозволяв керувати “клієнтами”.

Фактично, Раян остаточно пустився берега, попаявся, перейшов власний Рубікон, після якого всі оті слова, які він необережно розкидав на кожному кроці, про паразитів, ідеологію, філософію, принципи та злі уряди можна було просто засунути в його ж дупу, до якої він довів Блаженство. Бо він відмовляв всім мешканцям у їх свободі вибору, відбирав їх волю. Тобто, він звісно погодився на ідею Сушонга, апелюючи це тим, що Атлас та його свора у разі перемоги й так усіх в безвільних рабів перетворить. Ні, їх бійня це й без того велична битва жаби проти гадюки, але гальма відмовили абсолютно.

У будь-якому разі, це рішення стало переломним у ході громадянської війни, на користь Раяна. Атлас швидко опинився у відчайдушному положенні, маючи в запасі хіба незначну частину прихильників, які виявилися не сприятливими до опіумних феромонів Раяна.

Фонтейну не лишалося нічого іншого, як використати й власний “План Б”...

СПЛЯЧИЙ АГЕНТ

Війна в самому розпалі, хлопче... і у мене є пекельний сюрприз для Ендрю Раяна. Давно чекав. І прямо зараз, я думаю, блудний синочок бронює квиток на літак…

Змінити цю безвихідь Атласу допоміг… Ї Сушонг. Так би мовити, майже несвідомо, бо до Атласа як такого він якихось світлих почуттів не мав. Але для Фонтейна ще до війни він зробив чимало важливого та революційного. У тому числі попрацював й над “планом Б”.

Саме Сушонг створив Великих Татусів, аби маленькі сестрички не були абсолютно беззахисні. Та й загалом, він відіграє важливу роль у світі Bioshock. Але в нашому випадку, він та Бріджит Тененбаум найбільше вклали у сина Ендрю Раяна — Джека.

Сушонг спостерігав за швидким розвитком Джека та імплантував йому принаймні два відомі тригери: для контролю розуму та зупинки серця. В дитинстві, аби перевірити чи спрацюють ці тригери, Сушонг наказав Джеку вбити власне цуценя, зламавши йому шию. І попри супротив, безконтрольний над власним тілом юнак це зробив. Він же зробив для нього фальшиві спогади та допоміг відправитися на поверхню, ферму в Канзасі, у якості сплячого агента.

Фонтейн же бачив у Джекові зброю, яка завдяки своїй генетиці, здатна отримати доступ до особистих зон Раяна, таких як його персональні батисфери чи “життєвої кімнати”, яка дозволяла Раяну воскресати після передчасного вбивства. У 1960-ому році він його використовує, Джек захоплює літак, в якому мав би летіти “до двоюрідних братів та сестер в Англії” та везе із собою “подарунок” від неіснуючих батьків, яким виявляється револьвер.

Таким чином, в абсолютній невідомості, під чужим іменем та не з власної волі Джек повертається на свою малу Батьківщину, аби зробити завершальний акорд та поставити кляту крапку у вічному протистоянні Раяна та Фонтейна, закінчивши Громадянську війну.

ЗАВЕРШЕННЯ

На цьому й ми ставимо крапку в цій історії звеличення та загнивання утопії Ендрю Раяна, якій судилося лише стати розбитим акваріумом на дні Атлантичного Океану. Дякуємо за перегляд, сподіваємося, що вам сподобалася наша оповідь і ви поставите вподобайку, висловите свої думки в коментарях та поширите це відео! А ми у відповідь зробимо ще кілька історій, бо у всесвіті Bioshock є чимало захоплюючих подій, про які варто дізнатися та хочеться висвітлити.

Підтримати наш канал ви також можете своїми підписками, як на YouTube, так і в Twitter (X). Або донатами за посиланнями в описі чи доєднавшись до великої родини спонсорів на YouTube. Дякуємо і до нових зустрічей на цьому ж самому місці — в Аномальному Притулку!