Baldur's Gate 3: Зло і як його малюють

Сьогодні хочу трохи поговорити про концепцію зла в іграх і загалом. Колись раніше мав невеликий текст по антагоністах, тож частково буду повторюватися.
УВАГА: тут будуть сюжетні спойлери до BG3, якщо ще не пройшли/плануєте - раджу далі не читати.

Зло в DND.
Alignment - це опис світогляду у системі Dungeons and Dragons, яка будує моральне ставлення персонажа на двох осях: порядок-хаос і добро-зло. Спершу була лише перша пара, пізніше (і це все одно понад 40 років тому) додали другу. У четвертій редакції була спроба скоротити знову до однієї осі, але вона загальноприйнято вважається невдалою, тож у п'ятій знову маємо класичних 9 варіантів (хіба що True Neutral тепер просто Neutral, суть то не змінює).

Графічна "сітка" елайнменту давно вийшла за межі DnD, тому можна побачити типування майже будь-яких персонажів.

Система не є досконалою, проте доволі проста у використанні та створенні власного шляху відіграти того чи іншого персонажа. Але лише як каркас, бо строге слідування елайнменту робить персонажа доволі шаблонним і передбачливим, що не завжди добре. Іноді це обумовлено правилами світу чи класу (тих же паладінів, які дають певну клятву і мають її дотримуватися), але загалом ніхто не забороняє дещо відходити від запланованого, якщо ситуація тому відповідає (тобто злим персонажам здійснювати добрі вчинки, коли їм то вигідно, тощо).

У світі Forgotten Realms демони і дияволи - не лише не одне і те ж, а ще й ведуть вікову війну.

Зло, як можна здогадатися, представлене у 3 різновидах:

• Lawful Evil, наприклад, дияволи. Особливістю є саме організованість, послідовність, угоди і контракти, влада і особистий успіх понад усе.
• Chaotic Evil, наприклад, демони. Діють за примхами і бажаннями, несучи власне хаос, смерть і руйнацію.
• Neutral Evil, усілякі гобліни, зомбі і не тільки. Зло-у-собі, яке більше керується конкретною ціллю і власною природою, ніж планами захоплення влади і встановлення тиранії чи хаотичними мотивами.

Три основні антагоністи гри, які були представлені ще за півроку до виходу, вписуються у ці типажі, тож коротко про кожного із них.

Neutral Evil Кетерік.

Кетерік Торм (фінальний бос другого акту) - тиран і обраний чемпіон Меркула - одного з богів смерті, відомих як Dead Three чи Смертельна Трійця, відповідального за розпад і некромантію. Озвучений Дж. К. Сіммонсом (і це одна з найкращих озвучок антагоністів). Будучи доволі непоганою людиною (ну напівельфом, гаразд), втратив доньку і трохи пустився берега, зв'язався із послідовниками Шар, а згодом накликав прокляття не лише на себе і свою родину (їх ми можемо зустріти у грі у вигляді опціональних міні-босів), але й на територію поблизу, яку тепер називають Тінепроклятими землями. Пізніше ж продав душу Меркулу, аби повернути доньку з мертвих. Це ж і робить його Neutral Evil - бо його цікавить рівно одна ціль, не мета керування світом, не убивство всього живого, а лише те, що оживить доньку. А ціль, як відомо, виправдовує будь-які засоби.
Один із найтрагічніших персонажів, бо ми і в трейлері чули його історію (більшою мірою, чим можна було заспойлерити собі добрий шматок другого акту). Він же і найбільше подобається з усіх трьох, бо є і сцени взаємодії з ним, і непогані діалоги, і навіть спроби достукатися до того, що було його совістю. Як NE-антагоніст - дуже цікавий і навіть іноді відкриває себе з інших боків у всіляких записках, які можна знайти у вежі. Плюс є технічно безсмертним, тому з наскоку справитися з ним не вийде - у гравця немає такої можливості.
Чи шаблонний Кетерік? Багато в чому так, але він власне покликаний бути таким, ну і непогано працював би навіть як фінальний антагоніст. У цьому його власна перевага і певний недолік гри, бо наступні двоє дещо прісніші, хоч і цілком поганими назвати їх не зможу.

Lawful Evil Енвер.

Лорд Енвер Ґорташ, обраний Бейна, власне ж бога тиранії, террору та ненависті. Захоплений жагою до влади, тому навіть готовий дещо співпрацювати із гравцем, коли йому то вигідно. Актор озвучки - Джейсон Айзекс.
Перетинається з особистою історією Карлак, бо він був тим, хто продав її для Заріель. Та й загалом торгував зброєю, рабами та всім іншим, що було заборонено. Класичний формат тирана у вакуумі - заради збереження свого нагрітого місця продасть хоч союзників, хоч рідну матір. Настільки не довіряє усім навколо, що розробив цілу армію Сталевих Вартових як засіб убезпечення власної влади. А замок наповнив численними пастками та хитромудрими механізмами.
Багатьом Ґорташ не подобається як персонаж, бо він ниций і підступний. Але при цьому й далеко не дурний, бо все ж зумів позбутися численних конкурентів і зосередити у своїх руках важелі управління містом. Це частково робить його макіавеліанським антагоністом, але шарму не вистачає. Як і Бейн, є Lawful Evil, хоч і з певними допрацюваннями щодо образу.
Що цікаво - якщо поговорити з його трупом після вбивства, то на тому кінці дроту відповість його шеф.

Chaotic Evil Орін.

І третя - Орін Червона, обрана Баала, бога вбивств. А також донька/внучка того самого Саревока Анчева, також сина Баала (в останнього ще та сімейка, і нікого адекватного).
Chaotic Evil узагалі без питань - робить казна-що, казна-як, іноді в інтересах спільної справи Трійці. Але не завжди. Озвучена Меґґі Робертсон.
Розважається, переслідуючи по місту головного героя, прикидаючись то тим, то іншим персонажем. Когось вбиває, когось викрадає, з кимось просто грається. Загалом справляє враження повністю психічно неврівноваженої панянки, якою, мабуть, і є.
Наскільки знаю, з нею домовитися особливо не вийде і всі кінцівки приблизно одинакові. Має окрему історією з Темною Жагою, але це не тема цього допису.
Непогано показує власне хаотичність усього, вносячи безлад у справи Тава. І дошкулюючи Енверу теж. Тому ж ці двоє не просто протиставлені одне одному, а ще й відряджають героя убити супротивника, що загалом логічно.

На виході ми маємо трьох несхожих, але загалом непоганих антагоністів. Зло має багато облич і проявів, і в цілому воно майже не залишає вибору, окрім як боротьби.

Але є ще два персонажі, які тою чи іншою мірою теж є антагоністами гри.

Імператор пафосний. Знову Lawful Evil.

Імператор. Ляльковод, який з-за сцени смикає за нитки, певною мірою розділяючи цілі головного персонажа. Останній насправді вимушений співпрацювати, бо це єдиний метод тут не стати мозкожером.
Фігура Імператора в обговореннях дуже неоднозначна. Хтось вважає його героєм, хтось - негідником. Правда десь посередині. Він - зло і лише пам'ять того, ким був раніше. Тому паттерни поведінки та мораль давно відійшли від людських, ставши чимось іншим. Якщо його подіставати, а не погоджуватися з кожним словом, то він покаже свою приховану сторону і відкриту агресію, і тут вже питання, а де ж він справжній. Як мінімум його твердження про те, що він ніколи не брехав головному герою, вже є неправдою.
Загалом цікавий персонаж, маю до нього виражену антипатію, бо не люблю маніпуляторів. Ну і вважаю його кінцівку при звільненні Орфеуса абсолютним випаданням з характеру (або просто недопрацюванням сценарію, на жаль, третій акт має із цим проблеми).

Рафаель, який прийшов домовитися. Теж Lawful Evil.

Рафаель. Диявол, якого ти знаєш. Переслідує власну ціль отримати корону Карсуса, і загалом не є агресивним до персонажа. Це не завада партії навідатися в його Дім Надії і спробувати протистояти Рафу у битві (як мінімум пісня варта спроби, бо він сам виконує свою музичну тему, що було неочікуваним), але можна й просто укласти угоду і обійтися без надмірного кровопролиття. Попри свою диявольську суть є одним із найчесніших персонажів (хоча пуголовка таки не подів, клацнувши пальцями) у грі, не перестаючи при цьому бути втіленням зла. Також пов'язаний із сюжетною лінією Астаріона, тож краще його не пропускати.

Гра має трьох значимих Lawful Evil персонажів, і кожен відчувається по-своєму. Навіть архетипи у них різні - тиран, махінатор, дипломат.

Темна Жага - унікальний оріджин персонаж (якого можна кастомізувати), і гра за якого має чимало відмінностей від звичайної.

Плюс ціла купа дрібних антагоністів. Тут і Тітонька Етель, і Кага, і багато-багато інших. Хтось із них вдався краще, хтось - не дуже, але загалом вони добре відіграють свою роль.
Бо антагоніст часто розкриває героя, даючи йому ті випробування та перешкоди, долаючи які протагоніст стає чимось більшим, ніж був. Це ми бачимо і тут, у квестах супутників, навіть вибір між виконанням волі Шар і протидії їй - теж один із значних сюжетних конфліктів (хоча я знаю не так багато людей, хто свідомо обирає там Шар).

Гра навіть дає можливість зробити із доволі нейтральної персонажки власне що злу.

Але саме зло багатогранне, навіть деякі компаньйони, як-от Лей'Зель чи Астаріон - теж із злого спектру. Гравцю теж дають численні можливості творити злі чи аморальні речі, часто навіть винагороджуючи за це. В теорії, бо частіше - навпаки, караючи. Одна з можливих компаньйонок - Мінтара - взагалі вимагає злого проходження першого акту (хоча є певні можливості це обійти), але натомість Карлак і Вілл покидають партію, а Ґейла потрібно переконувати. Становлення Шедоухарт темним юстиціаром (і отримання Спису Вечора Шар як унікальної винагороди) взагалі веде до смерті багатьох персонажів (і неможливості завербувати Мінска, якщо правильно розумію, як то працює). І це трохи дисбаланс, бо від вибору саме злого шляху Тав якось особливо не виграє. Ну в Темної Жаги є свої опції, але й його поведінка не завжди контрольована. Тому до рівня злого відіграшу як у якій-небудь Tyranny тут ще доволі далеко. Я б не назвав це недоліком гри, але все ж якихось додаткових опцій не вистачає, а бути злим просто аби бути злим - доволі дивна мотивація.
Майже в кожному другому квесті нам пропонують чи боротися з негідниками, чи об'єднатися з ними. І вибір переслідує гравця аж до самого фіналу (на жаль, я не можу назвати його найкращим, бо він має проблеми, подібні до кінцівки ME3).
І добре, що цей вибір є.

Це був #lazytalk