Lexx або Комахи у глибокому космосі (18+)

Якщо продовжувати тему sci-fi серіалів, то не можу оминути один із найдивніших (як у хорошому, так і не дуже сенсі), сповнений чорного гумору, абсурду та навіть доволі глибокої філософії - Lexx. Що воно таке і чи варто дивитися - про це пізніше.

Стенлі планує робити ноги.

Сюжет.
Стенлі Твіддл (Браян Дауні) - невдаха, який у житті бачив різне, але врешті опинився на найглибшому дні у статусі охоронця в'язниці найнижчого рангу. І так склалося, що саме до його рук потрапляє керування Лекссом - живим космічним кораблем, який формою нагадує земну бабку (комаху), і при цьому може, подібно до Зірки Смерті із Star Wars, знищувати цілі планети.

Зев дивиться хижо, мов ящірка.

Компанію їм складуть Зев Беллінджер (Єва Хаберманн) - жінка, яку мали перетворити на рабиню кохання, голова робота 790 і Кай (Майкл Макманус) - Божественний Убивця, останній представник тепер вже знищеної раси бруннен-джі. І пригоди їхні включатимуть боротьбу проти Божественної Тіні - тирана, що керує Божественним Орденом та Лігою 20 тисяч планет і прагне відродити войовничу расу комах, яка є загрозою для всього живого. А окрім того ми маємо ще й цілу купу дуже екстравагантних подорожей, зустрічей, сутичок та всякого різного, що через раз ставитиме всю галактику під загрозу повного знищення.

Кай майже завжди з таким виразом обличчя.

Здавалося б, звичайний собі сай-фай, хіба що дійові особи трохи вирізняються із звичних архетипів герой/антигерой, але все не зовсім так. І причина тому - те, як подано все це. Стенлі - один із тих персонажів, які от взагалі ніяких хороших думок не викликають. Та й інша братія насправді не краща, бо втілюють гірші людські якості. І в той же ж час здатні на хороші вчинки. Серіал дуже багато грає на контрастах, алегоріях, висміюванні тих чи інших проблем суспільства та цивілізації. Але не просто звичайне моралізаторство, як у тому ж Star Trek'у, а часом доволі тонка іронія та сатира, які дозволяють глядачеві вже самостійно додумати деталі чи спробувати зрозуміти, а що ж ти сам би робив на цьому місці. Таке поєднання фантастики і філософії насправді дало свої плоди, чому ж фанати і люблять це шоу може навіть і більше, ніж більш популярні тайтли.
Важливо також відмітити значну орієнтацію на дорослу аудиторію: тут не цураються тем сексу, нерівноправ'я, жаги до влади, негуманної поведінки і багато-багато іншого. Сюди ж можна віднести і лейтмотиви розвитку головних героїв, їхньої адаптації та спроб (часто невдалих, як і в реальному житті) вирішити ті чи інші конфлікти "на хлопський розум". І таке справді може бути цікавим для перегляду.

Аудіо.
Музика до серіалу написана Марті Саймоном (чи Сімоном, не впевнений, бо він канадець). Прослухати можна, наприклад, ТУТ.
Також дуже впізнаваною є бойова пісня Бруннен-Джі, яку іноді виконує Кай. Загалом музичний супровід на дуже високому рівні, чого не скажеш про наступне.

А так тут виглядає головний антагоніст...

Візуал.
Якщо коротко, то комп'ютерна графіка настільки погана, що аж хороша. Тут постійно видно недоліки використання хромакею, дешеві (ну бо бюджет був низьким, тож із нього і так витисли максимум і навіть трохи більше) ефекти і декорації, дивні костюми (часто такого вигляду, ніби поцуплені із найближчого секс-шопу) і грим (о ця зачіска Кая). Але все воно вписується і доволі добре. Вже буквально через кілька серій перестаєш звертати увагу на розмиті задники, на повторення одних і тих же анімованих сцен, на те, як бідно все виглядає, бо воно цілком відповідає цьому далеко не утопічному світові. Навіть інтер'єри Лексса із часом стають дуже знайомими і легко впізнаваними серед десятків інших сай-фай серіалів того часу.

Типова сцена з розмитим фоном.

Ідея та втілення.
Почну з того, що серіал не є голівудським, з чого і вилазить ціла низка проблем типу того ж ніякого бюджету. Це спільна канадсько-німецька розробка, тому ж і більшість акторів теж звідси.
А от що у шоу дійсно є значною перевагою - так це сценарій, де спробували настільки далеко відійти від норм звичного для глядача сай-фаю, наскільки це тільки можливо. Один із сценаристів - Джеффрі Хіршфілд - навіть озвучив 790-го.
Серіал максимально старається перекривати наявні проблеми, періодично створюючи нові. Тут є дуже великий розмах і дійсно епічний задум, але я б не сказав, що його вдалося повністю досягти. Після першого сезону це трохи зменшується і події стають дещо більш локальними, що у свою чергу рятує від відомої проблеми пошуку "більшого зла" (згадайте MCU як приклад, де щоразу доводиться витягувати все більш і більш небезпечних противників, що часом доводить до певного абсурду, як в останній "Людині-мурасі"). Тут від цього максимально відійшли, хоча певні глобальні події та їхні наслідки все ще в наявності.
Головні актори - це, мабуть, одна з найвагоміших прикрас шоу. Вони дуже різні, від вічно пакікуючого Твіддла та цікавської Зев до неемоційного Кая чи перезбудженого 790-го. Вони не відчуваються як команда до певного моменту, і це працює, приблизно як у перших "Вартових Галактики", де Ґанн мав дуже схожий підхід насправді. Шоу старається показати більше, ніж може, і як мінімум з акторською грою це вдається.

Насправді роль у Рутгера тут цікава.

Ми то і діло бачимо в епізодичних ролях відносно популярних акторів другого ешелону типу Тіма Каррі, Рутгера Хауера, Малкольма Макдауелла та багатьох інших (менше в наступних сезонах)
І останнє, що хотів би зачепити в цьому розділі, - це філософія. Її не дуже багато спочатку, але значно більше в останніх сезонах. І якщо все стартує з доволі простих тем, то врешті доходить до одвічних протистоянь добра і зла, буття хорошою людиною, пошуку свого призначення і так далі. Цього добра тут багато, і на фоні купи жартів (озвучених чи показаних) "нижче пояса" це викликає ще більше розривів шаблону, ніж очікуєш.

Дуже пристойно для проєкту, який однією ногою стоїть у категорії "треш", а іншою - в "шедевр".

Рейтинги та сприйняття.
Imdb ставить високі 7.3/10, на томатах оцінка від аудиторії - 93% (цікаво, що критиками оцінено лише перший сезон, і той як "гнилий").
Щодо сприйняття, то тут зазвичай дві точки зору - або серіал одразу не сподобався і глядач повністю ігнорує все подальше, що із ним пов'язано; або ж виникає фанатська підтримка не гірше, ніж у того ж "Світлячка", хоча другий і в рази популярніший. Шоу має величезну кількість недоліків з технічної сторони, але компенсовує це часто сильними і цікавими епізодами з багатьма рівнями підтекстів та неочевидних поворотів.
Ну і в інтернеті дуже часто можна знайти для Лексса означення The Weirdest Sci-Fi Show, що цілком і повністю відповідає його суті.

Еталонний троллфейс тут не лише від Стенлі, але й від авторів серіалу.

Висновок.
Lexx - точно не той серіал, який буду радити широкому загалу. І в той же ж час це одне з улюблених шоу під дуже специфічний настрій, бо воно дає те, чого не можуть більшість інших його побратимів - відчуття знаходження дорогоцінного каменю глибокої думки у цілому морі творчого фарсу. Це "злий близнюк" Стар Треку з його ідеалістичними мотивами, які Лексс висміює, пережовує і випльовує на сміттєве звалище у властивій лише йому одному манері.
Повторю, що серіал не для дітей, що відображено і певними сценами, і декором, і сюжетом, тому це варто взяти до уваги. Не знаю, з чим тут можна порівняти, бо сай-фай найчастіше є або класичним (SW, ST), або побічним від нього (Firefly, SG), або пародією (Orville, Galaxy Quest). А тут четверта сутність, яка вдало маніпулює несерйозністю та чорним гумором настільки, щоб не бути простою пародією, залишаючись чимось своєрідним і максимально ДИВНИМ від перших секунд і аж до самого фіналу.

І це було #lazyreview
Поки не знаю, що буде далі.