11 років очікування не були марними - огляд Devil May Cry 5

And it grew both day and night,
Till it bore an apple bright
And my foe beheld it shine.
And he knew that it was mine

У вступі хотілося б сказати, що я вважаю себе фанатом цієї серії, хоч познайомився з нею не так вже й давно - у 2008 році (начебто нещодавно, а начебто й 11 років минуло). У будь-якому разі, гру я чекав з того самого моменту, як пройшов четверту частину, а, як усі ми знаємо, перезапуск вийшов не зовсім тим продовженням, на яке чекали. І незважаючи на те, що я вважаю себе фанатом, я постараюся поменше співати дифірамби та побільше зосередиться на мінусах гри, які, на жаль, тут є і впадають в очі вже під час першого проходження.

I have no name, I am but two days old… I’m just kidding, you can call me V

Сюжетна зав'язка цього разу вийшла нестандартною для серії. Якщо раніше спочатку була якась експозиція і лише потім нас потроху вводили в курс справи, то цього разу все набагато хаотичніше - гра починається з тієї самої битви з Урізеном, показаної в трейлері, під час якої Ребелліон, меч Данте, ламається. Звичайний прийом флешфорварду, коли нам показують кульмінацію гри, а потім, упродовж усієї гри, ми будемо йти до цієї кульмінації, паралельно дізнаючись про її передумови - подумав я. Але ні, після цього сюжет продовжується і нас переносять аж на місяць вперед. Досить сміливе рішення, треба сказати.

Загалом, сюжет тут традиційно простий, і ті, хто чекав теорій змови в дусі DmC, будуть розчаровані, решта ж, як мені здається, залишаться задоволені побаченим. Традиційно порушується тема важливості сім'ї та життєвих пріоритетів, але тепер до цього у вигляді такої собі чеховської рушниці домішується тема непотрібності Неро, який втратив свою демонічну руку, яка, як справжня чеховська рушниця, ще вистрілить у фіналі (тема, а не рука). Не обійшлося і без фансервісу, який тут представлений, в основному, у вигляді Тріш і Леді, а також деяких босів і зброї, при цьому, з оглядом на фінал та й на всю гру загалом, у мене склалося враження, що ця гра - лише перший крок у бік відродження серії, такий собі Deus Ex Mankind Divided, що прокладає дорогу від старого до нового.

Єдиний дивний момент, що стосується сюжету - постійне зазначення поточної дати і часу. Я так і не зрозумів, у чому необхідність подібного елемента - крім кількох флешбеків, які й так виділяються на тлі решти гри, основна дія безперервна і відбувається протягом одного-двох днів, може, навіть менше, відповідно, не було жодної потреби в такому прийомі, усе-таки це не гра про подорожі в часі, на кшталт Stein's;Gate.

Також важливо наголосити на тому, що тепер практично все, що відноситься до серії, в тій чи іншій формі входить до канону - романи за першою і другою частинами, сама друга частина, манга за третьою частиною, роман за четвертою частиною, майбутній роман за п'ятою частиною. Це одночасно і плюс, і мінус, оскільки не зовсім зрозуміло, як усе це співіснуватиме.

That’s why I built him that well-functioning arm… To kick demon ass.

Ось тут все вийшло в дусі класичного DMC - якісно і стильно. Протагоністів у нас три і кожен має свій унікальний стиль ведення бою.

Неро, перший із них, так само має у своєму арсеналі Червону королеву і Синю троянду, у яких з'явилося кілька нових прийомів. Замість втраченої руки він використовує різні протези, кожен зі своєю функцією. Протези часто ламаються - внаслідок отримання шкоди під час їхнього використання або ж через активацію їх на повну потужність, тому нерідко доводиться їх міняти та міркувати на ходу, оскільки перемикатися між доступними протезами не можна, використовуючи їх тільки в певному порядку, що змушує мислити тактично.

Ві, новий головний герой, практично не б'ється самостійно, використовуючи для цього трьох демонів - Грифона для дальніх атак і польоту, Тінь для ближніх атак і ухилення та Кошмар для потужних атак, як певний аналог DT. Загалом, під час гри за Ві ігровий процес перетворюється на такий собі тактичний слешер, як би дивно це не звучало, що іноді йде грі на користь.

У випадку з Данте все діє за класичною формулою - стилі + багато зброї + Devil Trigger. На жаль, нових стилів не завезли, тому доводиться задовольнятися стандартними чотирма, які діють більш-менш так само, як і раніше, хіба що Trickster мені здався надто вже читерним з його нескінченними дешами. Зате зброї тут вистачає! Одних тільки мечів три штуки, і це не рахуючи Балрога - перчаток і чобіт, аналога Іфріта/Беовульфа/Гільгамеша (останній тут присутній у вигляді боса), покращеного Цербера, Кавалерії та вогнепальної зброї, найприкметнішим з якої є капелюх Фауст.

Битви з босами так само вдалися, але ось сама гра на рівні складності Devil Hunter мені здалася доволі легкою, сподіваюся, з іншими рівнями складнощів буде все гаразд. На жаль, майже повністю зникли головоломки, які були присутні у всіх попередніх частинах, є тільки одне завдання, що віддалено нагадує головоломку, але, при цьому, абсолютно лінійне.

Загалом, можна сказати, що з геймплейного погляду ми отримали старий добрий DMC, поліпшений за рахунок запозичень із Байонетти і DmC (причому запозичення не тільки геймплейні).

If only you could defeat Urizen… If only… No. If only you never existed…

Графіка у грі станом на 2019 рік має цілком хороший вигляд і багато локацій радують око, так само як і пропрацювання самих персонажів. Але ось із самим дизайном, на мій погляд, не все так добре. У другій половині гри, коли ми подорожуємо демонічним деревом і, як результат - якоюсь частиною демонічного світу, все виглядає дещо одноманітно і починає набридати. Згадайте для порівняння який вигляд мав демонічний світ у першій і третій DMC, де на нього відводилося значно менше часу. З відносно недавніх ігор зі схожими локаціями напрошується порівняння з другою Байонеттою, якій DMCV так само програє. Дизайн же інших локацій таких нарікань не викликає і виглядає досить жваво.

Саундтрек, а конкретно Devil Trigger, став мемом ще задовго до виходу гри. Решта композицій звучать не гірше, та ж лірична Legacy у фіналі гри відмінно грає свою роль. Єдина композиція, яка здалася мені бляклою - тема Данте, втім, у делюкс виданні тему будь-якого з героїв можна замінити на композицію з однієї з попередніх частин, що досить приємно.

Devil May Cry V - це:

👌 Ніко
👌 Повернення деяких старих ворогів із першої та третьої частин
👌 Цербер, Геріон і Артеміда у вигляді босів
👌 Майкл Джексон у ролі Данте Данте в ролі Майкла Джексона
👌 Ще більш божевільна зброя у Данте
👌 Битва з Тінню під той самий саундтрек
👌 Жодного демона, що плаче, за всю гру, що явно не канон
👌 Вергілій (начебто хтось сумнівався, що він не з'явиться в грі)

A month? No wonder I’m so stiff

Ми отримали те, на що чекали 11 років - продовження легендарної серії. Так, у деяких місцях воно не зовсім виправдало завищені очікування, та й певні мінуси в ньому присутні, але це такий самий до біса стильний слешер і, я сподіваюся, далеко не остання частина в серії.

Дякую вам за увагу. Якщо зацікавились моїми роботами, то мене також можна знайти і на інших сайтах:
Ютуб
Твітер
Стім