Коротко про синього птаха.
Головне питання цього есе постає в тому Де шукати Синього птаха. А технічне завдання цього есе продемонструвати уміння створювати текст на запропоновану тему.
Скільки б ти не викопував та не забирав із твору Синій Птах сенсів, одного ти не забереш, воістину воно є базою твору. А фундамент цей такий – Де шукати щастя. По твору можна доказати що зав’язкою або мотивацією для персонажів Тільтіль і Мітіль є говоріння Феї. Синій птах потрібний для її смертельно хворої онучки, яка хоче стати щасливою. Що приводить: Синій птах ключ до Щастя. Або ба більше є цим найбільшим благом, яким хоче заволодіти людина.
Лорди та Міледі! Це не пусті слова для Тільтіль та Мітіль. Вони перебувають у дуже скрутному становищі. У них в сім’ї проблеми, не тільки з точки порозуміння старшого покоління із молодшим ай просте розуміння самого себе. У підтвердження, на перший погляд, не розумної розмови, зазначу я таке, коли Тільтіль та Мітіль заходять у світ спочилих, там вони зустрічають безліч родичів. Братів та сестер. У більшості, панове, саме сім із родичів, це діти які молодші за Тільтіля. А по його лексикону та ведінню діалогу я б не дав йому і 12 років. Все ж таки, старші діти в погано забезпеченій сім’ї, так щиро і відкрито не говорять. І коли я, шановні, обдумав те скількох мертвих братів та сестер він помагав закопувати батьку, я викурив не одну аргентинську сигарету. Тільки но уявіть собі побачити стільки смертей, стільки незгод, і стільки поламаних шляхів. Побачити як батьки над цим всім страждали. Та водночас зберегти свою волю до життя. Це або не доробка автора або доволі недитяча драма-феєрія.
В додачу до стійкості мого аргументу, що сім’я цих янголят не стабільна, хочу зазначити такі речі: батьки не захотіли вислуховувати сон дітей, а батько був готовий застосувати силу аби вправити поведінку дітей. Це говорить про поломаний архетип батька, у нього не було хорошого прикладу яким треба бути батьком, і він залишився деспотом; Мати одразу ж занепокоїлася що смерть настигла вже їхню сім’ю, значить діти не часто розказують свої сни, отже вони не мають відкритості зі своїми батьками, а мати постійно переживає чи не помруть її діти, що звісно ніяк не дозволяє зняти напругу та стрес всередині сім’ї. Надіюся цих проблем в сім’ї достатньо аби зрозуміти які можуть бути погані ситуації в такому сеттінгу фамілії. Недоїдання, боязкість проявити себе, пере підтримка або недотримка дітей коло матері, боязливе ставлення до навколишнього світу (Мітіль), постійна висока чи низька самооцінка(Тільтіль зневірюється у своїх силах коли тварини напали).
Та де їм знайти цього птаха? Серед таємниць світу? Серед Блаженств? Чи серед мовчання мертвих? Серед майбутніх умів та злочинців? І тут я зустрічаю жахливий для себе пропуск. Ви собака, яка захотіла їсти, чи будете ви питатися у людей собачим голосом де можна поїсти, а ба більше чи вони вам дадуть відповідь? … Так, чи не краще, піти самому досліджувати, по запаху де краще, де гірше чути запечену в яблуках молоде порося на мід голд з оливками.
Але ви в пустелі, як ви можете досліджувати пустоту, пісок? Їжу ви в пустелі не знайдете, і краще вже тоді знайти якогось чоловічка в пустелі, який покаже куди, ніж самому блукати. Та той чоловічок може бути реданом, який хоче вас обманути, а може бути канібалом.
Тай на наше благо щастя це відчуття притаманне нашій свідомості. І залежить від того як ми себе почуваємо. А родзинка в тому, що наші почуття це така річ яку ми ніби можемо контролювати, та водночас вона належить. Мудрі люди не візьміть мене за дурка, я лише цитую філософії Теоїзму та Стоїцизму, тому якщо маєте претензії до моїх слів, то звертайтеся до них. Та я більше вів до того що ми постійно щось відчуваємо. І звісно ми можемо деякі відчуття приписати до тих що описують щастя або не щастя. Тут же появляється така недомовка автором, він не наголошує на те що людина має відчувати для того, щоб почуватися щасливою. Коли вона може відчувати наближення до цього найвищого Блага?
Тут же приходить не до символізм Синього птаха. Він не зауважує коли діти стають щасливі, при яких умовах, вони почувають блаженні. А коли вони знов шукають це благо. Друзі, автор же міг добавити щебетання синьої пташки, коли діти відчували що їм нічого не потрібно. І коли вони замічали, що синя пташка близько, вони б йшли за нею. Та спів би припинявся. Адже коли ти ставиш ціль іти за щастям, ти йдеш до того, чого толком не розумієш. Ба більше коли ви любі мої подумаєте, яка ж зірка має засвітити аби я почувався щасливим, ви зрозумієте, що щастя, це не самоціль, це бонусний продукт який не завжди випадає на шляху.
Доходимо цілою планетою до висновку, що автор молодець, та все ж таки міг краще. На той час були приклади коли такий прикол обігрувався. Гамлет коли підходив до істини він получав то просвітлення чудовим планом, або розумінням світу, то занепад зразу після розуміння що ця інформація водночас потрібна народу, та небезпечна для нього. Ну впевнений що в ведах, бусідо, чи в Біблії, був такий сюжет. От сто зубів даю.
Ну або як мінімум міг почитати Сократа. А так в нас вийшла проста історія як робити добро, та напівісторія кітки й інших душ як прийняти смерть. А ще то всьо неправда я вам, мої любі читачі, набрехав. А ми живемо в епоху постпостмодерну. Легко приходить і легко іде. Easy Come, Easy Go.
Топ коментарі (0)