Нещодавно у прокат вийшов фільм від студії А24 ("Все завжди і водночас", "Маяк", "Легенда про Зеленого лицаря") та режисера Арі Астера, відомого своїми нетиповими фільмами жахів ("Спадковість", "Сонцестояння"), під назвою "Усі страхи Бо". Цього разу постановник відійшов від звичного жанру, і створив сюрреалістичну тригодинну трагікомедію (хоч і не без елементів жахастика), яку замислив понад 10 років тому. Розповідаю, чи вдалось Арі Астеру приборкати нову для себе жанрову стихію, від яких психічних розладів він страждає, та що ховає на горищі.
Бо Вассерман (Хоакін Фенікс) одинокий сором'язливий невдаха. На п'ятому десятку життя він живе в однокімнатному приміщенні в несприятливому районі міста. Зовні його підстерігають злочинці та маніяки, у квартирі заважають спати дивні сусіди, та ще й отруйний павук оселився під його диваном. Всі ці побутові проблеми згасають перед головним страхом — поїздкою до матері на річницю смерті свого батька. Під час сеансу у психотерапевта (Стівен Гендерсон) Бо ділиться своїми переживаннями з цього приводу. На що лікар запитує, чи не бажає Бо смерті своїй матері, та нагадує про його неадекватне сприйняття реальності. Тобто вже на початку фільму задається божевільність головного героя, тому подальші сюрреалістичні події не повинні дивувати глядача.
З іншого боку психотерапевт якийсь підозрілий, ніби він знущається та маніпулює головним героєм. Весь подальший фільм будується на цій дихотомії, коли незрозуміло, що відбувається насправді, а що лише в уяві Бо. Чи дійсно виправдані його страхи, чи ми з самого початку бачимо все через призму його хворої уяви та параної?
Далі йде роуд-муві по закутках душі головного героя, яке складається щонайменше з п'яти фрагментів, в кожному з яких змінюється локація і настрій фільму.
Перший фрагмент відсилає до "квартирної трилогії" Романа Полянського ("Огида", "Квартирант", "Дитина Розмарі"). Вона найбільш динамічна, та демонструє побутові та соціальні страхи майже кожного міського мешканця.
У другому фрагменті ми переносимось у будинок похилої пари (Емі Раян, Натан Лейн), посмішки і доброзичливість яких лякає не менше, ніж маніяк з ножем.
Наступний фрагмент пов'язаний з "Лісовими сиротами", не то сектою, не то театральною трупою. В середині цього фрагменту є анімаційний епізод, в якому Бо фантазує про життя, в якому він здатен самостійно приймати рішення, дещо схожий на "Чарівника країни Оз".
У фінальній частині Бо нарешті дістанеться лялькового скляного будинку своєї матері.
Крім цього інколи герой згадує два епізоди зі свого дитинства.
Фільм заснований на логіці сну, в ньому безліч символізму та метафор, референсів на інше кіно і літературу, посилань на християнство. Здавалося б це, вкупі з чималим хронометражем, повинно відлякувати рядового глядача, але по факту "Усі страхи Бо" найбільш глядацька робота режисера. Логіка сновидінь все ще логіка, історія залишається цілісною, хоч і не завжди зрозумілою, а більшість референсів та символів достатньо прямолінійні.
Крім цього у фільмі дивовижним чином співіснують моторошні, смішні та драматичні епізоди, і протягом всього фільму домінує самоіронічна інтонація. Тож навіть якщо не аналізувати фільм з моноклем на очах, від нього можна отримати задоволення як від емоційного атракціону, в якому важко передбачити, куди тебе жбурне наступна сцена.
Варто відмітити чергову неймовірну акторську роботу Хоакіна Фенікса. Його персонаж протягом історії пливе за течією, а на обличчі застигли невпевненість, страх та почуття провини. І при цьому він не викликає огиду та залишається цікавим. Емоційна складова деяких сцен повністю побудована на крупних планах на обличчя актора. Жоден візуальний прийом та метафора не здатні передати те, що Хоакін Фенікс передає лише мімікою.
Є в "Усі страхи Бо" і вражаючий акторський перформанс театральної акторки Петті ЛюПон. Сподіваюсь, ми будемо частіше бачити її на великому екрані.
Візуально фільм вражає якоюсь неймовірною увагою до деталей. Кожен плакат був намальований спеціально для фільму, кожен випадковий перехожий не випадковий, кожен напис на стіні має значення, кожен логотип натякає, що Велика Мати слідкує за всім.
А художники-постановники, яким фактично довелось створити кілька фільмів всередині одного, та польський оператор Павло Погожельський перетворили звичайні американські міські пейзажі та будиночки (зйомки проходили в Монреалі) на фактурні ірреальні локації.
Арі Астер доволі відверто відкриває двері на горище зі своїми спогадами, травмами та думками. В його фільмах постійно ставляться під сумнів догми звичних традиційних цінностей (та навіть норми самого кіно, наприклад фільм жахів "Сонцестояння" відбувається на широкому відкритому просторі в ярку сонячну погоду, що не притаманне більшості жанровим представникам). "Усі страхи Бо" не став виключенням — інститут сім'ї в ньому диктаторський ілюзорний ад, суспільство театральне та абсурдне.
Завдяки самоіронії та чорному гумору режисер не переходить до моралізаторства, а навпаки потішається над проблемами "білого" чоловіка середніх років.
Напрошується аналогія з творчістю Даррена Аронофскі ("Кит", "Рєквієм по мрії", "Фонтан"). Йому також притаманні психотерапевтичні історії навколо героя у неадекватному стані, з купою релігійних відсилок та символізму. Що не дивно, адже обидва режисери з традиційних єврейських сімей, і намагаються осмислити свою спадщину.
Але творчості Арі Астера притаманний детермінізм — його герої дуже пасивні, через що їх майбутнє передбачене заздалегідь. В середині фільму є сцена, де ламається четверта стіна, і буквально спойлеряться кадри майбутнього сюжету. В цьому хуліганському жесті весь Астер, який потішається над самою ідеєю психотерапевтичної творчості та соціального коментаря.
Тож надмірний нав'язливий символізм та метафори можуть відлякати противників СПГС. Чорний гумор та іронія іноді заходять так далеко, що скоріше схожі на крінж. Сцени, які викликають суто фізіологічні реакції (огиду, ніяковість, дискомфорт), змусять піти з сеансу вразливих людей. До того ж сюрреалізм та порушення догм апріорі неприйнятне для багатьох людей. Та ще й друга половина фільму сильно втрачає в динаміці, а пояснення переходу між різними сегментами з кожним разом стає все більш умовним.
Але все ж таки кінолюбителям не варто пропускати цей фільм. Мало який витвір мистецтва здатен запропонувати вам настільки унікальний досвід.
Використані матеріали (містять спойлери):
Топ коментарі (0)