Кров штучна — біль справжній. Рецензія на "Манкімен"

Джон Уік в Мумбаї. Саме так Netflix хотів продавати глядачам режисерський дебют британського актора індійського походження Дева Пателя під назвою "Манкімен".
Таке позиціювання в маркетинговій кампанії зрозуміле. "Джон Уік" став мірилом якості для бойовиків категорії Б. А "бойовик в стилі "Джона Уіка" це вже окремий піджанр, і більшість глядачів інтуїтивно розуміє, що мається на увазі під цим словосполученням.
Проте побачивши відзнятий матеріал продюсери Netflix були стурбовані жорстокістю та політичною забарвленістю картини.
На щастя кіно отримало продюсера в обличчі Джордана Піла (режисера "Пастки", "Ми", "Ноу"), та потрапило на великі екрани.
Тож розповідаю, чим "Манкімен" вирізняється серед інших сучасних one-man army бойовиків.

Хлопець Кід (Дев Патель) б’ється в підпільному бійцівському клубі у масці мавпи. Ведучий та організатор боїв, на ім'я Тигр (Шарлто Коплі), часто змушує його навмисно програвати матчі, та все одно не виплачує обіцяні гроші. А гроші Кіду вельми потрібні, щоб підібратись якомога ближче до корумпованого начальника поліції Рану (Сикандр Кер). Задля цього він, завдяки кмітливості, влаштовується працювати на кухню готелю/борделю Кінгс.
Протягом фільму непослідовні розпливчаті спогади головного героя про дитинство будуть розповідати, як він дійшов до такого життя, та за що хоче помститися.
Лейтмотивом історії служить легенда про мавпоподібне індійське божество Ханумана. Хоч фільм і буде недвозначно проводити паралель між Кідом та Хануманом, частину сенсів та алюзій зрозуміють лише ті, хто розбирається в індійській міфології та історії. Те ж стосується і знань про сьогоденні реалії Індії, її політичні та соціальні негаразди.

Для Дева Пателя його індійське походження вочевидь має значення. Не дарма він прославився завдяки оскароносній картині "Мільйонер з нетрів", в якій грав роль хлопця з найбіднішого району Мумбаїв.
Суто індійський контекст, в комбінації з великим акцентом на драму, та всього двома великими екшн-сценами, може розчарувати багатьох глядачів, які хотіли відпочити в компанії розважального бойовика. "Манкімен" час від часу розряджає серйозність жартами, та відтворює багато властивих жанру штампів. Однак фільм похмурий та занадто реалістичний, як для свого жанру.
Брудне, безрадісне, голосне життя в індійських нетрях. Соціальний ліфт для народжених "не в тому місці" прямує або до кримінального світу, або до принизливого обслуговування потреб "хазяїнів". На противагу виступають нічні клуби та борделі, де можновладці живуть своє краще життя. Релігію використовують задля маніпулювання людьми, у поліції заправляє балом корупція.
Попри зануреність в життя Індії, "Манкімен" доволі універсальний, і буде зрозумілий будь-якому мешканцю країни, в якій присутня класова нерівність.

Не дивно, що продюсером кіно став саме Джордан Піл. Його горорам "Пастка" та "Ми" властиве соціально-політичне підґрунтя та рефлексія стосовно своєї раси та національності.
От тільки "Манкімен" не ставити питань, не провокує дискусію. Це суцільна емоційна лють, якої можна позбавитись лише вбивши уособлену причину всіх негараздів твого народу, навіть якщо зробити це всього лише на кіноекрані.
За штучною кров'ю схований справжній біль індійців, який Дев Патель конвертує спочатку в жагу справедливості, а потім в катарсис від її досягнення.

Технічно "Манкімен" далеко не досконалий. Картинка якась замилена, а освітлення іноді виставлено так, що погано видно об’єкти, які навпаки повинні бути висвітлені.
В цілому постановка екшн-сцен та робота зі звуком динамічні та круті. Але під час бійок дуже багато монтажних склейок, через що іноді складно зрозуміти, що взагалі відбувається.
Потрібно зважати на невеликий бюджет картини, та на те, що режисер ще й грає головну роль.
Дев Патель органічно виглядає в ролі героя бойовика. Проте найвиразнішу акторську гру продемонстрував Шарлто Коплі, хоч сцен в нього не так багато, як хотілося б.

"Манкімен" дуже авторський проєкт Дева Пателя. Для нього емоційна та ідейна складова була не менш важлива, ніж бойові сцени. З цього витікає його позбавлена естетизації похмурість та жорстокість.
Таких бурливих, щирих та безкомпромісних бойовиків дуже мало. Тому "Манкімен" вартий уваги, хоча не всім буде близька енергетика цієї картини.
Псує враження банальний у своїй основі сценарій, та технічні недоліки картини. З якими можна змиритись, знаючи, що перед нами дебют Дева Пателя на посаді режисера.