Gothic 3 не така вже й погана

Попередні мої дописи про першу та другу частини серії:

• Як я в першу Gothic грав

• Gothic II чудова, але перша мені сподобалася більше

Нарешті я завершив трилогію Gothic (9 квітня 2023 року) і після проходження даної гри в мене неоднозначні відчуття, бо в ній є як хороші моменти, так і погані. А ще, мені було трохи страшно повертатися до Gothic 3, щоб її завершити. Просто я починав грати ще до повномасштабного вторгнення росії в Україну і в мене було таке відчуття, що коли повернуся в гру, то знову прокинеться той страх та тривожність, які були наприкінці лютого 2022 року. Та мої побоювання виявилися перебільшеними й було не так важко, як я думав. Зрештою, я ж тут і пишу зараз це, тож приступимо до гри.

Що мені сподобалося

Музика. Вона – це чи не найкраще, що є у грі. І це, мабуть, багато що говорить про саму Gothic 3, якщо музичний супровід я відзначаю найпершим і найліпшим. Композитору Каю Розенкранцу, котрий був беззмінним автором музики в трилогії, вдалося створити неперевершені роботи і можливо, це одне з найкращого, що я чув в іграх жанру фентезі. Скажу навіть більше, якщо забрати чи замінити музику в грі, то Gothic 3 втратить мінімум половину від того, за що вона мені сподобалась.

Блукати світом гри було набагато приємніше завдяки цим магічним композиціям, які гармонійно доповнювали атмосферу кожного регіону в Gothic 3. Де б ви не знаходилися, серед лісів, полів чи водоспадів Міртани в центрі материка, серед суворих засніжених і скелястих земель Нордмару на півночі, чи безкрайньої пустелі Варанту на півдні, музика завжди буде радувати і ви отримуватимете насолоду для своїх вух.

Візуал. З точки зору графічного виконання, Gothic 3 виглядає досить непогано, як на сімнадцятирічну гру, а дизайн оточення та наповненість інтер’єрів деталями, мене приємно здивувало. От заходжу я в чиюсь кімнату, а там так затишно, на столі різноманітна їжа та напої, на підлозі килими, на полицях і на шафі купа книг й кругом запалені свічки горять приємним світлом :) І хоч буває таке, що зустрічаєш схоже обставлені кімнати та все одно складається таке враження, ніби тут живуть реальні люди, а не ігрові персонажі.

Та не менш красиво виглядає і природа гри. Коли гуляєш серед лісів, полів та водоспадів, засніжених гір та по-зимовому казкових дерев, або під пекучим сонцем пустелі з її оазисами та піщаними бурями, то отримуєш приємні відчуття задоволення, які підсилюються неймовірною музикою про яку я писав трохи вище. Інколи, я ловив себе на думці, що йду кудись, щоб просто роздивитися якесь місце краще, а не через завдання.

Завдання і їх виконання за підказками, а не за відмітками на мапі. Сучасні action/rpg розбалували мене різними маркерами та відмітками на мапі, тож я був здивований та вражений тим фактом, що мені було значно цікавіше грати, коли я сам знаходив потрібний предмет чи рішення квесту. Так, самі завдання не завжди були сповнені цікавими історіями, але вони могли запустити ланцюг нових завдань. Таким чином, можна було взяти квест на пошук предмета, а закінчити все звільненням міста від влади окупантів.

Прокачка за допомогою вчителів. Ось ця фішка, притаманна іграм від студії Piranha Bytes, мені завжди дуже подобалася. Тому що це реально прикольно, коли потрібно отримати певну кількість очок для прокачки за рівень, назбирати золота і знайти правильну людину, щоб освоїти нове вміння чи покращити володіння тією чи іншою зброєю. А відчуття радості після того, коли вдається нарешті докачатися до зброї, що вже давно припадає пилом в інвентарі, просто прекрасне.

Що не сподобалося

Погане винагородження за дослідження відкритого світу. Так, є такий момент, який може демотивувати вивчати світ гри і якби не прекрасна музика та приємний візуал, то я б так і зробив ще на початку проходження. Протримався ж я досить довго та зрештою, під кінець, я перестав заглядати в кожну печеру та обшукувати кожну скриню. Справа в тому, що цих скринь розкидано як грибів – під кожним деревом, а вміст в них генерується випадковим чином і майже завжди, там знаходиш якийсь мотлох для продажу. І тільки три рази за всю гру, я знайшов щось реально хороше, коли досліджував світ. Це справжнє розчарування, бо в попередніх частинах серії, в кожній скрині чи печері можна було знайти щось класне і корисне.

Погана технічна сторона гри. О так, різноманітних баґів, лаґів та вильотів грі не займати. Ще й завантаження досить довгі. Не сильно допоміг і патч від фанатів, бо він хоч і зменшував вдвічі тривалість завантажень та не повністю рятував ситуацію. Та що там казати, в мене гра вилетіла прямо після фінальних титрів… Ще з проблемних моментів хочу відзначити коротку дальність промальовування об’єктів. Я зміг трохи це покращити, і тепер все промальовувалося не за п’ять метрів від персонажа, а за п’ятдесят. І як вишенька на торті поганої оптимізації, тут постійне падіння FPS. Не важливо який у вас ПК, ця проблема присутня у всіх, якщо вірити скаргам різних гравців.

Нудна бойова система. Я грав воїном і додатково використовував лук, щоб виманювати ворогів по-одному та щоб відстрілювати деяких слабких противників. Перепробував я різні стилі бою, з мечем та щитом, з двома мечами та з дворучною зброєю й зупинився на першому варіанті, бо він найвигідніший. Справа втому, що у звичайного меча є така атака, коли потрібно затиснути праву кнопку миші й натискати ліву, тоді персонаж робитиме легкі змахи лезом вліво-вправо перед собою і цей простий прийом не дозволить ворогу нічого зробити, якщо його вчасно підловити, бо якщо він вас так впіймає, то все – програш. Отак я й грав майже всю гру, виманював ворога луком і розбирався з ним. Робити це було не весело. Комбо-ударів тут теж немає, звісно, у кожного стилю бою є спеціальний прийом, який робиться при затисканні лівої кнопки миші, але цього не достатньо для цікавої бойової системи.

Про сюжет

Не знав куди цей шматок вставити, бо так і не вирішив чи мені сподобалося чи ні, тож буде окремо.

Історія починається одразу після другої частини, коли головний герой з друзями прибувають на материк і розуміють, що люди програють війну і орки тут мають сильні позиції. Тож першочерговим завданням буде допомогти повстанцям відбити найближче поселення, а вже пізніше, дізнатися більше про хід війни і чому це замок короля оточений таким же куполом, що і Долина шахт в першій частині. А далі «на сцені» з’являється чародій Ксардас і просить головного героя зібрати магічні артефакти богів, щоб раз і на завжди покінчити з владою богів.

В принципі сюжет непоганий, але половину гри доводиться ходити по різних поселеннях і розпитувати чи хтось знає де знаходиться цей Ксардас. А щоб поговорити з тим, хто такою інформацією володіє, доведеться виконати купу завдань різноманітної цікавості.

Є ще одна сюжетна лінія, пов’язана з чародіями Вогню, паладинами та кубками Вогню, які потрібно шукати по всьому світу гри, щоб повернути втрачену магію. Але я її не завершив, бо щось мені набридло їх шукати та й перерва довжиною в рік від гри, дала про себе знати і я забув, в яких місцях вже їх забирав, а куди ще потрібно було йти.

Підсумки
Я довго думав, що з грою не так і потім зрозумів, що вона якась неоднорідна, нібито це десяток маленьких Готик в середині однієї великої. Бо коли прибуваєш в нове поселення та починаєш виконувати там завдання, то це щось схоже на попередні частини. Та загальний стан недоробленості та занадто великі амбіції, як для такої маленької команди розробників, зіграли з Gothic 3 злий жарт і вийшло те, що вийшло. Гру є за що полюбити і я не шкодую про витрачений на неї час, але я з легкістю можу зрозуміти й тих, кому вона не подобається.

Посилання на мою рецензію гри в Steam тут - Gothic 3