Вітаю всіх.
Вчора у TwitterX я написав повідомлення наступного змісту:
Окрім власної думки поштовхом до цього став твіт Андрія Мороза, геймдизайнера і сценариста Moonscars:
Текст вирішив назвати «Дорогою в світле майбутнє українського розважального інфопростору» не просто так. Адже думав над цією назвою більше п'яти хвилин! Саме ця назва найкраще ілюструє основну ідею, що я спробував загорнути у всі ці літери нижче. Буду радий почути ваші думки.
В наших соціальних мережах, зокрема у Твіттері, надзвичайно часто можна побачити шквал негативу вбік ігор чи будь-якого іншого контенту російського виробництва, який базується на концепції «це лайно, бо росіяни роблять тільки лайно». Явище цілком нормальне для школярів, наприклад, але коли я бачу подібні висловлювання від журналістів, блогерів, розробників та загалом людей з притомною авдиторією — щиро непокоюсь. На мою думку, такий захисний механізм спрощення грає нам усім не на руку, тому що не працює ані на українців, які досі цікавляться російським контентом, ані на західних гравців чи глядачів.
Ба більше, в останніх також вмикається свій захисний механізм рівня «та за кого ви мене маєте?!». Цілком справедливий, коли приходить усвідомлення, що тобі буквально брешуть в очі. Навіть коли це заради добра і благої мети. Нікому не подобається брехня, особливо дуже очевидна і поверхнева. Уявіть, що ви слідкуєте за якимось журналістом, довіряєте його експертизі. Чи її. І тут раптом з-під пера цієї людини виходить ідеологічно правильна, але сповнена неправди стаття. Чи зможете ви надалі довіряти такій людині?
Зауважу, що в певних жанрах маніпуляція задля національної пропаганди може бути доречною, але виглядає вона зазвичай не як брехня, а як гіперболізація того чи іншого явища. Приклад: будь-яке відео Сергія Стерненко, в якому він проводить пряму паралель між «російською культурою» та російськими воєнними злочинами, ракетами, безпілотниками тощо, тощо. Гіперболізація, на відміну від брехні та підміни понять, все ж працює.
Ситуація пробиває буром небеса, коли на сцену виходять люди з тезами «та ті росіяни ніколи не робили хороших ігор» чи «та в тих росіян завжди гівно локалізація»… хоча вони ж до 2022 чи 2014 завзято грали в «Космічних рейнджерів» та проходили ігри з російським перекладом. Нехай в подібних тез може бути своя цільова авдиторія, але в масштабі вони зовсім не працюють. Людина з ігровим досвідом чудово знає, що росіяни робили і, напевно, продовжують робити ігри зовсім різної якості: від дуже поганих до хороших і справжніх хітів, які будуть розлітатись західними медіа. Людина, яка володіє будь-якою парою іноземних мов знає, що в усіх локалізаціях існує безліч проблем. Якщо ви знаєте англійську, наприклад, і вивчите японську — побачите скільки сумнівних адаптацій, помилок і цензури вносять англійські перекладачі у японські відеоігри.
То що ж робити? Поступово змінювати концепцію медійного протистояння. І робити це повинні, в першу чергу, медійні персони — блогери усіх мастей, журналісти, люди дотичні до індустрії розваг. По-перше, припинити кидатися гівном у всі боки. Я розумію, що це найскладніше, адже так просто написати: «АН – гівно, не грайте в це, бо зробили росіяни». Але чи набагато складніше написати, наприклад: «АН — російська гра, профінансована російськими державними корпораціями. Купуючи її ви підтримуєте агресора. Не придбали, а скачали у Game Pass? Ви створюєте статистику і демонструєте попит для ігор, профінансованих буквально російською владою». І далі намагатись розвивати діалог.
По-друге, взагалі менше говорити про російські продукти. Оці всі крики в пустоту, коли люди підгорають від прикрого голосування в Steam чи якоїсь статистики чергової російської гри, виглядають якимось дитсадком. Це взагалі з якою метою робиться? Буквально кидання горохом у стіну. От якби кожна людина, що обурилась голосуванням Steam, показово видалила Steam чи хоча б заявила про фінансовий бойкот платформи за схемою «користуюсь вже придбаним, не купую нове» — це зрозуміла акція. Проте ні, п’ять хвилин попалали у соцмережі, послали Steam подалі й… запустили наступну гру на цій же платформі. Потужно. Багато корму ворожим тролям.
«То що ж виходить, не обурюватись?!», — запитає хтось. Авжеж обурюватись варто і потрібно, особливо коли цього душа бажає. Та не в пустоту кричати, не гівном з першого пункту кидатись, а намагатись донести свою думку аргументовано, зважено і цивільно. А у випадку з голосуванням Steam краще просто ігнорувати ситуацію. На жаль, реальність така, що російська гра вийшла достатньо якісною та сподобалась достатній кількості людей, щоб привернути увагу і зайняти своє місце у цій сумній активності.
Що з цим робити? Намагатися створити українську гру, яка зможе показати себе ще краще. На щастя, українських ігор стає дедалі більше й на різний смак. Особливо на інді-сцені. Підтримуйте розробників, приєднуйтесь до них!
По-третє, фахова інформаційна боротьба. Другий пункт лишається в силі, але якщо на російських розробників in question існує притомний компромат, його варто вивалити назовні. Шовіністичні пости в соціальних мережах, зв’язки з мафією чи бандитами, сумнівна природа інвестицій і так далі. У випадку щонайменше двох великих російських ігор останніх років виходили притомні інформативні матеріали саме такого змісту, у вигляді тексту чи треду, орієнтованих на західну авдиторію. Їх варто писати щонайменше двома мовами — на західного і свого споживача. На жаль, в Україні досі залишається велика кількість споживачів російського контенту. Принагідно дякую тим з них, хто припинив робити це публічно — правильний крок.
По-четверте, найголовніше — берегти свої нерви. На жаль, російський вплив на світ завжди був доволі суттєвим. Навіть коли існував радянський союз, незважаючи на усі його криваві та тоталітарні сліди, кризу на Кубі, Холодну війну тощо, мільйони західних громадян ставились до цієї держави… так би мовити, романтично. Радянські зірки були популярні у Франції та США, культові Beatles і Девід Бові з радістю приїздили «за червоний мур», щоб дати в Москві свої концерти чи проїхати транссибірською залізницею. Коли СРСР розвалився, Захід видихнув і дуже активно пішов на зближення, російським лідерам аплодували, західні політики усіляко їх підтримували. Там були і залишаються популярними російські книги та фільми. Я щиро раджу змиритися з цим і працювати, щоб очистити від російського наш простір, тому що він і лише він є у нашій компетенції, та є нашою із вами відповідальністю. Не західний, не азійський. Наш, український.
Топ коментарі (0)