Prince of Persia: Lost Crown — Сучасна метроїдванія старої школи

Вступ

Серія Prince of Persia для мене доволі ностальгічна. Оригінальна гра 1989 року висмоктала з мене чимало соків, причому не стільки складністю ігрового процесу чи платформінгу, скільки часовим обмеженням в одну годину реального часу. Далеко не завжди вона була, особливо коли бавились в когось з друзів на комп’ютері, а в черзі за тобою ще зо 2-3 однокласника. Втім, якось вона була пройдена. Потім був сиквел — The Shadow and the Flame з тюрбаном на голові. Друга частина відверто не вразила, але перша багато років залишалась у серденьку.

Можливо, на сухі враження від Prince of Persia 2 вплинуло те, що поки я пройшов першу гру в друга на IBM286, батьки купили Dendy та моє ігрове життя сповнилось різноманітними платформерами, подекуди значно складнішими за пригоди Принца. Про третю частину першої трилогії краще взагалі промовчати і згадати, що найбільшої популярності досягла друга трилогія — Prince of Persia: The Sands of Time, The Warrior Within та The Two Thrones. Можливо, більшість шанувальників відеоігор, хто зараз читає цей текст, виросли саме на ній. Про ці три гри варто говорити окремо, кожна з них досі варта уваги ретро-гравців. Як і спроба перезапуску франшизи у 2008 році — більш яскравий і цел-шейдинговий Prince of Persia.

Саме з останньою викликає найбільше візуальних асоціацій новинка, Prince of Persia: The Lost Crown, принаймні в мене. А ще із класичними іграми за мотивами мультиплікаційних фільму та серіалу «Аладдін», тільки новий герой більше схожий на мандрівника в часі, який потрапив з нью-йоркської вечірки у стародавню Персію. Я вже бачив різноманітну критику образу Сарґона, але особисто з нею не погоджуюсь — персонаж виглядає дивакувато і пафосно, безумовно. Втім, добре вписується у загальний візуальний стиль та дизайн інших героїв історії.

«Безсмертні» та викрадений принц

Отже, події нової гри розвиваються через кількадесят років після загадкової смерті легендарного короля Дарія, чию постать в історії Стародавнього Сходу важко переоцінити. Засноване величним правителем місто Парса (Персеполіс) вчергове відбиває напад жорстоких східних воїнів Кушанської імперії. Регулярна армія тріщить по всіх швах і в бій вступають «безсмертні» — елітна гвардія Персії.

Це може бути цікаво: «безсмертні» не вигадані для Prince of Persia. В стародавній Персії справді існував загін під такою назвою, хоч історики сьогодення і не впевнені у її походженні. Одні кажуть, що давньогрецький історик Геродот переплутав перські слова «супутники» і «безсмертні», які звучать доволі подібно, інші — що назва походить від незмінного числа воїнів у загоні. Начебто їх завжди було 10000. Якщо хтось гинув, його одразу заміняли новим рекрутом. Варто зазначити, що незважаючи на елітність, «безсмертні» не мали універсального бойового застосування і тим більше не були рятівною соломинкою Персії. Втім, у грі з них саме таку соломинку і зробили, адже в Prince of Persia «безсмертні» — воїни надзвичайної сили та здібностей.

Головний герой гри на ім’я Сарґон — один з семи представлених у грі «безсмертних», саме йому випадає честь перемогти генерала нападників у вирішальній битві, яка слугує тренувальним майданчиком для гравців. Основні події ж починаються згодом: після церемонії подяки та нагородження, людина від якої найменше очікували зради, раптово викрадає принца й везе його у невідомому напрямку. Королева наказує «безсмертним» повернути сина цілим та неушкодженим, і загін у повному складі з семи бійців відправляється у легендарні гори Каф.

Гори Каф часто фігурують в перській міфології та казках «Тисяча і однієї ночі», на основі яких франшиза Prince of Persia і створена. Саме на ній розташоване гніздо короля усіх птахів Симурга. Він фігурує в якості одного з ключових божеств у The Lost Crown. Загалом у грі доволі цікава міфологія та представлені десятки артефактів, що дозволяють трошки більше дізнатись про арабську культуру. Від цього стає дещо прикро — наскільки в арабів була велична культура та важливі для всього світу досягнення у науці, наскільки ключову роль відігравав древній Іран… настільки сучасні іранці та багато інших арабських народів масово (на щастя, далеко не поголовно) перетворились на войовничих дикунів у шльопках і з автоматами.

Коли сюжетна хвиля виносить гравців до Каф, перед гравцями починає розкриватись вся пригодницька сутність нового «Принца». Геймплей у Prince of Persia: The Lost Crown має ключову роль та, за підтримки дизайну рівнів, суцільно домінує над усіма іншими аспектами: сценарієм, музикою, графікою й візуальним дизайном. Пригоди Сарґона — це подорож арабськими міфами у жанрі класичної метроїдванії з серцем платформерів старої школи. Перші години у грі не будуть кидати особливого виклику, дозволяючи гравцеві звикнути до основних механік у комфортних умовах, пристосуватись до бойової системи та швидкості реакції персонажа на команди.

Останнє стане надзвичайно важливим у другій половині гри, особливо якщо гравці поставлять за мету 100% проходження. The Lost Crown налічує не дуже велику, але все ж кількість доволі складних випробувань, частина з яких необов’язкова для проходження сюжету. Але за їх проходження дають приємні нагороди — монети та зливки для покращення екіпірування Сарґона, або пелюстки дерева Сома для підвищення базового рівня здоров’я героя. Інколи в нагороду дають амулети та спеціальні комірки під них.

Геймплей

Prince of Persia: The Lost Crown — перша за 30 років нова двовимірна частина серіалу, що вийшла на основних ігрових системах. Я не просто так написав «нова», тому що в 2007-2008 роках виходив ремейк Prince of Persia Classic. Ба більше, «Утрачена корона» — це перша гра серії, що перетнула межу від платформера до метроїдванії. Як відомо, ці жанри дуже часто пересікаються, незалежно від обраної розробниками перспективи, проте особливість нового Принца у великому акценті саме на класичному платформингу із великою кількістю перешкод, для подолання яких потрібно застосовувати отримані в процесі гри навички. Як головного героя, так і самого гравця. Ви грали у The Messenger або La-Mulana? От The Lost Crown буквально вони, але в антуражі давньої Персії.

Дизайн рівнів новинки від Ubisoft інтуїтивний, сучасний і водночас сповнений ностальгічних моментів та винахідливих головоломок, рішення для яких далеко не завжди очевидне… але завжди має якусь підказку серед оточення. Мені лише бракувало підступних плит-активаторів різноманітних смертельних пасок, очікував їх побачити. Все інше тут в кількості: підступна підлога, важелі для маніпуляції воротами і решітками, смертоносні шипи і сталактити, штучні механічні перешкоди та багато іншого. Різноманіття платформингу росте з отриманням нових здібностей — від звичайних стрибків та використання штанг, що стирчать зі стіни, до стрибків подвійних, ривків у повітрі, маніпуляції вимірами й здібності перетворювати власний пояс у батіг Індіани Джонса. Все це дозволить не тільки досягати нових місцин, але і розв’язувати різноманітні головоломки, прибирати перешкоди й отримувати цікаві винагороди.

Разом із різноманіттям росте і складність. В другій половині пригоди гравці все частіше опинятимуться у вельми довгих секціях смертоносних випробувань, де протягом кількох хвилин поспіль треба маневрувати між перешкодами, більшість з яких вбиває героя з одного доторку. І ви починаєте з останнього місця «твердої землі». Наприклад, у «Ямі вічних пісків» є декілька сегментів, коридори яких запаковані сталактитами з усіх сторін, а рідкісні платформи осипаються під ногами героя за секунду. Або вистрілюють шипами, як в одній з останніх локацій. У локації «Верхнє місто» є декілька секцій з рухомими шипованими гирями, по яких герою потрібно стрибати, утримуючись на вертикальних стінах. А складність в тому, що Сарґон не Людина-павук і не може міцно триматись за вертикаль. Хлопчина постійно з’їжджає вниз із ризиком насадитись на шипа.

А під час виконання одного з основних квестів гравцеві доведеться пройти чотири випробування часом, одне з яких — це буквально позашлюбне дитя Prince of Persia і Velocity 2X.

Якщо ви набили руку в класичних платформерах з 8-бітних часів, протягом усіх пригод Сарґона ви будете повертатись у дитинство, згадуючи оригінального Prince of Persia і першу Teenage Mutant Ninja Turtles, Duck Tales і Aladdin. Хоча візуально гра значно ближча, наприклад, до Bloodstained: Ritual of the Night, просто в яскравіших декораціях й зі спрощеними текстурами. Водночас, я б не сказав, що цей досвід сильно спростить вам проходження найважчих сегментів рівнів у «Принці». Адже тут свої таймінги та інпутлаг, до яких потрібно окремо звикати в різних ситуаціях.

Бої, зброя й амулети

Стрибки платформами та різноманітні кульбіти з надзвичайними здібностями — це основний геймплейний рід діяльності Сарґона. Але в перервах між сальто й ухиленням від перешкод, гравцям доведеться перемогти чисельних ворогів, не кажучи вже про босів. Одними мечами та луком можна впоратись із більшістю супостатів, але наявність прокачаного екіпірування та гарно підібраних амулетів значно спростить цю задачу. Особливо у випадку з босами, подолати яких без амулетів буде непросто на будь-якій складності.

З покращенням екіпірування все просто гравець — зустрічає богиню на ім'я Кагева, майстриню ковальства, яка за кристали часу та додаткові ресурси може усе посилити. Система ж амулетів у The Lost Crown працює наступним чином: кожен амулет «займає» певну кількість комірок, від 1 до 3 на шиї в Сарґона. Нехай намисто героя і виглядає таким, що фізично здатне вмістити щонайменше половину амулетів, ігрові умовності ніхто не скасовував. Я вже не пригадаю з якою кількістю комірок гра починається, але під фінал їх кількість сягатиме понад 10 штук, що дозволяє комбінувати амулети під різні ситуації та здібності ворогів. Або оточення. Кожен з амулетів має якусь особливість: зменшує шкоду від перешкод навколишнього середовища, захищає від отрути чи вогню, посилює бойові здібності, тимчасово підвищує рівень здоров’я, сигналізує про наявність неподалік скриньки з коштовностями тощо, тощо.

Змінювати комбінацію амулетів можна біля одного з дерев Сома — місцевий аналог точок збереження та відпочинку. Біля них можна не тільки перебрати підвіски, а ще й налаштувати спеціальні бойові прийоми — «Сплески Атри» (Athra Surge), які поступово вивчає Сарґон. Всього в грі їх близько десяти, але одночасно екіпірувати можна лише два: на комбінації «L2+квадрат» і «L2+трикутник» (PlayStation). Ці навички потребують попереднього заповнення «шкали Атри» в боях. Найкращий та найшвидший спосіб — парирувати атаки ворогів. Плюс є декілька амулетів, здатних пришвидшити накопичення енергії за різних умов.

Отже, амулети та «Сплески Атри» є важливими складовими бойової системи гри, проте її основа спирається на здібності самого гравця. Сарґону доступні наступні види бойової дії: удар, стрибок, підкат, швидкий крок назад та парирування. Вчасне відбивання звичайних атак ворога просто захищає від шкоди, тоді як парирування відмічених жовтим спалахом атак активує видовищне добивання ворога, та нагороджує додатковими бонусами на кшталт кристалів заповнення здоров’я. Нарешті, атаки з червоним індикатором не відбиваються, їх можна лише уникнути підкатом, стрибком або кроком назад. Згодом арсенал Сарґона поповниться луком і чакрамом, метальним диском в кращих традиціях Зени. Ним можна буде не тільки битись, а й розв’язувати деякі головоломки.

Я схиляюсь до наступної характеристики бойової системи The Lost Crown — типова для багатьох сучасних екшнів формула «легко освоїти, важко підкорити» (easy to learn, hard to master). Це означає, що механічно боївка вельми проста, але насичена додатковими можливостями, які потребують звикання й навичок. Сарґон вміє плести серії ударів на землі, у повітрі та комбіновані, якщо гравець не просто тицяє кнопку дії, а вчасно затискає її чи натискає одночасно з напрямком аналога. Я наполегливо рекомендую пройти всі бойові випробування у Артабана, який чекає на гравців у локації «Прихисток» (Haven). Вони допоможуть вам розкрити для себе неочевидні можливості боївки.

Бонусом до Deluxe видання гри є цікавий «безкоштовний» амулет — «Птах багатства». Я бігав з ним протягом майже усієї пригоди, суто щоб полегшити пошук деяких колекційних предметів. Але помітив, що пташка може і щаслива, проте тупенька. По-перше, вона реагує не на всі колекційні предмети — глечики з піском, що приховують в собі елементи пророцтва, їй чуттю недоступні. А також пірната істота не відчуває цінних речей на кшталт зливків срібла. Зате поли почує сундук чи ілюзорну стіну, яку можна розбити — верещить на всю локацію. Та настільки завзято, що в багатьох місцях гри вона продовжує цвірінькати, навіть коли гравець усі можливі стіни пробив та сундуки від тягаря коштовностей звільнив. Важливо зазначити, що пошуковий амулет, який гравці можуть знайти під час пригоди, не виконує аналогічних пташці функцій. Він сигналізує лише про скриньки, а за ілюзорними стінами часто не тільки вони.

Чарівна простота

Над Prince of Persia: The Lost Crown відверто добре попрацювали й художники. Місцева графіка не стане балувати гравців високими технологіями, але виглядає казково і виконана в однорідному стилі, з елементами мультиплікаційного пафосу та зайвих кутів у рисах. Зауваження хіба таке, що дизайн персонажів загалом дуже наближений до робіт Riot Games з їх League of Legends, зокрема — Ruined King - A League of Legends Story. Чи це погано? Ні. Особисто мені навіть подобається. Втім, я чудово зрозумію людей, для яких залишиться відкритим запитання «А чому не було взяти за основу візуал Prince of Persia Classic та підтягнути його до сучасних стандартів?»

На мою думку, в комплексі, Prince of Persia: The Lost Crown — це чергове підтвердження, що креатив команд під крилом Ubisoft найбільш вдало проявляється у невеликих за обсягами проектах. Отаке от спостереження. Є якась своя магія у більшості порівняно невеликих ігор компанії, які не претендують на звання ААА-флагманів індустрії, як то: Child of Light, Valiant Hearts: The Great War*, **Rayman Legends, Rayman Origins, Grow Home та інші.

Полегшення життя гравцям

З сучасних рішень мені хочеться відзначити «Уламки пам'яті» (Memory Shards). Вони дозволяють гравцеві простим натисканням хрестовини вниз швидко зробити мітку на карті зі скріншотом локації. Це допомагає позначити будь-які цікаві місця: скрині, глечики, ворогів, алтарі головоломок Архітектора та інші колекційні предмети, до яких наразі не виходить дістатись. Кількість цихз уламків обмежена, але протягом гри можна знайти ще додаткових штук п'ять. Плюс на карті можна ставити свої позначки. Такий собі лайтовий Etrian Odyssey!

В налаштуваннях гри є опції полегшення життя гравцям, які не хочуть або не можуть проходить важкі секції платформингу. Я під час одного випробування стільки разів помер, зо на екран вискочило повідомлення змісту «якщо тобі набридло помирати, йди й ввімкни в опціях Platforming Assist». Можливо, комусь буде корисно це знати, я функцію не тестив.

Підсумок

Отже, чи варта Prince of Persia: The Lost Crown ваших уваги та грошей? Уваги однозначно так, гра вийшла дуже якісною в усіх аспектах. Щодо грошей, тут питання дещо складніше і відповідь на нього залежить від певних факторів. А саме:

• Якщо ви любите метроїдванії, як жанр, «Утрачена корона» принесе вам чимало радощів.
• В додачу до фактору вище любите оригінальну трилогію Prince of Persia? В дитинстві обожнювали Aladdin для NES і SEGA? Радощів стане більше.
• Якщо ви з тих гравців, хто залетів у серію з її тривимірної трилогії The Sands of Time, не застали оригінальну трилогію та не є фаном метроїдваній — The Lost Crown, імовірно, не ваш вибір. Хоча, якщо вам сподобався перезапуск Prince of Persia 2008 року, принаймні спробуйте демоверсію новинки, вона вже доступна.

Остання рекомендація стосується всіх: спробуйте демоверсію. Але майте на увазі, що майже весь більш-менш складний платформінг вас чекає в другій половині гри.

Враження складені на основі повного проходження гри (платина) на PlayStation 5. Копія гри надана видавцем, не придбана за власні кошти.