DOOM (2005) або Ця екранізація проклята (is DOOMed)

Нещодавно улюбленій багатьма грі, яка власне і реформувала жанр шутерів від першої особи (майже що двічі), виповнилося 30 років. За цей час було багато - і успішні перші дві гри, і дещо сумнівна третя, і мегаперезапуск у 2016-му (без дописування цифри 4 наприкінці) і Doom Eternal як пряме продовження останньої. Але поговорити сьогодні хочу про ще одну сторінку історії франшизи - а саме досить невдалу спробу екранізації, яка проте дала поштовх кільком кар'єрам. Що воно таке було, навіщо і як - далі.

Джон видивляється мутантів.

Сюжет
Фільм базується на основній грі 1993-го року, але не повторює її. Так, тут є Марс, піхотинці, "демони" та навіть майбутній Думґай Джон Ґрімм (що не є канонічним, але там взагалі плутанина, бо в різних джерелах його називали і Флінном Таґґардом, і Джоном Кейном, і навіть Б. Дж. Блазковічем) у виконанні Карла Урбана. Також із помітних персонажів є сержант Махонін, зіграний Двейном Джонсоном.
Сама ж історія починається на Землі, де знайшли портал на Марс, ну і відповідно після атаки на лабораторію UAC відрядили групу з 8 військових, щоб навести з усім лад. Зрозуміло, що з того нічого не вийшло, от тільки стрічка замість переходу до повноцінного екшн-бойовика чомусь спробувала пограти у драму. Тут і сестра головного героя, і якісь махінації з хромосомами, і елементи сай-фай трилера, які не дуже вписуються у всесвіт франшизи. Тут навіть взяли найгірше із третьої гри і спробували продати фанатам, однак воно ЧОМУСЬ тим не сподобалося.

У Скелі тоді ще було волосся.

Біда полягає й у антагоністах. Бо якщо гра чисто про винищення демонів, зомбі та іншої нечисті, то тут чомусь мутанти і все з ними пов'язане. Плот-твіст (який таки більше на Quake подібний чомусь) теж ніяк не рятує. І навіть цього замало. Якщо змінити назву на якісь "Mutants Attack on Mars" - не зміниться приблизно нічого. Варто, звичайно, зазначити, що ігри на той момент були не про історію, і там це все подавалося незначними шматками лору (що суттєво змінилося у версії 2016-го), але автори стрічки спробували придумати щось своє у стилі вільного переказу, і в них не вийшло. Тому діалоги виглядають сумбурно, якоїсь повноцінної логіки теж немає, та й фінал дещо змазаний. Здавалося б, на цьому рев'ю можна завершувати, але є ще кілька моментів.

Аудіо
На диво, тут все ок. У нас хороший саундтрек від Клінта Манселла плюс реміксована ним же версія пісні NIN "You Know What You Are?", навіть прикольно зроблена, раджу послухати.
Та й звукове оформлення в цілому доволі адекватне, вистачає і звуків стрільби, і інших ефектів. Решта просто норм.

Та сама 4-хвилинна сцена

Візуал
Тут у мене дещо двояке відношення, бо ми маємо дуже дешевий дизайн станції, більшості ворогів, ефектів.
І в той же ж час є настільки трешева, що аж геніальна сцена, де Ґрімм під кінець фільму прокидається і кілька хвилин підряд винищує різну мерзоту від першої особи у коридорах та кімнатах лабораторії. Це не рятує фільм, однак варте перегляду, на відміну від усього іншого. Чесно, якщо б викинути половину непотрібних діалогів і додати подібного екшну - стрічка б суттєво виграла, проте це і роздуло б і так немалий бюджет. Так що маємо те, що маємо.

Якщо це й було початковою ідеєю, то авторів вистачило ненадовго. А бюджету - ще на менше.

Ідея та втілення
Doom був мегахітом ще на момент виходу другої частини у 94-му році, і з того часу Голівуд не раз облизувався на цю франшизу. Universal Pictures навіть отримала права на екранізацію. Однак, реалізації постійно щось заважало - то звинувачення гри у трагедії в Колумбіні у 99-му, то відсутність продюсера, то багаторазові переписування сценарію.
Та й із головною роллю теж не могли визначитися. Спочатку планували задіяти Арні, але після третього Термінатора той занявся більше політичною кар'єрою. Він Дізель теж відмовився, бо в нього саме пішов зліт після XXX та Хронік Ріддіка. А Двейн Джонсон відмовився від головної ролі, все ж знявшись у фільмі, бо тоді був початок його голівудської кар'єри, і повністю відмовлятися від хороших гонорарів було б дурістю.
Так на роль Ґрімма взяли Урбана, який мав кілька помітних ролей (у Володарі Кілець, вже згаданому другому Ріддіку та Кораблі-привиді), але загалом був більше телевізійним актором з далекої Нової Зеландії.
І от проєкт із дуже немалим на той час бюджетом у 60-70 мільйонів доларів (проте до повноцінних стомільйонних+ блокбастерів все одно не дотягував), відомою франшизою в основі, і абсолютно реальним пеклом у знімальному процесі зі зміною режисера у процесі...стала повноцінною касовою бомбою, не зібравши навіть потраченого на створення. Чому - в наступному розділі.

Так, все настільки погано.

Рейтинги та сприйняття
Якщо imdb ще "щедрий" на 5.2/10, то томати ставлять куди більш реальні 18%/34%.
Основні проблеми три:

• відсутність новизни. Фактично це ще одна "Обитель зла" (перші дві частини, які вийшли напередодні, були дешевшими і більш вдалими у плані атмосфери, що зазначали як тоді, так і зараз), яку чомусь назвали Думом і зверху приклеїли дуже, дуже погано написаний сюжет. Як для фільму категорії B - воно ще б могло спрацювати, але як для повноцінного блокбастера - ні;
• відсутність адекватного задуму. Якщо б стрічка робилася чітко під фанатів - то дуже дивно замінювати там і так не надто роздутий лор гри на казна-що. Якщо на нових глядачів - то навіщо так асоціюватися з грою. Та й трейлер вводив в оману, бо з нього виглядало, що ми матимемо повноцінний екшн-хоррор, а на ділі цього у стрічці від сили хвилин 15-20, решту ж часу займають абсолютно непотрібні діалоги та різні деталі, які взагалі не впливають на фінал;
• відсутність власне Doom'у. У фільмі планувалися і Какодемон, і Арчвайл, і арка пекла, але це все нагло вирізали заради економії бюджету, а сценарій ще раз переписали. На що конкретно пішло 70 мільйонів - невідомо й досі. Як пізніше підсумував Джонсон, це була цікава "спроба і поразка" зробити хорошу ігрову адаптацію, яка в результаті стала інструкцією щодо того, як НЕ ТРЕБА робити.

Зате тут була BFG, ну хоч щось.

Висновок
Doom - настільки нішевий і прохідний фільм, наскільки можна уявити. У нього немає "душі" гри, навіть базові речі там переписані і заграфоманені до повного невпізнання.
З хорошого - ми маємо двох солідних тепер вже акторів, які чомусь та й навчилися, хоч то й не найкращий був досвід. Так, прокляття ігроекранізацій ще довгий час висіло над режисерами, але на сьогодні ми вже маємо і Маріо, і Соніка, навіть Детектива Пікачу (не кажучи вже про Каслванію та інші дрібніші проєкти у форматі серіалів та аніме), які дають віру у те, що колись ми отримаємо справжній Дум. Можна навіть повернути того ж Урбана, бо у старому фільму проблема була далеко не в акторах.
Я не раджу цей фільм до перегляду, але якщо якось розбере ностальгія за старими трешовенькими бойовичками - на вечір згодиться.

Поки не забув - є ще фільм 2019-го року Doom: Annihilation. Дехто каже, що він кращий від версії 2005-го, але збори у менше 100 тисяч доларів ставлять це під сумнів.

Це було #lazyreview
І може наступного разу буде щось краще.