Repo! The Genetic Opera або Не той мюзикл, який ми шукали, але якого заслуговуємо (16+)

Не можу назвати себе великим любителем мюзиклів, але є декілька музичних фільмів і рок-опер, які з задоволенням передивляюсь час від часу. Минулого тижня додав до цього невеликого списку із "Бурлеску", "Привида Опера" та "Ісус Христос - суперзірка!" ще один. Це доволі темна і моторошна історія про зовсім не утопічне майбутнє людства, що має риси одразу кількох творів, які теж подобаються. І має назву "Ріпо! Генетична опера". Тож про все по порядку.

"Коміксне" інтро непогано так запам'ятовується.

Сюжет.
Люди таки занапастили Землю, тож внаслідок екокатастрофи абсолютна більшість населення вимерла, а решта має суттєві проблеми із здоров'ям, внаслідок чого відмовляють то одні, то інші органи. Цим скористалася мегакорпорація GeneCo, яка суттєво просунулась на ниві трансплантації, а тому стала найвпливовішою силою у приреченому світі, підсадивши залишки еліти на рідкісне знеболююче Zydrate, без якого проводити операції вкрай проблемно. А за боржниками рано чи пізно прийде таємничий Ріпо Мен, який точно забере те, що належить фірмі.
Це все навіює немало так думок про кіберпанк, хіба що тут ближче до біопанку, але насправді і не те, і не інше повною мірою.

Нейт, він же "Нічний хірург".

В центрі ж історії - доктор Нейтан Воллес у виконанні епічного Ентоні Хеда, якого можете пам'ятати за ролями в "Баффі" чи "Мерліні", і його хвора донька-підліток Шайло (Алекса Веґа, вона ж грала Кармен у трилогії про "Дітей шпигунів"). Дружина Нейта померла за загадкових обставин, народжуючи єдину дитину, а ще це все якось пов'язано із GeneCo та контролюючим мегакорпорацію кланом Ларґо. Стрічка взагалі закидає більше питань, ніж відповідей, але потім доволі послідовно їх розкриває, часто шокуючи фактами.
Тут також є низка дуже колоритних персонажів, починаючи Розкрадачем Могил (Терренс Здуніч, він же ж і співавтор п'єси) і закінчуючи донькою великого босса - Ембер Світ, котру зіграла Періс Хілтон, і я б сказав, що їх вельми вдалося вжитися в цей образ. Помітна роль також у Сари Брайтман, яка напряму пов'язана із згаданим мною раніше Привидом Опери та ще низкою популярних творів.

Пара Ембер та Розкрадача - одна з найцікавіших у фільмі, жаль, їхньої взаємодії там небагато.

Картина містить певну кількість жорстоких і кривавих сцен, найчастіше пов'язаних із Ріпо, тому таке маленьке попередження. Хоча подано воно доволі гротескно, чим сильно атмосферно нагадує того ж "Свіні Тодда" чи навіть "Місто гріхів", та й просто така постановка більше подібна до дорослих коміксів, що підкреслюється за допомогою стилізованого інтро, яке розповідає історію світу.
Не сказав би, що сюжет дуже сильний чи геніальний, проте в ньому є гарна логіка, послідовність, розкриття, сюжетні повороти та ще чимало смачного. Ритміка часом доволі рвана, але є відчуття, що так воно і повинно бути. Плюс кілька сцен було вирізано авторами з тих чи інших причин, що може й не напряму відчувається, але певна нестача деталей все ж помітна.

Аудіо.
Пісні - це вся суть мюзиклів. Саундтрек фільму налічує понад 50 (!) пісень, які доволі грамотно вписані в історію. Деякі з них виконані на манер оперети, проте загалом дуже прикольні і якісні. Мені особливо сподобалося виконання Ентоні Хеда, навіть не підозрював, що він так уміє.
Ще десяток пісень були вирізаними із фінальної версії, деякі з них можна знайти онлайн, наприклад, «Come up and try my new parts» про Грейвроббера та Ембер.
Прослухати саундтрек можна, наприклад, ТУТ

Сліпа Меґ у виконанні Брайтман.

Ну і Сару Брайтман з її оперним вокалом теж не варто забувати. Перегляд в оригіналі строго рекомендовано.

Візуал.
Чудернацький - найкращий епітет до того, що нам показали творці фільму. Хоча тут і відчуваються графічні стилі згаданих вище стрічок, але є і чимало оригінального. Самі образи, костюми персонажів (а часто й не одні), міміка та інше - на дуже високому рівні.

Коли здається, що тут щось схоже на Sin City - воно не так вже і здається.

Жорстокість тут формату "кров-кишки-розірвало", тому зайде далеко не всім. Комп'ютерних ефектів не так і багато, більшість все ж знято з використанням моделей, ляльок, складного гриму і так далі. Окремі сцени з жирним таким натяком на стиль Sin City, думаю, це не лише мені так здається.

Ідея та втілення.
Фільм базується на історії Деррена Сміта та Терренса Здуніча, і до зйомок чимало концепцій було змінено. Театральна постановка побачила світ ще у 2002-у році, потім була спроба у короткий метр, де навіть залучили Майка Рукера (Йонду з Вартових, наприклад).

Zydrate - безцінне знеболююче, яке або виробляє GeneCo, або ж дістають...з мерців.

Однак із втіленням була ціла низка проблем - тут і обмеженість аудиторії через вікові рейтинги, і значне переписування історії, і майже повна відсутність провідних акторів через рамки бюджету. Якщо додати до цього слабку рекламу (якщо не сказати - відсутню, бо фактично промоушном займалися самі ж автори, а студія Twisted Pictures, відома в першу і практично єдину чергу тільки франшизою хоррорів Saw, цим не займалася), перенесення прем'єри з доволі вдалого квітня на "проклятий листопад", то провал у прокаті був передбаченим майже з самого початку. Стрічка зібрала лише 188 тисяч доларів при бюджеті у 8.5 мільйонів, можливо, що на DVD вдалось трохи перекрити збитки, але явно, що не повністю. Це було повне фіаско.
Однак, серед не дуже великої спочатку групи фанів, фільм таки набув статусу культового, і зараз про нього швидше прийнято казати не як про поганий приклад, а швидше дуже невдале співпадіння негативних факторів, які не дозволили йому охопити навіть ту невелику аудиторію, для якої все й знімалося. На жаль, таке теж буває, історії успіху - це часто історії не лише старань, але й певної долі везіння, а з останнім тут не вигоріло.

Рейтинг середній, але не настільки провальний, як запевняють деякі критики.

Рейтинги.
Imdb ставить 6.4/10, а на томатах класичний завал критиками і нормальне схвалення глядачами - 37% на 73%.
Критики загалом не дуже люблять подібну творчість, що вилилось у вручення нагороди за "Гіршу акторку другого плану" для Періс Хілтон на 29-й церемонії "Золотої малини". В той же ж час 3 пісні були у шортлісті кращих пісень для "Оскара", але жодна так і не отримала номінації. Критики такі критики.
¯\(ツ)/¯

Той самий Ріпо, якого всі так бояться.

Підсумок.
Ріпо - це дуже неординарний мюзикл під специфічного глядача. Тому однозначно радити чи застерігати від перегляду доволі складно.
Мені дуже сподобався візуальний стиль, бо він подібний на деякі з улюблених стрічок (а в чомусь - і на творчість Тіма Бертона в цілому теж), гарні музичні номери, складні образи і виконання їх акторами, особливо Хедом, це, мабуть, одна з найсильніших його ролей із бачених. Та й Веґа теж показала себе із кращої сторони. Сюжет хороший, як і сетінг, але якоїсь популярності чи навіть чіткої окресленості жанру не мають.
У стрічки вистачає цікавих та оригінальних моментів, ідей, однак немає якоїсь спрямованості на масового глядача, що теж стало причиною вкрай поганих фінансових результатів. Якщо порівнювати з "Містом Гріхів", то в останнього були і куди популярніші актори, і сотні тисяч фанів робіт Міллера, і нормальна рекламна кампанія.
Repo ж залишився таким собі цікавим твором-у-собі для малої групи поціновувачів, до якої і я із задоволенням долучився завдяки рекомендації однієї хорошої людини.

Це було #lazyreview
І хай до вас ніколи не приходить Ріпо Мен!