Червнева читанка.

Зміст.

1. Антологія естонського фантастичного оповідання "Бурштинове сяйво"
2. Вільям Батлер Єйтс "Кельтські сутінки".
3. Стівен Кінг "Казка".
4. Дана Сімпсон "Фібі та Єдинорозя".
5. Філіп Брено, Летісія Корен "Неймовірніша історія сексу Азія та Африка".
6. Ніл Ґейман, Кріс Рідделл "Піратське рагу".
7. Мурасакі Сікібу "Повість про Ґендзі

Прочитане за червень – добірка естонської фантастичної малої прози, ірландський фольклор в обробці Єйтса, новий роман Кінга, комікс про дівчинку та Єдинорозю (!!!!), французький комікс про секс в колоніях, багатоілюстрований дитячий віршик Ґеймана та класика японських гаремників.

Антологія естонського фантастичного оповідання "Бурштинове сяйво".

В цьому місяці я вирішила прочитати антологію естонської фантастики, замість когось з поляків. Експеримент... був експериментальним. І, розставмо крапки над "і" - я не рекомендую цю книгу. Вона цікава для знайомства з естонською фантастикою заради знайомства з естонською фантастикою. В усьому іншому її цінність вельми відносна.

Книжка складається з десяти фантастичних історій та передмови у якій упорядник цієї антології розказує про історію естонської фантастики. Почнемо власне з цієї передмови у якій згадується письменник Роджер Зілазні. Еммм… Вже десь тут я була дещо здивована. Ця транслітерація прізвища вельми дивна, особливо зважаючи на те, що видавництво Богдан видає Роджера Желязни, якого називає Роджером Желязни. Уявіть ж мій подив, коли у присвяті до одного з оповідань згадувався Роджер Желязни. І от шоб шо так робити? Типу видавництво Видавництво не може знайти редактора, або редакторки, який/яка би вичитав/ла усю книгу на предмет єдності перекладу?

Але гаразд, перекладачки у різних оповідей та передмови були різні, а на редактора може й дійсно не знайшлося грошей. Зараз я трохи сяду на феміністичну конячку. Отже, нагадую, упорядник антології та автор передмови - це одна і та ж людина. Ось уривок з передмови:

2010-ті роки принесли в естонську фантастику цілу плеяду авторів, що писали по-новому та абсолютно інакше, аніж писали до них. Назвемо кілька імен: Трііну Мерес, Марі Ярве, Керсті Ківірюют, Йоел Янс, Геінріх Вейнберґ, Манфред Калмстен, Яаґуп Махкра, Маннь Лопер (до слова, в змісті є Мань Лопер, з одним "н". Дуже сподіваюсь, що це два різні письменники, а не хтось вичитує книжку настільки на похуй), Теа Роосвальд, Рейдар Андерсон, Маірі Лаурік, Міікаель Єкімов, Мееліс Крафт, Раіт Піір, Туулі Тольмов, Келл Раясалу, Халі Ківісільд. Як бачимо (власне ні, не бачимо, я доволі погано розуміюсь на іменах незнайомої мені мови, так що можна було б якось виразніше показати це), серед 17 названих імен 9 належать письменницям, що теж є дуже показовим.

Ця антологія охоплює не тільки творчість 2010-х років, а й більш ранню, кінця 90-х. Але. До чого це чарівливе уточнення про "серед 17 названих імен 9 належать письменницям", якщо у добірці з 10 історій в антології жінки на головних ролях зустрічаються рівно один раз, і то у треш-готичній оповідці, в інших же випадках жінки займають виключно другорядні ролі, а в п'яти оповідях їх узагалі по суті немає? І ні, я не кажу, що всюди обов'язково мають бути персонажки жіночої статі, але якщо ви вже самі підкреслюєте статевий розподіл між письменниками, то я була б щаслива побачити хоч якусь ілюстрацію цього в антології, а не тільки в пустих словах у передмові.

З додаткових технічних недоліків видання. Дуже часто зустрічається проблема, коли описові абзаци починаються з тире, ніби це пряма мова. І, якщо ця антологія охоплює різні історії різних років, то були б чудово якось це вказати в самих історіях. А не змушувати читача грати у гру - знайди автора зі змісту в передмові та зрозумій до якого періоду естонської фантастики він/вона відноситься.

А, з хорошого, у книзі є прикольні чорно-білі ілюстрації, прямо от гарні, ще і які добре ілюструють текст, ніби й дрібниця, але приємно.

Вейко Беліалс "Відшліфоване дерево". Автор 90-х років.
Перша історія мені, відверто кажучи, дуже сподобалась. Це оповідання штибу "Звичок книготворення окремих видів" або "Ілюстрованої книги з порівняльного пізнання для просунутих читачів" Кена Лю. Вельми гарна, в усіх сенсах історія про різні світи та буття людиною. Описані світи дуже вигадливі, ідея у твору в наявності, персонажі схематичні, але історія більшого й не потребує.

Індрек Харґла "Залізний Зуб". Автор кінця 90-х.
Ця історія теж була гарна. Про подорожі у часі, та пошуки свого місця у світі з доволі цікавою ідейною дилемою. Головний герой розкритий, а оскільки історія про його пошуки себе, то усе як має бути. Фантастичний елемент дещо макгаффінівський, але більшого тут й не треба. Ідея в наявності.

Сіім Вескімеес "Бурштинове сяйво". Автор кінця 90-х.
Перша історія ні про що. В антології естонського фантастичного оповідання, яка має репрезентувати те саме естонське фантастичне оповідання новій авдиторії дуже доречно виглядає всратенький фанфік по "Хроніках Амберу". Я не жартую. Це фанфік по "Хроніках", з настроєм найнуднішої частини "Хронік" (першої сотні сторінок історії Корвіна, коли видають нудні інфодампи та ніхто нічого не розуміє), в якому додаються дракони (шоб було, а ще її можна виїбати), вся історія складається з бездумного й марудного екшонію. Зате автор змінив канон світобудови, щоб змінити канон світобудови. Бо ж на 42 сторінках ви точно зможете розповісти щось більш зв'язне та логічне, аніж Желязни у 10 томах (спойлер, ні).

Геінріх Вейнберґ "Патріот". Автор 2010-х.
В принципі, історія не найпоганіша. Але є один момент. Це фанфік по "Фундації". Опціональний та не надто необхідний фанфік, більшу частину якого займає виживання в кращих традиціях "Фоллауту". Дуже цікаво - ні.

Мань Лопер "Це місто нам дорого коштувало". Автор 2010-х.
Непогана історія, але саме що непогана. Магреалізм на кшталт "Саги про Рейневана", або "Покликання Івана Мровлі". Якщо бути точнішою, викиньте з "Покликання Івана Мровлі" глобальну філософську ідею автора, залиште мацюпусьніку дрібочку магії замість розгорнутої та різноманітної магічної системи, спростіть персонажа, бо ж у вас 26 сторінок, а не 60, та додайте типу смішний кінець, який не дуже й потрібен. Бінго. Ви отримали - "Це місто нам дорого коштувало".

Маніяккіде Тенав "Працівники з мізками". Автор кінця 90-х.
Вищезгадана мною треш-готика. Ну це типу готичне оповідання реалістично-приземленого штибу. У якість антології про кровосісь йому було б гарне місце. Тут? Ну таке. До того ж на 28 сторінкам чотирьом персонажам затісно й не розкритий ніхто та ми отримуємо сумбур замість оповідання.

Яаґуп Махкра "На землі шейхів". Автор 2010-х.
Екофантастика близького майбутнього зроблена по канонах золотої епохи наукової фантастики. Хоба-повороти сюжету в кінці є, пласкі, як картон персонажі є, дубовість оповідання є. Чарівності справжньої прози золотої епохи наукової фантастики нема. О, Древні, це написано таким молодим автором? Та за шо…

Манфред Калмстен "Утеча з міста щурів". Автор 2010-х.
Чергова посередня історія в постапокаліптичному антуражі з типу неоднозначними персонажами та дуже нерозкритим світом. Певно лорні недомовки мали б інтригувати, але ні, воно просто хаотичне, нерозкрите та незрозуміле. Дуже цікаво - ні.

Йоел Янс і Вейко Беліалс "Чотири знаки після коми". Автор 2010-х та автор 90-х років.
Ви не повірите! Це знову фанфік! На "Обитаемый остров" Стругацьких. От правда? Правда? Фанфік на "Обитаемый остров"? Та за шо… [2] Так само як і фанфік на "Фундацію" ця історія не додає нічого нового. Просто замальовка з кінця життя прогресора, у якого все пішло не по плану.

Мееліс Фріденталь "Усі воскреснуть". Автор кінця 90-х.
О, щось прикольне. Історія про те як комуністична революція початку 20-го сторіччя спиралась на можливість воскресіння мертвих й завдання справедливості всім й кожному. Зрештою все скінчається Апокаліпсисом за Одкровенням, і пофігізм місцевих після десятиріч задовбавшої вже комуністичної влади дуже навіть і прикольний. З мінусів - воскреслі комуністичні мерці не волають "продразвьорстка".

Наостанок - трохи гарних цитат з "Відшліфованого дерева".

Спогади можуть здаватися фальшивими, штучними, і часто вони такими і є. Але почуття, які виринають з них, справжні. І саме вони визначають, хто ми є. Вони визначають нашу поведінку, а наша поведінка - це наше справжнє "я".

---

Не можна говорити про світи і не говорити про людей. Кожен світ створює для себе своїх людей, вони згодом стають його обличчям. І кожен світ неминуче стає обличчям своїх людей, бо як світи створюють людей, так і люди створюють світи. Природа одного відображається в іншому і навпаки - і те, й інше створюється уявою. Світ - це намір.

---

– Чому ти розповідаєш мені ці історії? - несподівано запитав Примарх.
– Переказування історій об'єднує, дає ідентичність, дозволяє нам пізнати одне одного, зрозуміти одне одного. Ми складаємося з історія; наші світи складаються з історій. Без історій немає ні минулого, ні майбутнього. Культура - це не що інше, як переказування історій. Зрештою, навіть наука, віра і філософія - це лише історії, які ми переказуємо. Навіщо Марко Поло розповідав історії Кубла-ханові. Шагразада - цареві Шагріярові, Маленький принц - пілотові?.. Навіщо? Тому що нас творять усвідомлені зв'язки, породжені цими історіями: історії є відродженням збереженої інформації. Людина - це історія. Розкажи мені свою історію, і я скажу тобі хто ти.

---

Вільям Батлер Єйтс "Кельтські сутінки".

"Кельтські сутінки" - це друга збірка здебільшого прозових творів Вільям Батлера Єйтса (ірландського поета) з ілюстраціями Олега Кіналя. Зазвичай Кіналь перебуває в заручниках у видавництва Богдан, але можливість малювати фейрі це можливість малювати фейрі.

Якщо "Таємна троянда" (перша збірка Єйтса від Астролябії) була більш містично-алхімічною, то "Кельтські сутінки" є літературизованою та причесаною збіркою народних оповідок про фейрі, привидів, боженьку та інших уявних, або ж сотворінь чиє існування маловірогідне. Так би мовити, магреалізм та міське/сільське фентезі. В цілому збірка має в собі передмову автора (подвійну, бо вперше книга вийшла у 1893 році та мала другу, доповнену, редакцію 1902 року), три вірші та тридцять дев'ять прозових оповідок (тут дійсно доречніше слово "оповідки", а не "оповідання").

Хіба література - це не висловлення настроїв за допомогою символу та сюжетного повороту?

Про сам текст. "Таємна троянда" була більш приголомшлива та захоплива в словесному сенсі. Можливо це було через те, що "Таємна троянда" була першою прочитаною книжкою Єйтса, а можливо тому, що "Троянда" була більшою мірою літературним твором, а не причесаною збіркою фольклору. Серед принад "Сутінок" можна зазначити певну несподіваність сюжетних вигинів у кожній новій історії. Ви ніколи не знаєте, що буде чекати вас за кутком - байки п'яничок, вишукана історія кохання, комедійна замальовка чи дещиця старезних як світ мітів. Плюс це чи мінус вирішувати вам.

Ще з приємного, у книзі два комплекти приміток - від автора, до другого видання, та від перекладачки, для кращого розуміння контексту й заглиблення в історію та історії.

Трошки про малюнки Кіналя. Вони як завше гарні, хоч особисто мені "Таємна троянда" сподобалась більше, але це вже таке. В книзі є п'ять малюнків на всю сторінку, три з них показані нижче. Також перед кожною історією є горизонтальний малюнок, та майже завжди в кінці історії є завершальний малюночок.

Ви там у себе в Шотландії занадто переймаєтесь теологією, ви занадто похмурі. У вас навіть диявол, і той побожний.

P.S. Ледь не забула, ця збірка дуже гарно ілюструє більшою мірою позитивне ставлення ірландців до фейрі. Типу фейрі це сусіди, трохи пришелепкуваті та вередливі, але хто з нас без такого гріха? Тож варто з розуміння ставитися до примх та забаганок таких дивних, та певною мірою приємних і дуже цікавих сусідів.

---

Стівен Кінг "Казка".

Колись у Кінга було гарне фентезі. І це було не те шоб фентезі. Бо це був космогонічний вестерн і це була "Темна Вежа". Так-так-так, я з адептів "Темної Вежі". Але тут от вийшов новий Стівен Кінг, і я вирішила, чом би й ні? Чом би не спробувати фентезі від майстра горору, у якого гарними виходять ВАРи (великі американські романи)? Власне проблема вже показана в останньому реченні.

Це було через шість-вісім місяців після маминої смерті, коли тато вже практично не вживав пива. На той час він майже повністю перейшов на джин "Ґілбі".

Сюжет. Жив-був хлопчик Чарлі Рід. У нього була мама, а потім її не стало і тато забухав. А потім тато приєднався до АА і став нормальним. Чарлі ж Рід насправді був Ісусом, але у нього були погані, погані вчинки, котрі він робив коли тато бухав. Ну, він так каже. Ви ж, як читач/читачка, побачите тільки Ісуса. І ось, одного вечора після школи Чарлі йшов попри місцевий стрьомний дім, а в ньому жалібно скавчала собака. От Ісус і зайшов допомогти. Так він взяв на свої плечі тягар помочі й слідкування за вередливим дідом Боудічем (у котрого калібр пістоля як у Роланда, якщо ви розумієте про що я). Потім дідо та Ісус потроху налагоджували стосунки, притиралися, ну ось це от усе з ВАРа.

Але, на 220 сторінці Кінг згадав що він пише. Тому дідо (з хворою ногою та раком) несподівано помирає від інсульту, Ісус спускається у фентезійний Іншосвіт і починаються дженерік пригоди, дженерік турнірна арка, дженерік перемога злого зла (аватаром якого є принц якого всі чмирили, бо він огидний, але принц поганий, а всі інші члени королівської сім'ї (які сподобились вижити) хороші). Дуже цікаво, ні.

Чи поєднується в кінці елементи ВАР та фентезі? Ееее... Нє. Мало того. Формально вам кажуть, що казковий світ має якось змінювати нашого Ісуса, але про це тільки кажуть. Чи то стилістичні зміни не подужали перекладачки, чи то сам Кінг, але нам кажуть, що Чарлі по іншому говорить та поводиться, але це зовсім не відчувається з самого тексту. І в мене є підозра, що це таки косяк Кінга, бо коли одне місто в казковому світі буквально описують словами "воно було зловісне...як у Лавкрафта. Воно було огидним...як у Лавкрафта. Воно було нелюдським...як у..." ви зрозуміли як у кого. І це не моє перебільшення. Це буквально так написано у книзі.

Людство сидить на запасі ядерної зброї, здатної знищити світ, і якщо це не чорна магія, то я не знаю що.

І це не єдині проблеми. Кінець історії в цілому просто стається. От ми йшли, йшли, хоба кінець. До того ж на багатьох рівнях сумнівний з етичної точки зору (так, питання не тільки з поганим огидним принцом). Періодично у книги трапляються напади недоречного фізіологізму, на фоні яких початок сюжету "АС Синдикат" виглядає дуже вмотивовано. Ну знаєте, початок Синдикату виглядав так:

– Поїхали у Лондон?
– Ну нєєє, я не хочу.
– Ну поїїїїхали у Лондон?
– Ну ок.

В "Казці" все гірше:

– А давай потрахаємося?
– А давай.
І ми потрахались.

Уточнюю, між персонажами не було жодної хімії, жодних натяків, вони просто потрахались. Паралелі нашого й казкового світу максимально грубі й буквально промовляються Ісусом. Буквально. Цікавого переспівування казкових мотивів теж нема. Підіть краще Таніт Лі почитайте. Ледь не в кожній Таніт Лі є щось казкове крізь реалістичну призму. Або Ґеймана почитайте, хоч він і не такий прикольний як пані Лі. Або "Казки" почитайте, ті, що комікс. Або "Once upon a time" подивіться, доволі непоганий серіял.

Іронія в тому, що я навіть можу зробити інструкцію для читання цієї книги. Ви читаєте перші 220 сторінок, якщо вам подобаються великі американські романи Кінгівського штибу та вам конче треба новий ВАР Кінга, а не щось зі старої перевіреної класики. А потім, залишилося ще 520 сторінок книги, які ви читаєте поки не набридне. Як набридло - дропаєте. Кінець історії придумайте самостійно, там немає нічого нового й незвичного.

О, о! А знаєте як звуть антагоніста "Казки"? Трохи біблійно, бо куди ж без цього. Його ім'я складається з двох слів зліплених докупи, де перше слово з трьох букв, а друге слово з п'яти, в яких останні три букви тотожні першому слову. Ще це єдиний стрілецький юніт третіх Коників за фракцію Інферно. Перша частина слова це власне юніт, друга частина слова - апґрейд цього юніту.

Відповідь - Гогмагог, але це надто соромно, тому я волію називати його Гоголь-моголь.

Трохи красивих малюнків.

А тепер про смішні моменти з ілюстраціями. Художників двоє та іноді це призводить до цікавих результатів.

Подивіться на фотографію та прочитайте опис нижче.

[...] Я дав Радар команду "сидіти", хоча не знав, чи вона виконає. Але вона виконала, миттєво, наче тільки цієї команди й чекала. Я став на коліно біля неї. [...]
– Обійми її, - попросив Гаррімен.
Я виконав прохання, і Радар лизнула мене в щоку. Це мене насмішило. І саме цю фотографію надрукували в наступному випуску "Сан".

Воно нібито й схоже, але є нюанс... Якщо що, це я не щоб якось додовбуватися до художників. Просто весело, що навіть ілюстрації до книги Кінга можуть бути трошки лівими.

Далі два малюнки будинку та триколісного лісапеда. Будинок по ідеї той самий. Ровер теж. Така ж магія трапляється с собачкою, але це вже я фоткати не буду. З гарного - подібні розбіжності чудово ілюструють фішки авторського погляду. З веселого - будинок і велосипед ніби й ті ж самі, але є нюанс.

---

Дана Сімпсон "Фібі та Єдинорозя".

Фібі та Єдинорозя. Фібі та Єдинорозя. Фібі та Єдинорозя. В папері. В книжечках. Та ще й з перспективою подальших видань. Кожне з цих речень все чарівніше й чарівніше попередніх.

Як нескладно здогадатися з назви - комікси про Фібі та Єдинорозю розказують про Фібі та Єдинорозю (вибачте, мені дуже подобається слово Єдинорозя, воно чудове, дівчаче та з рюшами. Це ж ЄдИнОрОзЯ!!!1!!1!111).

Кгм. Пробачте. Так ось. Одного сумного дня, розчарована буттям й людьми навколо, дівчинка Фібі пішла на Озеро Самотності (назва не точна, але там було щось такого штибу), й кидаючи камінці влучила у носа Меріґолд Розкішні Ніздрі (імена єдинорогів визначають їх буття та якнайкраще акцентують на їх принадах. Тому так, у Меріґолд Розкішні Ніздрі дійсно розкішні ніздрі). Цим дійством (влученням камінцем по носі Меріґолд), Фібі врятувала біднесеньку єдинорозю від вельми привабливого, та все ж дещо фруструвального майбутнього, в якому Меріґолд десятиліттями витріщалась б на своє запаморочливо прекрасне віддзеркалення. Саме з цього й почалась дружба таких двох різних сотворінь - Принцеси Туподупої та Найпрекраснішої, Найчудовішої, Найдовершенішої Істоти на Всьому Світі (зможете здогадатися де Фібі, а де Меріґолд? Бажано з першої спроби).

В коміксі є певний глобальний сюжет, якщо його так можна назвати, це ж бо замальовки побутових життєвих пригод, який іноді розбивається сторінками хронологічно ні до чого не прив'язаних пригод Меріґолд та Фібі. Власне глобальний сюжет показує розвиток дружби дівчини з єдинорогинею та шкільну адаптацію Фібі. В школі є Дакота, котра на початку історії була беззаперечною ворогинею Фібі, але з часом їх стосунки змінюються; та Макс - друг-ботан та перше кохання Фібі (іронічно, що у конкурсі на знання написання складних слів Фібі перемогла Макса Пірровою перемогою).

З додаткових бонусів. В книгах є передмови. У першому - авторства Пітера Біґла, котрий співає дифірамби історіям про єдинорогів та влучно відмічає, що до його "Останнього єдинорогу" світ книжок не знав про існування єдинорожиць жіночої статі. І тільки єдинороги бігали за незайманками. Другий том має передмову Лорен Фауст - се та пані, якій ми завдячуємо існуванню останньої ітерації MLP, в якій, ітерації, нарешті з'явився сюжет, а не блювота рожевим з екрана, бо дівчата ж люблять рожеве, а не психологізм, розкриття характерів персонажів, їх взаємодію та підняття важливих побутових проблем дружби. Передмова Лорен Фауст відзначається радістю з приводу того, що дівчат стали сприймати як ЦА, себто про дівчат та для дівчат почали писати історії, а не просто творити клішованих рожевих та тендітних створінь з довгими віями та відсутньою глибиною особистості.

Приклади коміксових гуморесок нижче. Всі скріни з першого тому. Бо тому що.

---

Філіп Брено, Летісія Корен "Неймовірніша історія сексу Азія та Африка".

Декілька місяців тому я писала про перший том "Історії сексу". Перша книга була цікавою, пізнавальною, сатиричною та на своїх двохстах сторінках розказувала історію людського сексу з найдавніших давен із плавним переходом на європейську цивілізацію. Ще тоді я була занепокоєна об'ємом другого тому, котрий мав охопити Азію та Африку на 136 сторінках. Очевидно нездійсненна місія. На превеликий жаль - мої острахи виправдалися.

В книзі п'ять розділів - Індія, Середній Схід, Африка, Китай, Японія. Давайте по черзі.

В розділі про Індію немає нічого про буддизм. Взагалі. Але буддизм побіжно згадується в контексті інших країн. Але не в Індії. Зате ви отримаєте ги-ги-кадри про пози Камасутри. І намагання майже не згадувати як же вплинула Англія на Індію. Про специфіку кастової системи розказали лишень у двох кадрах і лишень стосовно транслюдей. Якщо що, кастова система Індії безумовно мала недоліки, але була достатньо старою та розгалуженою, щоб знайти місце всім. І під усіма я маю на увазі всю безліч ґендерів та всього іншого. Але нащо про це розказувати? За такою інфою треба йти на Вікі.

Середній Схід. Половина розділу присвячена переказу деяких казок з "Тисяча та однієї ночі". І жодної інформації про вплив Хрестових походів. І змішування людей та коней в розповіді про сучасний Середній Схід. Бо він же такий однорідний (ні).

Африка. Ееее... Наскільки б неоднорідним не був Середній Схід - Африка його в цьому перевершує. Приділити цілому континенту двадцять одну сторінку - вкрай репрезентативно. Здебільшого не розказувати про вплив авраамічних релігій - ще краще. А зосередити розповідь про Африку на шматті пліткоподібної інформації з особливостями різних племен з різних частин континенту - просто супер.

Китай та Японія. Як не дивно, але це два найбільш непоганих розділи. Все ще є проблеми з інформаційними лакунами, але здебільшого все розповідається більш-менш гладенько та поступово.

На загал у книзі є дві основні проблеми. Перша - малий об'єм. За 136 сторінок ви фізично не можете нормально розповісти про таку кількість культур. Друге - відверто зверхнє відношення до відмінних від європейської культур. Африка та Азія населені якимись ледь не комічними малими народностями, у яких є тупенькі племінні вірування та нічого настільки вагомого, як Велика Європейська Цивілізація. У зв'язку з цим книга перетворюється на збірку гротескних замальовок з мінімумом цікавої інформації. Пореготати є з чого, але я, по ідеї, мала б ще щось дізнатися.

До того ж все це шліфується контрастом з першою частиною, де автор не в останню чергу намагався показати розвиток відношення до сексуальності в європейській цивілізації, а не ось це от все вищевказане.

---

Ніл Ґейман, Кріс Рідделл "Піратське рагу".

Та тут навіть говорити нема про що. Вірш Ґеймана, ілюстрації Рідделла. Все вочевидь добре.

Якщо ви не знаєте хто такий Ґейман, то скоро буде другий сезон "Добрих передвісників", ото самий час глянути перший (мені б теж варто) і продовжити дивитися екранізацію спільного доробку Ґеймана на Пратчетта. Навіть цікаво, що буде у другому сезоні, зважаючи на те, що перший повністю екранізував книгу.

Рідделл - співавтор циклу "Легенди Світокраю" вельми химерної та кріпової підліткової фантастики (написано разом із Полом Стюартом, у нас видає Богдан і сім книжок з тих шістнадцяти, що існують на англійській, недавно були додруковані, здається. Так що я тихо сподіваюсь на продовження перекладу та видання), але зазвичай він є ілюстратором. До слова, сподіваюсь на подальші видання ілюстрованого Ґеймана. "Зачаровану та веретено" там та "Небудь-де". Так, є версії цих історій з ілюстраціями Рідделла.

"Піратське рагу" - це віршик на ніч для найменшеньких, про те як двоє батьків пішли на виставку та залишили двох своїх дітей з няньом-піратом, котрий приготував піратське рагу, яке перетворює всіх на піратів, а далі було багацько пригод, польотів, піратів та усякого такого.

Книга збільшеного формату, багато, та ще й кольорово ілюстрована. Все.

---

Мурасакі Сікібу "Повість про Ґендзі".

Більш детально про "Повість про Ґендзі" за посиланням тут.

---

Шановні, якщо вам сподобався цей текстик та хочеться більше чогось на кшталт нього, то запрошую вас сюди, в ТҐ, де все написане мною з'являється раніше. А іноді й взагалі з'являється тільки там.